ДБН В.2.2-29:2025 Промислові інженерні споруди. Основи проєктування

ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ ПРОМИСЛОВІ ІНЖЕНЕРНІ СПОРУДИ

Основи проєктування

ДБН В.2.2-29:2025

Видання офіційне

Київ

Міністерство розвитку громад та територій України

ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ ПРОМИСЛОВІ ІНЖЕНЕРНІ СПОРУДИ

Основи проєктування

ДБН В.2.2-29:2025

Видання офіційне

Київ

Мінрозвитку

ПЕРЕДМОВА

Мінрозвитку, 2025 ІІ

ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ

ПРОМИСЛОВІ ІНЖЕНЕРНІ СПОРУДИ

Основи проєктування

INDUSTRIAL ENGINEERING STRUCTURES

Basic of designing

Чинні від 2026–01–01

1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

1.1Ці норми встановлюють вимоги до проєктування промислових інженерних споруд: підземних і заглиблених у ґрунті споруд (підпірних стін, підвалів, тунелів та каналів, занурених колодязів), ємнісних споруд для рідин та газів (резервуарів для нафти та нафтопродуктів, газгольдерів), ємнісних споруд для сипких матеріалів (засіків, бункерів, силосів і силосних корпусів для зберігання сипких матеріалів, башт для вугілля коксохімзаводів), наземних споруд (етажерок та майданчиків, відкритих кранових естакад, опор та естакад під технологічні трубопроводи, конвеєрних та пішохідних галерей та естакад, кабельних та комбінованих галерей та естакад, розвантажувальних залізничних естакад), висотних споруд (вентиляційних градирень, баштових градирень, баштових копрів підприємств з видобування корисних копалин, димових (цегляних, залізобетонних і сталевих) та вентиляційних труб, витяжних башт, водонапірних башт), сталевих конструкцій основних споруд комплексів доменних печей.

1.2Вимоги цих норм не поширюються на проєктування споруд спеціального призначення (для виробництва та зберігання вибухових речовин, зберігання горючих продуктів спеціального призначення, захисних споруд цивільної оборони тощо), конструкцій поперечно-потокових і радіаторних (сухих) градирень, а також споруд з терміном експлуатації до 5 років.

1.3Під час проєктування споруд промислових підприємств, які призначені для будівництва у складних інженерно-геологічних умовах, слід дотримуватися вимог ДБН А.2.1-1, ДБН В.1.1-12, ДБН В.1.1-24, ДБН В.1.1-25, ДБН В.1.1-45, ДБН В.1.1-46 та ДБН В.1.2-14.

1.4Ці норми не поширюються на вибір технічних рішень та роботи щодо спеціального захисту сталевих конструкцій (вогнезахист, вторинний протикорозійний захист, вибухостійкість тощо) та на проєктування ємнісних споруд для водопостачання і каналізації, які слід проєктувати згідно з ДБН В.2.5-74 та ДБН В.2.5-75.

1.5Дія цих норм не поширюється на автомобільні дороги загального користування, які слід проєктувати згідно з ДБН В.2.3-4.

1.6Вимоги цих норм можна враховувати під час проєктування інженерних споруд об’єктів невиробничого призначення та інженерно-транспортної інфраструктури в частині, що не суперечить вимогам будівельних норм для вказаних об’єктів.

2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ

У цих нормах є посилання на такі нормативні акти та нормативні документи:

ДБН А.1.1-94:2010 Проектування будівельних конструкцій за Єврокодами. Основні положення

ДБН А.2.1-1-2008 Інженерні вишукування для будівництва

ДБН А.2.2-1:2021 Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС)

ДБН А.2.2-3:2014 Склад та зміст проектної документації на будівництво

ДБН А.3.2-2-2009 Охорона праці і промислова безпека у будівництві. Основні положення

Видання офійне

ДБН В.1.1-7:2016 Пожежна безпека об'єктів будівництва. Загальні вимоги

ДБН В.1.1-12:2014 Будівництво у сейсмічних районах України

ДБН В.1.1-24-2009 Захист від небезпечних геологічних процесів. Основні положення проєктування

ДБН В.1.1-25-2009 Інженерний захист територій та споруд від підтоплення та затоплення

ДБН В.1.1-45:2017 Будівлі і споруди у складних інженерно-геологічних умовах. Загальні положення

ДБН В.1.1-46:2017 Інженерний захист територій, будівель і споруд від зсувів і обвалів. Основні положення

ДБН В.1.2-2:2006 Навантаження і впливи. Норми проектування

ДБН В.1.2-5:2007 Науково-технічний супровід будівельних об'єктів

ДБН В.1.2-6:2021 Основні вимоги до будівель і споруд. Механічний опір та стійкість

ДБН В.1.2-7:2021 Основні вимоги до будівель і споруд. Пожежна безпека

ДБН В.1.2-8:2021 Основні вимоги до будівель і споруд. Гігієна, здоров’я та захист довкілля

ДБН В.1.2-9:2021 Основні вимоги до будівель і споруд. Безпека і доступність під час експлуатації

ДБН В.1.2-14:2018 Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель і споруд

ДБН В.1.2-15:2009 Мости та труби. Навантаження і впливи

ДБН В.2.1-10:2018 Основи і фундаменти будівель та споруд. Основні положення

ДБН В.2.2-8:2025 Підприємства, будівлі і споруди по зберіганню та переробці зерна

ДБН В.2.2-12-2003 Будинки і споруди. Будівлі і споруди для зберігання і переробки сільськогосподарської продукції

ДБН В.2.2-15:2019 Житлові будинки. Основні положення

ДБН В.2.2-27:2025 Промислові будівлі

ДБН В.2.2-28:2010 Будинки адміністративного та побутового призначення

ДБН В.2.3-4:2015 Автомобільні дороги. Частина1. Проектування. Частина 2. Будівництво

ДБН В.2.4-3:2025 Гідротехнічні споруди. Основні положення

ДБН В.2.5-23:2025 Проєктування електроустановок житлових будинків та громадських будівель і споруд

ДБН В.2.5-28:2018 Природне і штучне освітлення

ДБН В.2.5-56:2014 Системи протипожежного захисту

ДБН В.2.5-64:2012 Внутрішній водопровід та каналізація. Частина І. Проектування. Частина ІІ. Будівництво

ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування

ДБН В.2.5-74:2013 Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування

ДБН В.2.5-75:2013 Каналізація. Зовнішні мережі та споруди Основні положення проектування

ДБН В.2.6-98:2009 Бетонні та залізобетонні конструкції. Основні положення

ДБН В.2.6-160:2010 Сталезалізобетонні конструкції. Основні положення

ДБН В.2.6-161:2017 Дерев’яні конструкції. Основні положення

ДБН В.2.6-162:2010 Кам'яні і армокам'яні конструкції. Основні положення

ДБН В.2.6-198:2014 Сталеві конструкції. Норми проектування

ВБН B.2.2-58.1-94 Проектування складів нафти і нафтопродуктів з тиском насичених парів не вище 93,3 кПа

ВБН В. 2.2-58.2-94 Резервуари вертикальні сталеві для зберігання нафти і нафтопродуктів з тиском насичених парів не вище 93,3кПа

ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень

СНиП 2.03.04-84 Бетонные и железобетонные конструкции, предназначенные для работы в условиях воздействия повышенных и высоких температур (Бетонні і залізобетонні конструкції, які призначені для роботи в умовах впливу підвищених і високих температур)

СНиП 2.03.13-88 Полы (Підлоги)

ДСТУ 4454:2005 Нафта і нафтопродукти. Маркування, пакування, транспортування та зберігання

ДСТУ 4809-2007 Ізольовані проводи та кабелі. Вимоги пожежної безпеки та методи випробування

ДСТУ 8539:2015 Прокат для будівельних сталевих конструкцій. Загальні технічні умови

ДСТУ 8541:2015 Прокат сталевий підвищеної міцності. Технічні умови

ДСТУ 8817:2018 Прокат конструкційний з нелегованої та легованої сталі для мостобудування. Технічні умови

ДСТУ 8818:2018 Прокат листовий. Методи ультразвуковоого контролю

ДСТУ 8829:2019 Пожежовибухонебезпечність речовин і матеріалів. Номенклатура показників і методи їхнього визначення. Класифікація

ДСТУ 8855:2019 Будівлі та споруди. Визначення класу наслідків (відповідальності)

ДСТУ 9176:2020 Пожежна безпека. Методи визначення параметрів легкоскидних конструкцій для приміщень і будинків. Основні положення

ДСТУ 9243.7:2023 Правила виконання архітектурно-будівельних робочих креслень

ДСТУ 9273:2024 Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінювання їхнього технічного стану. Механічний опір та стійкість

ДСТУ 9586:2024 Правила виконання проєктної та робочої документації металевих будівельних конструкцій

ДСТУ Б В.1.1-36:2016 Визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою

ДСТУ Б В.1.2-3:2006 Система забезпечення надійності та безпеки будівельних об’єктів. Прогини і переміщення. Вимоги проектування

ДСТУ Б В.2.2-29-2011 Будинки і споруди. Будівлі підприємства. Параметри (ГОСТ 23838-89, MOD)

ДСТУ Б В.2.3-29-2011 Габарити наближення будівель і рухомого складу залізниць колії 1520 (1524) мм (ГОСТ 9238-83, MOD)

ДСТУ Б В.2.6-49:2008 Огорожі сходів, балконів і дахів сталеві. Загальні технічні умови

ДСТУ Б В.2.6-52:2008 Сходи маршеві, площадки та огорожі сталеві. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.6-108:2010 Блоки бетонні для стін підвалів. Технічні умови (ГОСТ 13579-78, MOD)

ДСТУ Б В.2.6-145:2010 Захист бетонних і залізобетонних конструкцій від корозії. Загальні технічні умови (ГОСТ 31384-2008, NEQ)

ДСТУ Б В.2.6-156:2010 Бетонні та залізобетонні конструкції з важкого бетону. Правила проектування

ДСТУ Б В.2.6-183:2011 Резервуари вертикальні циліндричні сталеві для нафти та нафтопродуктів. Загальні технічні умови (ГОСТ 31385-2008, NEQ)

ДСТУ Б В.2.6-207:2015 Розрахунок конструювання кам'яних і армокам'яних конструкцій будівель та споруд

ДСТУ Б В.2.6-210:2016 Оцінка технічного стану сталевих будівельних конструкцій, що експлуатуються

ДСТУ 9208:2022 Бетони важкі. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-36-2008 Цегла та камені стінові безцементні. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-46:2010 Цементи загальнобудівельного призначення. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-61:2008 Цегла та камені керамічні лицьові. Технічні умови (EN 771-11:2003, NEQ)

ДСТУ Б В.2.7-75-98 Щебінь та гравій щільні природні для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій та робіт. Технічні умови

ДСТУ Б В.2.7-85-99 Цементи сульфатостійкі. Технічні умови (ГОСТ 22266-94)

ДСТУ Б В.2.7-171:2008 Добавки для бетонів і будівельних розчинів. Загальні технічні умови (EN 934-2:2001, NEQ)

ДСТУ-Н Б А.3.1-23:2013 Настанова щодо проведення робіт з улаштування ізоляційних, оздоблювальних, захисних покриттів стін, підлог і покрівель будівель і споруд (СНиП 3.04.01-87, MOD)

ДСТУ-Н Б А.2.2-11:2014 Настанова щодо проведення авторського нагляду за будівництвом

ДСТУ-Н Б В.1.1-27:2010 Будівельна кліматологія

ДСТУ-Н Б В.1.1-38:2016 Настанова щодо інженерного захисту територій, будівель і споруд від підтоплення та затоплення

ДСТУ-Н Б В.1.3-1:2009 Система забезпечення точності геометричних параметрів у будівництві. Виконання вимірювань, розрахунок та контроль точності геометричних параметрів. Настанова

ДСТУ НD 6 0 364-5-52:2021 Низьковольтні електричні установки. Частина 5-52. Вибирання та монтування електричного устаткування системи електропроводки

(HD 60364-5-52:2011/A11:2017, IDT.Зміна № 11:2022)

ДСТУ-Н Б В.2.1-28:2013 Настанова щодо проведення земляних робіт та улаштування основ спорудження фундаментів (СНиП 3.02.01-87, MOD)

ДСТУ-Н Б В.2.1-31:2014 Настанова з проектування підпірних стін

ДСТУ EN 620:2022 (EN 620:2021, IDT) Підіймально-транспортувальне устатковання та системи неперервної дії. Конвеєри стрічкові стаціонарні для сипких матеріалів. Вимоги щодо безпеки

ДСТУ EN 1090-2:2019 (EN 1090-2:2018, IDT) Виконання сталевих та алюмінієвих конструкцій. Частина 2. Технічні вимоги до сталевих конструкцій

ДСТУ EN 1090-4:2019 (EN 1090-4:2018, IDT) Виконання сталевих та алюмінієвих конструкцій. Частина 4. Технічні вимоги до холодноформованих сталевих будівельних елементів та конструкцій для покрівель, стель, підлог і стін

ДСТУ EN 10025-1:2007 (EN 10025-1:2004, IDT) Вироби гарячекатані з конструкційної сталі. Частина 1. Загальні технічні умови постачання

ДСТУ EN 10025-2:2022 Вироби гарячекатані з конструкційної сталі. Частина 2. Технічні умови постачання нелегованих конструкційних сталей (EN 10025-2:2019, IDT)

ДСТУ EN 10025-3:2022 Гарячекатані вироби з конструкційних сталей. Частина 3. Технічні умови постачання нормалізованого/нормалізованого прокату зварюваних дрібнозернистих конструкційних сталей (EN 10025- 3:2019, IDT)

ДСТУ 10025-4:2022 Гарячекатані вироби з конструкційних сталей. Частина 4. Технічні умови постачання для термомеханічного прокату зварюваних дрібнозернистих конструкційних сталей (EN 10025-4:2019, IDT)

ДСТУ EN 10025-5:2022 Гарячекатані вироби з конструкційних сталей. Частина 5. Технічні умови постачання конструкційних сталей із підвищеною стійкістю до атмосферної корозії (EN 10025-5:2019, IDT)

ДСТУ EN 10025-6:2022 Гарячекатані вироби з конструкційних сталей. Частина 6. Технічні умови постачання плоских виробів із конструкційних сталей із високою межею текучості в загартованому та відпущеному стані (EN 10025-6:2019, IDT)

ДСТУ ISO 148-1:2022 (ISO 148-1:2016, IDT) Металеві матеріали. Випробування на ударний вигін за Шарпі на маятниковому копрі. Частина 1. Метод випробування

ДСТУ EN 1315-1-2001 Класифікація за розмірами. Частина 1. Лісоматеріали круглі листяні (EN 1315-1:1997, IDT)

ДСТУ EN 1316-1:2019 (EN 1316-1:2012, IDT) Лісоматеріали круглі листяні. Класифікація за якістю. Частина 1. Дуб та бук

ДСТУ EN 13501-1:2024 (EN 13501-1:2018, IDT) Пожежна класифікація будівельних виробів і будівельних конструкцій. Частина 1. Класифікація за результатами випробувань щодо реакції на вогонь

ДСТУ EN 13501-5:2024 (EN 13501-5:2016, IDT) Пожежна класифікація будівельних виробів і будівельних конструкцій. Частина 5. Класифікація за результатами випробувань покриттів будівель на стійкість до зовнішнього вогневого впливу

ДСТУ EN 62305-1:2012 Захист від блискавки. Частина 1. Загальні принципи (EN 62305-1:2012, IDT)

ДСТУ IEC 62305-2:2012 Захист від блискавки. Частина 2. Керування ризиками (IEC 62305-2:2010, IDT)

ДСТУ EN 62305-3:2021 Блискавкозахист. Частина 3. Фізичні пошкодження будівель (споруд) та небезпека для життя (EN 62305-3:2011, ІDТ; ІЕС 62305-3:2010, MOD)

ДСТУ EN 62305-4:2012 Захист від блискавки. Частина 4. Електричні та електронні системи, розташовані в будинках і спорудах (EN 62305-4:2011, IDT)

ДСТУ ISO 12944-2:2019 (ISO 12944-2:2017, IDT) Фарби та лаки. Захист від корозії сталевих конструкцій захисними лакофарбовими системами. Частина 2. Класифікація середовищ

ДСТУ ISO 12944-3:2019 (ISO 12944-3:2017, IDT) Фарби та лаки. Захист від корозії сталевих конструкцій захисними лакофарбовими системами. Частина 3. Критерії проектування

ДСТУ EN ISO 1461:2024 Покриття, нанесені методом гарячого цинкування на вироби із чавуну та сталі. Технічні вимоги та методи випробування (EN ISO 1461:2022, IDT; ISO 1461:2022, IDT)

3 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

У цих нормах використано терміни, установлені в:

ДБН В.2.2-15: поверх, поверх цокольний;

ДБН В.1.1-7: протипожежний відсік, протипожежна секція;

ДБН В.2.5-56: система протипожежного захисту, автоматична система пожежогасіння, система протидимного захисту, система пожежної сигналізації, система керування евакуюванням;

ДСТУ-Н Б В.2.1-31: стіни підпірні;

ПУЕ: кабельний підвал.

Нижче подано терміни, додатково використані у цих нормах, та визначення позначених ними понять:

3.1баштова градирня

Градирня, у якій охолодження води досягається за рахунок створення тяги атмосферного повітря в її башті

3.2баштовий копер

Постійна споруда, яку зводять над гирлом стовбура глибокої (понад 500 м) шахти. Баштовий копер призначено для розміщення підіймальної машини, електричного та іншого обладнання, яке забезпечує переміщення у стовбурі підіймальних місткостей (клітей і скипів)

3.3бункер

Саморозвантажувальна ємнісна споруда, розмір вертикальної частини якої не перевищує її полуторного мінімального розміру у плані

3.4вентиляторна градирня

Градирня, у якій тяга повітря створюється припливною або витяжною вентиляцією

3.5вибухостійкість

Властивість обладнання, будівельних конструкцій, транспортних засобів, енергетичних систем і ліній зв'язку протидіят потужній дії вибуху завдяки запасу міцності і доцільному розташуванню

3.6витяжна башта

Спеціальна висотна споруда, призначена для створення тяги і виносу відходів виробництва, які після очищення зберігають залишковий вміст шкідливих речовин, у верхні шари атмосфери

3.7вугільна башта

Споруда, призначена для акумуляції вугільної шихти перед коксуванням

3.8вут

Плавне збільшення перерізу залізобетонних опорних або прогонових конструкцій поблизу місця спирання

3.9газгольдер

Стаціонарна споруда для приймання, зберігання і видачі газів у розподільні мережі або для їх використання в промислових установках. Залежно від надлишкового тиску газів, що зберігаються, газгольдери проєктують постійного або змінного об'єму

3.10градирня

Споруда, призначена для охолодження води в системах зворотного водопостачання, у якій вода є засобом відведення великої кількості тепла від енергетичних та промислових агрегатів. Принцип охолодження полягає в тому, що вода, яка циркулює в градирні, розділяється на тонкі плівки або краплі, внаслідок чого збільшується поверхня для її охолодження потоком повітря

3.11етажерка

Багатоярусна каркасна споруда (без стін), розміщена в будівлі або поза нею і призначена для розміщення й обслуговування технологічного та іншого обладнання

3.12занурений колодязь

Циліндрична або призматична оболонка, заглиблена в ґрунт

3.13засіка

Відгороджене місце у вигляді комірки, призначеної для зберігання сипких (крейда, вапно тощо) матеріалів

3.14зрошувач

Пристрій у градирнях, який розділяє струмінь води на тонкі плівки або краплі, внаслідок чого збільшується поверхня її охолодження

3.15канал

Штучне русло (водовід) з безнапірним рухом води зазвичай влаштований у ґрунті

3.16конвеєрна галерея

Наземна горизонтальна або похила споруда мостового типу, переважно значної протяжності, розташована, зазвичай, між будівлями. Галереї складаються з прогонових будов і опор. Всередині них розміщуються стрічкові конвеєри для транспортування сипких матеріалів. За потреби, у прогонних спорудах можуть бути розміщені також технологічні комунікації різного призначення

3.17мезоструменева течія

Шар повітря завтовшки 100—300 м, який має підвищену швидкість відносно інших шарів, що знаходяться знизу або зверху зазначеного

3.18основа

Масив ґрунту (гірської породи), який безпосередньо сприймає навантаження від будівлі (споруди)

3.19плавуча покрівля

Конструкція в резервуарі без стаціонарного покриття, яка плаває на поверхні нафти або інших нафтопродуктів, що у ньому зберігаються, і призначена для зменшення втрат від випаровування, захисту від атмосферних опадів та є запобіжником виникнення вибуху і пожежі

3.20площадка

Одноповерхова споруда, розміщена в будівлі або поза нею, спирається на самостійні опори, конструкції будівлі або обладнання та призначена для встановлення, обслуговування і ремонту обладнання, а також переміщення робочого персоналу

3.21прогонова споруда

Споруда, встановлена між опорами в прогоні

3.22силос

Вертикальна циліндрична чи призматична місткість, призначена для зберігання сипкого матеріалу

3.23силосний корпус

Споруда, складена з системи силосів, які об'єднані спільним фундаментом, підсилосним поверхом для заїзду транспорту та надсилосної галереї з механізмами, які переміщують вантажі

3.24скіпова яма

Підземна споруда, призначена для зберігання матеріалів

3.25траверса

Горизонтальна балка, яка є частиною конструкції

3.26тролей

Сукупність електропроводу і підтримувальних конструкцій, призначених для передавання електричної енергії рухомим механізмам, що пересуваються вздовж опорних конструкцій, а також у деяких випадках для підтримки цих механізмів або їхніх частин

3.27трубопровід

Сукупність споруд, призначених для транспортування газоподібних та рідких речовин

3.28тунель

Горизонтальна або похила підземна споруда, призначена для транспортних цілей, переміщення води, прокладання підземних комунікацій

3.29футерування

Спеціальне оброблення для забезпечення захисту поверхні від можливих механічних або фізичних ушкоджень

3.30царга

З’єднувальний елемент у вигляді рами

3.31промислова інженерна споруда

Наземна або підземна споруда, що складається з несних та, в окремих випадках, огороджувальних конструкцій і призначена для тимчасового перебування і пересування людей, вантажів, переміщення і зберігання рідких, сипких та газоподібних продуктів

3.32підвал

Окремо розташоване чи вбудоване в будівлю або споруду заглиблене нижче рівня землі приміщення із параметрами, що забезпечують виконання призначених технічних, виробничих та господарсько-побутових цілей.

4 ПОЗНАКИ ТА СКОРОЧЕННЯ У цих нормах використано такі позначення. Індекси в літерних позначеннях і пояснювальні слова: a – активний (active); ad – додатковий (additional); a – анкерний (anchor); hc – від’ємний тиск; b – бетон (concrete); hq – рівномірний тиск (uniform); с – умова (condition); fm – навантаження; f – тертя (fricnion); hr – пасивний тиск; n – надійність (safe); hw – додатковий тиск від ґрунтових вод; h – інтенсивність (intensive); hу – власний тиск (own); v – вертикаль (vertical); ba – опір болта (bolt); w – вода (water); sа – переріз (section); t – температура (temperature); sb – вага ґрунту з урахуванням зважувальної дії води; s – верхній (super); sr – утримати; s – скелет (skeleton); red – редукований; u – межа (border); ser – стиск (cqueeze). 0 – тиск (pressure);

Основні літерні позначення Геометричні характеристики:

– площа перерізу брутто; площа підошви фундаменту;

площа поперечного перерізу анкерного болта по різьбі;

– ширина перерізу

– внутрішній діаметр круглого силосу або сторона квадратного силосу,

– діаметр анкерного болта товщина стіни;

– приведена товщина стінки;

– відстань від поверхні ґрунту до перерізу, що розглядається;

– висота від низу споруди до розрахункового рівня ґрунтових вод;

– периметр поперечного перерізу;

–

– гідравлічний радіус;

– ширина розкриття тріщин, товщина;

– коефіцієнт переходу від ваги снігового покриву на поверхні ґрунту до снігового навантаження на покрівлю у місцях примикання галерей до вузлів перевантаження і будівель за наявності перепаду висот

Навантаження, тиск, опір:

H – номінальна глибина заглиблення болта у бетоні;

M – згинальний момент;

N – поздовжня сила;

N – вертикальна складова сили межі опору основи;

u

P – вертикальне зосереджене навантаження;

q – рівномірне розподілене навантаження на поверхню;

p – інтенсивність вертикального тиску ґрунту;

v p – інтенсивність горизонтального тиску ґрунту, характеристичне h значення горизонтального тиску сипкого матеріалу в силосі;

p – інтенсивність горизонтальної складової тиску ґрунту від власної ваги;

hy p – інтенсивність горизонтальної складової тиску від розподіленого hq навантаження на поверхні;

phc – інтенсивність від'ємного тиску як еквіваленту зчеплення ґрунту;

p – інтенсивність додаткового горизонтального тиску від ґрунтових вод;

hw p – інтенсивність додаткового горизонтального тиску ґрунту на стінку h.ad зануреного колодязя;

vi – рівномірно розподілене навантаження від транспортних засобів;

F – сума проєкцій сил на вертикальну площину;

v

F sa – сила зсуву;

F sr – утримувальна сила;

F – зусилля попереднього натягу анкерного болта;

a

E – модуль загальної деформації ґрунту основи;

E модуль пружності бетону;

b ––

E – активний тиск ґрунту на стіну;

à

E hr – пасивний опір ґрунту;

I – момент інерції 1 м перерізу стіни;

h

R – розрахунковий граничний тиск на ґрунт; реакція опори;

f – розрахунковий опір бетону осьовому розтягу;

ck

R – розрахунковий опір розтягу анкерного болта (одноболтового ba з’єднання);

t – коефіцієнт лінійної температурної деформації матеріалу;

v – показник гнучкості днища;

v – коефіцієнт Пуассона.

Коефіцієнти надійності:

 c – коефіцієнт умов роботи;

 n – коефіцієнт надійності за призначенням споруди;

 – коефіцієнт надійності за навантаженням;

f Характеристики ґрунту:

 – істинна густина ґрунту (сипкого матеріалу);

 s – істинна густина часток ґрунту;

 sb – істинна густина ґрунту з урахуванням зважувальної дії води;

 d – істинна густина сухого ґрунту;

 w – істинна густина води;

 – кут внутрішнього тертя ґрунту (сипкого матеріалу);

c – питоме зчеплення ґрунту;

0 – кут нахилу площини ковзання ґрунту до вертикалі;

f – коефіцієнт тертя;

 – кут нахилу поверхні ковзання до горизонталі;

 ha – коефіцієнт активного горизонтального тиску ґрунту;

 hr – коефіцієнт пасивного горизонтального опору ґрунту;

0 – коефіцієнт бокового тиску ґрунту в стані спокою. У цих нормах використано такі скорочення: АЕС – атомна електростанція; ГЕС – гідроелектростанція; ЕШЗ – електрошлакове зварювання; КВП – контрольно-вимірювальний прилад; ПВР – проєкт виконання робіт; ПЗ – огорожа для зовнішніх сходових площадок; ПУЕ – правила улаштування електроустановок; ССБ – тип пластифікатора; ТЕС – теплова електростанція; ТЕЦ – теплова електрична централь.

5 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

5.1Категорії приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною і пожежною небезпекою встановлюють відповідно до ДСТУ Б В.1.1-36.

Інженерні споруди слід проєктувати з урахуванням вимог ДБН В.1.1-7, ДБН В.1.2-7, ДБН В.2.-56 щодо забезпечення пожежної безпеки промислових інженерних споруд.

Показники пожежної небезпеки технологічних матеріалів і речовин (рідин, розчинників, порошків, гранул тощо) повинні бути визначені на етапі проєктування відповідно до ДСТУ 8829.

Промислові інженерні споруди повинні бути запроєктовані т а побудовані так, щоб у разі виникнення пожежі:

— протягом визначеного проміжку часу зберігалас тримальна здатність конструкцій;

— було обмежено виникнення та поширення вогню і диму всередині будівлі чи споруди;

— було обмежено поширення вогню на сусідні будівлі та споруди;

— була забезпечена можливість евакуації людей або їхній порятунок в інший спосіб;

— було враховано безпеку рятувальників.

5.2Ступінь вогнестійкості будинків інженерних споруд, залежно від категорії будинку за вибухопожежною та пожежною небезпекою, кількості поверхів будинку та площі поверху в межах протипожежного відсіку, потрібно приймати згідно з таблицею 1. Сумарна площа поверхів, з'єднаних відкритими отворами в перекриттях, не повинна перевищувати площі поверху, наведеної в таблиці 1.

Класи вогнестійкості будівельних конструкцій інженерних споруд визначають згідно з цими нормами, іншими будівельними нормами та національними стандартами України.

5.3Шляхи евакуації будинків інженерних споруд. Евакуаційні коридори потрібно відокремлювати:

— для будівель I, ІІ, ІІІ, ІІІа та ІІІб ступенів вогнестійкості протипожежними перегородками

1-го типу та перекриттям 3-го типу;

— для будівель IV, ІVа ступенів вогнестійкості – протипожежними перегородками 2-го типу та перекриттям 4-го типу.

Евакуаційні виходи не допускається влаштовувати через приміщення категорій А, Б та протипожежні тамбур-шлюзи при цих приміщеннях.

Евакуаційні виходи з приміщень, що розташовані на антресолях будівель I, ІІ, ІІІ та ІІІа ступенів вогнестійкості, у разі відсутності в таких приміщеннях постійних робочих місць, допускається передбачати на сходи типу С3. Евакуаційні виходи з антресолей, площа яких на будьякій відмітці перевищує 40 % площі поверху, за наявності на них постійних робочих місць, слід передбачати через сходові клітки.

Допускається передбачати один евакуаційний вихід (без улаштування другого) за таких умов:

а) із будь-якого поверху будівель I, II ступенів вогнестійкості з кількістю надземних поверхів не більше чотирьох (з умовною висотою не більше ніж 15 м), із приміщеннями категорії Д за кількості працівників у найчисельнішій зміні на кожному поверсі не більше п'яти осіб та площі поверху не більше ніж 300 м2;

б) із приміщення, розташованого на будь-якому поверсі (крім підвального та цокольного), якщо цей вихід веде до двох евакуаційних виходів із поверху, відстань від найвіддаленішого робочого місця до виходу з приміщення не перевищує 25 м та кількість працівників у найчисленнішій зміні не перевищує: 5 осіб – у приміщенні категорій А, Б; 25 осіб – у приміщенні категорії В; 50 осіб – у приміщенні категорій Д;

в) з одноповерхових будівель категорій А та Б площею не більше ніж 54 м2, інших категорій – не більше ніж 108 м2. При цьому кількість працівників у найчисленнішій зміні не повинна перевищувати 5 осіб у будівлях категорій А та Б, 25 осіб – у будівлях категорій В та Д. У зазначених будівлях потрібно передбачати 25 % вікон, що відчиняються назовні без захисних сіток та ґрат;

г) із будь-якого поверху (ярусу) багатоповерхових (багатоярусних) будівель IIIa ступеня вогнестійкості категорії Д заввишки від планувальної позначки землі до позначки підлоги верхнього поверху (ярусу) не більше н і ж 30 м при площі поверху (ярусу) не більше ніж 300 м2. Водночас загальна кількість працівників у будівлі в найчисленнішій зміні не повинна перевищувати 5 осіб. Відстань від найбільш віддаленого робочого місця повинна бути не більше ніж 25 м.

Як другий евакуаційний вихід із другого та вищих поверхів будівель з умовною висотою до 26,5 м допускається приймати сходи типу С3, якщо кількість працівників на кожному поверсі (крім першого) у найчисленнішій зміні не перевищує: 15 осіб – у багатоповерхових будівлях із приміщеннями будь-якої категорії; 50 осіб – у двоповерхових будівлях із приміщеннями категорії В; 100 осіб – у двоповерхових будівлях із приміщеннями категорії Д. Із підвалів та цокольних поверхів площею понад 300 м2 потрібно передбачати не менше двох евакуаційних виходів. Евакуаційні виходи з підвалів із приміщеннями категорії Д допускається проєктувати в приміщення зазначеної категорії, що розташовані на першому поверсі. Евакуаційні виходи з підвалів із приміщеннями категорії В треба передбачати назовні безпосередньо або по відокремлених сходових клітках згідно з 7.2.1 ДБН В.1.1-7.

Відстань від найвіддаленішого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу з приміщення не повинна перевищувати значення, наведених у таблиці 2. За наявності проміжних значень об'єму приміщень відстані визначають лінійною інтерполяцією. Відстані в таблиці 2 встановлено для приміщень висотою до 6 м (для одноповерхових будівель висоту потрібно приймати до низу несних конструкцій покриття). З а висоти приміщень більше ніж 6 м, відстані дозволяється збільшувати: за висоти приміщення 12 м – на 20 %, 18 м – на 30 %, 24 м – на 40 %. При проміжних значеннях висоти приміщень збільшення відстаней визначають лінійною інтерполяцією. У цьому разі значення відстані від найвіддаленішого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу повинно бути не більше ніж 140 м для приміщень категорій А та Б, та 240 м – для приміщень категорії В.

Примітка1. Щільність людського потоку визначається згідно з ДСТУ 8828.

Примітка 2. Відстані для приміщень категорій А і Б встановлено з урахуванням розливу легкозаймистих або горючих рідин на площі 50 м2. За інших значень площі можливого розливу наведені в таблиці 2 відстані слід множити на коефіцієнт 50/F, де F – площа можливого розливу, визначена в технологічній частині проєкту.

Відстань від найвіддаленішого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу з одноповерхових чи двоповерхових будівель ІVа ступеня вогнестійкості з горючим полімерним утепленням слід приймати не більше: 50 м – для приміщень категорії В одноповерхових будівель; 80 м – для приміщень категорії Д одноповерхових будівель; 40 м – для приміщень категорії В двоповерхових будівель; 60 м – для приміщень категорії Д двоповерхових будівель; Допускається збільшувати наведені відстані на 50 %, якщо площа не зайнятої стелажами та обладнанням підлоги приміщень становить більше ніж 75 м2 на одного працівника в найчисленнішій зміні. В одноповерхових будівлях з приміщеннями категорії В і Д у разі неможливості дотримання вказаних відстаней, евакуаційні виходи необхідно розміщувати в зовнішніх стінах по периметру будівлі через кожні 72 м. Ширину сходового маршу залежно від кількості людей, що евакуюються по ній з другого поверху, а також ширину дверей, коридорів чи проходів на шляхах евакуації слід приймати з розрахунку 0,6 м на 100 осіб.

Відстань по коридору від дверей найвіддаленішого приміщення до найближчого виходу назовні або в сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у таблиці 3. Щільність людського потоку визначається згідно з ДСТУ 8828.

Ширину евакуаційного виходу з приміщень потрібно приймати залежно від загальної кількості осіб, які евакуюються через цей вихід, та кількості осіб на 1 м ширини виходу, встановленого в таблиці 4, але не менше ніж 0,8 м, а за наявності серед працівників маломобільних груп – 0,9 м.

Кількість осіб на 1 м ширини евакуаційного виходу, встановлену в таблиці 4, з приміщень заввишки більше ніж 6 м допускається збільшувати: за висоти приміщення 12 м – на 20 %, 18 м – на 30 %, 24 м – на 40 %; при проміжних значеннях висоти приміщень збільшення кількості осіб на 1 м ширини виходу визначається інтерполяцією.

Ширину евакуаційного виходу з коридору назовні або в сходову клітку потрібно приймати залежно від загальної кількості людей, які евакуюються через цей вихід, та кількості людей на 1 м ширини виходу, встановленої в таблиці 5, але не менше ніж 0,8 м, а за наявності серед працівників маломобільних груп – не менше ніж 0,9 м.

Ширину маршу сходів потрібно приймати не меншою за розрахункову ширину евакуаційного виходу з поверху з найширшими дверима в сходову клітку, але не менше ніж 1 м. Ширину проходів та сходів до одиночних робочих місць слід приймати за 7.3.6 ДБН В.1.1-7.

Якщо в проєктованій будівлі передбачено можливість перебування людей з інклюзивністю, ширину маршу сходів потрібно приймати не менше ніж 1,35 м. Ширина евакуаційних коридорів повинна становити не менше ніж 2 м. Заборонено влаштовувати в евакуаційних коридорах тупикові частини, що перевищують 25 м.

5.4Під час проєктування для забезпечення надійності, безпеки, довговічності та економічності конструкцій споруд необхідно:

— дотримуватись вимог щодо надійності конструкцій споруд відповідно до ДБН В.1.2-14;

— забезпечувати необхідну міцність, стійкість, просторову незмінність споруди загалом, а також окремих її елементів на всіх етапах виготовлення, зведення, реконструкції, ремонту й експлуатації відповідно до ДБН В.1.2-6 та ДБН В.1.2-9;

— передбачати заходи щодо забезпечення довговічності конструкцій та захисту їх від корозії, термічних впливів та зносу;

— забезпечувати монтаж конструкцій, розраховуючи точність геометричних параметрів згідно з ДСТУ-Н Б В.1.3-1, із встановленням необхідності контрольного чи загального складання або використанням регулювальних пристроїв;

— встановлювати методи та обсяги контролю під час виготовлення та зведення конструкцій, а також під час їхньої експлуатації, охоплюючи, за потреби, виконання випробувань окремих елементів, вузлів, з’єднань і конструкцій загалом, а також, за потреби, встановлення контрольно-сигнальних систем чи інших засобів моніторингу;

— передбачати можливість оглядання, обстеження і діагностики, а також проведення ремонтних робіт; за потреби передбачати для цього ходові сходи та площадки, спеціальні пристосування (столики, фіксатори тощо) для забезпечення можливості кріплення постійних і тимчасових пристосувань, а також пристосувань для встановлення засобів діагностики технічного стану конструкцій під час експлуатації;

— вибирати матеріали конструкцій згідно з правилами безпеки;

— дотримуватись вимог щодо охорони навколишнього середовища відповідно до ДБН В.1.2-8 і ДБН А.2.2-1, вживаючи заходів щодо зменшення забруднення повітря викидами з димових труб і витяжних башт, продуктами випаровуванням нафти і нафтопродуктів, а також від проникнення витоків рідини з резервуарів і трубопроводів тощо;

— передбачати заходи щодо забезпечення санітарних правил під час планування та забудови населених пунктів, норм мікроклімату виробничих приміщень згідно з [1] та ДСН 3.3.6.042.

5.5Проєктування будівельних конструкцій промислових інженерних споруд необхідно виконувати згідно з ДБН А.2.1-1, ДБН В.1.1-12, ДБН В.1.2-2, ДБН В.1.2-15, ДБН В.2.1-10, ДБН В.2.6-98, ДБН В.2.6-160, ДБН В.2.6-161, ДБН В.2.6-162, ДБН В.2.6-198, ДБН В.1.1-7 або за ДБН А.1.1-94.

Проєктну документацію промислових інженерних споруд слід розробляти згідно з ДБН А.2.2-3, ДСТУ 9243.7 та ДСТУ 9586.

Під час проєктування бетонних і залізобетонних конструкцій, призначених для роботи в умовах систематичного впливу технологічних температур понад 50 °С, необхідно дотримуватися вимог щодо врахування навантаження від температурних впливів.

Під час проєктування статично невизначених залізобетонних конструкцій, які систематично зазнають впливу технологічних температур нижче 50°С, в яких від спільного впливу технологічних і кліматичних температур виникають по висоті перерізу перепади більше ніж 40°С, необхідно враховувати температурні зусилля в елементах цих конструкцій. Для визначення зусиль допускається користуватись СНиП 2.03.04 без врахування впливу температури на фізикомеханічні властивості матеріалів.

У проєктній документації сталевих конструкцій слід враховувати вимоги щодо виготовлення і монтажу конструкцій згідно з ДСТУ EN 1090-2 та ДСТУ EN 1090-4 та вказувати клас виконання конструкцій, елементів або деталей відповідно до додатка У ДБН В.2.6-198.

Примітка. Застосування сталей для сталевих конструкції визначається згідно з ДБН В.2.6-198 для груп 1-4 конструкцій, у тому числі сталей згідно з ДСТУ EN 10025-1, ДСТУ EN 10025-2, ДСТУ EN 10025-3, ДСТУ EN 10025-4, ДСТУ EN 10025-5, ДСТУ EN 10025-6.

У проєктній документації вимоги до антикорозійного захисту залізобетонних конструкцій слід приймати згідно з ДСТУ Б В.2.6-145. Для сталевих будівельних конструкцій споруд у робочій документації (креслення КМ) слід наводити відомості про ступінь агресивності середовища в період будівництва та експлуатації споруди згідно з ДСТУ ISO 12944-2, який, зазвичай, визначається в завданні на проєктування.

5.6Маршрути тунелів, каналів, галерей і естакад повинні мати найменшу довжину і найменшу кількість поворотів, а також перехресть з дорогами та іншими комунікаціями.

5.7Слід приймати такі розміри пішохідних тунелів, галерей і естакад:

— висоту тунелів і галерей від рівня підлоги до низу виступних конструкцій перекриттів з урахуванням комунікацій або їхніх огорож слід закладати не менше ніж 2,0 м (у похилих тунелях і галереях висоту слід вимірювати по нормалі до підлоги);

— ширина тунелів, галерей і естакад приймається не менше ніж 1,5 м в одному напрямку руху і розраховується з умов пропускної здатності в одному напрямку 2000 людей на годину на 1 м ширини.

5.8Внутрішні розміри конвеєрних тунелів, галерей та естакад приймають згідно з чинними державними нормами і правилами та відповідно до ДСТУ EN 620.

Вимоги щодо безпеки та внутрішні розміри галерей та естакад, розташованих у шахтах, кар'єрах та на збагачувальних, великоуламкових, дробильних та дробильно-сортувальних фабриках, приймають згідно з чинними державними нормами і правилами під час гірничих робіт і переробленні твердих корисних копалин.

У разі визначення внутрішніх розмірів конвеєрних галерей відповідно до особливих вимог технологічної частини проєкту дозволено приймати запас ширини галереї для забезпечення заміни конвеєрів значних розмірів під час експлуатації. Розмір резерву по ширині та навантаженнях встановлюється у завданні на проєктування.

5.9Підвали, канали, тунелі, галереї й естакади, де передбачається розміщення кабелів, повинні бути запроєктовані відповідно до цих норм і [2].

5.10Канали, тунелі та естакади, призначені для трубопроводів пари та гарячої води, слід проєктувати згідно з вимогами цих норм.

5.11Підвали, тунелі і канали не допускається передбачати в будівлях категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою А та Б і на територіях, де розміщено зовнішні установки, у яких застосовуються чи утворюються вибухонебезпечні або токсичні гази густиною більше ніж 0,8 відносно повітря, а також вибухонебезпечний пил. Допускається проєктувати відкриті приямки і лотки у приміщеннях та на територіях із виробництвами категорій А та Б, якщо без цих приямків і лотків неможливо забезпечити вимоги технологічного процесу.

У цих випадках приямки і лотки повинні бути забезпечені надійною, неперервно діючою припливною або припливно-витяжною вентиляцією; кількість сходів із відкритих приямків площею понад 50 м2 або протяжності більше ніж 30 м повинна бути не менше двох.

Виходи з відкритих приямків повинні бути запроєктовані на рівні підлоги приміщень у протилежних кінцях приямків.

Примітка. Виробництва, де застосовують або перероблюють речовини з густиною парів і газів менше ніж 0,8 відносно повітря, допускається, якщо це потрібно за вимогами технологічного процесу, проєктувати з невентильованими каналами завглибшки не більше ніж 0,5 м.

5.12У пішохідних тунелях і галереях не допускається проєктувати трубопроводи, які транспортують отруйні, легкозаймисті і горючі рідини, отруйні і горючі гази та трубопроводи для пари і теплових мереж.

Способи прокладання транзитних проводів і кабелів треба передбачати згідно з вимогами ДСТУ НД 60354-5-52 та ДБН В.2.5-23.

5.13Не допускається передбачати евакуацію людей з приміщень через кабельні споруди, а також транзитну прокладку повітроводів через кабельні споруди. Кабельні споруди повинні бути обладнані системами димовидалення згідно з ДБН В.2.5-56.

5.14Під час проєктування відкритих кранових та розвантажувальних залізничних естакад повинні бути запроєктовані приміщення, які мають бути обладнані засобами для захисту працівників від несприятливих метеорологічних впливів. Для цього допускається використовувати приміщення сусідніх будівель або споруд, прилеглих до естакад, якщо відстань від найвіддаленіших робочих місць до цих приміщень не перевищує 300 м. Приміщення повинно відповідати вимогам відповідно до ДБН В.2.2-28.

5.15Бетонні та залізобетонні конструкції, які систематично зволожуються атмосферними опадами, повинні мати на горизонтальних елементах (карнизах, полицях тощо) гідроізоляцію і зливники для забезпечення вільного стікання води.

5.16Настили сервісних зон розвантаження залізничних естакад, кранових естакад, витяжних башт та інших споруд слід проєктувати з таким розрахунком, щоб унеможливити ковзання людей, які ходять у цих зонах (за сталевих настилів слід передбачати просічно-витяжні настили відповідно до ДСТУ Б В.2.6-52 та гратчасті настили), а також забезпечити стікання дощової і талої води (у разі дерев'яних настилів повинні бути забезпечені зазори 20 мм між дошками).

5.17У проєктах підвалів, тунелів, каналів, стін підпірних та інших підземних споруд слід надавати вказівки щодо необхідності виконання заповнення пазух ґрунтом із ущільненням згідно з ДСТУ-Н Б В.2.1-28.

5.18Нижня частина сталевої опорної плити відкритих споруд повинна розташовуватись над планувальною позначкою ґрунту зазвичай не менше ніж на 0,15 м.

5.19Будівельні конструкції і технологічне обладнання (за необхідності вказаної у технологічних рішеннях) слід кріпити до бетонних і залізобетонних конструкцій (фундаментів, силових підлог, стін тощо), що експлуатуються за розрахункової температури зовнішнього повітря до мінус 40 °С включно і за нагрівання бетону фундаментів до 50 °С, анкерними та фундаментними болтами відповідно до додатка И. Допускається використання інших способів фіксації обладнання на фундаментах (наприклад, на віброгасниках, на клеї тощо).

5.20Підземні споруди, розташовані в зоні впливу блукального струму, повинні бути захищені від електричної корозії відповідно до ДСТУ ISO 12944-3 та ДСТУ Б В.2.6-145.

Сталеві конструкції споруд повинні бути заземлені відповідно до ДСТУ EN 62305-1.

5.21Огорожі для сходових площадок слід приймати згідно з ДСТУ Б В.2.6-49.

5.22Під час проєктування висотних споруд, підземних і наземних резервуарів і газгольдерів для нафти і нафтопродуктів, бункерів та силосів, зовнішніх кабельних галерей і естакад градирень, копрів тощо слід передбачати захист від блискавки відповідно до ДСТУ EN 62305-1, ДСТУ EN 62305-2, ДСТУ EN 62305-3 та ДСТУ EN 62305-4.

5.23Проєктна документація висотних конструкцій (силосів, водонапірних башт, градирень, димових труб, витяжних башт, вугільних та рудних шахтних башт) має передбачати заходи (фарбування смугами кольорового маркування і світлову сигналізацію висотних перешкод відповідно до [3]), що забезпечують безпеку польоту повітряних суден.

5.24Димові труби, витяжні башти, градирні та інші висотні споруди зазвичай потрібно розташовувати з боку найдовших глухих стін будівель. Від стін будівель, які мають світлові прорізи для природного освітлення, ці споруди повинні розміщуватись на відстані не менше їхнього діаметра в плані або довжини сторони, що повернута до будівлі, з дотриманням вимог згідно з ДБН Б.2.2-12 та ДСН 3.3.6.042.

5.25Димові труби, витяжні башти, градирні та інші незалежні висотні споруди, розташовані поряд, повинні мати єдине розчленування, фактуру і колір зовнішніх поверхонь, єдиний маркувальний колір і однотипні світлофорні площадки, якщо ці споруди віддалені одна від одної на відстань не більше від їхньої висоти, якщо вона не перевищує 120 м, або не більше половини цієї висоти, якщо вона перевищує 120 м.

5.26Для конструкцій, що перебувають під впливом постійного замерзання і розтавання, у проєкті повинна бути вказана марка бетону за морозостійкістю і водонепроникністю. Проєктну марку бетону визначають залежно від температурного режиму, що виникає під час експлуатації об'єкта, розрахункових значень зимових температур зовнішнього повітря в зоні будівництва і приймають відповідно до ДСТУ Б В.2.6-145. Для окремих типів споруд марки бетону за морозостійкістю і водонепроникністю наведено у відповідних розділах цих норм.

5.27У разі реконструкції споруди проєктне рішення слід приймати на підставі спеціального обстеження конструкцій згідно з ДСТУ 9273. Додатково класифікацію сталевих конструкцій за технічним станом слід оцінювати згідно з ДСТУ Б В.2.6-210.

5.28Під час проєктування підземних і заглиблених у ґрунті споруд слід керуватись основними принципами та геотехнічними вимогами відповідно до ДБН В.1.1-25 і ДБН В.2.5-74. Проєктування водної, наземної і підземної екосистем охорони води потрібно виконувати відповідно до ДБН В.2.4-3.

5.29У приміщеннях категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою А, Б легкоскидні конструкції слід проєктувати відповідно до ДСТУ 9176.

5.30Приміщення промислових споруд, до яких за технологічними вимогами не допускається пряме проникнення сонячних променів, та приміщення з системами кондиціонування повітря обладнують сонцезахисними пристроями. У будівлях I і II ступенів вогнестійкості сонцезахист виконують з будівельних матеріалів з класом щодо реакції на вогонь не нижче А2-s1, d0 (групи горючості Г1).

Огороджувальні конструкції сходів повинні бути виконані з будівельних матеріалів з класом щодо реакції на вогонь не нижче А2-s1, d0 (групи горючості Г1). При цьому відстань від найбільш віддаленого робочого місця до виходу на сходи не повинна перевищувати 25 м.

5.31Покриття споруд (покрівель) повинні відповідати класу ВRООF(t2).

5.32Шляхи евакуації інженерних споруд.

Під час проєктування інженерних споруд слід передбачати вільні проходи між інженерним технологічним обладнанням для можливості вільного проходу обслуговувального персоналу за межі споруди.

Внутрішні етажерки та площадки повинні мати не менше двох відкритих сталевих сходів. Допускається проєктування одних сходів, якщо площа підлоги кожного ярусу етажерки або площадки не перевищує:

108 м² — для зовнішніх установок категорій Аз і Бз,

400 м² — для зовнішніх установок категорій Вз, Гз і Дз.

5.33Відстань від найвіддаленішої точки на площадках і етажерках до найближчого евакуаційного виходу з будівлі слід приймати за таблицею 2, з урахуванням довжини шляху по відкритих сходах із площадки чи етажерки, яку слід вважати такою, що дорівнює втричі більшій за висоту маршів.

6 ПІДЗЕМНІ І ЗАГЛИБЛЕНІ У ҐРУНТІ СПОРУДИ

6.1 Стіни підпірні

6.1.1Норм цього підрозділу слід дотримуватись у разі проєктування окремо розташованих стін підпірних, що зводять на природній основі на територіях промислових підприємств, під'їзних відомчих (технологічних) залізничних та автомобільних доріг.

Стіни підпірні зводять для утримання в необхідному положенні ґрунту або інших сипких тіл, якщо неможливо влаштовувати природні схили.

6.1.2Стіни підпірні, стіни в ґрунті (траншейні і пальові) слід проєктувати згідно з ДСТУ-Н Б В.2.1-31. Стіни підпірні з анкерними тягами повинні бути перевірені на надійність закріплення в ґрунті і достатність цього закріплення для сприйняття зусилля в анкерній тязі.

6.1.3Основні розміри стін підпірних рекомендується приймати такими:

— повну ширину фундаментної плити в межах (0,4–0,5) Н, де Н – повна висота стінки;

— винос фундаментної плити за зовнішню грань стінки в межах (0,08–0,15) H;

— товщину фундаментної плити вздовж площини зовнішньої грані стінки в межах (0,06–0,08) H.

6.1.4Глибину закладання підошви стіни підпірної слід визначати відповідно до ДБН В.2.1-10. Заглиблення фундаменту стіни нижче поверхні ґрунту приймається залежно від висоти підпору, навантаження і характеристики ґрунту не менше ніж 0,6 м у нескельних і не менше ніж 0,3 м у скельних ґрунтах.

За наявності кювету глибина закладання приймається від позначки дна кювету.

6.1.5У поздовжньому напрямку підошву стіни підпірної слід приймати горизонтальною або з ухилом не більше ніж 0,02. За більшого ухилу підошва виконується ступінчастою.

У поперечному напрямку підошва стіни підпірної повинна бути горизонтальною або з ухилом у бік засипки не більше ніж 0,125.

6.1.6Відстань між температурно-усадковими швами слід приймати не більше ніж 10 м – у монолітних з бутобетону і бетонних стінах підпірних без конструктивного армування; 20 м – у монолітних бетонних конструкціях за наявності конструктивного армування; 25 м – у монолітних і збірно-монолітних залізобетонних конструкціях стін; 30 м – у збірних залізобетонних конструкціях.

Відстань між температурно-усадковими швами допускається збільшувати під час виконання відповідних перевірних розрахунків конструкцій.

6.1.7Висоту стін підпірних для вантажних рамп автомобільного транспорту з боку під'їзду автомобілів визначають згідно з характеристиками автомобілів, які передбачено приймати.

Висоту стін підпірних для вантажних і пасажирських рамп залізничного транспорту приймають з урахуванням ДСТУ Б B.2.3-29.

6.1.8У місцях, де можливий рух пішоходів, стіни підпірні повинні мати перильне огородження згідно з ДСТУ Б В.2.6-49.

У разі розташування відомчих (технологічних) доріг уздовж стіни підпірної слід передбачати тротуар завширшки не менше ніж 1,8 м із бортовим каменем заввишки не менше ніж 0,4 м.

6.1.9Відстань від осі найближчої залізничної колії до внутрішньої грані стіни підпірної приймають згідно з ДСТУ Б В.2.3-29.

6.1.10Поверхня стін підпірних, звернена у бік засипки, повинна бути захищена гідроізоляцією. Допускається використовувати фарбувальну гідроізоляцію бітумними сполуками або мастиками згідно з ДСТУ-Н Б А.3.1-23.

У разі розташування стін підпірних поза будівлею слід передбачати влаштування з боку підпору ґрунту пристінного дренажу з каменю, щебеню або гравію з поздовжнім ухилом 0,04. У стіні підпірній через (3–6) м повинні бути передбачені отвори для випуску води з дренажу.

6.1.11На крутих схилах для відводу атмосферних опадів за грань стіни з боку ґрунту повинен бути влаштований водовідвідний кювет.

6.1.12Стіни підпірні розраховують на навантаження від активного тиску ґрунту засипки з урахуванням тимчасових навантажень, які приводять до еквівалентної висоти засипки, охоплюючи навантаження від рухомого складу залізниць і автомобільного транспорту.

6.1.13Навантаження на стіни підпірні слід визначати згідно з ДСТУ-Н Б В.2.1-31, тимчасові навантаження від транспортних засобів приймати згідно з ДБН В.1.2-15.

6.1.14Основні положення щодо розрахункової перевірки стін підпірних наведено в ДСТУ-Н Б В.2.1-31.

6.2 Підвали

6.2.2У цьому підрозділі розглянуто особливості проєктування підвалів виробничого призначення як окремо розташованих, так і вбудованих у промислові будівлі і споруди.

6.2.3Підвали допускається проєктувати одноповерховими або багатоповерховими. За технологічними вимогами допускається влаштування підвалів з технічним поверхом для кабельних проводок.

6.2.4Монтажні отвори повинні бути перекриті на рівні верху конструкції перекриття підвалу і мати клас вогнестійкості не нижче за нормований клас вогнестійкості перекриття.

6.2.5Підлоги підвалів слід передбачати з ухилом до трапів (приямків) каналізації з окремою системою відводу води. Заборонено з'єднувати безпосередньо приямки зі стоковою каналізацією та з іншими видами каналізації.

6.2.6У разі влаштування підвалів у складних гідрогеологічних умовах будівельного майданчика, значних навантаженнях на підлогу або за наявності різних технологічних отворів у стінах і перекриттях, а також у разі особливих технологічних вимогах, підвали слід проєктувати з монолітного залізобетону.

6.2.7Підвал за наявності ґрунтових вод повинен бути захищений гідроізоляцією відповідно до ДСТУ-Н Б А.3.1-23.

Як основний захист слід влаштувати дренаж під всією підлогою підвалу.

6.2.8Температурні та усадкові шви в підвалах повинні бути передбачені на відстані не більше ніж 60 м для монолітних і 120 м для збірних і збірно-монолітних конструкцій підвалів (без розрахунку на температурні й усадкові деформації). Під час визначення граничних відстаней між температурними й усадковими швами необхідно передбачати додатковий шов у середині температурного блоку.

6.2.9Зворотне заповнення пазух котловану слід виконувати з двох протилежних боків підвалу з перепадом висоти не більше ніж 1 м.

6.2.10Евакуаційні виходи та сходи із підвалів у приміщення категорій В, Г і Д, протипожежні вимоги до підвальних приміщень категорії В передбачають згідно з ДБН В.2.2-27 та ДБН В.1.1-7.

6.2.11Кабельні підвали і кабельні поверхи підвалів слід розділяти протипожежними перегородками 1-го типу згідно з ДБН В.1.1-7 на протипожежні секції об'ємом не більше ніж 3000 м3 з ущільненням місця проходу кабелів крізь протипожежні перешкоди системами вогнезахисту з дотриманням вимог ДБН В.1.1-7, а також передбачати автоматичні системи пожежогасіння об’ємним способом.

Кабелі, що прокладають у кабельних підвалах і кабельних поверхах, повинні мати клас стійкості до поширення полум'я, що відповідає вимогам ДСТУ 4809 (зокрема, клас стійких згідно з 4.1 або стійких категорії А F/R згідно з 4.2). Стійкість кабелів забезпечується спеціалізованим маркуванням або їх вогнезахисним обробленням.

6.2.12З кожного відсіку підвалу, кабельного підвалу або кабельного поверху підвалу необхідно передбачати не менше двох виходів; виходи слід розташовувати з різних боків приміщення. Виходи слід розташовувати так, щоб не було тупиків завдовжки більше ніж 25 м. Довжина шляху від найвіддаленішого місця знаходження персоналу до найближчого виходу не повинна перевищувати 25 м. Другий вихід допускається передбачати через розташоване на тому самому рівні (поверху) сусіднє приміщення (підвал, поверх підвалу, тунель) категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою В, Г і Д.

У разі виходу в приміщення категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою В сумарна довжина шляху евакуації не повинна перевищувати 75 м.

6.2.13Двері виходів із кабельних підвалів (кабельних поверхів підвалів) і двері між протипожежними секціями повинні бути протипожежними 2-го типу згідно з ДБН В.1.1-7 та відчинятися в напрямку найближчого виходу.

6.2.14Евакуаційні виходи з підвалів для зберігання мастила і кабельних поверхів підвалів слід улаштовувати через відокремлені сходові клітки, які мають вихід безпосередньо назовні.

Допускається використовувати загальну сходову клітку, яка веде до наземних поверхів, при цьому для підвальних приміщень повинен бути передбачений відокремлений вихід зі сходової клітки на рівні першого поверху назовні, який віддалений від решти частини сходової клітки на висоту одного поверху суцільною без прорізів протипожежною перегородкою з класом вогнестійкості не нижче EI 60.

6.2.15Улаштування порогів на виході із підвалу і перепадів на рівні підлоги не допускається, крім підвалів для мастила, де на виходах повинні бути пороги заввишки не менше ніж 300 мм з можливим відхилом до плюс 30 мм зі сходами або пандусами.

6.2.16Основні положення розрахунку стін підвалів наведено в ДСТУ-Н Б В.2.1-31.

6.3 Тунелі та канали

6.3.2Вимоги цього підрозділу поширюються на проєктування тунелів (конвеєрних, підштабельних, пішохідних, комунікаційних, кабельних і комбінованих) і каналів, які будують відкритим способом.

6.3.3Висоту і ширину тунелів і каналів (між виступними частинами несних конструкцій) слід приймати відповідно до технологічної частини або розділів прокладання інженерних мереж.

Внутрішні канали можуть мати верхню частину перекриття.

Відкриті канали-траншеї повинні мати перильне огородження заввишки не менше ніж 0,6 м.

6.3.4Тунелі і канали слід проєктувати зі збірних уніфікованих бетонних елементів або монолітного залізобетону.

Для оздоблення пішохідних тунелів слід використовувати довговічні, економічні, зручні у використанні негорючі матеріали, які дозволяють легке очищення і змивання.

6.3.5Кабельні канали не допускається розміщувати на ділянках, де можуть бути пролиті розплавлений метал, горючі і легкозаймисті рідини, рідини з високою температурою або речовини, які руйнують оболонку кабелів.

6.3.6У тунелях і каналах необхідно дотримувати повздовжній ухил не менше ніж 0,002 і поперечний ухил не менше 0,01. У тунелях через кожні (100–150) м слід улаштовувати приямки для збирання рідини і відводу її в каналізацію; у каналах приямки для збирання рідини повинні бути передбачені у колодязях або камерах. Заборонено поєднувати приямки зі зливовою й іншими типами каналізації.

6.3.7Тунелі і канали за межами будівель і доріг, зазвичай, повинні бути заглиблені від поверхні ґрунту до верха перекриття не менше ніж на 0,3 м.

На огороджених ділянках, доступних тільки для обслуговувального персоналу, відмітку верхньої частині перекриття кабельного каналу можна передбачати на рівні планувальної позначки ґрунту.

6.3.8Тунелі і канали, розташовані під дорогами, повинні бути поглиблені від верхньої частини дорожнього покриття до верха перекриттів не менше ніж на 0,5 м, а в разі розташування під залізницями – не менше ніж 1 м від низу шпал.

6.3.9Якщо тунелі і канали розташовано всередині цехів, мінімальну глибину верха перекриттів тунелів і каналів від позначки чистої підлоги цеха слід приймати:

— для тунелів – 0,3 м;

— для каналів дозволяється позначку верхньої частину перекриття каналу приймати на рівні позначки чистої підлоги.

Виходи з конвеєрних, комунікаційних (окрім кабельних) тунелів повинні передбачатись не рідше ніж через 100 м, але не менше двох, окрім випадків, які передбачені документами з будівельного проєктування підприємств окремих галузей промисловості. У кабельних тунелях відстань між евакуаційними виходами може бути збільшена: до 120 м для кабелів, наповнених мастилом; до 150 м для інших типів кабелів.

Виходи з міжцехових кабельних тунелів слід передбачати через сходові клітки (які ведуть також на верхні поверхи будівель) або через окремі сходи, які ведуть на перший поверх. Сходи і сходові клітки повинні мати вихід безпосередньо назовні або в приміщення першого поверху (з урахуванням пункту 6.3.10). Для використання загальної сходової клітки (яка веде також на верхні поверхи) для виходу з кабельних тунелів слід улаштовувати у сходовій клітці відокремлений вихід назовні, відокремлений від решти сходової клітки суцільною протипожежною перегородкою з класом вогнестійкості EI60 на висоту одного поверху. Якщо для виходу призначено окремі сходи, які ведуть на перший поверх будівлі, вони повинні бути огороджені протипожежними перегородками 1-го типу за ДБН В.1.1-7, при цьому на виході з тунелю на сходи слід передбачати протипожежний тамбур-шлюз 1-го типу, якщо на рівні першого поверху влаштовується відкритий отвір. Площадки сходів, через які здійснюється вихід із кабельних тунелів, можливо використовувати також для організації виходу із інших приміщень.

Виходи з міжцехових кабельних тунелів слід виконувати з наземною частиною, яка суміщена з вентиляційними камерами. Для цих виходів слід проєктувати вертикальні драбини, двері з наземної частини повинні відчинятись назовні. Камера виходу повинна бути відділена від основної частини тунелю (протипожежної секції) протипожежною перегородкою 1-го типу за ДБН В.1.1-7.

Примітка 1. Виходами комунікаційних тунелів можуть слугувати люки з розмірами не менше ніж 0,6 м × 0,8 м, оснащені запірними пристроями, які легко відкриваються із середини, стаціонарними сходами або скобами.

6.3.10Виходи з конвеєрних, комунікаційних і кабельних тунелів повинні бути передбачені назовні (на територію підприємства, населеного пункту тощо) або в приміщення категорій Г і Д. У приміщення категорії В допускається виконання зазначених виходів за умови влаштування протипожежних дверей, люків.

Двері на виході з кабельних тунелів повинні відчинятися в напрямку евакуації та бути обладнані самозамикальними пристроями.

Якщо виходи ведуть у приміщення, двері повинні бути протипожежними 2-го типу згідно з ДБН В.1.1-7.

Двері кабельних тунелів, розташованих усередині будівель, повинні відчинятися без ключа з обох боків, якщо вони ведуть до електротехнічних або кабельних приміщень; відчинятися без ключа лише з боку тунелю, якщо вони ведуть до суміжного виробничого приміщення.

6.3.11Виходи з тунелів під штабелями, призначені для транспортування негорючих матеріалів і руди, слід передбачати не рідше ніж через 100 м, однак не менше двох, які розташовані у торцях складу. Для влаштування проміжних виходів слід передбачати поперечні тунелі з переходами під повздовжніми конвеєрами або над ними і виходами за межі складу.

6.3.12Відстань від тупикового кінця тунелю (охоплюючи кабельні) до найближчого виходу слід приймати не більше ніж 25 м.

У тунелях завдовжки до 50 м допускається передбачати один вихід за умови забезпечення довжини від тупикового кінця тунелю до виходу не більше ніж 25 м.

6.3.13Люки кабельних тунелів не слід розташовувати на проїжджій частині, а також ближче ніж за 2 м від будівель, споруд, інших люків, колодязів та залізничних колій

6.3.14На прямолінійних ділянках комунікаційних тунелів, призначених для прокладання трубопроводів, не рідше ніж через 300 м слід передбачати монтажні прорізи завдовжки не менше ніж 4 м і завширшки не менше діаметру труби, що прокладається, плюс 0,1 м, однак не менше ніж 0,7 м.

Монтажні прорізи необхідно перекривати збірними залізобетонними плитами.

6.3.15У каналах, під зовнішніми або протипожежними стінами і перегородками, що розділяють приміщення категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою А, Б і В, необхідно влаштовувати суцільні протипожежні стіни 3-го типу, виконані з матеріалів класу А1 (негорючі матеріали).

У каналах, призначених для прокладання трубопроводів з легкозаймистими і горючими рідинами або горючими газами, під стінами, які поділяють суміжні приміщення, слід виконувати засипку піском на всю висоту каналу на довжині не менше ніж 1 м зверху в кожен бік від осі стіни. Через кожні 80 м по довжині каналу необхідно влаштовувати відсипки з піску (перемички) завдовжки не менше ніж 2 м.

Примітка. У підпільних каналах-повітроводах не допускається замінювати стіни 3-го типу вогнезатримувальними клапанами.

6.3.16У тунелях (крім пішохідних і кабельних) допускається прокладання мастилопроводів (наприклад, у прокатних цехах заводів чорної металургії) з а умови розподілу тунелів на протипожежні секції завдовжки не більше ніж 150 м. Перегородки між протипожежними секціями повинні бути протипожежними 1-го типу згідно з ДБН В.1.1-7.

6.3.17Кабельні тунелі і канали необхідно виконувати з матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) з класом вогнестійкості не нижче ЕІ 45.

Кабельні тунелі і канали треба розділяти на протипожежні секції протипожежними перегородками 1-го типу за ДБН В.1.1-7.

При цьому місця проходу кабелів крізь протипожежні перешкоди повинні бути ущільнені системами вогнезахисту з дотриманням вимог ДБН В.1.1-7. Кабелі, що прокладають у кабельних тунелях і на кабельних поверхах, повинні мати клас стійкості до поширення полум'я і відповідати вимогам ДСТУ 4809, зокрема класу стійких згідно з 4.1 або стійких категорії А F/R згідно з 4. Стійкість кабелів до поширення полум’я визначається відповідним маркуванням або їх спеціалізованою обробкою вогнезахисними засобами.

Довжина протипожежної секції тунелю не повинна перевищувати 150 м для звичайних кабелів; 120 м для кабелів, наповнених мастилом.

Двері між протипожежними секціями повинні бути протипожежними 2-го типу за ДБН В.1.1-7 і відчинятися у напрямку найближчого виходу.

6.3.18Канали слід проєктувати зі знімними перекриттями (плитами, лотками тощо), які виготовлені з матеріалів класу А1 (негорючі матеріали).

Допускається у приміщеннях з паркетними підлогами (наприклад, у приміщеннях щитів керування) влаштовувати перекриття кабельних каналів з дерев'яних щитів з паркетом, захищених знизу матеріалами не нижче класу A2-s3, d2 (групи горючості Г1) з покриттям по ньому тонколистової сталі або з матеріалів класу А1 (негорючі матеріали). Ці конструкції повинні мати клас вогнестійкості не менше EI 30.

Перекриття повинні мати пристрої для підіймання. Вага окремого елемента перекриття, який підіймають вручну, не повинна перевищувати 0,5 кН. У виробничих і електротехнічних приміщеннях у разі розташування каналів у зоні дії цехового підіймально-транспортного обладнання (крани мостові та підвісні, талі тощо), а також зовні будівель в зоні дії пересувного підіймально-транспортного обладнання, вага елемента перекриття не нормується.

6.3.19Тунелі і канали повинні бути захищені від проникнення до них підземних і поверхневих вод згідно з ДСТУ-Н Б А.3.1-23.

6.3.20Перехід з однієї позначки кабельного тунелю на іншу слід здійснювати за допомоги пандусу з ухилом не більше ніж 15 градусів або сходів з ухилом не більше 1:1. Указаний перехід повинен бути тільки в межах одного протипожежного відсіку (секції); влаштування сходів або ухилів безпосередньо біля розподільних перегородок забороняється. Відстань від сходів або похилої ділянки підлоги до розподільної перегородки повинна бути не менше ніж 1,5 м.

6.3.21Тунелі будь-якого призначення слід вентилювати основними вентиляційними установками постійної дії, обладнані реверсним улаштуванням і розміщені на поверхні у зонах, не забруднених пилом, димом і газами.

6.3.22Кабельні тунелі повинні бути забезпечені незалежною вентиляцією кожного протипожежного відсіку (секції), яка автоматично вимикається від сигналу системи пожежної сигналізації.

6.3.23Розрахунок конструкцій тунелів та каналів допускається виконувати згідно з додатком А.

6.4 Занурені колодязі

6.4.2Норм цього підрозділу слід дотримуватись під час проєктування занурених колодязів, які за призначенням поділяють на два типи: для влаштування фундаментів наземних будівель і споруд або заглиблених споруд для розміщення різноманітного технологічного обладнання в приміщеннях (водозабірних і каналізаційних насосних станцій; дробильних камер гірничо-збагачувальних, металургійних і калійних заводів; скіпових ям доменних печей; складів і сховищ різного призначення та інших заглиблених об'єктів).

6.4.3Занурені колодязі, зазвичай, повинні мати круглу форму або форму багатокутника, вписаного в коло.

6.4.4У разі примикання зануреного колодязя до інших споруд слід враховувати різницю в їхніх осіданнях.

6.4.5Занурені колодязі слід проєктувати тонкостінними з використанням тиксотропної сорочки, за винятком будівництва на скельних ґрунтах, зсувонебезпечних ділянках, а також на майданчиках із карстовими проявами або порожнинами. Збірні залізобетонні стіни колодязів слід проєктувати з площинних панелей або великогабаритних пустотних блоків з важкого бетону класу не нижче С20/25. Бетон класу або розчину для поєднання збірних конструкцій слід приймати не нижче бетону класу цих елементів.

Монолітні залізобетонні стіни занурених колодязів слід проєктувати з важкого бетону класу не нижче С20/25.

Застосування бетону класу міцності С12/15 або С16/20 для стін занурених колодязів потребує обґрунтування з позицій довготривалої експлуатації за морозостійкістю, водопроникністю й антикорозійним захистом.

6.4.6Залізобетонні днища занурених колодязів повинні бути монолітними з важкого бетону класу не нижче С20/25. Застосування бетону класу міцності С12/15 або С16/20 для днища занурених колодязів потребує обґрунтування з позицій довготривалої експлуатації за морозостійкістю, водопроникністю й антикорозійним захистом.

6.4.7Бетон колодязів, занурених у вологі ґрунти, повинен мати проєктну марку за водопроникненням не нижче W4; марку за морозостійкістю і середню густину бетону слід приймати згідно з ДБН В.2.6-98.

6.4.8Конструкцію гідроізоляції зануреного колодязя слід приймати залежно від значень гідростатичного напору ґрунтових вод на рівні підлоги найбільш заглибленого приміщення і вимог до внутрішніх приміщень колодязя згідно з ДСТУ Б В.2.6-145 та відповідно до ДСТУ-Н Б В.1.1-38. Гідроізоляцію стін слід приймати на 0,5 м вище максимального рівня прогнозованих ґрунтових вод.

6.4.9Гідроізоляція занурених колодязів із листової сталі, що виконується зсередини, може застосовуватися лише у виняткових випадках за наявності відповідного обґрунтування. Розрахунок цієї гідроізоляції повинен виконуватись на повний гідростатичний тиск.

6.4.10Занурені колодязі можна виконувати сталевими з відповідним протикорозійним захистом.

6.4.11Розрахунок занурених колодязів виконують згідно з додатком Б.

7 ЄМНІСНІ СПОРУДИ ДЛЯ РІДИН ТА ГАЗІВ

7.1 Резервуари для нафти і нафтопродуктів

7.1.2Норм цього підрозділу слід дотримуватись у разі проєктування сталевих і залізобетонних резервуарів для нафти і нафтопродуктів.

Примітка. Ці норми не поширюються на проєктування резервуарів для:

— нафтопродуктів з пружністю парів вище 93,3 кПа за температури 20 °С;

— нафти і нафтопродуктів, що зберігаються під внутрішнім робочим тиском вище атмосферного на 70 кПа;

— нафти і нафтопродуктів, які розміщують у скельних виробках і в резервуарах казематного типу;

— технологічних установок.

7.1.3Проєктування наземних і підземних резервуарів слід виконувати з урахуванням вимог пожежної безпеки, безпеки експлуатації, протикорозійного захисту й охорони навколишнього середовища відповідно до ДСТУ 4454, ДБН В.1.2-8, ДБН В.1.2-9 та ВБН B.2.2-58.1.

7.1.4Під час розроблення проєктів резервуарів слід передбачати заходи зі скорочення втрат нафти і нафтопродуктів від випаровування та витікання. Конкретний засіб скорочення втрат вибирають залежно від умов експлуатації згідно з ВБН B.2.2-58.1.

7.1.5Під час проєктування слід вибирати резервуари таких типів:

— для наземного зберігання – сталеві і залізобетонні вертикальні циліндричні з плавальною покрівлею і зі стаціонарною покрівлею (з понтонами та без понтонів); вертикальні циліндричні сталеві резервуари із додатковою захисною стінкою; горизонтальні циліндричні

(сталеві);

— для підземного зберігання – залізобетонні (циліндричні і прямокутні); траншейного типу;

сталеві горизонтальні циліндричні.

Використання сталевих резервуарів із додатковою захисною стінкою обґрунтовується з позицій екологічної безпеки та можливості зменшення відстані до поряд розташованих резервуарів.

Максимальні корисні об'єми і площі дзеркала підземних резервуарів слід приймати згідно з ВБН В.2.2-58.1.

Примітка 1. Корисний об'єм резервуарів визначається множенням площі горизонтального перерізу резервуара на висоту від днища до рівня максимального заповнення для резервуарів зі стаціонарною покрівлею і до максимального підйому низу плавальних конструкцій для резервуара з плавучою покрівлею або понтоном.

Примітка 2. Геометричний об'єм резервуарів слід визначати множенням горизонтального перерізу резервуара на висоту стінки.

Примітка 3. У разі вибору засобів гасіння і визначення місткості груп резервуарів слід приймати геометричний об'єм резервуарів.

7.1.6Резервуари слід обладнувати системами протипожежного захисту та охолодження відповідно до ВБН В.2.2-58.1, ВБН В.2.2-58.2 та ДБН В.2.5-56.

У резервуарах слід передбачати установки пожежогасіння та охолодження відповідно до ВБН В.2.2-58.2.

На резервуарах місткістю від 1 000 м3 до 3 000 м3 слід встановлювати генератори піни з сухими стояками, які не доходять до поверхні ґрунту на (1–1,05) м. Кількість генераторів піни визначається розрахунком, однак їх повинно бути не менше двох.

7.1.7Резервуари залежно від типу продукту, що зберігається, повинні бути оснащені пристроями, які забезпечують дотримання допустимого тиску всередині резервуарів, що передбачений проєктом згідно з нормами технологічного проєктування та конструктивним рішенням резервуара.

7.1.8Конструкції резервуарів повинні передбачати можливість їхнього очищання від залишків продукту, який зберігається, провітрювання і дегазації під час ремонту і фарбування.

Під час проєктування резервуарів слід унеможливлювати заклинення плавучих покрівель і понтонів на напрямних і стінці резервуара у разі дії епізодичних навантажень та впливів (нерівномірне снігове навантаження, локальне примерзання затворів до стінки, сейсмічні навантаження і нерівномірний опір руху покрівлі (понтона) по поверхні.

7.1.9Для обслуговування устаткування (апаратури для дихання, приладів і інших пристроїв) усі резервуари повинні мати стаціонарні сходи, площадки і переходи завширшки не менше ніж 0,7 м. Огорожу площадок слід приймати згідно з 5.21 типу ПЗ заввишки не менше ніж 1,2 м.

7.1.10Резервуари повинні мати технологічні, світлові, монтажні люки, а також люкилази. У стінах резервуарів з понтонами або плавучими покрівлями слід улаштовувати люки-лази (найменший розмір діаметра патрубка 600 мм), який забезпечує доступ персоналу на плаваючі конструкції за нижнього їхнього положення. Кількість люків-лазів і їхній тип встановлюється у проєкті.

7.1.11Резервуари з плавучою покрівлею слід застосовувати для будівництва у районах із граничним розрахунковим значенням снігового навантаження не більше ніж 2,3 кПа.

7.1.12Відстань від верха стінки резервуара з плавучою покрівлею або опорного кільця у резервуарі з понтоном до максимального рівня рідини слід приймати не менше ніж 0,6 м.

У резервуарах зі стаціонарною покрівлею мінімальна відстань від низу урізки камер піни до максимального рівня рідини слід визначати з урахуванням температурного розширення продукту і приймати не менше ніж 0,1 м.

7.1.13Плавучість металевих плавучих покрівель і понтонів необхідно забезпечувати наявністю відкритих або закритих відсіків, які повинні бути доступні для контролю і обслуговування.

Плавучість неметалевих понтонів або екранів слід забезпечувати формою понтонів і середньою густиною матеріалу, з якого вони виготовлені.

Розрахунок плавучої покрівлі і понтонів на плавучість слід виконувати виходячи з умови істинної густини продукту 7 кН/м3 і враховувати навантаження від конденсату у розмірі 0,3 кПа.

7.1.14Плавучі покрівлі повинні мати обладнання для видалення дощових та талих вод за межі резервуарів.

7.1.15У резервуарах з плавучими покрівлями або понтонами слід передбачати ущільнювачі (затвори) між стінкою резервуара і краєм плавучої покрівлі або понтоном, що забезпечує зменшення витрат рідини або газу від 70 до 99 % порівняно з відкритою площею зазору, який не захищено яким-небудь затвором.

7.1.16На плавучих покрівлях резервуарів геометричною місткістю 5 000 м3 і більше слід передбачати встановлення для утримання піни сталевого кільцевого бар'єру заввишки не менше ніж 1 м. Кільцевий бар'єр слід встановлювати на відстані не менше ніж 2 м від стінки резервуара і у нижній його частині забезпечувати щільне примикання до поверхні плавучої покрівлі.

Для стікання із кільцевого простору, який утворено бар'єром і стінкою резервуара, дощових та талих вод, а також розчину піноутворювача після пожежі, у нижній частині бар'єра слід передбачити дренажні отвори діаметром 30 мм, які розташовані на відстані (1–1,05) м один від одного по периметру.

7.1.17Опорні сталеві стояки плавучих покрівель і понтонів слід проєктувати з можливістю зміни їхньої висоти під плавучими конструкціями під час експлуатації резервуара.

Висоту опорних стояків слід призначати дотримуючись таких умов:

— мінімальна відстань від днища резервуара до плавучої покрівлі або понтона під час експлуатації повинна забезпечувати зазор не менше ніж 100 мм між обладнанням, яке встановлене всередині резервуара, або приймальним патрубком приймально-розподільного трубопроводу і днищем коробу плавучої покрівлі, або скребком затвора;

— відстань від днища резервуара до плавучої покрівлі або понтона біля стінки резервуара під час ремонту повинна бути не менше ніж 2 м.

Неметалеві понтони слід проєктувати з матеріалів класу А1 (негорючі матеріали), які проводять струм, або застосовувати пристрої, що забезпечують зняття статичної електрики.

7.1.18Плавучі покрівлі і понтони повинні мати пристрої для видалення пароповітряної суміші і регулювання тиску під ними на плаву і в разі нижнього фіксованого їхнього положення, а також пристрої для відведення статичної електрики.

7.1.19Резервуари зі стаціонарними покрівлями слід проєктувати:

— для нафти і нафтопродуктів з тиском насичених парів 26,6 кПа і нижче;

— для легкозаймистих нафтопродуктів із температурою спалаху парів 28 °С і нижче, з розрахунковим тиском у газовому просторі на 70 кПа вище атмосферного і нижче атмосферного за технічним завданням на проєктування;

— для нафтопродуктів, що підігріваються, з температурою зберігання від 20 °С до 90 °С включно з теплоізоляцією із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) за відповідного обґрунтування;

— для нафтопродуктів, що підігріваються, з температурою зберігання від 60 °С до 90 °С включно з обов'язковою теплоізоляцією із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) і пристроями для обігріву;

о

— для нафтопродуктів з температурою зберігання понад 90 С, за умов відсутності вологи, з урахуванням додаткових вимог за пожежною безпекою (подачу під покрівлю інертних газів) і влаштуванням теплоізоляції із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) і зовнішніх систем підігріву.

7.1.20Під час розрахунку резервуарів зі стаціонарними покриттями тиск у газовому просторі слід приймати:

— у разі вогневих запобіжників і вентиляційних патрубків на 0,2 кПа вище і нижче атмосферного;

— у разі вогневих запобіжників і запобіжних клапанів – на 2,5 кПа або більше за завданням на проєктування і на тиск 0,5 кПа нижче атмосферного.

7.1.21Горизонтальні циліндричні резервуари із сталі слід проєктувати для нафтопродуктів із тиском вище атмосферного у газовому просторі резервуара, який дорівнює:

— із плоскими торцевими елементами – до 40 кПа;

— із конічними (або сферичними, елептичними) торцевими елементами – до 70 кПа.

Резервуари також слід розраховувати на тиск нижче атмосферного, що становить до 10 % від максимального розрахункового тиску, зазначеного в цьому пункті.

Підземні сталеві резервуари траншейного типу дозволяється проєктувати тільки для світлих нафтопродуктів.

7.1.22Граничні деформації основи резервуара, які відповідають вимогам норм за експлуатаційної придатності (друга група граничних станів за технологічними вимогами), слід встановлювати згідно з правилами технологічної експлуатації обладнання або завданням на проєктування. При цьому максимальне абсолютне осідання не повинно перевищувати 0,2 м, а відносне осідання основи під днищем, яке дорівнює відношенню різниці осідань двох суміжних точок до відстані між ними, не повинно перевищувати 0,005.

У циліндричних вертикальних резервуарах різниця осідань під центральною частиною днища і під стінкою не повинно перевищувати 0,003R (R – радіус резервуара) і не повинно перевищувати 0,1 м. Крен резервуара (відношення горизонтального зміщення його верхньої осьової теоретичної точки покрівлі в робочому стані до висоти між цією точкою і проєктною позначкою верха центра днища резервуара) не повинен перевищувати 0,002 – для резервуарів з понтоном або плавучою покрівлею і 0,004 – для резервуарів без понтона або плавучої покрівлі.

7.1.23Позначка низу днища наземних резервуарів під час проєктування приймається, зазвичай, на 0,5 м вище рівня планувальної позначки ґрунту біля резервуара на генплані.

7.1.24Вздовж зовнішнього периметра резервуара слід проєктувати вимощення, рівень якого не повинен бути вище крайки днища.

7.1.25Висота стінки вертикальних резервуарів, незалежно від типу матеріалів (сталевих, залізобетонних), що використовують для будівництва за відповідного технікоекономічного обґрунтування, може бути прийнята більше ніж 18 м.

7.2 Сталеві резервуари

7.2.2Основні розміри вертикальних і горизонтальних циліндричних резервуарів (діаметр, висота, довжина) слід визначати з урахуванням мінімальних питомих витрат сталі, промислових методів виготовлення і монтажу відповідно до ДСТУ Б В.2.6-183 (для вертикальних резервуарів).

Проєктувати сталеві конструкції вертикальних резервуарів, їхніх основ та фундаментів слід згідно з ДСТУ Б В.2.6-183.

У разі встановлення резервуарів на палях простір між днищем резервуарів і рівнем ґрунту слід заповнювати ґрунтом.

Резервуари заввишки 12 м і більше (враховуючи висоту підсипки під днищем) необхідно обладнати стаціонарними кільцями водяного зрошення, які розміщують під кільцями жорсткості, якщо у кільцях жорсткості є отвори для стікання води, то кільце зрошення розміщують тільки під верхнім кільцем жорсткості.

7.2.3Конструкції резервуарів слід розраховувати згідно з ДБН В.2.6-198. Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5) та

ДСТУ Б В.2.6-183.

Вертикальні циліндричні резервуари зі стаціонарними металевими покриттями, відповідно вихідних даних, які надає замовник залежно від типу продукту, що зберігається, і умов його зберігання, проєктуються з покрівельним настилом, що легко відкидається під час вибуху.

7.2.4За розрахунку вертикальних циліндричних сталевих резервуарів необхідно враховувати зусилля, які виникають у цих конструкціях при взаємодії з основою.

7.2.5Значення коефіцієнта умов роботи  c слід приймати згідно з таблицею 6.

Коефіцієнти надійності за навантаженням  приймають відповідно до ДБН В.1.2-2 з f урахуванням додаткових коефіцієнтів , які наведено в таблиці 7.

f

Примітка. Вітрове навантаження умовно приймається рівномірно розподіленим по колу.

Аеродинамічний коефіцієнт слід визначати згідно з ДБН В.1.2-2.

7.2.6У складі проєкту сталевого резервуара слід зазначити, що перед герметизацією необхідно встановити клапани, які унеможливлюють збільшення навантаження на днище, покриття і стінки від впливу перепаду тиску і температури повітря всередині і ззовні резервуара.

7.2.7Горизонтальні резервуари необхідно проєктувати зі спиранням на окремі опори або суцільні штучні основи.

7.2.8Під підземними горизонтальними циліндричними сталевими резервуарами та резервуарами траншейного типу слід передбачати лоток з нахилом у напрямку колодязя для можливості виявлення витоків нафтопродуктів у разі порушення герметичності резервуара.

7.2.9Підземні сталеві резервуари повинні мати на покрівлі люки-лази, які виступають над рівнем ґрунту не менше ніж на 0,2 м.

7.2.10Під час проєктування підземних горизонтальних сталевих циліндричних резервуарів і резервуарів траншейного типу слід передбачати стаціонарні сходи (драбини). Сходи необхідно кріпити до патрубка люка-лаза. Між низом сходів (драбин) і днищем резервуара повинен бути передбачений зазор не менше ніж 0,5 м.

7.2.11Основи під надземні вертикальні резервуари місткістю 5 000 м і менше слід виконувати із застосуванням піщаних подушок з влаштуванням гідроізоляційного шару, а фундаменти під резервуари місткістю 10 000 м і більше – залізобетонними у вигляді кільця, суцільної плити або фундаментів із паль з ростверком.

Резервуари, призначені для етильованих бензинів, під днищем повинні мати суцільну бетонну або залізобетонну плиту з ухилом від центра до периметра.

7.3 Залізобетонні резервуари

7.3.2Вимоги цього підрозділу поширюються на проєктування підземних залізобетонних резервуарів для нафти і темних нафтопродуктів.

7.3.3Основні координаційні розміри та їхні поєднання в первинних об’ємнопланувальних елементах споруди рекомендується приймати згідно з ДСТУ Б В.2.2-29.

7.3.4У циліндричних резервуарах днища, стіни і покриття слід проєктувати попередньо напруженими у двох напрямках, а вертикальні шви між збірними елементами стін допускається приймати стиснутими в одному напрямку (перпендикулярно довжині шва) за умови попереднього напруження панелей у вертикальному напрямку. У резервуарах для зберігання мазуту допускається застосовувати нестиснуті стіни.

7.3.5Позначка закладення днища резервуара повинна бути на 1 м вище максимального рівня ґрунтових вод під час будівництва та експлуатації з можливим відхилом до плюс 0,02 м.

Допускається розташування підошви фундаменту резервуара нижче рівня ґрунтових вод. При цьому слід виконати розрахунок резервуара на спливання і перевірку міцності, тріщиностійкості днища і стін від тиску ґрунтових вод за порожнього та підсипаного ґрунтом резервуарі.

7.3.6Для захисту довкілля під днищем резервуара слід передбачити дренажну систему з контрольними свердловинами для контролю за можливими витоками продукту.

Якщо на ділянці є ґрунтові води, для їх відведення слід запроєктувати незалежну дренажну систему.

7.3.7На поверхні ґрунту необхідно передбачити вимощення, яке унеможливлює затікання верхніх вод між засипом і стіною резервуара.

7.3.8Збірні і монолітні конструкції залізобетонних резервуарів слід проєктувати з використанням бетону класу за міцністю на стискання не менше ніж С20/25. Дозволяється застосовувати бетон вищих класів, якщо це економічно обґрунтовано.

У проєкті повинні бути вказані вимоги до складу бетону згідно з 7.3.10 і 7.3.11.

7.3.9Залізобетонні конструкції покрівель резервуарів, що заливаються водою, повинні мати марку бетону за морозостійкістю не нижче F300 і за водонепроникністю не нижче W8. Решту залізобетонних конструкцій резервуара за морозостійкістю слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-98, а водонепроникність повинна відповідати марці не нижче W6.

7.3.10Вузли і стики повинні бути заповнені бетоном або розчином, проєктні класи міцності на стиск яких, марки морозостійкості і водонепроникності в момент попереднього напруження конструкції повинні бути не нижче класів і марок основних конструкцій.

7.3.11Під час проєктування резервуарів для нафти і темних нафтопродуктів їхній захист від корозії слід передбачати згідно з ДСТУ Б В.2.6-145 з використанням сульфатостійкого цементу відповідно до ДСТУ Б В.2.7-85.

7.3.12Конструкції резервуарів слід розраховувати на навантаження і впливи, що виникають під час їх зведення й експлуатації:

— навантаження від води під час випробування незасипаного резервуара;

— навантаження від ґрунту (для заглибленого резервуара) у засипаному і порожньому резервуарі з урахуванням вакууму;

— перепади температур і усадка бетону в період будівництва.

Експлуатаційні навантаження і зміни температур продукту, який зберігається, і зовнішнього середовища повинні бути передбачені у завданні на проєктування.

7.3.13Під час проєктування резервуарів слід враховувати:

— згинальні моменти, що виникають через нерівномірний розподіл температур по товщині стінок у разі наповнення гарячими нафтопродуктами або в разі зниження температури зовнішнього повітря до розрахункової зимової температури;

— температурні зусилля, що виникають у разі зміни середньої температури стіни резервуарів у поздовжньому напрямку.

7.3.14У конструкціях резервуарів допускаються (у разі врахування найбільш невигідного сполучення експлуатаційних навантажень, зокрема температурний вплив) за позацентрового стиску наскрізні тріщини завширшки не більше ніж 0,1 мм. При цьому в огороджувальних конструкціях (стінах, днищі і покритті) напруження стиску у крайньому стиснутому перерізі повинно бути не менше ніж 0,05 f.

ck

7.3.15Розрахункові й експлуатаційні опори бетону і сталі повинні прийматись відповідно до ДБН В.2.6-98.

У разі нагрівання конструкцій вище ніж 50 °С необхідно враховувати зміну розрахункових опорів бетону й арматури під час розрахунку за першою і другою групами граничних станів та початкового модуля пружності бетону відповідно до СНиП 2.03.04.

7.4 Газгольдери

7.4.2Вимоги цього підрозділу слід враховувати під час проєктування сталевих газгольдерів, призначених для зберігання, змішування, усереднення концентрацій та вирівнювання тиску і розподілу газів.

7.4.3Під час проєктування газгольдерів слід передбачати можливість поточного методу виготовлення і монтажу конструкцій, їхню доступність для оглядання, очищення, ремонту, відновлення протикорозійного захисту, фарбування, а також провітрювання і дегазації.

7.4.4Газгольдери слід проєктувати двох типів:

— низького тиску – не вище 4 кПа;

— високого тиску – від 70 кПа.

7.4.5Місткість газгольдерів слід приймати, м3:

— вологих – до 50 000;

— сухих із гнучкою секцією – до 10 000;

— сферичних від 600 (для продуктів з тиском до 1800 кПа) до 2 000 (для негорючих продуктів з тиском до 1200 кПа, і до 4 000 (для легкозаймистих і горючих продуктів з тиском до 250 кПа);

— горизонтальних циліндричних – від 50 до 300;

— вертикальних циліндричних – від 50 до 200.

7.4.6Під час проєктування газгольдерів слід приймати марки сталей і матеріали для зварних з'єднань відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

7.4.7Опори газгольдерів високого тиску слід проєктувати:

— кульові-стійкові або суцільні (циліндричні, конічні тощо);

— горизонтальні циліндричні – сідлоподібні або стійкові;

— вертикальні циліндричні – суцільні або стійкові.

Клас вогнестійкості несних конструкцій під газгольдерами постійного об’єму повинен бути не менше R120.

7.4.8Під час проєктування газгольдерів низького тиску (вологих і сухих) слід передбачати використання (виготовлення і монтаж) способу рулонування.

7.4.9Висоту і діаметр сухих газгольдерів і ланок вологих газгольдерів, а також оболонок горизонтальних і вертикальних циліндричних газгольдерів можна приймати кратними ширині і довжині прокатної листової сталі.

7.4.10Листові конструкції газгольдерів низького тиску слід проєктувати зі сталі не більше трьох марок.

7.4.11Під час проєктування оболонок сферичних газгольдерів слід:

— приймати форму пелюсток, яка забезпечує найменші відходи листової сталі;

— проєктувати оболонки зі сталі однієї марки;

— кількість пелюсток оболонки приймати парною;

— кількість стійок оболонки приймати парною;

— зварювальні з'єднання пелюсток приймати встик з обробленими крайками.

7.4.12Під час розрахунку газгольдерів низького тиску слід застосовувати коефіцієнти за умовами роботи відповідно до ДБН В.2.6-198, а також коефіцієнти надійності за навантаженням згідно з ДБН В.1.2-2.

Додаткові коефіцієнти умов роботи  c слід приймати за таблицею 8, а додатковий коефіцієнт надійності за навантаженням  під час розрахунку на надлишковий тиск у f газгольдерах високого тиску слід приймати таким, що дорівнює  = 1,2.

f

7.4.13Для обслуговування установленої арматури, люків, приладів та інших пристроїв газгольдери повинні бути обладнані стаціонарними сходами, площадками, переходами завширшки не менше ніж 0,7 м з огорожами заввишки не менше ніж 1,2 м.

Верхня частина газгольдерів, яка нагрівається сонячними променями, повинна бути пофарбована у такий колір, коефіцієнт відбиття якого не менше ніж 50 %. На газгольдерах дозволено розміщувати знаки, номери й інші позначення збережених матеріалів, а також логотип підприємства.

8 ЄМНІСНІ СПОРУДИ ДЛЯ СИПКИХ МАТЕРІАЛІВ

8.1 Засіки

8.1.2Норм цього підрозділу слід дотримуватися під час проєктування відкритих засіків для сипких матеріалів більшості промислових підприємств.

Зберігання та складування зернових і сільськогосподарської продукції приймають за ДБН В.2.2-8 та ДБН В.2.2-12.

8.1.3Засіки допускається розташовувати у будівлях і на відкритих майданчиках заглибленими або надземними, зазвичай, зблокованими, багатосекційними.

8.1.4Мінімальне заглиблення стін засіків від рівня підлоги або планувальної позначки ґрунту слід приймати 0,6 м, а підлоги – 0,3 м. Мінімальне перевищення верха стін засіків над рівнем підлоги або планувальної позначки ґрунту становить 1,2 м.

8.1.5У засіках для зберігання металевої шихти стіни з внутрішньої сторони і зверху повинні бути захищені дерев'яним брусом. У монолітних засіках допускається влаштовувати захист сталевими листовими та стрижневими елементами. У засіках для сипких матеріалів захист слід передбачати тільки зверху стін.

8.1.6Підлоги засіків належить виконувати з каменю грубого околу або ґрунтовими.

У разі заповнення і вивантаження матеріалів грейферними кранами слід передбачати буферний шар матеріалу, що зберігається всередині засіків, завтовшки не менше ніж 0,3 м.

8.1.7Горизонтальний тиск матеріалу на стіни засіків допускається визначати як для стін підпірних. Характеристики матеріалів, які зберігають у засіках, слід приймати згідно з таблицею 9.

8.1.8Стіни у засіках повинні бути розраховані також на горизонтальний тиск ґрунту з врахуванням тимчасового характеристичного значення навантаження на поверхні ґрунту інтенсивністю не менше ніж 20 кН/м2 у разі порожнього засіку.

Таблица 9 – Характеристики матеріалів, які зберігають у засіках

8.1.9Коефіцієнт надійності за навантаженням для визначення розрахункової ваги матеріалів, що заповнюють засіки, слід прийняти  = 1,2.

f

Розрахунковий кут внутрішнього тертя визначається діленням значення характеристичного кута внутрішнього тертя на коефіцієнт надійності за навантаженням  =1,1. f

8.1.10Для оглядання, ремонту, прибирання засіків вони повинні бути забезпечені переносними драбинами.

8.2 Бункери

8.2.2Залежно від розташування випускного отвору бункери поділяють на симетричні, частково симетричні і несиметричні (рисунок 1).

Сталеві гнучкі бункери – це параболічна оболонка, закріплена до двох горизонтальних балок, які в опорних вузлах спираються на колони і поєднані розпірками, що розташовані перпендикулярно до повздовжньої осі оболонки. По торцях бункера встановлюють жорсткі вертикальні стінки. Спряження гнучкої стінки бункера з торцевими виконується рухомим.

8.2.3Проєктування бункера повинно охоплювати два послідовних етапи:

1) прийняття геометричних параметрів – форми бункера і його розвантажувального конуса, кутів нахилу стінок, розмірів випускного отвору, які розраховують на основі фізико-механічних характеристик сипкого матеріалу з урахуванням несприятливих змін, при цьому слід не допускати утворення склепіння із сипких матеріалів над випускними отворами і зависання їх на стінках;

2) розрахунок і проєктування конструкцій бункерів та захисту їх від ударів і стирання.

8.2.4Визначення геометричних параметрів бункерів відрізняється для зв'язних (яким притаманні зчеплення, злежування) і незв'язних (яким не притаманні зчеплення, злежування) сипких матеріалів. До зв'язних належать, зазвичай, матеріали, які містять фракції менше ніж 2 мм з вологістю більше ніж 2 %, а до незв'язних – щебінь, галька та інші матеріали з фракціями 2 мм і більше, а також пісок фракцією до 2 мм і вологістю до 2 %.

8.2.5Під час проєктування бункерів необхідно враховувати, що існує дві можливі форми витоку сипкого матеріалу: гідравлічна, за якої сипкий матеріал рухається по всьому об'єму бункера, і негідравлічна, за якої рухається тільки центральна частина над випускним отвором, а інша частина матеріалу нерухома.

Для зв'язних або самозаймистих сипких матеріалів слід проєктувати бункери з гідравлічною формою витоку, а для незв'язних, зазвичай, негідравлічною.

Умовні познаки:

а) – схема бункера;

б) – симетричний пірамідальний бункер;

в) – частково симетричний пірамідальний бункер;

г) – несиметричний пірамідальний бункер

Рисунок 1 – Різновид пірамідальних бункерів

8.2.6Під час проєктування геометричних параметрів для бункерів з негідравлічним випуском для незв'язних матеріалів (форма пірамідальна, конічна, з плоским горизонтальним днищем, параболічна тощо) нормами визначається тільки один параметр – розмір випускного отвору, який залежить від розміру максимальних частинок сипкого матеріалу. Кут нахилу стінок розвантажувального конуса допускається приймати довільним, крім випадків, коли за умовами технології вимагається повне випорожнення бункера. У цьому разі кут нахилу стінок слід приймати за кутом природного укосу сипкого матеріалу з перевищенням останнього на 5–7 градусів.

8.2.7Бункери для зв'язних матеріалів гідравлічного витоку слід проєктувати конічної, пірамідальної або лоткової форми. Інші форми (параболічні, з плоским днищем), а також несиметричні бункери не допускаються.

Кут нахилу стінок і розміри випускного отвору таких бункерів слід розраховувати на основі фізико-механічних характеристик сипкого матеріалу: кута внутрішнього тертя (кут природного укосу не допускається), питомого зчеплення, кута зовнішнього тертя, ефективного кута тертя, функції витоку, які визначають з допомогою приладів, що вимірюють опір сипкого матеріалу на зсув.

Кут нахилу стінок допускається вибирати згідно з рисунком 2 залежно від кута зовнішнього тертя (кут тертя сипкого матеріалу по матеріалу стінки бункера – див. таблицю 10).

8.2.8Під час проєктування бункерів для зв'язних сипких матеріалів об'ємнопланувальне рішення бункерного прогону будівель слід встановлювати після визначення геометричних параметрів бункерів. Прогони бункерів можуть мати уніфіковані сітки колон і висоти поверхів.

8.2.9Тиск сипкого матеріалу на стінки бункера слід приймати як для стіни підпірної без врахування сил тертя між сипким матеріалом і стінками бункера.

Умовні познаки:

1– для бункерів з прямокутною формою випускного отвору

(відношення сторін 3:1 і більше);

2 – для воронок конічної форми з круглим отвором або пірамідальної форми з квадратним отвором;

` – кут тертя насипного матеріалу по стінках бункера;

 – кут нахилу стінки до горизонталі

Рисунок 2 – Графіки для визначення кута нахилу стінок бункерів для зв'язних матеріалів

8.2.10Конструкції бункера слід розраховувати на дію тимчасового навантаження від ваги сипкого матеріалу, який заповнює бункер, постійного навантаження від власної ваги конструкцій, ваги футурування, а також постійних і тимчасових навантажень надбункерного перекриття.

Напрямок тиску приймається перпендикулярно до поверхні стінки в заданій точці.

8.2.11Стінки бункера можна розраховувати на зусилля розтягу в горизонтальному і скатному напрямках, згинальні моменти від локального вигину із площини стінок.

8.2.12Під час розрахунку конструкцій бункерів істинну густину сипкого матеріалу слід приймати за технологічним завданням на проєктування.

Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань елементів бункерів слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

8.2.13Внутрішні грані кутів бункерів для зв'язних матеріалів повинні бути запроєктовані з вутами або заокругленнями.

8.2.14Бункери для пилуватих матеріалів повинні бути герметичними, а бункери, призначені для матеріалів, які утворюють пил (сухі шматкові матеріали порід малої щільності, наприклад, вапняк), – оснащують аспіраційними установками.

8.2.15Внутрішні поверхні бункерів слід розділяти на ділянки, які можуть зношуватись (I і II зони) і які не зношуються (III зона).

І зона – це ділянка, що піддається ударній дії потоку сипкого матеріалу під час завантаження бункера та інтенсивному стиранню при його вивантаженні. Ця зона повинна бути захищена, зазвичай, із застосуванням принципу самозахисту або зносостійкого захисту на пружній основі чи гумою.

ІІ зона – це ділянка, яку стирає сипкий матеріал під час вивантаження бункера. Ця зона повинна бути захищена литим каменем, шлакоситалом, полімерними матеріалами, гумою та іншими матеріалами, а за температури сипкого матеріалу понад 50 °С – шлакокам'яним і кам'яним литтям з термостійких сполук.

ІІІ зона – це ділянка, яка не потребує захисту.

8.2.16У разі наповнення бункера твердими великими шматками або абразивними матеріалами, що сприяють швидкому зносу поверхні конструкцій, необхідно забезпечити спеціальне захисне облицювання, для цього найчастіше використовують сталеві листи, плити, грати із стрічкової сталі тощо.

Для захисту внутрішніх поверхонь бункерів від одночасного впливу стирання, високих температур і хімічної агресії, необхідно використовувати захисні плити із шлакокам'яного лиття, зносостійкого і термостійкого бетону (з наповненням швів розчином кислотостійких і жароміцних сполук), а також, в окремих випадках, листами з відповідних видів сталей (термостійких тощо).

8.2.17Металеві конструкції бункерів в агресивному і газовому середовищі повинні бути захищені від корозії відповідно до ДСТУ ISO 12944-2, ДСТУ ISO 12944-3.

8.2.18Під час проєктування бункерів для вологих сипких матеріалів у неопалюваних приміщеннях слід забезпечувати ефективне нагрівання стінок бункера для запобігання замерзанню матеріалу.

8.2.19Утеплення стінок бункерів для пилуватого матеріалу має виконуватися з зовнішнього боку для запобігання утворенню конденсату. При цьому, згідно з нормативними вимогами, слід використовувати матеріали класу А1 (негорючі).

8.2.20Під час проєктування бункерів для зв'язних матеріалів, що перебувають у нагрітому або замерзлому стані, необхідно передбачати теплоізоляцію їхніх стін. Вона повинна відповідати теплотехнічному розрахунку та запобігати конденсації водяної пари (для нагрітого матеріалу) і примерзанню до стін (для змерзлого).

8.2.21Бункери повинні мати перекриття з негорючих матеріалів класу А1, обладнане прорізами для завантаження. Дозволяється не влаштовувати перекриття, якщо завантаження бункера здійснюється транспортом періодичної дії (вагони, автомобілі, грейфери). При цьому обов'язковою умовою є встановлення суцільної огорожі висотою не менше 1 м по периметру, крім зони завантаження.

8.2.22Необхідність влаштування сталевих ґраток для перекриття технологічних прорізів і розмір клітин ґраток визначається технологічним завданням.

8.2.23У бункерах, призначених для гарячих сипких матеріалів, слід передбачати термоізоляцію із негорючих матеріалів.

8.2.24Бункери повинні бути оснащені пристроями для механічного очищання стінок і видалення налиплого сипкого матеріалу для уникнення потреби спуску в них людей.

8.3 Силоси і силосні корпуси для зберігання сипких матеріалів

8.3.1Форма, розміри, розташування та кількість силосів визначають згідно з вимогами технологічної частини проєкту, а також із врахуванням систем протипожежного захисту відповідно до ДБН В.2.5-56, ДСТУ Б В.1.1-36 та [4]. Силоси для зберігання та переробки зерна слід проєктувати відповідно до ДБН В.2.2-8.

8.3.2Форму, розміри і розміщення силосів у плані слід приймати згідно з вимогами технології виробництва, уніфікації, ґрунтовими умовами і температурним режимом з урахуванням архітектурно-композиційних вимог.

Допускається блокування силосних корпусів з обслуговувальними будівлями І і ІІ ступеню вогнестійкості. При цьому повинна бути врахована різниця осідання силосів і розташованих біля них будівель.

8.3.3Форму розвантажувального конуса силосу, кути її нахилу, а також розмір випускного отвору слід визначати з урахуванням умов надійного витоку сипкого матеріалу відповідно до вимог 8.2.2 - 8.2.6.

8.3.4Силоси допускається проєктувати як окремо розташованими, так і зблокованими в корпуси. Якщо діаметр більше ніж 12 м, силос слід проєктувати окремо розташованим.

8.3.5Залізобетонні силосні корпуси завдовжки не більше ніж 48 м допускається проєктувати без деформаційних швів.

8.3.6Під час проєктування сталевих силосних стінок слід передбачати індустріальні методи їх виготовлення і монтажу через застосування листів і стрічок значних розмірів; спосіб рулонування та навивання, виготовлення заготовок у вигляді «шкаралуп», автоматичне зварювання з мінімальною кількістю зварних швів, які виконуються на монтажі, а також іншими методами.

Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань силосів слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

8.3.7У проєкті повинні бути передбачені заходи, що забезпечують захист з'єднань збірних елементів від проникнення атмосферних опадів і пилу від дрібнодисперсних матеріалів, що зберігаються.

8.3.8Внутрішні поверхні стінок і днища силосів не повинні мати виступних горизонтальних ребер і западин.

8.3.9Стіни і днища силосів для абразивних і шматкових матеріалів слід захищати від стирання і руйнування під час завантаження.

Матеріал для захисту стін і днища силосів слід вибирати залежно від фізико-механічних властивостей матеріалу, що зберігається. Під час проєктування силосів також необхідно враховувати хімічну агресивність матеріалу, що зберігається, та повітряного середовища.

8.3.10У разі використання для завантаження силосів трубопровідного контейнерного пневматичного транспорту на надсилосному перекритті слід передбачати запобіжні клапани для запобігання виникненню надлишкового тиску в силосах.

8.3.11Покриття окремо розташованих круглих силосів за відсутності надсилосного приміщення, а також силосів діаметром більше ніж 12 м допускається проєктувати у вигляді оболонок.

8.3.12Надсилосні приміщення та конвеєрні галереї слід проєктувати з застосуванням легких стінових огороджень із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали). Також допускається використання збірних залізобетонних конструкцій.

8.3.13Під час проєктування з'єднувальних галерей між силосами або між силосними корпусами слід враховувати можливі відносні зміщення силосів або силосних корпусів, спричинені їхніми кренами від нерівномірних осідань фундаментів.

8.3.14Конструкції силосів необхідно розраховувати на навантаження і впливи відповідно до ДБН В.1.1-12 і ДБН В.1.2-2. Під час розрахунку силосів повинні бути також враховані такі навантаження і впливи:

— змінні тривалі – від ваги сипких матеріалів, частин горизонтального тиску і тертя сипких матеріалів на стіни силосів, розподіленої ваги технологічного обладнання (не менше ніж 2 кПа), усадці і повзучості бетону, крену і нерівномірного осідання;

— змінні короткочасні – під час виготовлення, транспортування і монтажу збірних конструкцій, у разі зміни зовнішньої температури повітря, від частини горизонтального нерівномірного тиску сипких матеріалів, від тиску повітря, яке подається до силосу, за активної вентиляції та гомогенізації;

— епізодичні – сейсмічні впливи, впливи від тиску під час вибуху тощо.

Залежно від призначення, зони розташування та швидкості завантаження і розвантаження силосу слід враховувати відповідні коефіцієнти динамічності або виконувати динамічний розрахунок конструкцій.

8.3.15Аеродинамічні коефіцієнти під час розрахунку силосів на вітрові навантаження визначають відповідно до ДБН В.1.2-2.

Допускається аеродинамічні коефіцієнти загального лобового опору під час розрахунку нижньої зони силосів (колон і фундаментів) приймати: для одиночного круглого силосу, який розташований від інших на відстані більше ніж 3 діаметри силосів (по центрах), C = 0,7;

aer за меншої відстані C = 1,3; для зблокованих силосів C = 1,4.

aer aer

8.3.16Коефіцієнти надійності за навантаженням для власної ваги конструкцій, корисного навантаження на перекриття поверхів, снігових та вітрових навантажень слід приймати відповідно до ДБН В.1.2-2, а також:

— для горизонтальних і вертикальних тисків сипких матеріалів  = 1,3;

f

— для температурних впливів і для тиску повітря в силосі  = 1,1.

f

Коефіцієнти умов роботи для конструкцій залізобетонних силосів і їхніх елементів та коефіцієнт , який враховує додаткові тиски у разі наповнення та випуску силосів, обваленню сипкого матеріалу і в разі дії пневматичних систем випуску наведено в таблиці 11.

8.3.17Для розрахунку на стискання нижньої силосної зони (колони підсилосного поверху і фундаменти) розрахункове навантаження від ваги сипких матеріалів враховують з коефіцієнтом 0,9.

Колони підсилосного поверху слід проєктувати збірними або з монолітного залізобетону класом вогнестійкості не менше R45.

8.3.18Стіни круглих залізобетонних силосів діаметром до 12 м включно, квадратних і багатогранних силосів, крім розрахунку на міцність, слід розраховувати на витривалість з коефіцієнтами асиметрії циклу p і p:

s b

— для стін з попереднім напруженням p = 0,85;

s

— для стін без попереднього напруження p = p = 0,7.

s b

8.3.19Залізобетонні силоси, які завантажуються гарячим сипким матеріалом (з температурою вище ніж 100 °С у контакті з бетоном), повинні бути розраховані з урахуванням короткочасної та довгострокової дії температури за граничними станами першої і другої груп.

8.3.20Для змішувальних силосів з утворенням киплячого шару (гомогенізації) характеристичний тиск на днище і стіни (у межах висоти киплячого шару) від сипкого матеріалу і стиснутого повітря визначається як рівномірний по площі днища і периметру стін гідростатичний з істинною густиною, що дорівнює 0,6 , з урахуванням підвищеного рівня сипкого матеріалу під час гомогенізації. У розрахунку враховується більший із тисків, визначених без гомогенізації або з нею.

Надлишковий тиск повітря, що подається без утворення киплячого шару, слід враховувати у поєднанні з тиском сипкого матеріалу.

8.3.21У разі позацентрового завантаження і розвантаження матеріалу залізобетонного силосу діаметром 12 м і більше його стінки слід перевіряти на дію несиметричного тиску сипкого матеріалу.

8.3.22Максимальна ширина розкриття вертикальних тріщин у стінах залізобетонних силосів визначається згідно з ДБН В.2.6-98, при цьому приймається  = 1,2 мм для круглих і  = 1 мм для квадратних силосів.

8.3.23Прогин від змінних тривалих характеристичних значень навантажень для стінок квадратних і багатогранних силосів не повинен перевищувати 1/200 прогону між осями стінок.

8.3.24Навантаження від сипких матеріалів та добових температурних перепадів зовнішнього повітря (вертикальні та горизонтальні тиски) на стінки та днище силосу, а також формули для визначення осьових зусиль розтягу силами N стінки круглих силосів наведено в додатку В.

8.3.25Під час розрахунку стін круглих силосів на центральне розтягування за формулою (В.7) додатка Е опір бетону не враховують.

Стінки квадратних і багатогранних силосів слід розраховувати на позацентрове розтягування. Осьове зусилля розтягування визначається за формулою (В.7), де d дорівнює внутрішньому диаметру силосу. Моменти згинання визначаються як для горизонтальної замкнутої рами, яка завантажена по периметру рівномірно розподіленим розрахованим тиском сипкого матеріалу.

8.3.26Коефіцієнти умов роботи під час розрахунку стін силосів слід визначати згідно з 3.1.2.5 ДСТУ Б В.2.156.

8.3.27Стіни сталевих круглих силосів розраховуються на такі самі поєднання навантажень, що і стіни залізобетонних круглих силосів.

Додатково стіни сталевих силосів повинні бути перевірені на стійкість з коефіцієнтом умов роботи, який дорівнює  c = 1.

Сталеві стіни на витривалість дозволяється не розраховувати.

8.3.28Місця зміни форми сталевого силосу, зокрема зони з’єднання циліндричної частини з конусом або з плоским днищем, а також місця різкої зміни навантажень повинні бути перевірені з урахуванням додаткових місцевих локальних напружень (крайовий ефект) і з урахуванням коефіцієнта умов роботи  c = 1, 4.

8.3.29У разі симетричного завантаження і вивантаження сипкого матеріалу стіни сталевих силосів слід перевіряти на міцність відповідно до ДБН В.2.6-198 з коефіцієнтом умов роботи  c = 0,8.

8.3.30У разі асиметричного завантаження або вивантаження сипких матеріалів стіни сталевих круглих силосів, які не сприймають кільцеві моменти згинання, перевіряють на стійкість і міцність від впливу кільцевих меридіональних і зсувних зусиль, які визначають розрахунком циліндричної оболонки.

8.3.31Стіни залізобетонних силосів слід проєктувати з бетону класу не нижче С 16/20.

8.3.32У разі визначення крену фундаментів корпусів у вигляді жорстко зблокованих силосів на загальній фундаментній плиті за відсутності впливу сусідніх корпусів враховується підвищений модуль деформації ґрунту. Збільшення модуля деформації ґрунту забезпечується попереднім стисненням ґрунту первинним рівномірним завантаженням силосів тривалістю не менше двох місяців.

8.3.33У разі визначення тиску на ґрунти під підошвою фундаменту слід враховувати комбінації навантажень як за повного завантаження силосів сипкими матеріалами, так і за часткового їхнього вивантаження, що створює найбільш несприятливе поєднання навантажень. Під час розрахунку колон повинні бути враховані додаткові зусилля від згинання і стискання у разі крену корпусу (прийнятим 0,004) від нерівномірного осідання, а також додатковий момент вигину, спричинений відхиленням верха колон і зміщенням збірних плит днища і воронок у межах допусків.

8.3.34У надсилосних приміщеннях слід передбачати не менше двох евакуаційних виходів. Евакуаційні сходи повинні бути запроєктовані завширшки маршу не менше ніж 1,0 м і нахилом не більше 1:1. Сходи типу С3, передбачені для евакуації людей, слід проєктувати завширшки не менше ніж 0,7 м з нахилом маршів не більше 1:1 та огородженням заввишки не менше ніж 1,2 м і площадками, які розташовані на відстані не більше ніж 8 м.

8.3.35Другий евакуаційний вихід допускається передбачати через зовнішні відкриті сходи, які повинні доходити до покриття надсилосного приміщення, мати ширину не менше ніж 0,7 м, нахил не більше 1:1. Перильну огорожу зовнішніх сходів слід приймати згідно з 5.21 типу ПЗ заввишки не менше ніж 1,2 м. Другий вихід також допускається передбачати через конвеєрні галереї, що ведуть до будівель або споруд і забезпечені евакуаційними виходами. У цьому разі матеріали, що транспортуються по конвеєрних галереях, а також самі галереї, повинні бути виготовлені з негорючих матеріалів

У надсилосних приміщеннях площею до 300 м, в яких працює не більше 5 працівників на зміну, у разі зберігання в силосах негорючих матеріалів допускається передбачати один евакуаційний вихід (без улаштування другого) на сходи типу С3 з нахилом не більше 1:1. Огороджувальні конструкції сходів повинні виконуватись із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали). У разі площі надсилосних приміщень понад 300 м2 як один із евакуаційних виходів слід передбачати сходову клітку відповідно до ДБН В.2.2-27.

8.3.36В усіх силосних корпусах може бути передбачений ліфт для підіймання людей на надсилосну галерею, що зазначається у завданні на проєктування або технологічній частині проєкту.

8.3.37Відстань від найбільш віддаленої частини надсилосного приміщення до ближнього виходу на зовнішні сходи або сходову клітку повинна бути не більше н і ж 75 м. У разі зберігання у силосі негорючих матеріалів цю відстань допускається збільшити до 100 м.

8.3.38По периметру зовнішніх стін силосних корпусів заввишки до верха карниза більше 10 м слід передбачати на покритті огорожі з ґраток заввишки не менше ніж 0,6 м із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали).

8.3.39У разі проєктування силосів для сипких матеріалів, пил яких здатний утворювати вибухонебезпечні концентрації під час завантаження або вивантаження силосів, слід передбачати заходи, що унеможливлюють виникнення вибухів, а також запобігають появі електростатичних розрядів.

8.3.40Силосні корпуси, окремо розташовані силоси, надсилосні галереї, надбудови (вище рівня надсилосного покриття) повинні мати клас вогнестійкості не менше RЕІ15.

8.3.41Колони і перекриття надбудов, крім двох верхніх поверхів, а також несні конструкції підсилосних поверхів (колон і балок під стіни силосів) повинні мати клас вогнестійкості не менше RЕІ 45.

8.4 Башти для вугілля коксохімзаводів

8.4.1Норм цього підрозділу слід дотримуватись під час проєктування вугільних башт коксохімічних заводів, які призначені для накопичення вугільної шихти перед коксуванням і завантаженням у вантажні вагони для розподілу по коксових печах.

8.4.2Об'ємно-планувальні рішення вугільних башт і їхні габаритні розміри повинні забезпечувати можливість раціональної компоновки з коксовими батареями і відповідне будівельному завданню взаємне розташування із пересувним технологічним обладнанням (коксовиштовхувачами, машинами для знімання дверей, гасильними і вантажними вагонами).

Зазвичай, вугільні башти повинні бути прямокутними в плані.

8.4.3У разі проєктування декількох вугільних башт для одного підприємства, їхню конфігурацію і розміри горизонтального перерізу має бути, зазвичай, уніфіковано.

8.4.4Нижня зона вугільної башти, вільна від технологічного обладнання основного призначення, може бути використана для розміщення допоміжних приміщень: електричних пунктів, вентиляційних установок, приміщень КВП, службово-побутових приміщень коксового блока тощо.

8.4.5Внутрішні габарити у наскрізній частині вугільної башти повинні забезпечувати наявність:

— визначених правилами безпеки зазорів між будівельними і технологічними конструкціями, але не менше 0,1 м;

— проходів з обох боків завантажувального вагону завширшки не менше ніж 0,8 м і заввишки не менше ніж 2,1 м.

8.4.6Розмір надземної частини вугільної башти повинен забезпечувати можливість розміщення обладнання, призначене для розподілу шихти по комірках сховища бункера. При цьому між обладнанням і будівельними конструкціями слід передбачати проходи завширшки не менше ніж 0,8 м.

8.4.7Під час розрахунку вугільних башт і їхніх конструктивних елементів слід враховувати такі навантаження: власну вагу конструкцій, навантаження від стаціонарного обладнання і завантажувального вагона, тиск матеріалу наповнення місткостей, вітрові навантаження, тиск ґрунту, навантаження від прилеглих конструкцій.

За потреби, враховують епізодичні навантаження і впливи (сейсмічні, вплив гірничих виробіток тощо).

8.4.8Найбільший прогин стінок сховища бункера не повинен перевищувати 1/200 меншого прогону.

8.4.9Розрахунковий горизонтальний тиск матеріалу заповнення на стіни сховища бункера слід визначати залежно від відношення геометричних розмірів як для прямокутного силосу або бункера.

Істинну густину вугільної шихти і кут її внутрішнього тертя слід приймати згідно з технологічним завданням на проєктування вугільної башти, але не менше ніж  = 8,5 кН/м3, а кут внутрішнього тертя не більше ніж  = 40.

8.4.10Під час розрахунку стін сховища бункера необхідно розглядати такі поєднання навантажень:

— усі місткості заповнено, на одну зі стін діє від'ємний тиск вітру, як на завітряну вертикальну поверхню;

— місткості не заповнено, на стіну діє позитивний тиск вітру, як на підвітряну вертикальну поверхню;

— заповнено одну з місткостей (для розрахунку внутрішньої поперечної стіни).

8.4.11Вугільну башту слід розраховувати як просторову систему з урахуванням фізичної, а для стін у зоні проїзду завантажувального вагона – і геометричної нелінійності (за деформованою схемою з урахуванням несприятливих для конструкцій відхилень від вертикалі в межах, що дозволені будівельними нормами і правилами на виконання робіт).

8.4.12Допускається виконувати розрахунок стін вугільної башти, розділивши її на окремі елементи: поздовжні і поперечні стінки сховища бункера, поздовжні стіни у зоні проїзду завантажувального вагона, нижню зону стін. Під час розрахунку поперечних стін сховища бункера слід враховувати наявність прорізів для проїзду завантажувального вагона, які перетворюють ці стіни за поелементного розрахунку у балки-стінки.

8.4.13У разі поелементного розрахунку стін розрахункову схему стін наскрізної частини слід приймати у вигляді однопрогонової одноповерхової рами з абсолютно жорстким ригелем і затиснутими стійками з урахуванням їх відхилення від вертикалі відповідно до нормативних допусків на бетонування стін у пересувній опалубці. При цьому допустиме горизонтальне поперечне зміщення верха прорізу h для проїзду завантажувального вагона відносно низу цього отвору визначається за формулою:

h =1,2, (1) де  – допустиме горизонтальне зміщення, яке відповідає висоті стіни, рівній висоті прорізу для проїзду завантажувального вагона;

 – коефіцієнт збільшення ексцентриситету приймається згідно з ДБН В.2.6-98.

8.4.14Надємнісна частина вугільної башти повинна мати щонайменше два виходи. Сходову клітку дозволяється розміщувати за межами башти. Як другий евакуаційний вихід допускається використовувати конвеєрну галерею для подачі шихти (за площі приміщень до 300 м), яка повинна виготовлятись із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) і відповідати вимогам, які висувають до шляхів евакуації згідно з ДБН В.1.1-7. Несні конструкції каркаса вугільної башти повинні мати клас вогнестійкості не менше R60.

Сходи до рівня верха коксової батареї повинні бути із залізобетонних східців по сталевих косоурах, а вище – зі сталі з ухилом маршів не більше 1:1. Крім того, повинні передбачатись сходи для виходу на покрівлю й огородження покрівлі згідно з ДСТУ Б В.2.6-49.

8.4.15У приміщеннях вугільної башти влаштовують внутрішній протипожежний водопровід (пожежні кран-комплекти) відповідно вимог до ДБН В.2.5-64.

8.4.16Вугільні башти можуть мати вантажно-пасажирський ліфт до приміщень надємнісної частини.

9 НАЗЕМНІ СПОРУДИ

9.1 Етажерки та площадки

9.1.1Норм цього підрозділу слід дотримуватись під час проєктування зовнішніх і розташованих усередині будівель етажерок і площадок, які призначені для розміщення технологічного обладнання і прокладання трубопроводів, а також площадок для обслуговування обладнання і розміщення матеріалів, необхідних для ремонту.

9.1.2Етажерки рекомендується проєктувати з таким розрахунком, щоб площі перекриттів використовувати не менше ніж на 70–80 % (до корисної площі слід враховувати площу під обладнанням у плані з додаванням навколо неї площі, що забезпечує прохід завширшки не менше ніж 1 м за умов постійного обслуговування обладнання і 0,8 м у разі його періодичного обслуговування, а також площі монтажних площадок, отворів і сходів).

9.1.3Транзитні технологічні трубопроводи, які проходять поблизу етажерок, слід прокладати на спеціальних зовнішніх консолях або траверсах, які спирають на конструкції етажерок чи підвішують до конструкцій перекриттів, якщо це допускається технологічними і протипожежними вимогами, затвердженими у встановленому порядку.

9.1.4Висоту ярусів етажерок обирають, виходячи з технологічних вимог.

9.1.5Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань етажерок та площадок слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

9.1.6Площадки і перекриття етажерок, на які встановлено технологічне обладнання, що містить легкозаймисті та горючі рідини, зріджені горючі гази, слід проєктувати щільними, такими які не пропускають вологу, і огороджувати їх по периметру та у місцях отворів щільними бортами заввишки не менше ніж 150 мм з улаштуванням пандусів і виходів на сходи. Огорожу площадок слід приймати згідно з 5.21 типу ПЗ заввишки не менше ніж 1,2 м.

Допускається влаштування металевих піддонів під одним або групою апаратів.

9.1.7У сталевих етажерках, що потребують бетонування їхніх елементів, бетон повинен бути включений у спільну роботу із сталевим каркасом відповідно до ДБН В.2.6-160.

9.1.8Етажерки, на яких розміщено обладнання, що може вібрувати, як правило, не повинні приєднуватись до каркаса будівлі, а обладнання на них слід встановлювати на віброгасниках.

9.1.9Зовнішні етажерки слід розраховувати на снігові та вітрові навантаження відповідно до ДБН В.1.2-2 з урахуванням т а к и х додаткових вимог: на верхньому ярусі снігове навантаження слід враховувати повністю, а на проміжних ярусах – 50 %.

Вітрове навантаження слід визначати з урахуванням впливу вітру на обладнання.

9.1.10Колони етажерок і площадок, які розміщені у будівлях І, ІІ і ІІІ ступенів вогнестійкості, слід виконувати із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали), а у будівлях ІV ступеню вогнестійкості – матеріалів не нижче класу В-s3, d2. Перекриття етажерок і площадок, розміщених у будівлях І та ІІ ступенів вогнестійкості, слід виконувати із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали), а в будівлях ІІІ і ІV ступенів вогнестійкості – матеріалів не нижче класу C-s3, d0.

9.1.11Конструкції етажерок, які розміщені у будівлях з приміщеннями категорій А, Б і В, повинні мати клас вогнестійкості не менше R 45. При цьому необхідно влаштовувати автоматичні системи пожежогасіння під перекриттями відповідно до ДБН В.2.5-56.

У приміщеннях категорій А і Б слід передбачувати захист відокремлених сталевих конструкцій від іскроутворення.

9.1.12Клас вогнестійкості конструкцій зовнішніх етажерок, на яких розташовано обладнання або трубопроводи, що містять легкозаймисті та горючі рідини, а також горючі гази, повинен бути не менше R45.

Зовнішні етажерки, на яких розташовано обладнання або трубопроводи, які містять легкозаймисті та горючі рідини і горючі гази, слід виконувати залізобетонними. У сталевих етажерках перший ярус, охоплюючи перекриття, на висоту не менше ніж 4 м, слід захищати від впливів високої температури. Клас вогнестійкості захищених конструкцій повинен бути не менше R 45.

9.1.13Площа одного ярусу окремо розташованої зовнішньої етажерки або площадки з обладнанням виробництв, що розміщують у приміщеннях категорій А, Б і В, не повинна перевищувати:

– якщо висота етажерки або площадки до 30 м – 5200 м2;

– якщо висота 30 м і більше – 3000 м2.

У разі більшої площі етажерки або площадки її слід поділяти на секції з розривами між ними не менше ніж 15 м.

Площа етажерок і площадок з обладнанням виробництв, що розміщають у приміщеннях категорій Г і Д, не обмежується.

Граничні площі етажерок або площадок відносяться до етажерок або площадок з апаратами і місткостями, які містять легкозаймисті та горючі рідини і зріджені гази. Для етажерок і площадок з обладнанням, що містить горючі гази у незволоженому стані, граничну площу збільшують у 1,5 раза.

Ширина окремо розташованої етажерки або площадки повинна бути за висоти етажерки або площадки разом з обладнанням на ній 18 м і менше – не більше ніж 48 м, понад 18 м – не більше ніж 36 м.

Примітка 1. Висотою етажерки або площадки з обладнанням слід вважати максимальну висоту обладнання або безпосередньо етажерки, що займають не менше ніж 30% загальної площі етажерки або площадки.

9.1.14Зовнішні етажерки і площадки, призначені для розміщення обладнання з легкозаймистими і горючими рідинами і газами, а також площадки обслуговування, у тому числі закріплені до технологічного обладнання, повинні мати з кожного ярусу відкриті сходи:

— за довжини етажерки або площадки до 18 м і площі до 108 м2 – одні сходи, а за площі понад 108 м2 – не менше двох сходів;

— за довжини етажерки або площадки понад 18 м, але не більше 80 м – не менше двох сходів;

— за довжини етажерки або площадки понад 80 м кількість сходів визначається із розрахунку розташування їх на відстані не більше 80 м одних від інших незалежно від кількості ярусів етажерки.

Кількість відкритих сходів з перекриттів зовнішніх етажерок і площадок, призначених для розміщення обладнання з вибухобезпечними, пожежобезпечними виробництвами, повинно бути:

— за довжини етажерки або площадки до 180 м – одні сходи;

— за довжини етажерки або площадки понад 180 м кількість сходів визначається із розрахунку розташування їх на відстані одних від інших не більше 180 м незалежно від кількості ярусів етажерки.

9.1.15Внутрішні етажерки і площадки повинні мати, зазвичай, не менше двох відкритих сталевих сходів. Допускається проєктувати одні сходи, якщо площа підлоги кожного ярусу етажерки або площадки не більше 108 м2 для приміщень категорій В, Г і Д.

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу не повинна бути більше 25 м, а також вимоги до сходів повинні прийматись відповідно до ДБН В.1.1-7 і ДБН В.2.2-27 (приймається менша відстань).

Етажерки і площадки допускається проєктувати з другим евакуаційним виходом на сходи типу С3.

9.1.16Відкриті сходи зовнішніх етажерок і площадок, які призначені для евакуації людей, слід розташовувати по зовнішньому периметру етажерок і площадок. Допускається для групи апаратів колонного типу розташовувати сходи між апаратами.

Сходи слід проєктувати сталевими відповідно до вимог ДСТУ Б В.2.6-52.

У разі розміщення на зовнішніх етажерках і площадках обладнання з легкозаймистими, горючими рідинами і горючими газами відкриті сходи повинні мати вогнезахисні екрани, які виступають не менше ніж на 1 м у кожен бік за межу сходів (з боку технологічного обладнання), виконувати із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) та класом вогнестійкості не менше ЕІ15.

Примітка 1. Для апаратів колонного типу, що не потребують щоденного обслуговування, за довжини площадок, що об'єднують апарати, до 24 м допускається улаштування одних маршових і одних вертикальних сходів. Ухил маршових сходів у цьому разі слід приймати не більше 2:1.

Примітка 2. Якщо в групі апаратів колонного типу є окремі апарати вище інших, а також для окремо розташованих апаратів колонного типу допускається на площадках цих апаратів влаштовувати вертикальні сходи, які повинні мати огорожу з сіткою і площадки через не більше ніж 6 м по висоті.

9.1.17Спирання площадок і сходів допускається виконувати безпосередньо на обладнання, коли це допустимо за його несною спроможністю і конструктивним рішенням, за винятком обладнання, яке є джерелом вібрації.

9.1.18По зовнішньому периметру етажерок і площадок, відкритих отворів у перекриттях, сходах і площадках сходів (у тому числі площадках на стовпчастих апаратах) необхідно передбачати огорожу згідно з 5.21 типу ПЗ заввишки не менше ніж 1,2 м.

Нижня частина огорожі повинна мати щільний борт заввишки не менше ніж 0,14 м.

9.2 Відкриті кранові естакади

9.2.1Вимоги цього підрозділу слід враховувати під час проєктування відкритих кранових естакад, які призначені для обслуговування складів і виробництв, що можуть розташовуватись на відкритому повітрі, а також потребують підіймально-транспортного обладнання у вигляді мостових кранів та кран-балок.

9.2.2Відкриті кранові естакади можуть бути оснащені мостовими електричними опорними кранами загального призначення (крюкові), вантажопідйомністю не більше ніж 500 кН і спеціальними (магнітними, грейферними, магнітно-грейферними) вантажопідйомністю не більше ніж 200 кН усіх груп режиму роботи кранів.

9.2.3У разі проєктування відкритих кранових естакад основні параметри (вантажопідйомність, прогони, габарити наближення крана до будівельних конструкцій) слід приймати згідно з технологічною частиною проєкту і номенклатурою кранів заводів-виробників.

9.2.4Відкриті кранові естакади проєктують однопрогоновими і багатопрогоновими.

9.2.5Відкриті кранові естакади допускається проєктувати такими, що примикають до торців неопалюваних будівель із виходом мостових кранів із будівель на естакади, при цьому у місцях поєднання слід сполучати:

— поздовжні проєктні осі колон естакад і будівель;

— фундаменти колон естакад і будівель, якщо це дозволено конструктивними рішеннями.

Під час проєктування відкритих кранових естакад, які прибудовують до поздовжніх стін, стік води з покрівлі будівлі на підкранові шляхи, тролеї і майданчики технічного обслуговування не допускається.

9.2.6Відкриті кранові естакади слід розташовувати на горизонтальному майданчику, при цьому слід передбачати відведення атмосферних опадів із площадки за рахунок улаштування місцевих ухилів.

9.2.7На ділянці відкритої кранової естакади допускається прокладення автомобільних шляхів та залізничних колій уздовж і впоперек естакади.

У разі улаштування на території естакади залізничних колій, мостовий кран повинен бути обладнаний кабіною керування з можливістю оглядання зон завантаження і розвантаження, в тому числі підлоги напіввагону.

9.2.8Відкриті кранові естакади слід проєктувати з колонами, що розташовані окремо (вільно).

Естакади з колонами, що розкріпляються вище габариту крана жорсткими поперечними конструкціями, дозволяється приймати у разі нерівномірних деформацій основи або за значення характеристичного навантаження на основу естакади більше ніж 200 кПа. При цьому слід дотримуватись габаритів наближення кранів до будівельних конструкцій.

У поздовжньому напрямку стійкість естакади слід забезпечувати підкрановими балками і вертикальними в'язями, які встановлюють у кожному температурному блоці.

9.2.9Для фундаментів глибокого закладення (понад 5 м) допускається поєднувати колони поздовжнього ряду залізобетонною нерозрізною балкою на рівні підлоги естакади.

9.2.10Для фундаментів глибокого закладення (понад 5 м) допускається поєднувати колони поздовжнього ряду залізобетонною нерозрізною балкою на рівні підлоги естакади.

9.2.11Фундаменти під колони відкритих кранових естакад слід проєктувати залізобетонними монолітними або збірними відповідно до загальних вимог до фундаментів одноповерхових промислових будівель згідно з ДБН В.2.2-27.

Закладання колон у стакани фундаментів повинно забезпечити необхідне жорстке закріплення розтягнутої арматури, а також ущільнення бетонним розчином стиків колон з фундаментами.

9.2.12Нерозрізні підкранові балки допускається застосовувати у р а з і значення коефіцієнта пружної податливості c  0,05

EI c =   0,05, (2) l3 де  – переміщення опори від вертикальної одиничної сили, яка прикладена на рівні головки рейки з урахуванням деформації колони і осідання фундаменту, м;

EI – жорсткість підкранової балки, kНм2);

l – прогін підкранової балки, м.

У разі можливих значних нерівномірних осідань фундаментів естакади у складних ґрунтових умовах слід використовувати розрізні підкранові балки.

Марки сталей для естакад слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5)

9.2.13Конструкції гальм, кінцеві упори на підкранових балках, вертикальні в'язі по колонах, поперечні розпірки над крановим габаритом, площадки і сходи слід проєктувати зі сталі.

9.2.14Розрахункову схему естакади слід приймати у вигляді окремо розташованих поздовжніх рядів колон, жорстко з'єднаних з фундаментами на рівні їхнього обрізу і шарнірних з'єднань у межах температурного блока з підкрановими балками і вертикальними в'язями.

Для естакад з розпірками розрахункову схему слід приймати у вигляді поперечної рами, що охоплює колони і розпірки.

Примітка. Зв’язок протилежних рядів несних конструкцій естакади мостом крана не враховується.

9.2.15Навантаження на відкриті кранові естакади необхідно визначати згідно з ДБН В.1.2-2. При цьому для перехідних галерей слід враховувати характерне значення вертикального навантаження від персоналу та ремонтних матеріалів, що дорівнює 2 кПа. Снігове навантаження при цьому не враховують.

9.2.16Основи під фундаменти відкритої кранової естакади слід розраховувати на навантаження, що діють у площині моста крана, за граничними станами першої і другої груп відповідно до ДБН В.2.1-10.

Крайові тиски на ґрунти під фундаментом слід приймати за відношенням:

p / p  0,25 (3) min max де p, p – відповідно мінімальний і максимальний тиск на ґрунт, кН/м2.

min max

Для естакад під крани загального призначення вантажністю не більше ніж 160 кН за R 150 кН/м2 допускається трикутна форма епюри тиску під підошвою фундаменту (p = 0) min

9.2.17Різниця деформацій основ суміжних колон від сумарного впливу постійної і кранових навантажень не повинна спричинювати вертикальне осідання фундаментів, які обумовлюють ухили кранових шляхів, що перевищують 0,004 вздовж шляху і 0,003 впоперек прогону.

Кількість і розташування кранів у разі визначення деформацій основ суміжних колон відкритих кранових естакад повинні бути прийняті відповідно до ДБН В.1.2-2.

Якщо навантаження на підлогу естакади від ваги матеріалів, виробів тощо, які складуються чи переробляються, становить понад 50 кПа або біля естакади є будівлі і споруди, у яких активна зона деформованого ґрунту під фундаментами накладається на активну зону під фундаментами колон естакади, то деформація основи не повинна викликати додаткової різниці позначок головок підкранових рейок на сусідніх колонах (вздовж і впоперек естакади) більше ніж 20 мм і зміни відстані між крайніми рейками більше ніж на 10 мм.

9.2.18Вигини та переміщення конструктивних елементів не повинні перевищувати меж, встановлені відповідно до ДСТУ Б В.1.2-3.

9.2.19Вздовж підкранових шляхів по кожному поздовжньому ряду колон для обслуговувального персоналу необхідно забезпечити проходи завширшки не менше ніж 0,5 м (у світлі), а у місцях обходу колони (у разі влаштування жорстких поперечних конструкцій над габаритом крана) – завширшки не менше ніж 0,4 м або влаштувати прохід розміром не менше 0,4 м × 1,8 м у стінці колони. Проходи повинні мати постійну огорожу (перила) заввишки не менше ніж 1 м.

Перильні огорожі в крайніх рядах колон повинні встановлюватися тільки ззовні, а в середніх рядах – з двох сторін, з улаштуванням у кожному кроці колон знімної ділянки для доступу до крана.

По всій довжині і ширині проходу слід передбачати настил, який щільно підходить до верхніх поясів підкранових балок.

9.2.20Кожен прогін естакади повинен бути обладнаний посадковими і ремонтними майданчиками, а також сходами для підйому на естакаду.

9.2.21На кожний прохід вздовж підкранових шляхів і посадковий майданчик слід проєктувати постійні сталеві сходи завширшки не менше ніж 0,7 м із кутом нахилу не більше ніж 60 градусів з виходом на них через люки розміром не менше 0,5 м × 0,5 м. Кришки люків повинні бути шарнірно закріплені, легко і зручно відчинятись і зачинятись. Сходи слід передбачати на торцях естакади і не рідше ніж через 200 м по її довжині. Якщо довжина естакади менше ніж 200 м, допускається передбачати одні сходи. Під час визначення кількості сходів слід враховувати сходи на посадкові, ремонтні та інші майданчики.

9.3 Автономні опори та естакади під технологічні трубопроводи

9.3.1Норм цього підрозділу слід дотримуватись під час проєктування автономних опор, а також естакад під технологічні трубопроводи.

Висоту (відстань від планувальної позначки ґрунту до верха траверси) автономних опор і естакад слід приймати: низьких опор залежно від планування ґрунту і ухилів естакад; високих автономних опор і естакад такою, що забезпечує проїзд під трубопроводами і естакадами залізничного й автомобільного транспорту відповідно із габаритами наближення будівель відповідно до ДСТУ Б В.2.3-29 і ДБН В.2.3-4.

9.3.2Прокладення трубопроводів слід передбачати на територіях, які не підлягають забудові, ззовні орних земель і за відсутності перетину з дорогами.

9.3.3Під час проєктування автономних опор і естакад ухил трубопроводів слід створювати за рахунок зміни позначки верхнього обрізу фундаменту або довжини колон з урахуванням рельєфу поверхні ґрунту вздовж траси.

9.3.4Відстань між автономними опорами під трубопроводи слід визначати на основі розрахунку труб на міцність і жорсткість.

9.3.5Автономні опори та естакади зазвичай слід проєктувати зі збірних уніфікованих залізобетонних або сталевих конструкцій.

Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань конструкцій естакад слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

9.3.6Автономні опори й естакади, на яких прокладають трубопроводи з негорючими речовинами, рідинами або газами, допускається проєктувати із матеріалів не нижче В-s3, d0 (групи горючості Г1).

9.3.7Конструкції автономних опор та естакад під трубопроводи з легкозаймистими і горючими речовинами, рідинами або газами повинні проєктуватись із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) та класом вогнестійкості не менше R45.

9.3.8На естакадах повинні бути передбачені прохідні містки для обслуговування трубопроводів, якщо це потрібно за умовами експлуатації.

9.3.9Залізобетонні опори допускається проєктувати: закладеними в окремі фундаменти; у вигляді паль-колон і паль-колон, що об'єднані в плоскі або просторові системи; у вигляді колон, що встановлені на однопальові фундаменти із паль-оболонок або буронабивних паль.

Для технологічних трубопроводів можуть застосовуватись залізобетонні збірні та монолітні фундаменти, що використовують для колон одноповерхових промислових будівель.

Колони сталевих опор слід передбачати жорстко з’єднаними з фундаментами. Допускається шарнірне спирання на фундаменти за умови забезпечення стійкості опор у поздовжньому напрямку.

9.3.10Поздовжню стійкість автономних опор і естакад слід забезпечувати влаштуванням анкерних опор із встановленням однієї анкерної опори у кожному температурному блоці.

Естакади із залізобетонними опорами слід, зазвичай, проєктувати без анкерних опор. При цьому горизонтальні навантаження на температурний блок, що діють вздовж траси, слід передавати на усі опори.

9.3.11У поздовжньому напрямку автономні опори й естакади слід розділяти на температурні блоки, довжина яких не повинна перевищувати граничних відстаней між нерухомими опорними частинами трубопроводів.

9.3.12Температурні шви естакад слід поєднувати з компенсаторними пристроями трубопроводу. При цьому необхідно, за результатами розрахунків, передбачати максимально можливу довжину температурних блоків.

Автономні опори й естакади слід розраховувати на навантаження від ваги трубопроводів з ізоляцією продукту, що транспортується, людей та ремонтних матеріалів на майданчиках обслуговування та перехідних містках, відкладень промислового пилу, на горизонтальні навантаження та впливи від трубопроводів, а також на снігові та вітрові навантаження.

При цьому додаткове характеристичне значення вертикального навантаження від ваги води в паропровідних трубах у разі гідравлічних випробувань слід враховувати за наповнення водою тільки одного паропроводу.

Коефіцієнти надійності за навантаженнями визначають відповідно до ДБН В.1.2-2 з урахуванням вимог цього підрозділу.

9.3.13Характеристичне навантаження від працівників та ремонтних матеріалів на майданчиках, містках і сходах приймають рівномірно розподіленим, не нижче ніж 0,75 кПа.

Навантаження від відкладень промислового пилу слід враховувати тільки для трубопроводів і об'єктів технічного обслуговування, розташованих на відстані не більше ніж 100 м від джерела, що виділяє пил, і приймати:

— 1 кПа для майданчиків обслуговування й елементів прогонової споруди;

— 0,45 кПа для трубопроводів (горизонтальної проєкції трубопроводів). При цьому коефіцієнти надійності за навантаженням слід приймати: від працівників та ремонтних матеріалів –  = 1,4, від ваги відкладень промислового пилу –  = 1,2. f f

9.3.14Розрахунок будівельних конструкцій автономних опор і естакад слід виконувати як для плоских конструкцій. За потреби уточнення розрахунків і врахування додаткових чинників, розрахунок будівельних конструкцій автономних опор і естакад слід проводити як для просторових систем з урахуванням їхньої спільної роботи з трубопроводами.

9.3.15Під час прокладання трубопроводів на естакаді поздовжнє горизонтальне навантаження від сил тертя в рухомих опорних частинах труб сприймається прогоновою спорудою та анкерними опорами і на проміжні опори не передається.

9.3.16Характеристичне вертикальне навантаження від трубопроводів на автономні опори і естакади слід приймати як суму вертикальних навантажень від усіх трубопроводів.

Розрахункова сила тертя одного трубопроводу на опорі визначається множенням розрахункового вертикального навантаження від трубопроводу на коефіцієнт тертя, який приймають таким, що дорівнює в опорних частинах «сталь по сталі»: ковзні – 0,3; каткові вздовж осі трубопроводу – 0,1; ковзальні поперек осі – 0,3; кульові – 0,1.

9.3.17За відсутності уточненого компонування трубопроводів значення інтенсивності вертикального навантаження на одиницю довжини траверси p автономної опори та естакади слід визначати за формулою:

p = q / b, (4) де q – вертикальне навантаження від трубопроводів на 1 м довжини траси, kH/м;

 – крок траверс, м; b – довжина траверси, м.

Розподіл цього навантаження по довжині траверси слід приймати згідно з рисунком 3.

Умовні познаки:

а) – схема навантаження для одностійкових опор;

б) – те саме, для двостійкових опор

Рисунок 3 – Розподіл інтенсивності вертикального навантаження на траверси для автономних опор і естакад

Характеристичне значення інтенсивності горизонтального навантаження на одиницю довжини траверси автономних опор і естакад за відсутності уточненого компонування трубопроводів визначається відповідно до рисунка 4. При цьому коефіцієнт надійності за навантаженням слід приймати на рівні  = 1,1.

f

9.3.18Розподіл вертикальних і горизонтальних навантажень за відсутності уточненого компонування трубопроводів на ярусах для багатоярусних автономних опор і естакад слід приймати:

— у двоярусних опорах і естакадах: на верхньому ярусі – 60 %, на нижньому ярусі – 40 %; у триярусних опорах і естакадах на верхньому ярусі – 40 %, на середньому ярусі – 30 %, на нижньому ярусі – 30 %.

Умовні познаки:

a) – схема розподілу навантаження для одностійкових опор;

б) – те саме для двостійкових опор і естакад

Рисунок 4 – Розподіл горизонтальної інтенсивності навантаження під час розрахунку автономних опор і естакад

Примітка. У дужках наведено значення навантаження, якщо трубопроводи жорстко кріпляться до траверси у горизонтальному напрямку

9.3.19Характеристичні значення навантажень для розрахунку колон і фундаментів автономних опор за відсутності уточненої компоновки трубопроводів слід приймати:

— вертикальні та горизонтальні технологічні навантаження вздовж траси на проміжну опору відповідно до рисунка 5 (P = pb – характеристичне вертикальне навантаження на опору або на відповідний ярус опори в kH, де – р характеристичне значення інтенсивності вертикального навантаження на траверсу, яке визначається за формулою (4));

— горизонтальне технологічне навантаження вздовж траси на анкерну проміжну опору, яку встановлено всередині температурного блока – (0,03l + 2)q;

— горизонтальне технологічне навантаження вздовж траси на кінцеву опору – (0,15l + 4)q;

— горизонтальне навантаження поперек траси від відводів трубопроводів на проміжну опору – 1,5q;

тут l – максимальна відстань від анкерної опори до кінця температурного блока, м;

q – характеристичне вертикальне навантаження від трубопроводів на 1 м довжини траси.

Умовні познаки:

а) схема розподілу вертикального навантаження;

б) те саме горизонтального навантаження.

Рисунок 5 – Розподіл навантаження для розрахунку колон і фундаментів проміжних автономних опор по поперечному перерізу траси

9.3.20За заданим планом прокладання труб трубопроводу розрахункове горизонтальне технологічне навантаження вздовж траси на проміжні окремо розташовані опори, що діє у місцях рухомого спирання трубопроводів, слід визначати так:

a) під час прокладання одного трубопроводу горизонтальне технологічне навантаження на траверси, колони і фундаменти дорівнює розрахунковому значенню відповідної сили тертя і вважається прикладеним у місці його спирання (у разі з тепловими водопровідними мережами замість кожного окремого трубопроводу приймається одна система: подавальний і зворотний трубопроводи);

б) під час прокладання від двох до чотирьох трубопроводів горизонтальне технологічне навантаження на траверси, колони і фундаменти враховується тільки від двох трубопроводів, що мають найбільш негативний вплив; значення кожного горизонтального навантаження дорівнює розрахунковому значенню відповідної сили тертя, яка прикладена в місцях спирання трубопроводів;

в) під час прокладання понад чотирьох трубопроводів на автономних опорах, якщо жорсткість опори не перевищує 600 кН/см, а розподіл вертикального навантаження перебуває в межах, зазначених на рисунку 4, розраховане горизонтальне навантаження, що передається з траверси на найбільш завантажену колону і фундамент, слід визначати як добуток суми розрахункових значень сил тертя від кожного трубопроводу на коефіцієнт одночасності (сполучення), значення якого приймається за таблицею 12 (у разі визначення горизонтального зусилля, що діє на рівні верхніх граней траверс двоярусних опор, враховується тільки кількість трубопроводів, які базуються на траверсі другого ярусу, а у рівні нижнього ярусу за підпунктом "г)";

г) під час прокладання понад чотирьох трубопроводів розрахункове горизонтальне навантаження на траверси, а також на колони і фундаменти опор, до яких не можуть бути застосовані умови за підпунктом "в)", враховується або від двох трубопроводів, як у підпункті "б)", або від усіх трубопроводів, в останньому випадку розрахункове горизонтальне навантаження від кожного трубопроводу приймається таким, що дорівнює добутку розрахункового значення відповідної сили тертя на коефіцієнт, що дорівнює 0,5; розподіл його по перерізу траси приймається за рисунком 5.б); з двох навантажень, знайдених за цими методами, приймається найбільш несприятливе.

Примітка 1. Якщо кількість трубопроводів понад 10, зусилля, що розглядається, враховується тільки від 10 найбільш несприятливих для розрахунку трубопроводів.

Примітка 2. Рекомендовані коефіцієнти одночасності (сполучення) не застосовують, якщо на окремо розташованих опорах є лише неізольовані трубопроводи.

Примітка 3. Під жорсткістю опори приймається горизонтальна сила (кН), прикладена до верху опори і спричиняє її зміщення на 1 см.

9.3.21За заданим планом прокладання трубопроводів розрахункове горизонтальне технологічне навантаження вздовж траси на кінцеві анкерні окремо розташовані опори визначається виходячи із зусиль, які діють по один бік від анкерної опори, і складається із суми зусиль у компенсаторах, суми горизонтальних навантажень від проміжних опор (див. 9.3.20), розташованих на ділянці від осі компенсатора до анкерної опори, суми незбалансованих осьових зусиль, спричинені дією внутрішнього тиску на запірні пристрої.

Навантаження на проміжні автономні анкерні опори визначається як різниця вище вказаних навантажень, що діють у протилежних напрямках праворуч і ліворуч від анкерної опори. При цьому менше (від’ємне) навантаження слід множити на коефіцієнт 0,8 (якщо протилежні навантаження рівні, то враховане у розрахунку навантаження дорівнює 0,2 від усього навантаження, яке діє з одного боку).

9.3.22Проміжні автономні опори, розташовані під П-подібними компенсаторами на відстані не більше 40 d (d – внутрішній діаметр найбільшого трубопроводу) від кута повороту трубопроводу, за рухомого обпирання трубопроводу повинні бути розраховані на горизонтальне навантаження, яке спрямоване під кутом до осі траси. При цьому розрахункове значення навантаження слід прийняти таким самим, як під час розрахунку вздовж траси, а кут його напрямку до осі трубопроводу приймається 45° при опорних частинах, що ковзають, і 70° при каткових опорних частинах. Для опор, які розташовані під «спинкою» П-подібного компенсатора, наведений вище кут слід відрахувати від осі, яка є нормальною до осі трубопроводу.

9.3.23Нормативне технологічне навантаження на естакаду вздовж траси за відсутності заданої схеми трубопроводів слід приймати: за розрахунку опор кінцевого (кутового) температурного блока – 4 q; за розрахунку опор проміжного блока – 2 q.

Характеристичне горизонтальне технологічне навантаження від кожної поперечної гілки трубопроводів на опору, найближчу до відгалуження, слід приймати залежно від вертикального навантаження q на основну трасу. При q 49 кН/м, q = від 49 до 90 кН/м включно, q  98 кН/м поперечне навантаження від поперечних гілок трубопроводів приймається відповідно q, 0,8 q, 0,5 q.

9.3.24Розрахункові довжини колон l0 = l автономних опор під час перевіряння стійкості допускається визначати за рисунком 6.

Умовні познаки:

а) – у площині, що перпендикулярна до осі трубопроводів;

б) – у площині осі трубопроводів

Рисунок 6 – Значення коефіцієнтів для визначення розрахункових довжин колон опор

9.3.25Значення граничних вертикальних і горизонтальних відносних переміщень елементів конструкцій автономних опор і естакад встановлюються технологічними вимогами і не повинні перевищувати 1/150 прогону і 1/75 виносу консолі.

Вигини та переміщення конструктивних елементів не повинні перевищувати меж, які встановлені відповідно до ДСТУ Б В.1.2-3.

9.3.26Розмір підошви окремих фундаментів допускається визначати виходячи з того, що розмір зони відриву не повинен перевищувати 0,33 повної площі фундаменту.

Найбільший тиск ґрунту на краю підошви не повинен перевищувати у р а з і дії згинального моменту в одному напрямку 1,2R, а за дії згинальних моментів у двох напрямках

– 1,5R, де R – розрахунковий тиск на ґрунт.

9.3.27Розрахунок опор з використанням колон, установлених на однопальові фундаменти із паль-оболонок і буронабивних паль, паль-колон, на спільну дію вертикальних і горизонтальних навантажень виконують відповідно до ДБН В.2.1-10. При цьому граничне значення горизонтального переміщення верха опори задається у завданні на проєктування, а за відсутності таких вимог у завданні на проєктування приймають таким, що дорівнює 1/75 відстані від верха опори до поверхні ґрунту.

Під час перевіки міцності розрахункову довжину колон-паль слід визначати розглядаючи палю як жорстко защемлену в перерізі, на відстані від поверхні ґрунту, яка визначається згідно з ДБН В.2.1-10. Розрахункову довжину колон, установлених на фундаменти з паль-оболонок т а паль, д о з в о л е н о приймати, розглядаючи колону як жорстко закріплену на рівні поверхні ґрунту.

9.4 Конвеєрні та пішохідні галереї й естакади

9.4.1Внутрішні розміри галерей і естакад можна приймати відповідно до 5.8. Геометричні параметри галерей (модульні розміри прогонів, кроків колон та висот поверхів) слід приймати згідно з ДСТУ Б В.2.2-29.

9.4.2Несні конструкції галерей слід проєктувати збірними залізобетонними, монолітними або сталевими.

Марки сталей і матеріали для зварних з’єднань естакад слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

9.4.3Конструкції прогонів, опор галерей і естакад слід розраховувати на такі навантаження:

— від власної ваги галереї, конвеєра, вантажу, який транспортується на стрічці конвеєра, ваги розсипаного матеріалу, ремонтних матеріалів та людей;

— від атмосферних впливів (сніг, вітер, перепади температур);

— вздовж конвеєра, що передаються від стрічкових конвеєрів;

— динамічні, які створені рухомими частинами конвеєра.

9.4.4Характеристичні значення навантажень від ваги розсипаного матеріалу, людей і ремонтних матеріалів для розрахунку конструкцій конвеєрних галерей слід приймати за таблицею 13.

Коефіцієнти надійності за навантаженнями визначаються відповідно до ДБН В.1.2-2 з урахуванням вимог цього підрозділу.

Усі навантаження змінні короткочасні.

тут q – погонна вага роликових опор, кН/м;

b – характеристичне значення істинної густини насипного вантажу на стрічці, кН/м2;

B – сумарна ширина стрічок конвеєрів, м;

b – загальна ширина проходів, м.

9.4.5У місцях примикання галерей до вузлів перевантаження і будівель (за наявності перепаду висот) навантаження від снігу і відкладень промислового пилу слід приймати діючими одночасно і розташованими на площі квадрата зі стороною, що дорівнює ширині галереї. При цьому коефіцієнт μ переходу від ваги снігового покриву на галереї до снігового z навантаження на обумовленій площі квадрата слід приймати μ =2.

z

9.4.6Для зручності очищення підлоги від пилу і розсипаного матеріалу у галереях конвеєри зазвичай повинні проєктуватися підвісними.

9.4.7Для гідрозмиву розсипаного матеріалу огороджувальні конструкції галерей слід проєктувати утепленими і вологостійкими.

9.4.8У галереях, призначених для транспортування абразивних сипких матеріалів (руд чорних і кольорових металів, коксу, піску, щебеню), покриття підлоги повинні бути запроєктовані стійкими до абразивного впливу шламу під час гідромиття пилу і розсипаного матеріалу відповідно до СниП 2.03.13.

9.4.9Галереї й естакади, призначені для транспортування негорючих матеріалів, що не підлягають нагріванню, або шматкових горючих матеріалів (торф, деревина), допускається проєктувати з матеріалів із групою горючості не нижче А2-s2, d0 (група горючості Г1), якщо висота галереї або естакади не перевищує 10 м. Конструкції галерей і естакад для пішоходів слід передбачати з матеріалів ере п А1 (негорючі матеріали).

Виходи з галерей для пішоходів слід передбачати не більше ніж через 120 м.

9.4.10У місцях примикання галерей до вузлів перевантаження, які суміщають з протипожежними секціями, слід передбачати протипожежні перегородки 1-го типу.

У галереях з опаленням, призначених для транспортування горючих матеріалів, слід передбачати влаштування водяної завіси.

9.4.11Евакуаційні виходи з галерей з конструкціями із горючих матеріалів слід передбачати не більше ніж через 100 м. Для галерей, конструкції яких виконано з матеріалів класу А1 (негорючі матеріали), а також для галерей з конструкціями із матеріалів класу не нижче А2-s1, d0 (групи горючості Г1), але призначених для транспортування негорючих вантажів, відстань між евакуаційними виходами допускається збільшувати до 200 м. Відстань від торця галереї до виходу має бути не більше ніж 25 м.

9.4.12Виходи з галерей допускається поєднувати з вузлами перевантаження. У вільних об'ємах вузлів перевантаження дозволяється розміщувати допоміжні приміщення, призначені для працівників цього вузла перевантаження.

Для приміщень вузлів перевантаження площею не більше ніж 300 м2, де працює не більше 5 людей у зміну, дозволяється передбачати один евакуаційний вихід на сходи типу С3 з ухилом не більше ніж 1:1, завширшки не менше ніж 0,7 м. Огороджувальні конструкції сходів повинні бути із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали).

9.5 Кабельні та комбіновані галереї й естакади

9.5.1Проєктування об’ємно-планувальних і конструктивних рішень кабельних і комбінованих галерей і естакад слід виконувати, враховуючи вимоги щодо обмеження поширення пожежі відповідно до ДБН В.1.1-7.

Примітка 1. Комбіновані галереї й естакади призначені для установки стрічкових конвеєрів, прокладання транзитних кабелів та інших комунікацій.

Примітка 2. Кабельну електропроводку зазвичай розташовують на відкритих естакадах.

9.5.2Ширину проходів у прохідних кабельних галереях і естакадах слід приймати не менше ніж 0,9 м – за однобічного розташування кабелів, 1 м – за двобічного.

9.5.3Під час проєктування кабельних естакад і галерей з кількістю кабелів не менше ніж 12, а також комбінованих галерей і естакад, призначених для прокладання (крім інших комунікацій транзитних кабелів для постачання електричних приймачів І та ІІ категорій), необхідно передбачати несні будівельні конструкції з ере пі вогнестійкості не менше R45.

Огороджувальні конструкції галерей слід приймати із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали), з класом вогнестійкості не менше ЕІ 15.

9.5.4Закриті кабельні і комбіновані галереї у місцях сполучень між собою і у місцях примикання їх до виробничих приміщень і споруд, слід розділяти глухими протипожежними перегородками 1-го типу.

9.5.5У разі розміщення кабельних і комбінованих галерей і естакад поблизу будівель і споруд з глухими протипожежними стінами 3-го типу відстань між ними не нормується. У цьому разі стіну будівлі можна використовувати як огороджувальну конструкцію галереї. У разі розташування галереї безпосередньо біля стін будівлі кабелі повинні бути захищені від стікання води з покрівлі і від снігу, що сповзає з неї.

9.5.6У разі суміщення кабелів і трубопроводів в одній галереї або естакаді відстань між трубопроводами і кабельними конструкціями повинна бути не менше ніж 0,5 м. Умови суміщеного прокладання кабелів із трубопроводами з горючими газами, з горючими і легкозаймистими рідинами повинні відповідати вимогам згідно з [2] у вибухонебезпечних зонах.

9.5.7Кабельні галереї мають бути вентильованими, необхідність вентиляції з механічним приводом повинна визначатись розрахунком.

Заходи щодо обмеження поширення пожежі системами вентиляції повинні відповідати вимогам ДБН В.2.5-67.

9.5.8У разі прокладання в галереях кабелів, заповнених мастилом, галереї повинні мати опалення.

9.5.9Гранична довжина відсіків кабельних і комбінованих (з прокладанням кабелів) галерей – 150 м, а у галереях з наповненими мастилом кабелями – 120 м.

9.5.10Відстані між виходами у кабельних і комбінованих галереях повинні бути не більше ніж 150 м, а на естакадах не більше ніж 300 м. Відстань від торця естакад або галерей до виходу не повинна перевищувати 25 м.

9.5.11Для виходу з галерей і естакад слід передбачати відкриті сталеві сходи з ухилом не більше ніж 1:1.

Виходи повинні мати двері для запобігання вільному доступу на галерею або естакаду особам, не пов’язаним з обслуговуванням кабельного господарства. Двері повинні відчинятися назовні і мати замки, що самі зачиняються. Замки повинні відчинятися без ключа зсередини галереї або естакади.

Двері, які ведуть назовні (на територію підприємства, населеного пункту тощо), допускається застосовувати із горючого матеріалу.

Внутрішні двері повинні самі зачинятись, з ущільненням у стулках.

9.5.12У разі перепаду висоти галереї або естакади необхідно у проході передбачати пандус з ухилом не більше 12 градусів або сходи з ухилом не більше ніж 1:1. Відстань від початку або кінця пандуса або сходів до дверей повинна бути не менше ніж 1,5 м.

9.6 Розвантажувальні залізничні естакади

9.6.1Вимоги цього підрозділу слід враховувати у разі проєктування естакад під залізницю, що призначені для вивантаження з вагонів сипких матеріалів. Під час проєктування залізничних зливо-наливних естакад легкозаймистих і горючих рідин і зріджених вуглеводневих газів слід керуватися положеннями ВБН B.2.2-58.1.

9.6.2Естакади можуть використовуватись як тупикові, так і прохідні. У кінці тупикових естакад необхідно передбачати колійний упор.

9.6.3Залізничні колії на розвантажувальних естакадах слід розташовувати в поздовжньому профілі на горизонтальному майданчику, а в плані – на прямій ділянці.

З майданчика слід забезпечити відведення води і, за потреби, передбачити тверде суцільне покриття в зоні первинного штабеля.

9.6.4Висоту естакади (відстань від головки рейки на естакаді до планувальної позначки ґрунту) слід приймати з урахуванням місцевих будівельних умов і обсягів сипкого матеріалу,що підлягає переробці.

Довжину естакади слід призначати відповідно до технологічних розрахунків і з урахуванням місцевих умов будівництва.

9.6.5Естакади заввишки не більше ніж 3 м зазвичай треба виконувати з залізобетонних конструкцій або у вигляді бетонних підпірних стін, розташованих з обох боків залізничної колії. Простір між ними повинен бути заповнений утрамбованим дренажним матеріалом.

Естакади заввишки понад 3 м слід проєктувати балкової конструкції з залізобетонними монолітними або збірними опорами кроком 12 м і сталевими або збірними попередньо напруженими залізобетонними прогоновими конструкціями.

Марки сталей і матеріали для зварних з’єднань прогонових конструкцій естакад слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

9.6.6Естакади слід розраховувати відповідно до ДБН В.1.2-15 на такі тимчасові навантаження:

— характеристичне тимчасове вертикальне навантаження СК за К = 14;

— характеристичне горизонтальне поперечне навантаження від ударів рухомого складу слід визначати залежно від передбачуваної швидкості руху на естакаді;

— у разі оброблення і розвантаженні на естакаді вагонів-самоскидів додатково слід виконувати розрахунки на навантаження від вагонів-самоскидів у момент розвантаження, приймаючи характеристичне значення вертикального тиску на упорну рейку 80 %, а на рейку, напроти напрямку розвантаження – 20 % від повного тимчасового вертикального навантаження. Характеристичне значення горизонтальної сили від поперечного удару, яка прикладається до головки упорної рейки, слід приймати у розмірі 20 % тимчасового вертикального навантаження на упорну рейку.

Розрахункове значення вертикального тиску і горизонтальної сили від поперечного удару слід приймати з коефіцієнтом надійності навантаження  = 1,25. Розрахункове горизонтальне f навантаження на протилежну рейку слід приймати рівним нулю.

Естакади масивні або утворені зі стін підпірних з засипкою слід розраховувати без урахування динамічного коефіцієнта.

Елементи прогонових конструкцій і опори естакад балкової конструкції слід розраховувати з урахуванням динамічного коефіцієнта, який приймається:

— для вагонів-самоскидів у момент розвантаження – 1,1 до вертикального тиску на упорну рейку;

— для інших видів рухомого складу – відповідно до ДБН В.1.2-15, але не менше ніж 1,1.

9.6.7За умовами самоочищення та надійності в експлуатації верхню споруду залізниці на естакадах слід приймати посиленої конструкції, передбачивши захисні заходи щодо її елементів, а також безперешкодну їхню заміну під час ремонтних робіт.

9.6.8Естакади заввишки не більше ніж 3 м повинні бути обладнані пересувними площадками для обслуговування. Для естакад заввишки 3 м і більше слід передбачати, зазвичай, стаціонарні площадки.

Естакади, призначені для розвантаження тільки вагонів-самоскидів, дозволено облаштовувати площадки для обслуговування з боку, який розташований протилежно зоні розвантаження.

Примітка. Естакади для електропневматичної дистанційної системи керування розвантаженням вагонів-самоскидів слід проєктувати без площадки для обслуговування.

Для обслуговування та ремонту естакади на її кінцях слід передбачати сталеві сходи завширшки не менше ніж 0,7 м, з ухилом не більше ніж 60 градусів із огорожею відповідно до ДСТУ Б В.2.6-52.

9.6.9За інтенсивної експлуатації конструкцій естакад (вивантаження матеріалу шматками вагою понад 0,49 кН, вивантаження матеріалу з температурою понад 50 °С, вивантаження хімічно активних матеріалів) необхідно передбачити механічний, протикорозійний і термічний захист елементів конструкцій естакади.

10 ВИСОТНІ СПОРУДИ

10.1 Градирні

10.1.1Норм цього підрозділу слід дотримуватись під час проєктування конструкцій вентиляторних і баштових градирень.

10.1.2Основні габаритні розміри (у плані, по висоті, розміри отворів для надходження повітря тощо), а також розміри градирень слід приймати відповідно до техніко-економічних розрахунків.

10.1.3Форму градирень у плані слід приймати для:

— вентиляторних секційних – квадратну або прямокутну;

— баштових і односекційних – круглу, багатокутну або квадратну.

10.1.4Висоту рівня води у водоймах градирень слід приймати не менше ніж 1,7 м, а відстань від найвищого рівня води у водоймі до верху його борту – не менше 0,3 м.

Для градирень, розташованих на покриттях будівель, допускається влаштування піддонів з глибиною води не менше ніж 0,15 м.

Примітка 1. Вимоги цього пункту не відносять до градирень повного комплектного заводського постачання.

10.1.5Верх фундаментів градирень, а також верхню частину стін водозбірних резервуарів градирень слід приймати вище планувальної позначки навколо градирні не менше ніж на 0,2 м.

10.1.6Сталеві конструкції градирень повинні бути доступні для періодичних оглядів, а також повторного нанесення протикорозійних покриттів без демонтажу обладнання.

10.1.7Зрошувачі слід проєктувати у вигляді блоків із полімерних матеріалів, дерева або інших матеріалів. Конструкція й облаштування блоків повинні забезпечити рівномірний розподіл потоку води і повітря по всій площі градирні.

10.1.8Проєктування несних дерев'яних конструкцій градирень слід виконувати згідно з ДБН В.2.6-161.

Для дерев'яних конструкцій градирень слід застосовувати модифіковану деревину м'яких листяних порід згідно з ДСТУ EN 1316-1. Допускається використовувати деревину хвойних порід не нижче 2-го сорту згідно з ДСТУ EN 1315-1, оброблену антисептиками, що не вимиваються.

10.1.9З'єднання збірних залізобетонних елементів градирень слід проєктувати без відкритих сталевих закладних та накладних деталей. У деяких випадках допускається застосування сталевих закладних та накладних деталей і їхніх зварних з'єднань за умови захисту їх лакофарбовими покриттями відповідно до ДСТУ Б В.2.6-145.

10.1.10Бетон для конструкцій градирень і матеріали для його приготування слід приймати відповідно до ДСТУ 9208.

10.1.11Бетон залізобетонних конструкцій градирень необхідно приймати не нижче таких класів міцності на стиск для:

— плит днища водозбірних резервуарів С20/25 (застосування класу міцності бетону С12/15 або С16/20 потребує обґрунтвання для тривалої експлуатації за морозостійкістю, водопроникністю і протикорозійним захистом);

— монолітних фундаментів (окремо розташованих і стрічкових) – С20/25;

— монолітних стін водозбірних резервуарів і оболонок баштових градирень – С20/25;

— збірних елементів похилої колонади баштових градирень – С25/30;

— збірних стін водозбірних резервуарів – С20/25 і збірних конструкцій водоохолоджувальних пристроїв – С25/30.

10.1.12Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань градирень слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

10.1.13Класи бетону за міцністю на стиск і марки за морозостійкістю і за водонепроникністю залізобетонних конструкцій градирень залежно від умов експлуатації і значень розрахункових зимових температур повітря в районі будівництва слід приймати за таблицею 14 з можливим зниженням марок на одну ступінь для градирень заввишки менше ніж 100 м.

)

* Використання бетону класу С16/20 необхідно обґрунтувати з урахуванням його морозостійкості, водонепроникності й антикорозійного захисту для забезпечення довговічної експлуатації.

10.1.14Дозволену ширину довготривалого розкриття тріщин у монолітних і збірних залізобетонних градирнях наведено в таблиці 15.

10.1.15Для градирень повинні бути передбачені проїзди і майданчики для установки пожежних машин для використання водозбірних резервуарів градирень як резервного джерела води під час пожеж.

10.1.16Навколо градирень слід виконати вимощення завширшки не менше н і ж 2,5 м і організувати кювети для збирання і відведення атмосферних вод і вод, принесених вітром з повітряних отворів у градирнях. Площа, прилегла до градирень, повинна бути спланована, мати трав'яний покрив або щебінь.

10.2 Вентиляторні градирні

10.2.1Вентиляторні градирні, які збирають з окремих секцій, складаються з каркаса, що тримає зрошувальні блоки, уловлювача води, системи розподілу води, вентиляторної установки, а також водозбірного басейну.

Секційні градирні слід проєктувати з секціями не більше ніж 400 м2, а баштові вентиляційні градирні – 400 м2 і більше.

10.2.2Геометричні параметри градирень (розміри прогонів, сітки колон) приймають згідно з вимогами технологічної частини та з врахуванням номенклатури заводів-виробників обладнання градирень.

10.2.3Огороджувальні конструкції секційних градирень слід передбачати з деревини, полімерних листів, залізобетону або зі сталі. При цьому слід забезпечувати герметичність огороджувальних конструкцій (обтискання стиків, склеювання, ущільнення герметиками тощо).

За умови встановлення на покритті споруди градирень заввишки 15 м і більше, їхній каркас та обшивка повинні бути виконані з негорючих матеріалів класу А1. Розрахунок конструкції градирень слід виконувати на основні та епізодичні сполучення навантажень відповідно до ДБН В.1.2-2, а також додатково до основних сполучень – на змінне навантаження від ваги льоду, що утворюється в зоні розташування зрошувача, яке приймається таким, що дорівнює 2 кПа з коефіцієнтом надійності за навантаженням  = 1,4.

f

Навантаження від ваги льоду не слід враховувати для градирень, що експлуатуються тільки влітку. У разі розрахунку на епізодичні сполучення навантажень необхідно враховувати навантаження, зумовлене розривом однієї лопаті вентилятора (поломка обладнання).

10.3 Баштові градирні

10.3.1Баштові градирні повинні проєктуватись у системах зворотного виробничого водопостачання за витратах охолодженої води, зазвичай, понад 10 000 м3 на годину. Температура води, що надходить до градирні, не повинна перевищувати плюс 50 °С.

10.3.2Витяжні башти градирень слід проєктувати гіперболічної, циліндричної, конусної або пірамідальної форми.

10.3.3Сітку колон зрошувача рекомендується призначати з урахуванням технологічних вимог і матеріалу конструкцій каркаса.

10.3.4Витяжні башти градирень слід проєктувати із монолітного або збірного залізобетону, а також із застосуванням ґратчастого каркаса зі сталі або деревини з обшивками. Каркаси і обшивка з деревини та інших горючих матеріалів допускаються за площі поперечного перерізу в нижній частині витяжної башти не більше ніж 100 м2 і заввишки не більше ніж 15 м.

10.3.5Витяжні башти зі сталевим каркасом повинні бути запроєктовані з урахуванням їхнього монтажу укрупненими блоками.

10.3.6Обшивку сталевих каркасів баштових градирень слід передбачати із застосуванням алюмінієвих гофрованих листів завтовшки не менше ніж 1 мм, сталевих гофрованих листів з цинковим чи протикорозійним лакофарбовим покриттям або пластикових хвилястих листів.

10.3.7Кріплення обшивки до каркасів баштових градирень слід виконувати із застосуванням метизів із цинковим покриттям.

10.3.8Товщину залізобетонної монолітної оболонки витяжної башти слід приймати не менше ніж 0,16 м.

Товщину захисного шару бетону для монолітних оболонок завтовшки (0,16–0,2) м, а також для збірних елементів слід приймати не менше 25 мм, а для оболонок більше 0,2 м – не менше ніж 35 мм.

10.3.9Опори під залізобетонну башту і зрошувальні пристрої слід виконувати зі збірного залізобетону.

10.3.10У верхній частині залізобетонної оболонки витяжної башти слід передбачати кільце жорсткості, ширина якого повинна бути не менше ніж 1 м.

10.3.11У верхній частині витяжних башт слід передбачати площадки для підвішування люльок під час виконання ремонтних робіт, а також для встановлення освітлювальних приладів для забезпечення безпеки повітряних суден. У градирнях із залізобетонними витяжними баштами допускається поєднувати ці площадки з кільцями жорсткості.

10.3.12Для входу на верхню площадку витяжної башти та охолоджувального агрегата для води необхідно передбачити сходи з огорожею та проміжними площадками.

10.3.13На площадках має бути огорожа, яку слід приймати згідно з 5.21 типу ПЗ заввишки не менше ніж 1,2 м.

10.3.14Несний каркас охолоджувального агрегата для води слід проєктувати зі збірних або монолітних залізобетонних конструкцій.

10.3.15На поверхні конструкцій витяжної башти рекомендується наносити захисні покриття:

— на внутрішню поверхню з паро-та водонепроникних матеріалів;

— на зовнішню поверхню з паропроникних матеріалів (органосілікатних, акрилових із сополімерами або інших матеріалів з подібними властивостями).

10.3.16Конструкції зрошувальних пристроїв дозволяється призначати на основі теплових та техніко-економічних розрахунків і розрахункових параметрів зрошувальних приладів, що отримані за результатами випробувань. Рекомендується проєктувати градирні з застосуванням одно-або двоярусних зрошувальних пристроїв з полімерів. Проєктування зрошувального пристрою з трьома ярусами і більше дозволяється виконувати тільки в разі обґрунтування достатньої ефективності охолодження води.

10.3.17Конструкції баштових градирень повинні розраховуватись на сполучення навантажень відповідно до ДБН В.1.2-2. Для градирень, що працюють взимку, необхідно враховувати короткочасне навантаження від ваги льоду: за розрахунку сталевих каркасів витяжних башт – 20 % від загальної ваги башти, а за розрахунку несної рами пристрою водяного охолодження – розрахункове навантаження 3,5 кПа на площу зрошення.

10.4 Баштові копри підприємств з видобування корисних копалин

10.4.1Вимоги цього підрозділу поширюються на проєктування скіпових, кліткових і скіпо-кліткових баштових копрів, які призначені для розміщення багатоканатних підіймальних машин з приводом і пускорегулювальною апаратурою, технологічного, ремонтного та допоміжного обладнання підйому, приймальних пристроїв і місткостей для корисних копалин, а також за наявності вільних площ – складів та інших приміщень на підприємствах з видобування корисних копалин закритим способом.

10.4.2Баштові копри зазвичай слід проєктувати прямокутної або квадратної форми в плані.

У разі неможливості розміщення окремих частин обладнання, а також проходів між обладнанням і конструкціями стін у межах габаритів копра за нормами допускається збільшувати площу машинного залу за рахунок влаштування еркерів.

10.4.3Баштові копри допускається блокувати з надшахтними будівлями, дозувально-акумуляторними бункерами, адміністративно-побутовими приміщеннями.

Зазначені приміщення повинні відокремлюватися від баштових копрів протипожежними перегородками 1-го типу та протипожежним перекриттям 3-го типу та протипожежними перешкодами для адміністративно-побутових приміщень згідно з ДБН В.2.2-28.

У разі блокування баштового копра з іншими будівлями і приміщеннями слід забезпечувати доступ до монтажних прорізів у стінах копра.

Блокувати баштові копри з приміщеннями, які пов'язані з використанням і зберіганням горючих матеріалів, легкозаймистих і горючих рідин та горючих газів, не допускається.

10.4.4У баштових копрах, приміщення яких мають безпосередній зв'язок зі стовбуром і віднесені до категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою А, слід передбачати вентиляційні протиметанні камери заввишки не менше ніж 2,0 м, які унеможливлюють появу вибухонебезпечних концентрацій метану в машинних залах.

10.4.5Геометричні параметри баштових копрів (розміри прогонів, сітки колон, висоти поверхів) приймають згідно з вимогами технологічної частини та з урахуванням номенклатури заводів-виробників обладнання копрів.

10.4.6Природне освітлення повинно бути передбачено тільки в машинному приміщенні і на сходах. В інших приміщеннях слід передбачувати штучне освітлення відповідно до ДБН В.2.5-28.

10.4.7Монтаж обладнання слід передбачати через монтажні прорізи у стінах копра на нульовій позначці в монтажну комірку і в перекриттях, розташованих одне над одним. Допускається влаштування монтажних прорізів у стінах копра на позначці розташування обладнання, що монтується. На нульовій позначці слід передбачати наскрізні прорізи в стінах для монтажу і демонтажу комунікацій в стовбурі копра, оглядання, навішування і заміни підіймальних місткостей і канатів.

10.4.8Баштові копри слід виконувати з монолітними залізобетонними стінами або із залізобетонним чи сталевим каркасом зі стінами із навісних панелей.

Несні конструкції каркаса баштового копра повинні мати клас вогнестійкості не менше R60.

10.4.9Для копрів, що монтують насуванням на фундаменти, необхідно використовувати сталевий каркас.

Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань конструкцій баштових копрів слід приймати згідно з ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

10.4.10Для несних залізобетонних конструкцій баштових копрів слід приймати бетон класом за міцністю на стиск не нижче С16/20.

10.4.11Зовнішні стінки копра і стінки внутрішньої шахти повинні спиратися на загальну плиту фундаменту. Якщо основою баштових копрів є скельні ґрунти, допускається відокремлене спирання зовнішніх стін або колон копра на фундамент, а стінки внутрішньої шахти або всього копра – на гирло стовбура шахти.

10.4.12У разі спирання зовнішніх і внутрішніх стін копра на загальний фундамент між гирлом стовбура і конструкціями фундаменту копра слід передбачати зазор, який унеможливлює їхній контакт під час осідання і крену копра.

10.4.13Крен і осідання баштових копрів не повинні перевищувати значень відповідно до ДБН В.2.1-10 і відповідати умовам щодо забезпечення працездатності розміщених в них підіймальних установок.

Якщо неможливо забезпечити допустимі значення осідання за рахунок збільшення розмірів фундаменту, влаштування пальової основи, зміцнення ґрунту основи тощо, слід вжити спеціальних заходів для можливості подальшої корекції положення копра (застосування домкратів, легкоплавких подушок тощо).

10.4.14Під час розрахунку баштових копрів навантаження і впливи та коефіцієнти надійності за навантаженням слід приймати відповідно до ДБН В.1.2-2, а також за таблицею 16.

10.4.15Під час розрахунку стін, колон, фундаментів і основ копра характеристичні рівномірно розподілені навантаження на перекриття більше двох допускається зменшувати множенням на коефіцієнт за формулою:

 = 0,6 1 + 1 / n, (5)

() де n – кількість перекриттів над обчислюваним перерізом.

10.4.16Розрахунок монолітних баштових копрів допускається виконувати за розрахунковою схемою стиснено-зігнутого консольного стрижня, визначаючи моменти від вертикальних навантажень з урахуванням ексцентриситетів від крену фундаментів.

10.4.17Під час розрахунку міцності стін згідно з 10.4.16 несну здатність горизонтального перерізу слід визначати з урахуванням концентрації деформацій і напружень біля прорізів.

10.4.18Нормальні зусилля стиску в горизонтальних перерізах несної стіни копра у зоні спирання балок слід визначати з урахуванням локальної дії навантаження від них.

Якщо балка спирається над прорізом на висоті менше ширини прорізу, необхідно перевірити міцність вертикальних і похилих перерізів стіни на ділянках між балкою і краями прорізу.

Примітка 1. Характеристичне значення навантаження від депресії (стиснення) приймається максимальним з урахуванням перспектив розвитку шахти.

Примітка 2. Характеристичні тривалі та короткочасні навантаження від тимчасового прохідного обладнання для перевірних розрахунків постійних баштових копрів, які проєктуються з урахуванням використання їх для прохідних робіт під час будівництва шахти, приймаються за завданням на проєктування.

10.4.19Захист конструкцій копра від корозії повинен виконуватися відповідно до ДСТУ ISO 12944-2, ДСТУ ISO 12944-3 та ДСТУ Б В.2.6-145 із урахуванням впливу мінералізованої шахтної води і вихідного вентиляційного струменя, а для конструкцій, які розташовані у приміщеннях з механічним обладнанням, що підлягає регулярному змащуванню, – впливом мастильних матеріалів.

10.4.20Сходи і сходові клітки слід проєктувати забезпечуючи необхідний клас вогнестійкості згідно з ДБН В.1.1-7. Ухил сталевих сходів слід приймати не менше 1:1. В умовах обмеженого простору допускається збільшення ухилу сходів до 1,7:1. Огороджувальні конструкції сходових кліток слід проєктувати із матеріалів класу А1 (негорючі матеріали) з класом вогнестійкості не менше ЕІ15.

10.4.21Сполучення між поверхами баштових копрів слід передбачати з допомогою сходів, а за обґрунтованої технологічної потреби також може передбачатися ліфт. Крім того, баштові копри повинні проєктуватись із зовнішніми пожежними сходами з виходами у приміщення на кожному поверсі.

10.4.22Виходи зі сходової клітки до приміщень категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою А і Б слід передбачати через протипожежний тамбур-шлюз 1-го типу з постійним підпором повітря. Підпір повітря до тамбур-шлюзів передбачається згідно з вимогами ДБН В.2.5-56. Ширина проходів між обладнанням із нерухомими деталями або огорожами обладнання з рухомими частинами, а також між обладнанням і стіною, повинна бути не менше ніж 0,7 м.

10.4.23Приміщення категорій А, Б і В відокремлюються між собою та від інших приміщень протипожежними перегородками 1-го типу, а приміщення категорій А і Б за умовами забезпечення вимог вибухопожежної і пожежної небезпеки – також пилогазонепроникними перегородками.

Об'єм копра, який призначений для розміщення підіймальних місткостей, повинен бути відділений стінами, перегородками або металевою обшивкою. Протипожежні вимоги до цих конструкцій встановлюються згідно з відомчими нормами технологічного проєктування. Протипожежні заходи для ліфтових шахт, сходових кліток, а також стін і перегородок, які поділяють приміщення різних категорій, повинні відповідати вимогам згідно з ДБН В.1.1-7 та ДБН В.1.2-7.

10.4.24Конструкції та матеріал стін і перегородок, що поділяють приміщення під різними тисками повітря, повинні забезпечувати герметичність цих приміщень.

10.4.25У машинному залі або на найближчому перекритті слід передбачати санітарний вузол.

10.4.26У баштових копрах має бути передбачено організоване скидання води із даху (внутрішній або зовнішній).

10.4.27У копрах слід передбачати вихід на покрівлю. Покрівля повинна мати огорожу згідно з ДСТУ Б В.2.6-49.

10.4.28У баштових копрах слід передбачати внутрішній протипожежний водопровід (пожежні кран-комплекти) з витратами і відповідною кількістю струменів згідно з вимогами ДБН В.2.5-64.

10.4.29У баштових копрах на стовбурах з вихідним струменем повітря вхід у герметичні приміщення слід передбачати через шлюзи.

10.5 Димові та вентиляційні труби

10.5.1Норм цього підрозділу слід дотримуватись під час проєктування димових труб з несними стовбурами із цегли, залізобетону, металу і композиційних матеріалів, які забезпечують ефективне розсіювання димових газів різної температури, вологості й агресивності до допустимих чинними санітарними нормами меж концентрації на рівні ґрунту. Цих норм слід дотримуватись у разі проєктування димових труб заввишки більше ніж 15 м.

10.5.2Труби, зазвичай, слід проєктувати циліндричної, конічної або комбінованої форми.

10.5.3Діаметри вихідних отворів і висоти димових труб слід визначати на основі аеродинамічних, теплових і санітарно-гігієнічних розрахунків.

Діаметри можна приймати за таким уніфікованим рядом:1,2; 1,5; 1,8; 2,1; 2,4; 2.7; 3,0; 3,3; 3,6 м і далі через 0,6 м.

Мінімальні діаметри труб можна приймати з урахуванням обладнання, яке застосовують під час зведення труб, але не менше ніж 1,2 м – для труб з цегли (у світлі при футеровці) і 3,6 м – для монолітних залізобетонних.

Діаметри сталевих труб допускається приймати не менше ніж 0,4 м за їхньої висоти не більше ніж 45 м.

10.5.4Висоту цегляних, армованих цегляних і сталевих окремо розташованих (безкаркасних) труб слід приймати не більше ніж 120 м.

Висоту збірних залізобетонних труб слід приймати не більше ніж 60 м, самонесних труб із композиційних матеріалів не більше ніж 70 м, труб із цегли й армованої цегли не більше ніж 100 м, сталевих вільно розташованих (без каркасів) труб – не більше ніж 120 м.

Для більших висот застосовують монолітні залізобетонні, а також сталеві труби і труби з композиційних матеріалів із несними каркасами (баштами).

Вимоги до проєктування витяжних труб, які встановлюють у металевих баштах, див. у 10.9.

Висота труби визначається екологічними вимогами, необхідним розрідженням повітря на рівні вводу газоходу і вимогами щодо безпеки польотів повітряного транспорту.

10.5.5Відстань по осях між сусідніми димовими трубами має бути не менше п'яти середніх діаметрів більшої труби. Якщо таке розташування неможливе, то необхідно передбачити додаткові заходи, що забезпечують надійність конструкцій: розтяжки, різні типи гасників коливань, підтримувальні конструкції.

10.5.6У місцях з'єднання газоходів з димовою трубою слід передбачити осаджувальні шви або компенсатори. Розміщення компенсаторів (або осаджувальних швів) повинно визначатись залежно від розташування траси трубопроводу у зоні димової труби.

Мінімальна швидкість димових газів на виході з гирла димової труби рекомендується не менше ніж 4 м/с влітку і 7 м/с взимку для усунення ефекту задування й «обволікання» оголовка труби. Максимальна швидкість на виході визначається із умови відсутності надмірного статичного тиску по всьому газовідвідному каналу стовбура труби (крім труб з газостійкими газовідвідними стовбурами і труб з протитиском).

10.5.7У разі введення в димову трубу в одному горизонтальному перерізі двох газоходів, вони повинні бути розташовані з протилежних боків на одній осі, у разі введенні трьох газоходів – під кутом 120 градусів один до одного. При цьому загальна площа ослаблення в одному горизонтальному перерізі не повинна перевищувати 40 % від загальної площі ділянки стовбура або стакана фундаменту залізобетонної труби, 30 % стовбура цегляної труби і 20 % несного стовбура сталевої труби.

У разі введення в димову трубу декількох газоходів і їхньої одночасної роботи необхідно передбачати у нижній частині димової труби або у стакані фундаменту розподільні стінки або напрямні патрубки, які унеможливлюють взаємний вплив газових потоків, а також знижують аеродинамічний опір вузла вводу в димову трубу.

Розподільні стінки не повинні проєктуватись в розпір з футерівкою, крім того, може бути передбачена «продувка» через розподільну стінку.

10.5.8Для захисту несного стовбура димової труби від температурного й агресивного впливу вивідних газів за потреби допускається футерування і теплова ізоляція стовбура. Залежно від температури й агресивності газів, наявності абразивних часток у повітрі, футерування слід виконувати із шамотної, кислототривкої або глиняної звичайної цегли, спеціального бетону, керамічних блоків, металів, а також композиційних полімерних матеріалів.

Можуть бути використані такі види футерування:

— з прямим нанесенням на внутрішню поверхню несного стовбура бетонного розчину методом торкретування або монолітної футерівки зі спеціального теплоізоляційного бетону;

— з теплоізоляційним матеріалом, який заповнює зазор між футерівкою і зовнішнім стовбуром;

— з повітряним зазором між футерівкою і зовнішнім стовбуром («труба в трубі»).

Улаштування футерівки з повітряним зазором можна виконувати у вигляді внутрішнього газовідвідного стовбура з обслуговуваним і необслуговуваним міжтрубним простором із спиранням на фундамент димової труби або на зовнішній несний стовбур.

Улаштування цегляної футерівки з повітряним зазором і спиранням на зовнішній стовбур слід забезпечувати ланками, а як опорну конструкцію проєктувати консольні виступи у стовбурі. Висота ланок повинна бути не більше ніж 25 м за товщини 250 мм і не більше ніж 12,5 м за товщини 125 мм. У зоні прорізів для газоходів товщину облицювання слід приймати у 1 /2 – 2 цеглини. У разі використання спеціальної фасонної шпунтової кераміки товщину футерівки може бути зменшено.

У разі проєктування внутрішніх газовідвідних стовбурів використовують вуглецеві, низьколеговані, корозійностійкі, жароміцні сталі, титан і сплави, а також полімерні композиційні матеріали з урахуванням рівня хімічного навантаження, а також шаруваті пластмаси.

Для вуглецевої сталі та поковок зі сталі слід передбачати збільшення товщини листів з внутрішньої сторони труби з урахуванням хімічного корозійного зносу відповідно до ДСТУ ISO 12944-3.

Зовні газовідвідні стовбури в зоні дії відхідних газів повинні бути виготовлені з корозійностійкої сталі відповідно до ДСТУ 8541 (сталь марки 09Г2Д, 15ХСНД, 10ХСНД тощо) та ДСТУ EN 10025-5 (сталь марки S355 J0W тощо).

Композиційну футерівку рекомендується використовувати у вологих хімічно агресивних середовищах, при цьому температура експлуатації повинна бути, зазвичай, не більше ніж 100 °С. Для ряду агресивних вологих середовищ допускається температура експлуатації не більше ніж 120 °С. Допускається короткочасне підвищення температури до 150 °С. В умовах сухих димових газів футерівку із композиційних матеріалів, виготовлену зі сполучених на основі епоксидних вінілефірних, фенолформальдегідних і епоксідних смол, допускається застосовувати за температури вихідних газів, зазвичай, не більше ніж 180 °С. Допускається короткочасне підвищення температури до 200 °С.

Слід враховувати, що підвищення температури до вказаних граничних рівнів призводить до скорочення експлуатації футерівки.

Улаштування футерівок усіх типів слід проєктувати з урахуванням температурного розширення матеріалу футерівки як заввишки, так і за діаметром.

Для футерівок необхідно враховувати перепад температур. Для цегляних футерівок, щоб забезпечити вимоги норм за тріщиностійкістю, різниця температур не повинна о перевищувати 80 С.

10.5.9У нижній частині димової труби, фундаменті або підвідних газоходах слід передбачати лази для оглядання труби, а за потреби – пристрої для видалення конденсату.

10.5.10На зовнішньому боці труби повинні передбачатись площадки і сходи, а для цегляних труб – скоби. Сходи або скоби встановлюють на висоті (2,4–2,5) м від поверхні ґрунту. Площадки, сходи і скоби повинні мати огорожу або спеціальні системи для захисту від падіння.

Для контролю температури, складу та інших характеристик газів (відповідно до завдання на проєктування) на труби встановлюють прилади (КВП).

10.5.11Надмірний статичний тиск усередині димових труб порівняно з атмосферним не допускається, щоб запобігти проникненню димових газів у несні конструкції цегляних і залізобетонних труб з газопроникною футерівкою. За наявності надмірного статичного тиску слід проєктувати димову трубу спеціальної конструкції (з внутрішнім газопроникним газовідвідним стовбуром або протитиском у вентильованому зазорі між стовбуром і футерівкою).

10.5.12У димових трубах з протитиском (залежно від режиму роботи) слід використовувати природну або примусову вентиляцію повітряного зазору між стовбуром і футерівкою. Величину протитиску слід приймати у кожному перерізі труби не менше ніж 0,05 кПа.

10.5.13У разі підключення декількох агрегатів до труби і коливанні кількості димових газів, що утворюють конденсат, допускається проєктувати багатостовбурні труби з декількома газовідвідними стовбурами, які розташовані всередині стовбура несної труби. Для захисту від опадів міжтрубний простір повинен мати дах з можливістю доступу до нього.

У просторі (у прохідному зазорі) між несними і газовідвідними стовбурами технічним завданням можуть бути передбачені кільцеві площадки, сходи, електроосвітлення, а також ліфт.

10.5.14Мінімальний діаметр верхньої частини зовнішнього стовбура несної труби слід визначати з умов розміщення необхідної кількості газовідвідних стовбурів і ліфта, а також необхідних проходів для монтажу, контролю під час експлуатації і виконання ремонтних робіт.

10.5.15Газовідвідні стовбури слід виготовляти з металевих, неметалевих негорючих жароміцних матеріалів або важкозаймистих полімерних композиційних матеріалів. На зовнішньому боці труби газовідвідних стовбурів слід встановлювати теплову ізоляцію, товщина якої розраховується, виходячи із забезпечення перепаду необхідної температури газу на внутрішній поверхні стовбура, а також температурі зовнішньої поверхні теплоізоляції не більше ніж 60 °С.

Газовивідні стовбури можуть спиратись на загальний фундамент димової труби (чи окремий фундамент під стійку/стійки для газоходів) або їх підвішують цілком чи окремими частинами (за значної висоти труби) на внутрішніх металевих несних площадках, які, своєю чергою, спираються на конструкції несного стовбура або башти.

10.5.16Фундаменти димових труб повинні бути запроєктовані залізобетонними з підошвою круглого, квадратного, багатокутного або кільцевого обрису відповідно до ДБН В.2.1-10.

10.5.17Граничні допустимі значення осідання та крену для фундаментів димових труб приймають відповідно до ДБН В.2.1-10. Ці значення, залежно від висоти труби, наведено в таблиці 17.

10.5.18У разі високих рівнів ґрунтових вод і підземному розташуванні газоходів слід передбачати дренаж.

10.5.19Під час розрахунку залізобетонних димових труб за граничними станами першої групи необхідно враховувати одночасний вплив навантаження від власної ваги, розрахункового граничного вітрового навантаження, а також вплив температури відвідних газів.

Під час розрахунку за граничними станами другої групи – одночасний вплив навантаження від власної ваги, експлуатаційного розрахункового навантаження від вітру, а також вплив температури відвідних газів і температури від сонячного випромінювання.

Коефіцієнти надійності за навантаженням  від власної ваги наведено в таблиці 18.

f

Таблиця 18 – Коефіцієнти надійності за навантаженням,  від власної f, ваги для димових труб

10.5.20Навантаження та впливи на димові труби, коефіцієнти надійності за навантаженням та можливі сполучення навантажень визначаються і враховуються відповідно до ДБН В.1.2-2, а також вказівок цього підрозділу.

У разі розрахунку труб заввишки не більше ніж 150 м коефіцієнт надійності за граничним розрахунковим значенням вітрового навантаження  визначається за таблицею 9.1 fm ДБН В.1.2-2 як для конструкцій масового будівництва, для яких період повторюваності T приймається таким, що дорівнює встановленому строку експлуатації Tef Для труб заввишки 150…300 м коефіцієнт надійності визначається за таблицею 9.1 для періоду повторюваності, обчисленого з урахуванням встановленого строку експлуатації Tef та коефіцієнта з таблиці 9.2 ДБН В.1.2-2 у разі забезпеченості P = 0,55. Для труб заввишки понад 300 м ця забезпеченість приймається P = 0,65.

10.5.21Температурні перепади в стінці труби від впливу температури вивідних газів повинні визначатись на основі теплових розрахунків для встановленого теплового потоку за найвищої температури газів і розрахункової температури зовнішнього повітря (середня температура найбільш холодної п'ятиденки із забезпеченістю 0,92) та найбільшого значення коефіцієнта теплопередачі зовнішньої поверхні димової труби.

10.5.22Димові циліндричні труби і труби невеликої конусовісті (не більше ніж 0,012) слід розраховувати на швидкісний натиск вітру і резонанс відповідно до ДБН В.1.2-2. Димові циліндричні труби з конусовістю більше ніж 0,012 на резонанс допускається не перевіряти.

10.5.23Допускається розрахункову схему димової труби приймати у вигляді затиснутого в основі консольного стрижня постійної або змінної висоти кільцевого перерізу.

Для сталевих труб і труб із композиційних матеріалів з відтяжками розрахункова схема може бути прийнята у вигляді консольного стрижня, затиснутого біля основи з пружними опорами у місцях кріплення до труби відтяжок.

10.5.24Визначення згинальних моментів у горизонтальних перерізах стовбура димової труби повинно проводитись за деформованою схемою з урахуванням додаткових моментів вигину від власної ваги за рахунок прогину труби від впливу вітрових навантажень, температури, сонячного випромінювання і крену фундаменту. Для залізобетонних труб необхідно враховувати збільшення прогинів за рахунок утворення тріщин і нелінійної деформації бетону й арматури.

10.5.25Для врахування кільцевих напружень у поперечному перерізі, а також додаткових моментів від прогину труби під впливом сонячного випромінювання необхідно враховувати розподіл температурних перепадів на зовнішній поверхні від 25 °С із сонячної сторони до 0 °С на межі з тіньовою стороною.

10.5.26Горизонтальне переміщення верхньої частини труби від експлуатаційного значення вітрового навантаження не повинно перевищувати 1/75 її висоти.

10.5.27Розрахункова довжина труби у разі визначення форм вільних коливань і перевірці несної здатності горизонтальних перерізів для вільно розташованих труб повинна бути прийнята такою, що дорівнює висоті труби, помноженої на коефіцієнт 1,12.

10.5.28Розмір підошви фундаменту на природній основі повинен бути таким, щоб за умовної трапецієподібної епюри тиску під підошвою від навантажень, які приймаються для розрахунку за другою групою граничних станів, для крайових тисків виконуються співвідношення p  0,25 p, а від навантажень, взятих для розрахунку за першим min max граничним станом і розрахунку на особливе сполучення навантажень p  0.

min

10.5.29У разі коливання температур по висоті фундаментної плити для розрахунку фундаменту необхідно враховувати температурні зусилля, які визначають відповідно до СНиП 2.03.04.

10.5.30Під час проєктування в сейсмічних зонах, крім вимог згідно з ДБН В.1.1-12, необхідно враховувати таке:

— у разі розрахунку основ і фундаментів труб класів відповідальності СС1 і СС2 на аварійне сполучення навантажень з урахуванням сейсмічного впливу не допускається відрив підошви фундаменту від ґрунту в будь-якій точці підошви, тобто pmin / pmax 0;

— кільцеву арматуру залізобетонного стовбура димової труби на навантаження від сейсмічного впливу розраховувати не слід;

— з'єднання кільцевої арматури виконують з напуском завдовжки не менше 40 діаметрів; в одному перерізі слід стикувати не більше ніж 25 % розтягнутої арматури, під час армування у зонах прорізів допускається не більше ніж 50 % стиків в одному перерізі;

— вертикальне армування повинно виконуватись стрижнями діаметром не більше ніж 25 мм із періодичного профілю;

— з'єднання вертикальної арматури з напуском без зварювання проєктувати відповідно до ДБН В.1.1-12, за наявності додаткових анкерних пристроїв на кінцях стрижнів, що з'єднуються з напуском, довжина якого може бути зменшена відповідно до ДБН В.2.6-98.

10.6 Цегляні димові труби

10.6.1Стовбур цегляної димової труби слід проєктувати у вигляді зрізаного конуса (цоколь труби повинен бути циліндричної форми). Нахил твірної зовнішньої поверхні стовбура труби до вертикалі слід приймати зазвичай у межах 0,02–0,04 по всій висоті.

10.6.2Для складання стовбурів цегляних димових труб слід використовувати цеглу керамічну відповідно до ДСТУ Б В.2.7-61 та згідно з ДСТУ Б В.2.7-36.

Допускається застосовувати звичайну глиняну цеглу пластичного пресування марки не нижче 125 та водопоглинанням не більше ніж 15 %. Також допускається використання порожнистої керамічної цегли з об'ємом пустот не більше ніж 5 %.

Марку цегли за морозостійкістю слід приймати залежноі від режиму роботи труби, але не нижче 25. Для складання стовбура необхідно використовувати складні розчини марок не нижче ніж 50.

10.6.3По висоті цегляної труби слід передбачати горизонтальні стяжні кільця зі стрічкової сталі, крок і переріз яких потрібно визначати за розрахунком. При цьому товщина стяжних кілець повинна бути не менше ніж 10 мм, крок – не більше ніж 1,5 м.

10.6.4Товщина стінок стовбура визначається розрахунком, але не менше ніж 1,5 цегли.

10.6.5Розрахунок горизонтальних перерізів димової труби за несною здатністю слід виконувати відповідно до ДБН В.2.6-162 та ДСТУ Б В.2.6-207.

Для усіх горизонтальних перерізів стовбура точка прикладення поздовжньої сили повинна бути в межах ядра перерізу, тобто e  D2 + d2 / 8D, де D і d – відповідно зовнішній і

0 () внутрішній діаметр перерізу стовбура димової труби. Розрахунковий опір цегляної кладки на стиск R приймається з коефіцієнтом умов роботи  c = 0,9.

10.6.6Розрахунок вертикальних перерізів стовбура димової труби на температурні впливи, спричинені різницею температур у товщині стінки стовбура, слід виконувати приймаючи епюру в стиснутій зоні прямокутною. Зусилля розтягу слід сприймати стяжними сталевими кільцями. Коефіцієнт умов роботи для визначення розрахункового опору сталі стяжних кілець, які працюють на розтяг, приймати таким, що дорівнює  c = 0,7.

10.7 Залізобетонні димові труби

10.7.1Стовбур залізобетонної димової труби слід проєктувати у вигляді циліндра, зрізаного конуса або комбінованої форми – у вигляді комбінації зрізаного конуса і циліндра. Відношення висоти усього стовбура або його окремої ділянки до його зовнішнього діаметра зазвичай повинно бути не більше ніж 20/1.

Нахил твірної поверхні труби до вертикалі слід приймати не більше 0,1.

10.7.2Збірні залізобетонні димові труби слід проєктувати циліндричної форми з окремих царг. З'єднання царг між собою необхідно виконувати шпильками або болтами класу міцності не нижче 10.9.

10.7.3Для фундаментів і стовбурів залізобетонних монолітних труб слід використовувати клас бетону за міцністю на стиск не менше С20/25, за водоцементного відношення – не більше ніж 0,45. Марка бетону труб за морозостійкістю повинна бути не менше F200, за водонепроникністю – W8.

Для труб, в яких можливо утворення конденсату, марка бетону за морозостійкістю повинна бути не менше F300.

Підбір складу бетону, що відповідає викладеним вище вимогам, проводиться до початку зведення стовбура для заданих значень рухливості і стійкості. Для бетонних стовбурів труб слід використовувати сульфатостійкий портландцемент, сульфатостійкий портландцемент з мінеральними добавками відповідно до ДСТУ 9208 або портландцемент марки не менше 400 відповідно до ДСТУ Б В.2.7-46.

Як крупний заповнювач слід приймати фракційний щебінь щільних і міцних не вивітрених порід (граніт, сієніт, діорит тощо), що відповідають вимогам ДСТУ Б В.2.7-75.

Модифікатори або хімічні добавки повинні використовуватись для отримання проєктних значень класу бетону відповідно до ДСТУ Б В.2.7-171.

Допускається застосування інших хімічних, зокрема модифікованих добавок, одержаних під час застосування технологій, що забезпечують стабільну рухливість бетонних сумішей, а також виробництво бетону за проєктними вимогами. Додавання до бетону хлористих солей не допускається.

Допускається зниження марки за морозостійкістю, але не нижче значення згідно з ДБН В.2.6-98.

10.7.4Товщину стінок стовбура залізобетонної димової труби слід приймати за розрахунком. Мінімальна товщина стінки верхньої частини монолітної труби повинна бути не менше ніж 0,2 м.

10.7.5Армувати стінки монолітної труби слід подвійно (ззовні і зсередини). Площа перерізу арматури, яка віднесена до площі розрахункового перерізу стовбура, повинна бути не менше: для кільцевої арматури – 0,2 %; поздовжньої – 0,4 %.

У разі застосування переставної опалубки для спорудження монолітної залізобетонної димової труби кільцеву арматуру слід розташовувати з внутрішнього боку вертикальної арматури (за технологією зведення). Під час застосування ковзної опалубки кільцеву арматуру слід розташовувати з зовнішнього боку поздовжньої арматури.

10.7.6Стики розтягнутої арматури труб допускається влаштовувати внапуск без зварювання. Стики вертикальної і кільцевої арматури слід влаштовувати так, щоб кількість стиків у перерізі була не більше ніж 25 % від загальної кількості стрижнів.

10.7.7Товщину захисного шару бетону для робочої арматури слід приймати не менше ніж 40 мм і не менше діаметра арматури, а за наявності агресивних газів додатково збільшувати на 5 мм.

10.7.8Допустиму межу температури нагрівання арматури, вибір складу бетону залежно від температури димових газів, додаткові коефіцієнти умов роботи для розрахункових опорів бетону й арматури, а також метод розрахунку вертикальних перерізів на вплив нерівномірного нагрівання по товщині стінки слід приймати відповідно до СНиП 2.03.04.

10.7.9Максимальна ширина розкриття тріщин у розтягнутій зоні перерізу не повинна перевищувати: для верхньої третини висоти труби – 0,1 мм, для нижніх двох третин висоти труби – 0,2 мм. За відповідного обґрунтування для нижньої частини димової труби допускається ширина розкриття тріщин товщиною не більше ніж 0,3 мм.

10.8 Сталеві димові труби

10.8.1Стовбур сталевої димової труби може складатися із верхньої циліндричної і нижньої конічної частин. Сталеві димові труби за конструктивною схемою поділяються на вільно розташовані і труби з додатковими несними конструкціями.

10.8.2Геометричні параметри сталевих димових труб приймаються на основі розрахунків залежно від висоти труби, необхідного вихідного діаметра, обраної форми споруди або компонування стовбурів у споруді. Для вільно розташованих сталевих димових труб співвідношення розмірів до загальної висоти труби зазвичай приймають такими: діаметр циліндричної частини стовбура повинен бути не менше 1/20 висоти труби, діаметр основи конічної частини – не менше 1/10, висота конічної частини – не менше 1/4 висоти труби.

Примітка. Під час встановлення динамічних або механічних гасників коливань діаметр циліндричної частини може складати 1/25 загальної висоти труби.

10.8.3Сталеві димові труби без футерівки заввишки 60 м і більше, а також футеровані труби з відношенням висоти труби до діаметра більше 20:1 слід проєктувати з відтяжками.

10.8.4Під час проєктування димових труб з відтяжками розташування відтяжок слід приймати так: висота верхньої частини стовбура труби над відтяжками за одного ярусу відтяжок повинна бути в межах від 1/3 до 1/4 від загальної висоти труби, за двох ярусів – не більше 1/5; відстань між ярусами відтяжок повинна дорівнювати 1/3 висоти труби.

Примітка. Зазначені відстані між ярусами відтяжок можуть бути скориговані відповідно до техніко-економічних обґрунтувань.

10.8.5Сталеві димові труби заввишки більше ніж 120 м повинні бути розкріплені в нижній частині жорсткими підкосами. Як несну конструкцію допускається використовувати ґратчасті башти.

10.8.6Циліндричну і конічну частини сталевої труби слід з'єднувати встик без ребер. Товщина стінок труби повинна бути не менше ніж 4 мм.

10.8.7Верх циліндричної частини димової труби слід посилювати горизонтальним ребром жорсткості.

Для покращення аеродинамічних властивостей конструкції рекомендується верхню частину стовбура димової труби проєктувати з гасниками коливань (інтерцепторами) спиралеподібної форми з металевих смуг.

10.8.8Футерування сталевих труб слід спирати на спеціальні горизонтальні кільцеві ребра, які приварюють з внутрішнього боку до стінки труби для забезпечення її місцевої стійкості.

Сталеві елементи кріплення футерування, сталеві захисні екрани тощо, які працюють за температури металевої поверхні до 300 °С, слід виготовляти із корозійностійкої і жароміцної сталі.

Використання в газовивідних стовбурах з корозійностійких жароміцних сталей кільцевих ребер жорсткості з маловуглецевих низьколегованих сталей для запобігання корозії під дією залишкових напружень під час улаштування ребер зварюванням не допускається.

10.8.9Технологічні отвори й отвори для пропускання газових труб через оболонку димової труби повинні мати круглу, овальну або прямокутну форму з закругленими кутами. Щоб не допустити втрати стійкості і забезпечити необхідну міцність оболонки труби, слід передбачити додаткове підсилення оболонки в місцях утворення отворів і прорізів.

10.8.10Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань конструкцій димових труб слід приймати згідно з ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

10.8.11Розрахунок несних елементів сталевих конструкцій димових труб і визначення розрахункового опору матеріалів для розрахункової температури до 100 °С і можливого короткочасного підвищення температури до 150 °С виконується відповідно до ДБН В.2.6-198.

Товщину стовбура димової труби слід приймати з урахуванням внутрішнього і зовнішнього припуску на корозію. Ці припуски слід додавати до товщини оболонки, яка визначена за результатами розрахунку на міцність, стійкість і граничні деформації. З'єднання елементів несного стовбура труби слід виконувати зварюванням або болтовими фланцевими з'єднаннями з використанням високоміцних болтів із попереднім розрахунковим натягом.

10.8.12Сталеві димові труби слід розраховувати на втому відповідно до ДБН В.2.6-198 з урахуванням критичної швидкості вітру, що спричиняє резонансні коливання споруди. Перевірці підлягають стикові шви димових труб і зварні шви кріплення фланців до оболонки, при цьому в розрахунку слід враховувати не менше ніж 2 ∙10 циклів вітрового навантаження.

10.8.13Сталеві димові труби слід перевіряти на загальну та локальну стійкість.

Слід вжити заходів для усунення втрати місцевої стійкості або втрати круглої геометричної форми поперечного перерізу труби. Для цього передбачають сталеві кільцеві ребра жорсткості або армований бетон з внутрішнього боку оболонки.

Місця поєднання циліндричної і конічної частин труби, а також усі місця зміни товщини оболонки необхідно перевіряти на міцність з урахуванням додаткових напружень від крайового ефекту.

10.8.14Необхідно виконувати розрахунок сталевих димових труб на резонансне вихрове збудження згідно з ДБН В.1.2-2.

Для запобігання вихровим збудженням за рахунок покращення аеродинамічних властивостей димової труби можуть бути використані різні конструктивні заходи: встановлення у у верхній частині стовбура гасників коливань (інтерцепторів) у вигляді вертикальних або спіральних ребер, встановлення відповідно налаштованих динамічних або механічних гасників коливань тощо.

10.8.15Не допускається використання як зовнішнього утеплення несних сталевих димових труб мінераловатної ізоляції з облицюванням, що пропускає газові пари.

Використання в газовивідних стовбурах з корозійностійких жароміцних сталей кільцевих ребер жорсткості (для забезпечення місцевої стійкості) з маловуглецевих низьколегованих сталей для запобігання корозії під дією залишкових напружень під час улаштування ребер зварюванням не допускається.

10.9 Витяжні башти

10.9.1Вимоги цього підрозділу поширюються на проєктування сталевих витяжних башт із закріпленими до них одного або декількох газовідвідних стовбурів із труб, призначених для видалення шкідливих незаймистих газів, які були очищені, але зберігають певний ступінь агресивності, з вологістю 80–90 %, що містять конденсат і, зазвичай, не мають високої температури.

Витяжні башти можуть бути призначені для видалення газів або високотемпературного о повітря (до 300 С). При цьому необхідно враховувати можливі зміни розрахункових характеристик матеріалів газовідвідних стовбурів труб.

Витяжні башти слід проєктувати із металу і конструкційних негорючих і важкогорючих полімерних матеріалів.

10.9.2До постійних дій на витяжні башти відносяться вага самої башти, охоплюючи її фундамент, вага і тиск ґрунту; до змінних дій – вага частин споруди, які під час експлуатації можуть бути змінені, середня швидкість вітру, яка може викликати коливання; від ожеледі, зміни температури протягом доби та від сонячного випромінювання; опади (сніг, дощ, відкладення пилу); до епізодичних дій – сейсмічні і вибухові впливи, несправність або поломка обладнання, наприклад, відмова в роботі автоматичних пристроїв, які регулюють зусилля у відтяжках; нерівномірність осідання основи.

Навантаження та впливи на башти,коефіцієнти надійності за навантаженням та можливі сполучення навантажень визначаються і враховуються відповідно до ДБН В.1.2-2, а також вказівок цього підрозділу. Під час розрахунку башт заввишки не більше ніж 150 м коефіцієнт надійності за граничним розрахунковим значенням вітрового навантаження γfm визначається за таблицею 9.1 ДБН В.1.2-2 як для конструкцій масового будівництва, для яких період повторюваності T приймати за величиною, що дорівнює встановленому терміну експлуатації Tef. Для башт заввишки 150... 300 м коефіцієнт надійності визначається за таблицею 9.1 для періоду повторюваності, обчисленого з урахуванням встановленого строку експлуатації Tef. та коефіцієнта з таблиці 9.2 ДБН В.1.2-2 у разі забезпеченості P = 0,55. Для башт заввишки понад 300 м ця забезпеченість приймається такою, що дорівнює P = 0,65.

Сталеві конструкції каркасів витяжних башт слід проєктувати та приймати марки сталей і матеріали для зварних з'єднань згідно з ДБН В.2.6- 198 (див. 5.5).

10.9.3Під час визначення навантажень від маси несних конструкцій і обладнання слід враховувати такі значення коефіцієнтів надійності за навантаженням:

— фасонні деталі і вузли –  = 1,2;

f

— несні конструкції і обладнання –  = 1,1 у розрахунку міцності і  = 0,9 у f f розрахунку на перекидання і відшарування;

— відтяжки башт –  = 1,0.

f

10.9.4Під час розрахунку на вітрові навантаження слід враховувати вплив максимальних значень швидкості вітру, які виникають під час шторму значної тривалості; максимальні, але нерівномірні по висоті швидкості вітру, що виникають у приграничному шарі атмосфери внаслідок мезоструменевих течій; локальні впливи вітру при локальних штормах, вихрових шквалах тощо; пульсаційні впливи вітру.

Під час розрахунку витяжних башт, які мають декілька газовивідних стовбурів, навантаження на споруду від впливу вітру слід збільшувати за рахунок впливу декількох близько розташованих (на відстані менше ніж 5 м або менше ніж 8 діаметрів стовбура) газовідвідних стовбурів. Для башт, які мають переломи поясу, під час розрахунку розкосів і розпірок необхідно враховувати зональну дію вітру з урахуванням можливого зменшення вітрового навантаження.

Характеристичні значення вітрових і ожеледно-вітрових навантажень, а також кліматичні впливи визначаються згідно з ДБН В.1.2-2.

10.9.5У витяжній башті допускається один або кілька газовивідних стовбурів. Один газовідвідний стовбур необхідно розташувати всередині витяжної башти; якщо всередині башти є кілька газовідвідних стовбурів, допускається розміщення всіх їх всередині башти або частину стовбурів — всередині башти, а іншу частину — з її зовнішніх боків.

10.9.6Розміри газовідвідного стовбура рекомендується визначати за технологічними розрахунками, що відповідають вимогам санітарних норм за граничними концентраціями шкідливих викидів в атмосферу. Внутрішній діаметр газовивідного стовбура можна приймати за таблицею 19. У нових проєктах можуть бути застосовані інші діаметри сталевих труб.

10.9.7Форму ґратчастої башти і її розміри слід визначати з урахуванням економії сталі, технології виготовлення, умов прийнятого методу монтажу, раціонального розміщення башти на генплані і зручності експлуатації.

10.9.8Несну витяжну башту слід проєктувати як поєднання призматичної (верхньої) і пірамідальної (нижньої) частини з трьома, чотирма гранями і більше, повністю призматичною або пірамідальною.

10.9.9Різниця позначок верха газовідвідного стовбура і верха несної башти повинна бути в межах 2–2,5 діаметрів газовідвідного стовбура, що не перевищує 8 м і 10 м відповідно. Висота виступних стовбурів визначається згідно з конструктивними й архітектурними міркуваннями. Під час виконання газовідвідного стовбура із полімерних матеріалів ця різниця визначається конструктивно з урахуванням підвищених вимог до протикорозійного захисту верхньої площадки башти.

10.9.10Найменший габаритний розмір несної башти в нижній частині слід приймати, зазвичай, не менше 1/10 її висоти.

Найменший габаритний розмір несної башти на її верхній позначці слід визначати з умови розміщення необхідної (за завданням на проєктування) кількості газовідвідних стовбурів і ліфта (за наявності), а також необхідних проходів для виконання ремонтних робіт. У разі стисненого габариту верхньої частини башти (за великого діаметру газовідвідної магістралі або потреби розміщення декількох газовідвідних стовбурів всередині башти і стиснених умовах генплану) для проходів дозволяється проєктувати виносні площадки. Ширина проходів повинна бути не менше ніж 0,7 м.

10.9.11По висоті несної башти необхідно передбачати влаштування горизонтальних діафрагм. Відстань між діафрагмами чотиригранних і багатогранних башт слід призначати не більше трьох розмірів середнього поперечного перерізу башти, а також розміщувати їх у місцях зламу поясів.

У верхніх секціях башти допускається встановлювати діафрагми по одній на кожну секцію башти (за висоти секції не більше ніж 12 м).

10.9.12Діафрагми повинні використовуватись для горизонтального спирання газовідвідних стовбурів і площадки, що необхідні для експлуатації та забезпечення проходів навколо газовідвідних стовбурів до поясів і вузлів решітки несної башти.

10.9.13Газовідвідні стовбури повинні бути виготовлені із матеріалів, стійких до впливу відвідних газів, або мати відповідний протикорозійний захист.

Газовідвідні стовбури повинні проєктуватись з металевих і конструкційних полімерних матеріалів.

Захист від корозії і температурного впливу внутрішніх поверхонь оболонок газовідвідних стовбурів повинен здійснюватися згідно з ДСТУ ISO 12944-2, ДСТУ ISO 12944-3 або ДСТУ EN ISO 1461.

Для газовідвідних стовбурів із конструкційних полімерів слід приймати хімічно-і термостійкі склопластики, текстофаоліти, біопластики (склопластики з внутрішнім шаром термопласту) і шаруваті конструкційні пластики.

Примітка. Конструкційні полімерні матеріали, що використовують для газовідвідних стовбурів, повинні відповідати класу реакції на вогонь не нижче C-s3, d1 (не нижче групи горючості Г2).

10.9.14Вертикальне навантаження з газовідвідного стовбура повинно передаватись у нижніх рівнях витяжної башти.

Залежно від рівня вводу газоходів слід приймати один із таких варіантів спирання газовідвідного стовбура:

— на власний фундамент або спільний фундамент;

— на спеціальну додаткову опору;

— на одну з нижніх діафрагм несної башти (у деяких випадках допускається спиратись на кілька діафрагм по висоті).

10.9.15Під час монтування несної башти методом підрощування або підіймання необхідно виконувати додатковий розрахунок елементів башти на монтажні навантаження.

10.9.16Горизонтальне навантаження від газовідвідного стовбура слід передавати на несну башту у площині горизонтальних діафрагм башти.

Горизонтальне навантаження від газовідвідного стовбура із конструкційних полімерів, що монтується з царг, поєднаних сталевим проміжним каркасом, слід передавати на діафрагми башти з допомогою проміжного каркаса.

10.9.17Конструктивне рішення вузлів спирання газовідвідного стовбура на несну башту в місцях передачі горизонтальних навантажень повинно забезпечувати вільні вертикальні та горизонтальні температурні переміщення стовбура і башти.

10.9.18Вузли поєднання царг газовідвідних стовбурів повинні забезпечувати, крім вимог міцності і герметичності, також свободу вертикальних переміщень, що виникають у разі температурних деформацій полімерного матеріалу.

10.9.19Сталевий проміжний каркас несної башти слід проєктувати, зазвичай, з вертикальних підвісок, горизонтальних кілець і опорних елементів, при цьому:

— горизонтальні кільця, що передають навантаження, повинні розташовуватись на тому самому рівні, що і діафрагми башти;

— кріплення проміжного каркаса до башти має забезпечити свободу вертикальних переміщень від температурних впливів;

— проміжний каркас заввишки слід проєктувати з окремих секцій зі стиками, які необхідні для монтажу царг стовбура разом із каркасом великими блоками методом підрощування;

— вертикальні підвіски каркаса слід приймати у вигляді гнучких елементів, що закріплені в кожній секції.

10.9.20Розрахунок газовідвідних стовбурів із конструкційних полімерних матеріалів слід виконувати з урахуванням анізотропії матеріалів.

Розрахункові характеристики матеріалів повинні визначатися з урахуванням максимальної температури відвідних газів, впливу агресивного середовища і тривалості дії навантаження.

10.9.21Фундамент газовідвідного стовбура слід проєктувати з бетону або залізобетону у вигляді порожнистого зрізаного конуса або циліндра, суцільної або кільцевої плити.

10.9.22Під час проєктування окремих фундаментів (під кожен пояс башти) слід передбачати заходи, що забезпечують рівномірне осідання усіх фундаментів і горизонтальне зміщення верхньої частини фундаментів для унеможливлення зусиль розпору в металевих конструкціях башти. Допускається проєктування спільного фундаменту для всієї башти.

10.9.23Під час проєктування витяжних башт необхідно передбачати надійний протикорозійний захист фундаментів згідно з ДСТУ Б В.2.6-145, усіх сталевих конструкцій газовідвідного стовбура і несної башти згідно з ДСТУ ISO 12944-2 та ДСТУ ISO 12944-3.

10.9.24Якщо можливе утворення конденсату у газовідвідному стовбурі, необхідно передбачати влаштування установки для його збирання та відведення.

10.9.25Для ремонту і монтажу газовідвідного стовбура слід передбачати можливість його підвішування на верхній діафрагмі несної башти, а за висоти стовбура понад 150 м – також на одній із проміжних діафрагм. У цьому разі для розрахунку конструкцій приймається граничне характеристичне значення вітрового навантаження.

10.9.26У разі технологічної необхідності для підіймання на башту мають бути передбачені сходи, що вказується в технічному завданні.

Допускається проєктування вертикальних драбин на повну висоту башти з влаштуванням люків, що закриваються, на рівні площадок. При відстанях між діафрагмами більше ніж 12 м повинні бути передбачені спеціальні проміжні площадки. Суцільні настили площадок-діафрагм повинні мати отвори для видалення з їх поверхні атмосферних опадів. Сходи і перехідні площадки повинні мати огорожі.

Не для всіх башт потрібно забезпечувати підіймання на башту.

10.9.27За температури зовнішньої поверхні газовідвідного стовбура більше ніж 50 °С прилеглі до нього площадки, прорізи сходів і підходи повинні мати захисні екрани. Огорожу сходів витяжних башт слід приймати згідно з 5.21 типу ПЗ заввишки не менше ніж 1,2 м. Частина огорожі заввишки не менше ніж 140 мм від рівня підлоги повинна бути суцільною.

10.10 Водонапірні башти

10.10.1Вимоги цього підрозділу слід враховувати під час проєктування водонапірних башт, призначених для використання в системах господарсько-питного, виробничого і протипожежного водопостачання промислових підприємств.

Водонапірні башти для масового будівництва можна проєктувати без шатрового даху, зі сталевими резервуарами = й опорами (колонами) із залізобетону, цегли або сталі, фундаментами зі збірного або монолітного залізобетону. Марки сталей і матеріали для зварних з'єднань конструкцій водонапірних башт слід приймати згідно з ДБН В.2.6-198 (див. 5.5).

10.10.2Розміри водонапірних башт визначаються за двома параметрами: місткістю резервуара і висотою від позначки ґрунту до дна резервуара.

Загальний обсяг резервуара води водонапірної башти визначається на основі розрахунку нормативних, протипожежних і аварійних запасів води залежно від прийнятої системи і схеми водопостачання.

10.10.3У покритті резервуара необхідно передбачати люк з драбиною для спускання у резервуар і труби для вентиляції.

10.10.4Днище резервуара слід проєктувати з ухилом не менше ніж 5 % до підвідної, відвідної або зливної труби.

10.10.5Опори (колони) водонапірних башт слід проєктувати в формі циліндра або у вигляді системи збірних залізобетонних стояків.

Допускається приймати для опор (колон) монолітний залізобетон, кладку з цегли або сталь залежно від техніко-економічних розрахунків і з урахуванням архітектурних вимог. Нижню частину опор слід обсипати ґрунтом заввишки не більше ніж 2,0 м.

10.10.6За умови застосування суцільних конструкцій опор із монолітного залізобетону або цегли простір під резервуаром допускається використати для розміщення службових приміщень, складів, виробничих приміщень, які унеможливлюють утворення пилу, диму і виділення газу.

10.10.7Фундамент водонапірної башти слід проєктувати залізобетонним монолітним, всередині якого слід передбачати утеплені, але неопалювані приміщення з природною припливно-витяжною вентиляцією для розміщення засувок на водопровідних трубах і контрольно-вимірювальних приладах;

10.10.8Вузли перетину підвідного і відвідного стояків із перекриттями повинні допускати вільне вертикальне температурне переміщення стояків.

10.10.9Для розрахунку башт вітрові навантаження слід визначати відповідно до ДБН В.1.2-2 як для висотних споруд, з урахуванням динамічного впливу пульсації швидкісного тиску вітру.

Розрахунок башт слід виконувати для двох випадків: з заповненим чи незаповненим резервуаром.

Форма епюри тиску під підошвою фундаменту під час перевірки башти з заповненим резервуаром повинна бути трапецієподібною зі співвідношенням мінімального і максимального напруження не менше ніж 0,25. Під час перевірки башти з незаповненим резервуаром допускається трикутна епюра напружень.

Крен башти повинен бути ≤ 0,004.

10.10.10Башти слід облаштовувати сталевими сходами для підіймання на резервуар та його покриття, а також площадками для оглядання й обслуговування будівельних конструкцій і трубопроводів. Драбини можуть проєктуватись з дугами, що забезпечують безпеку їх використання. При цьому відстань між площадками повинна бути не більше ніж 8 м.

Огорожу площадок слід приймати згідно 5.21 типу ПЗ заввишки не менше ніж 1, 2 м.

10.10.11Під час проєктування водонапірних башт слід передбачати заходи щодо протикорозійного захисту будівельних конструкцій згідно з ДСТУ Б В.2.6-145, ДСТУ ISO 12944-2 та ДСТУ ISO 12944-3.

Конструктивні рішення повинні забезпечувати доступ для оглядання і відновлення протикорозійних покриттів.

11 СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ ОСНОВНИХ СПОРУД КОМПЛЕКСІВ ДОМЕННИХ ПЕЧЕЙ

11.1 Загальні правила

11.1.1Норм цього розділу слід дотримуватись під час проєктування нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту сталевих конструкцій комплексів доменних печей об'ємом 1000 м3 і більше.

11.1.2Матеріали для зварювання сталевих конструкцій доменного комплексу слід приймати згідно з ДБН В2.6-198.

11.1.3До основних конструкцій комплексу доменної печі належать:

— доменна піч з опорною системою;

— пиловловлювач з опорою монтажної балки;

— газопроводи брудного газу;

— похилий міст (скіповий підіймач) і будівля скіпового підіймача (машзал);

— монтажна балка;

— будівля доменної печі (ливарний двір і піддоменник);

— ліфт;

— блок повітронагрівачів;

— газоочисник;

— бункерна естакада.

11.1.4Конструктивні схеми споруд див. у додатку Г.

11.1.5Навантаження на конструкції доменного комплексу див. у додатку Д.

11.2 Розрахункові коефіцієнти та характеристики матеріалу

11.2.1Коефіцієнти надійності за навантаженням під час розрахунків споруд доменного комплексу слід приймати за ДБН В.1.2-2 і за таблицею 20.

Таблиця 20 – Коефіцієнти надійності за навантаженням  під час розрахунків споруд f доменного комплексу

*) За середнього періоду повторюваності 60 років, що відповідає терміну експлуатації споруди.

**) За допустимого проміжку часу порушення умов другого граничного стану 2 %, рекомендованому для споруд масового будівництва.

Примітка 1.Крім коефіцієнта надійності за навантаженням, слід враховувати нерівномірність розподілу навантаження між колонами печі введенням коефіцієнта 1,1 (тільки для навантажень, що передаються через кожух печі, який спирається на колони, і від кільцевого повітропроводу гарячого дуття та кільцевого газопроводу гарячого газу).

Примітка 2. У разі розрахунку анкерів та інших елементів, постійне навантаження яких зменшує силовий вплив,  = 0,9.

f

11.2.2Значення коефіцієнта динамічності наведено в таблиці 21.

Умовні познаки:

а – за вільного опускання конусів; б – за примусового опускання конусів.

Рисунок 7 – Розрахункові схеми балансирів (тільки для печей з конусним засипним апаратом)

Коефіцієнт динамічності для навантаження на копер за вільного опускання конусів (тільки для печей з конусним завантажувальним пристроєм) слід визначати за формулою:

K = 1 + (1 + 2 / gf), (6)

1 b cm де g = 9,81 м/с2 – прискорення сили тяжіння;

f – статична деформація каната, м, під дією підвішеного до нього контрвантажу cm (l за рисунком 7 а) визначається за формулою:

f = Q l / E F, (7) cm k mp mp де Q – вага основного контрвантажу, кН;

k

E та F – модуль пружності, кН/м2, та площа перерізу каната, м2;

mp mp

b – післяударна швидкість контрвантажу, м/с, що дорівнює:

 2b / a 

 =  (8) b   a

 + b / a

  за a P2 + b Q2 + Jg

 = (9) abQ k і

 = 2g h. (10) a h

Тут P – зусилля у штанзі від ваги конуса, штанги та шихтив, кН;

g – прискорення сили тяжіння за невільного падіння, g =  g;

h h

 – коефіцієнт уповільнення системи, що дорівнює:

a P2 − abQ − acQ c

 =, (11) a P2 + b Q2 + Jg

Q – вага важеля балансирів, кН (див. рисунок 7а);

c c – плече центра ваги важеля балансирів, м (див. рисунки 7а та 7б);

J – момент інерції ваги важеля балансира відносно осі його обертання, кН·м·с2;

h – висота уповільненого падіння конуса, м, яку визначають залежно від швидкості спрацьовування вимикача слабини каната (за відсутності спеціального завдання слабини каната приймається такою, що дорівнює 0,5 м).

Коефіцієнт динамічності щодо навантаження на копер за примусового опускання конусів (падіння зупиняється під час удару конуса об чашу, тільки для печей з конусним завантажувальним пристроєм):

2h 

1 1, (12)

K = 1 + 1 +

2 f

 cm

1 – коефіцієнт уповільнення системи, що дорівнює:

b Q2 − abP

 =, (13)

1 2 2 b Q + a P

P – зусилля у штанзі конуса, яке урівноважує вагу конуса та штанги без врахування натягу каната, kН;

h1 – висота уповільненого падіння конуса, м, що визначається відстанню між конусом і чашею в момент зупинки конуса під час закривання (якщо відсутнє спеціальне завдання, приймається таким, що дорівнює 0,12 м);

f – сумарне статичне вертикальне переміщення контрвантажу (під дією власної

 cm ваги) за рахунок деформації штанги та опорних конструкцій (балок) копра;

Q – вага контрвантажу в кН.

11.2.3Коефіцієнти умов роботи для споруд доменного комплексу слід приймати за таблицею 22.

Примітка. Інші конструкції приймати за чинними нормами проєктування сталевих конструкцій.

Коефіцієнти умов роботи для кожухів повітронагрівачів залежно від виявлених дефектів, їхнього виду, кількості та місця розташування слід приймати за таблицею 23.

11.2.4Для кожухів агрегатів в умовах двовісного напруженого стану величину розрахункового опору сталі поза зонами крайового ефекту слід приймати за формулою:

R = K R, (14)

M M де K = у разі зміни значення в межах 1   =  /   −1;

M 1 2

(1 −) + 

1 і  2 відповідно більші і менші (за абсолютним значенням) головні напруження, рівні для плоско-напруженого стану, за відсутності згинальних напружень, осьовим (меридіональним і кільцевим) напруженням.

Значення коефіцієнта  наведено на рисунку 8.

Рисунок 8 – Залежність коефіцієнта  від співвідношення осьових напружень

11.2.5Граничні значення прогинів конструкцій наведено в таблиці 24. Прогини слід визначати для найгіршого поєднання навантажень без урахування коефіцієнтів динамічності і приймаючи коефіцієнти надійності за експлуатаційним значенням навантаження, що дорівнює 1,0.

Примітка: f – величина прогину;

l – довжина прогону або подвоєна довжина консолі.

11.2.6Марки сталей і групи основних сталевих конструкцій доменного комплексу слід приймати згідно з додатком Е.

11.3 Вимоги до конструювання

11.3.1Під час виготовлення та монтування конструкцій слід застосовувати автоматичне двостороннє зварювання під шаром флюсу на заводі-виробнику, електрошлакове зварювання (ЕШЗ) дротами суцільного перерізу вертикальних монтажних стикових швів товщиною ≥ 40 мм, монтажне автоматичне багатошарове зварювання з примусовим і напівпримусовим формуванням порошковими присадними матеріалами горизонтальних стиків на вертикальній площині кожухів доменних печей і повітронагрівачів товщиною до 60 мм, механізоване монтажне зварювання в усіх просторових положеннях з вільним формуванням стикових і поясних кутових з’єднань порошковими присадними матеріалами усіх діапазонів товщин.

Допускається застосування інших видів зварювання за умови, що ударна в'язкість металу зварного шва і зони термічного впливу на зразках типу Шарпі за мінімальної температури експлуатації кожуха буде не менше ніж 29 Дж/см2.

Виконання зварних швів кожухів повітронагрівачів електрошлаковим зварюванням (ЕШЗ) не допускається.

11.3.2Розміри отворів у кожусі доменної печі для кріпильних болтів і вивідних трубок холодильних і футерувальних плит повинні бути в 1,6 рази більше діаметрів болтів і трубок відповідно з відхиленням убік збільшення, що не перевищує 2 мм. Розміри від краю овальних отворів для трубок холодильних плит випарного охолодження до зовнішніх країв захисних трубок цих плит повинні дорівнювати 15 мм з відхиленням +2 мм; - 0 мм.

Отвори для льоток, холодильних плит і фурмених приладів, краї яких розташовані ближче ніж на 200 мм від краю відправного елемента, намічають, але не вирізають.

Вирізування отворів під час монтажу в кожусі доменної печі, кожухах повітронагрівачів, повітропроводі гарячого дуття повинно виконуватись киснево-плазмовим різанням по копірах по попередній розмітці.

11.3.3Отвори для штуцерів, люків, патрубків (крім кожуха доменної печі) слід виконувати під час їх встановлення під час монтування.

Отвори та лази, необхідні для виконання будівельних та монтажних робіт, повинні, зазвичай, розміщуватись у місцях стаціонарних люків. Вирізування отворів із прямими кутами забороняється. Допускається вирізування прямокутних отворів з радіусами закруглення в кутах не менше н і ж 50 мм. Переважною є кругла або овальна форма отворів.

11.3.4Усі стикові шви виконують рівноміцними до основного металу з наскрізним проплавленням і контролем якості фізичними неруйнівними методами.

Початок і кінець зварного з'єднання повинні виводитися за межі деталей, що зварюють, на початкові та вивідні планки.

11.3.5Зварювання конструкцій слід виконувати згідно з нормативно-правовими актами та/або нормативними актами та згідно з проєктом.

Зварювання стикових, поясних та кутових швів в елементах завдовжки більше двох метрів виконується автоматичним зварюванням під флюсом, інших заводських швів усіх елементів – механізованим зварюванням у середовищі вуглекислого газу або в його суміші з аргоном.

11.3.6Якість стикових зварних з'єднань кожухів доменних печей, повітронагрівачів і виносних камер горіння повітронагрівачів, повітропроводів гарячого дуття, охоплюючи кільцеву ділянку, пиловловлювачів, скруберів, електрофільтрів і місць перетинів та зміни перерізів газоповітропроводів, що працюють під надлишковим тиском, а також швів на прямих ділянках у газопроводах від доменної печі до пиловловлювача і від пиловловлювача до скрубера, повинна контролюватись ультразвуковою дефектоскопією і просвічуванням проникаючим випромінюванням (γ-графування).

Останній метод (як додатковий) доцільно використовувати лише в місцях уточнення характеру дефектів, виявлених при УЗ контролі в місцях Т-подібного чи «+»- подібного перетину стикових швів. Норми контролю цих швів наведено в таблиці 25.

Ділянки

11.3.7Допустимі відхилення геометричних розмірів і форми сталевих конструкцій доменних печей і газоочисників від проєктних не повинні перевищувати величин, наведених у таблиці 26.

Контроль відхилень слід проводити вимірювальними чи геодезичними методами. Метод вимірювань зазначає виконавець робіт у технологічній карті у складі проєкту виконання робіт (ПВР).

Примітка1. До конструкцій шахти ліфта відносяться кутові стояки, пояси для кріплення напрямних та дверей.

Примітка2. Встановлення шахти ліфта повинне виконуватись згідно з нормативно-правовими актами та/або нормативними актами.

11.3.8Конструктивні рішення споруд комплексу доменної печі повинні сприяти забезпеченню максимально можливої механізації трудомістких робіт із виплавлення чавуну та проведення ремонтів. Під час проєктування необхідно враховувати можливість появи значних температурних деформацій конструкцій, що впливають як на міцність несівних елементів, так і на безаварійну експлуатацію споруд. Так, наприклад, використання вертикальних газопроводів печі як опор для конструкцій колошника можливе тільки у разі застосування засипного апарата, робота якого не порушується у разі нерівномірного зростання газопроводів.

11.3.9Конструкції споруд комплексу розробляються за умови виконання максимального обсягу робіт на заводах-виробниках металевих конструкцій. Схеми споруд та розподіл конструкцій на монтажні одиниці повинні враховувати максимальне впровадження великоблокового та комплексного монтажу.

11.3.10Під час проєктування споруд доменного комплексу краще віддати перевагу розрізним конструкціям, ніж аналогічним нерозрізним, за відповідного техніко-економічного обґрунтування.

11.3.11У разі виконання детальних креслень листових конструкцій розміри листів і радіуси кривизни вальцювання слід встановлювати з урахуванням припусків на усадку зварних швів. Розмір усадки визначається за прийнятою технологією зварювання стикових швів.

11.3.12Для зменшення силових впливів від нагрівання конструкцій рекомендується встановлювати компенсатори на трубопроводах та оболонках, враховуючи загальну конструктивну схему споруд.

11.3.13Ухил сходів не повинен бути більше ніж 45°. Збільшення ухилу виконується за технологічним завданням.

11.3.14У всіх місцях розташування обладнання для зручності його обслуговування рекомендується влаштування спеціальних площадок згідно з технологічними вимогами.

11.3.15Мінімальна ширина проходу, перехідних площадок та сходів, враховуючи габарити обладнання, повинні дорівнювати 800 мм.

11.3.16Настил зовнішніх обслуговувальних та перехідних площадок (за винятком колошникової та місць розташування обладнання) для забезпечення просипання пилу виконується ребристим зі смуг встановлених на ребро кроком (40–45) мм. Настил внутрішніх площадок, крім тих випадків, коли настил використовується як несний елемент у загальній схемі споруди (наприклад, кільцеві площадки печі, що забезпечують незмінність положення її колон), та місць встановлення обладнання також виконується зі смуг. Листовий настил виконується з отворами діаметром (25–30) мм через (250–255) мм. Якщо колошникова площадка одночасно слугує покрівлею будівлі, отвори не роблять.

11.3.17Огородження на площадках (крім колошникових) і сходах виконується заввишки (1,2–1,3) м, зі смугою по низу огородження не менше 140 мм × 4 мм. Низ смуги встановлюється не більше ніж на 20 мм вище рівня майданчика або зовнішнього кута ступеня сходів.

Огородження колошникової площадки слід виконувати заввишки 1200 мм і зашивати листом на всю висоту із зазором від верху площадки, що дорівнює не більше ніж 20 мм.

11.3.18Кабельні містки повинні мати зверху знімний суцільний настил.

11.3.19Для доступу людей і підіймання вантажів на колошник, оглядові площадки печі і верхні площадки повітронагрівачів новозбудованих і реконструйованих печей повинні бути обладнані ліфтами. Шахти ліфтів повинні з'єднуватись з площадками доменної печі та повітронагрівачів перехідними містками, обладнаними поручнями. Виходи з шахти ліфта на площадки печі, починаючи з площадки кільцевого повітропровода гарячого дуття, повинні бути обладнані дверима із замком, що відчиняється з боку печі без ключа.

Сходова клітка та шахта ліфта з боку печі повинна мати суцільне обшиття, а з інших боків

– сітчасту огорожу. Огорожа повинна виконуватися на всю висоту шахти ліфта.

11.3.20Для зменшення впливу корозії слід віддавати перевагу суцільностінчастим конструкціям замість наскрізних і суцільним швам замість шпонкових.

11.3.21Сталеві конструкції та споруди для виробництв з агресивними середовищами з елементами із труб або із замкнутого прямокутного профілю повинні проєктуватися із суцільними швами та заварюванням торців. При цьому захист від корозії внутрішніх поверхонь не допускається. Застосування елементів замкнутого перерізу для конструкцій на відкритому повітрі допускається в слабоагресивних середовищах за умови забезпечення відведення води з ділянок її можливого накопичення.

11.3.22Застосовувати металеві конструкції з тавровими перерізами з двох кутових профілів, хрестовими перерізами з чотирьох кутових профілів, з незамкнутими прямокутними перерізами, двотавровими перетинами зі швелерів або з гнутого профілю в будівлях і спорудах із середньоагресивними та сильноагресивними середовищами не допускається.

11.3.23Несні конструкції одноповерхових опалювальних будівель із захисними конструкціями з панелей, що містять профільовані листи, слід проєктувати для неагресивних і слабоагресивних середовищ.

Не допускається проєктувати будівлі з панелями, що містять профільовані листи, для виробництв із сильноагресивними середовищами.

11.3.24Не допускається застосування алюмінію, оцинкованої сталі або металевих захисних покриттів під час проєктування конструкцій будівель та споруд, на які впливають рідкі середовища або ґрунти з рН до 3 і більше 11 розчинів солей міді, ртуті, олова, нікелю, свинцю та інших важких металів, тверді луги, кальцинована сода або інші добре розчинні гігроскопічні солі з лужною реакцією, здатні відкладатися на конструкціях у вигляді пилу, якщо без урахування впливу пилу ступінь агресивного впливу середовища відповідає середньоагресивному або сильноагресивному.

11.3.25Не допускається проєктувати сталеві конструкції зі з'єднаннями на високоміцних болтах зі сталі марки 30ХЗМФ «селект» та заклепках зі сталі марки 09Г2 для будівель і споруд у слабоагресивних середовищах, що містять сірчистий ангідрид або сіркогідроген за групами газів В, а також будівель та споруд із середньо-і сильноагресивними середовищами.

11.3.26Під час проєктування конструкцій із різнорідних металів для експлуатації в агресивних середовищах необхідно передбачати заходи щодо запобігання контактній корозії в зонах контакту різнорідних металів.

11.3.27Мінімальну товщину листів огороджувальних конструкцій, які застосовують без захисту від корозії, потрібно визначати згідно з додатком Ж.

11.4 Вимоги щодо конструювання доменної печі

11.4.1Кріплення зачіпу гармати до кожуха печі не допускається через передачу на нього великих зосереджених змінних навантажень. Кріплення повинне виконуватися до конструкцій робочого майданчика будівлі ливарного двору.

11.4.2Отвори в кожусі печі рекомендується виконувати круглими або овальними, допускається вирізування прямокутних отворів із радіусом закруглення в кутах не менше ніж 50 мм. Вирізування отворів з прямими кутами забороняється.

11.4.3Для вільного температурного розширення футерівки закріплення штуцерів до кожуха слід виконувати без виступу крайки усередину кожуха або з виступом, розмір якого повинен бути менше, ніж зазор між кожухом і кладкою.

11.4.4Для забезпечення стійкості кожуха в місцях впливу на нього значних зосереджених навантажень (спрямованих по твірній), наприклад, над опорами, необхідно передбачати поздовжні ребра, висота яких не повинна бути менше ніж 0,15 діаметра оболонки.

11.4.5Ділянки кільцевого повітропроводу гарячого дуття, розташовані над жолобами для чавуну та шлаку, щоб уникнути місцевого перегріву, повинні захищатися спеціальними екранами (у разі якщо фурменна площадка не може бути захистом кільцевого повітропроводу від теплового випромінювання).

11.4.6Допускається розбіжність у плані колон шахти з колонами горна, крім доменних печей, які працюють на цинковмісних рудах.

11.4.7Габарити колон горна повинні забезпечувати можливість зміни фурмених приладів. Повернена до печі поверхня колон не повинна мати виступів (для зручності розміщення водопровідних пристроїв).

11.4.8У разі застосування знімних холодильників шахти, розташування та габарити колон шахт повинні максимально забезпечувати можливість їх заміни.

11.4.9Відстань між колонами печі та її кожухом для забезпечення його ремонту не повинна бути менше ніж 600 мм.

11.4.10Проєктний зазор між гранями стояків колошникового копра та конструкціями похилого моста, враховуючи неточності монтажу, має бути не менше ніж 75 мм.

11.4.11Площадки для обслуговування обладнання та дослідницькі площадки, розташовані на шахті печі, повинні мати два виходи.

11.4.12Відстань між гранню кільцевих площадок та кожухом печі для пропуску труб охолодження має бути не менше ніж 350 мм. На межі площадок, щоб уникнути зісковзування ноги, встановлюється бортик заввишки не менше ніж 140 мм. Ширина проходу кільцевих майданчиків, враховуючи габарити обладнання, повинна бути не менше ніж 1000 мм.

11.4.13Основні площадки колошникового копра пов'язуються двома розташованими з протилежних боків сходами. Одна з цих сходинок може бути замінена сходовою шахтою ліфта.

11.4.14Усі сходи, по яких можливий вихід на площадки печі і колошникову площадку, обладнуються знизу дверима, що замикаються, які відчиняються без ключа з боку печі.

11.5Вимоги щодо конструювання повітронагрівачів, пиловловлювачів, газоповітропроводів

11.5.1На металоконструкції перерахованих споруд поширюються 11.4.2–11.4.4, 11.4.9, 11.4.14 вимог для доменної печі та 11.7.2–11.7.4 вимог до будівель комплексу.

11.5.2Під час проєктування кожухів повітронагрівачів і повітропроводів холодного і гарячого дуття, які зазнають змінного впливу значного внутрішнього тиску, слід застосовувати проєктні рішення. що унеможливлюють або значно зменшують вплив концентраторів напружень у їх вузлових з'єднаннях, а саме:

а) застосування зварних з'єднань встик без вирубування та підварювання кореня шва не допускається. Як виняток, за відповідного обґрунтування дозволяється застосування швів на підкладці. У цих випадках у проєкті слід обумовлювати вимогу щодо забезпечення щільного прилягання листів до підкладки з обов'язковою перевіркою прилягання вимірюванням депланації листів з урахуванням їхніх фактичних товщин (контроль допусків). Таку перевірку оформлюють відповідним документом;

б) вимоги до зачищення швів, що мають підрізи:

— завглибшки  0,5 мм – заплавлення з подальшим зачищенням швів;

— з підрізами завглибшки > 0,5 мм – метод виправлення дефекту приймається після виконання відповідного розрахунку;

в) наявність більше двох дефектів в одному місці зварного шва (депланація тощо) не допускається. У разі появи більшої кількості дефектів (більше двох) останні підлягають виправленню. Розміри кожного дефекту не повинні бути більшими за встановлений відповідними допусками.

11.5.3Цегляне (в півцегли) футерування пиловловлювачів закріплюється з допомогою кільцевих ребер, вирізаних із 10 мм листів і вертикальних ребер з двотаврів № 14, розташованих так, щоб площа панелі не перевищувала 7,5 м2, а її висота – 2,5 м.

Відстань між кільцевими ребрами (у світлі) визначається за формулою h = n (230+2) + зазор (15–20) мм, де n – кількість рядів цегли, 230 мм – довжина цегли, 2 мм – товщина шва між цеглою.

11.5.4Для захисту від стирання верхньої конусної частини пиловловлювача та зовнішніх поверхонь його внутрішніх труб рекомендується застосовувати листову сталь згідно з ДБН В.2.6-198 з приварюванням її електродами типу Е-42. Для вальцьованої броні листи повинні попередньо піддаватися термічному обробленню.

11.5.5Під час розрахунку конструкцій трубопроводів та визначенні навантажень від них на місця закріплень рекомендується враховувати самокомпенсацію труб. За потреби зменшення зусиль слід встановлювати спеціальні компенсатори.

11.5.6У газопроводах для кріплення цегляної футерівки передбачаються кільцеві ребра з максимальною відстанню між ними 1750 мм. Крок ребер визначається за 11.5.3.

11.5.7Цегляна футерівка газопроводів у місцях перегинів і сполучень, де відбувається інтенсивне стирання або не забезпечується надійність від випадання цегли, замінюється вальцьованими захисними плитами.

11.5.8Стики трубопроводів слід влаштовувати на напівбандажах. Фланцеві з'єднання допускаються лише у місцях примикання обладнання.

Для зручності монтування обладнання в місцях встановлення фланців рекомендується передбачати короткі ділянки труб, які спочатку приварюють до фланців, а потім на напівбандажах до основного трубопроводу.

Фланці трубопроводів діаметром понад 1000 мм слід виконувати литими, згідно з технологічним розділом проєкту.

11.5.9По всій довжині низхідних газопроводів влаштовують сходи зі сходинами з ребристого настилу.

11.6 Вимоги щодо конструювання похилого моста

11.6.1У рівні верхніх поясів поперечних балок моста для запобігання падінню матеріалів зі скіпу виконується суцільний листовий настил. Для забезпечення горизонтальної жорсткості моста настил рекомендується використовувати як вітрову балку.

Щоб уникнути потрапляння води та матеріалів:

а) до скіпової ями – настил перед нею на довжині однієї панелі переривається і замінюється в'язями, що забезпечують передачу горизонтальних зусиль вітровій балці;

б) до машинного приміщення – прорізи в настилі навколо конусних та скіпових канатів захищаються бортиками заввишки 100 мм. У плані бортики повинні мати гострий кут у верхній частині.

11.6.2Для проходу мостом по всій його довжині між рейками приварюють скоби, що слугують сходинами.

11.6.3Щоб уникнути сходу скіпів з рейок вздовж усього моста над їхніми схилами встановлюють напрямні, що перешкоджають відриву скатів від рейок.

11.6.4У разі влаштування закритих мостів їхня верхня решітка повинна забезпечувати можливість швидкої зміни скіпів, для цього в місці підйому скіпа ділянка решітки замінюється рамою.

11.6.5Зазор між конструкціями моста і габаритами скіпа, що рухається, повинен бути не менше: збоку 150 мм (крім перекидного пристрою, де допускається 50 мм), зверху 250 мм.

11.6.6Зазор між скіповими і конусними канатами, що рухаються, і елементами моста повинен бути не менше: за кута нахилу каната до горизонту від 20° до 60° – знизу 250 мм, збоку і зверху 150 мм; за вертикального положення каната – 150 мм. При проміжних положеннях каната величина зазору визначається інтерполяцією. Зазор визначається як відстань між конструкцією та віссю гілки каната з урахуванням його прогину за нормальної експлуатації.

11.6.7Для забезпечення зміни канатів на мосту передбачаються стопорні пристрої, що закріплюють скіпи.

11.7 Вимоги щодо конструювання будівель комплексу

11.7.1Для попередження корозії нижньої частини колон, фундаменти під них (крім опор під марші сходів) потрібно зводити до позначки не менше ніж 250 мм від рівня землі. Якщо розміщення баз колон вище рівня землі неможливе (наприклад, внаслідок порушення габариту наближення залізничних колій), дозволяється опускати бази нижче рівня землі з обов'язковим бетонуванням до позначки 250 мм вище рівня землі.

В'язі між конструкціями не повинні заходити нижче ніж 250 мм від рівня землі.

11.7.2У місцях можливого пошкодження колони високими температурами або безпосередньо гарячим металом їх захищають на необхідну висоту облицюванням із жаротривкого бетону або цегли завтовшки 120 мм. Для колон ливарного двору, чотириколонника і колон горна печі облицювання виконується до рівня робочої площадки.

11.7.3У місцях можливого механічного пошкодження колон на їхніх нижніх частинах передбачається спеціальний захист.

11.7.4Для захисту конструкцій перекриттів і переходів, що проходять над ковшами з гарячим чавуном і шлаком, слід виконувати захисні екрани, у разі їх розташування заввишки менше ніж 5 м від верху ковша в місцях можливої його тривалої зупинки.

Екрани слід робити з незв'язаних один з одним елементів площею понад 4,0 м2 кожен. Кріплення захисних екранів ливарного двору, піддоменника та колон повинно унеможливлювати їхнє падіння.

11.7.5Заповнення стін у неопалюваних приміщеннях рекомендується виконувати із профільованого сталевого листа. У разі заповнення стін кладкою в 1/2 цегли розміри полів фахверка повинні бути не більше ніж 12,0 м2. При цьому менший розмір цегляних панелей не повинен перевищувати 2,5 м. Якщо розмір одного з боків панелі менше ніж 1,2 м, її площа не обмежується.

11.7.6Щоб уникнути скупчення пилу, кут ухилу покрівлі будівель, розташованих у радіусі 50 м від осі доменної печі, слід приймати не менше ніж 45°. У разі влаштування покрівлі або її ділянок з меншим ухилом повинні бути передбачені способи видалення пилу, наприклад, гідрозмивання. При цьому слід враховувати на додаткове навантаження від пилу. На покрівлі влаштовується звис завдовжки (400–500) мм від зовнішньої поверхні стіни без влаштування жолобів та водостічних труб. Якщо вздовж стіни розташовуються сходи або площадки, то звис покрівлі над ними збільшується або влаштовується спеціальний навіс до розмірів, що забезпечують захист від опадів, що стікають.

11.7.7Влаштування покрівлі зі скатом до виступної вертикальної стіни, де можливе відкладення пилу, не допускається.

11.7.8За периметром покрівлі, що не експлуатується, передбачається огорожа заввишки (0,6–0,7) м. Якщо покрівлю експлуатують, за її периметром встановлюється огорожа заввишки (1,2–1,3) м згідно з 5.21.

11.7.9Не слід виконувати скління у місцях, де за умовами виробництва воно може бути вибите або сильно забруднюватись. Зокрема, освітлення робочої площадки печі та ливарного двору рекомендується виконувати через отвори, що закриваються поворотними механічними щитами. Площа скління має бути мінімальною, його площина – вертикальною.

11.7.10Перехідні площадки на рівні робочого майданчика ливарного двору, зазвичай, вистилають шамотною цеглою завтовшки 113 мм.

11.7.11Обслуговувальні та перехідні площадки над жолобами та в інших місцях можливого сильного нагрівання повинні бути захищені спеціальною теплоізоляцією.

11.7.12Для покрівель уздовж ліхтарів передбачаються площадки, з яких можна проводити оглядання та ремонтування.

11.8 Вимоги до ліфтів

11.8.1Шахти ліфтів повинні з’єднуватися з площадками доменної печі та повітронагрівачів перехідними містками, огородженими поручнями.

11.8.2Шахта ліфта в горизонтальному напрямку повинна кріпитися до конструкцій опорної системи печі та колошникової надбудови (копра).

11.8.3Паралельно з шахтою ліфта на всю його висоту влаштовується сходова шахта.

11.9 Вимоги до технологічних конструкцій

11.9.1Технологічні конструкції повинні виконуватися з урахуванням наведених нижче вимог, що забезпечують раціональне використання сталевих конструкцій. В останніх не повинні з'являтися руйнування та деформації, що виникають внаслідок зміни технологічних конструкцій у часі (руйнування, перегрівання, температурне розширення тощо).

11.9.2Футерування та системи охолодження агрегатів і трубопроводів повинні забезпечувати стабільну температуру нагрівання металу оболонок у межах величин, наведених у таблиці Д.11 додатка Д. Їх конструкція та матеріали повинні відповідати даним та результатам розрахунку, що враховує спільну роботу кожуха та футерівки. Конструкція футерівки та властивості її матеріалів повинні забезпечувати стабільний рівень напруженого стану та температури нагрівання печі під час її експлуатації.

11.9.3Висота ребер чавунних холодильників доменної печі повинна забезпечувати охолодження цих ребер, щоб уникнути необоротного температурного розширення зазначених холодильників.

11.9.4Під холодильниками, що мають жорсткий зв'язок з кожухом печі, повинна передбачатися пружна набійка, що забезпечує вертикальне температурне розширення нижче кладки, такі самі зазори повинні бути влаштовані вище або нижче захисних сегментів колошника (залежно від їхньої конструкцій).

11.9.5Частка протяжності вертикальних і горизонтальних зазорів між суцільними плитними холодильниками від загальної довжини зони, що охолоджується, повинна визначатися розрахунком згідно з методикою, що враховує спільну роботу холодильників, кладки і кожуха.

11.9.6Врізане в кожухи доменних печей, повітронагрівачів та інших агрегатів обладнання та підводи до нього, для зменшення загрози утворення тріщин, слід виконувати тільки з плавними переходами, наприклад, раму льотки для виплавки чавуну – овальної форми, а холодильники – із закругленими краями.

11.9.7Для футерування печі та вогнетривкого пня не допускається застосування матеріалів, що мають великий коефіцієнт температурного розширення або здатність до незворотного температурного росту (наприклад, динасового щебеню).

11.9.8Конструкція та матеріал встановлюваних на агрегатах литих фланців повинні забезпечувати можливість їхнього приварювання до основного металу оболонки агрегата з вирубуванням та підварюванням кореня шва.

11.9.9Кладка повітронагрівачів з плоским листовим (гнучким) днищем у нижній частині (на висоту не менше ніж 1,5 м) повинна бути виконана із зазором між кожухом та кладкою не більше ніж 15 мм, щоб забезпечити максимальне погашення підіймальної сили від внутрішнього тиску масою периферійної кладки. По всій висоті зазор визначається розрахунком і заповнюється пружними матами, що компенсують температурне розширення футерування.

11.9.10Конструкція куполів повітронагрівачів повинна давати можливість вертикального температурного зростання периферійної кладки.

11.9.11У футерованих газопроводах у місцях встановлення компенсаторів конструкція кладки повинна відповідати компенсаційній здатності металу.

11.9.12У периферійній кільцевій кладці необхідно передбачати горизонтальні шви, що заповнюють пружними матами завтовшки 30 мм, які компенсують вертикальне температурне розширення футерування. Відстань між цими швами повинна бути не більше діаметра кожуха повітронагрівача, шви рекомендується призначати в місцях зміни конструкції футерування.

11.9.13Конструкція насадки повинна унеможливлювати передачу тиску від її температурного розширення на кільцеву кладку повітронагрівача.

ДОДАТОК А

(довідковий)

РОЗРАХУНОК ТУНЕЛІВ І КАНАЛІВ

А.1Вимоги до проєктування тунелів і відкритих каналів, які будуються відкритим способом, див. 6.3.

Канали і тунелі повинні бути розраховані:

— за граничними станами першої групи (за несною здатністю) – на міцність елементів конструкцій і вузлових з'єднань;

— за граничними станами другої групи (за придатністю до нормальної експлуатації) – на допустимі значення деформацій і ширину розкриття тріщин.

А.2Під час розрахунків конструкцій тунелів і каналів необхідно враховувати симетричне й одностороннє завантаження їх тимчасовими вертикальними навантаженнями. Розрахунок слід виконувати з урахуванням пружного відпору ґрунту у вертикальному і горизонтальному напрямках, приймаючи пружну основу у вигляді однорідного середовища, яке характеризується модулем деформації E для ґрунту у непорушеному стані (ґрунту основи) і модулем деформації E для ґрунту засипки.

А.3За симетричного навантаження (рисунок А.1, а) згинальний момент у нижньому вузлі тунелю M з шарнірним спиранням плит перекриття слід визначати за формулою:

1   

2 N

M = − (p  + p ) h + N bk,

1  h1 3 h2 4 1  (А.1)

1 + k 

 M  де k – коефіцієнт, який враховує зміну моменту в нижньому вузлі за рахунок його повороту

3E I b k = ;

2 M (А.2)

 Eb h

N – нормальна сила (рисунок А.1, а);

,  – коефіцієнти, які визначають за формулами:

N M

 = 0,3 6(+ 0,1); (А.3)

N 

 = 0, 2 100(+ ), (А.4)

M  тут  – показник гнучкості днища v

 =  Eb3 E I. (А.5)

 b 

У формулах (А.1–А.5) прийнято такі позначення:

I – момент інерції 1м перерізу днища;

v

E – модуль деформації ґрунту основи;

v, v – коефіцієнти, які враховують зміну товщини стіни по висоті, і приймаються за

3 4 таблицею А.1 залежно від товщини стіни у верхній t1 та нижній t частинах тунелю.

Зусилля в стіні слід визначати як для балки, яка опирається на дві опори з навантаженнями

– p, p реакцією на верхній опорі (розпірці) R і опорним моментом на нижній опорі M.

h1 h2 1 1

Зусилля у верхній розпірці R визначається за формулою:

h M

R = − (2 p + p) −.

1 h1 h2 (А.6)

6 h

Зусилля у днищі слід визначати як у балці, що лежить на пружній основі з модулем деформації E і завантажена симетричними силами N і моментами M (див. рисунок А.1, а).

1 1

А.4За одностороннього завантаження горизонтальними навантаженнями p, p h3 h4 (рисунок А.1, б) момент у нижньому лівому куті тунелю визначається за формулою:

1 + 4k

2 1

M = −h (p  + p ),

2 h3 3 h4 4 (А.7)

1 + k + k де k – коефіцієнт, який враховує зміну моменту у нижньому вузлі за рахунок зміщення перекриття, визначається за формулою:

k = 6E I E h3,

(А.8)

1 b h

E модуль деформації ґрунту засипки визначається за формулою (В.1).

–

Решта позначень такі самі, як у формулі (А.1).

Зусилля у верхній розпірці R визначається за формулою (А.6).

Горизонтальне зміщення тунелю знизу і момент у нижньому правому вузлі тунелю за рахунок їх невеликих значень прирівнюють до нуля.

Зусилля в завантаженій (лівій) стіні визначаються аналогічно зусиллям у стіні від симетричного навантаження. Зусилля у днищі визначаються аналогічно зусиллям від симетричного навантаження, але з прикладанням одностороннього моменту M2 (див. рисунок А.1).

Зусилля у незавантаженій стіні підпірній (правій) визначаються як для вертикальної балки, що лежить на пружній основі з модулем деформації ґрунту E і має нерухому горизонтальну опору на рівні днища, яка завантажена у верхньому кінці силою R.

А.5У разі заглиблення верха тунелю від поверхні ґрунту більше ніж на 2 м, а також за тимчасового навантаження, яке розташоване на поверхні, інтенсивністю q  10 кН/м2 незалежно від глибини закладу розрахунок тунелів слід виконувати тільки на симетричне завантаження повним навантаженням.

А.6Розрахункові зусилля у замкнених тунелях і каналах з шарнірними вузлами всередині стіни повинні визначатись з урахуванням змін розрахункових зусиль (моментів і поперечних сил), зумовлені взаємодією конструкцій з ґрунтом.

Рисунок А.1 – Розрахункова схема тунелю з шарнірами на рівні плит перекриття: а) симетричне завантаження; б) одностороннє завантаження

А.7Тунелі й канали, закладені нижче рівня прогнозованих ґрунтових вод, слід розраховувати на можливість спливання від розрахункових навантажень за формулою:

G



 , f (А.9)

Ah  w w де G – сума всіх постійних вертикальних розрахункових навантажень з мінімальними

 коефіцієнтами надійності за навантаженням, які діють на довжину одного метра тунелю або каналу;

A – площа підошви тунелю або каналу на довжині одного метра;

h – відстань від рівня ґрунтових вод до підошви тунелю або каналу (без урахування w бетонної підготовки);

 – істинна густина води, яка дорівнює 10 кН/м;

w

 – коефіцієнт надійності за навантаженням, який приймається f таким, що дорівнює 1,2.

ДОДАТОК Б

(довідковий)

РОЗРАХУНОК ЗАНУРЕНИХ КОЛОДЯЗІВ

Б.1Горизонтальний тиск ґрунту на стіни і ніж зануреного колодязя слід визначати як суму тисків: основного – від ґрунту або тиксотропного розчину і додаткового – від крену зануреного колодязя, який виникає в результаті його занурення.

Б.2Розрахунок зануреного колодязя слід виконувати в такій послідовності: визначають глибину колодязя, зовнішні розміри (діаметр) зануреного колодязя, товщину стінок оболонки, розраховують окремі конструктивні елементи оболонки.

Глибину занурення колодязя приймають згідно з даними інженерно-геологічних вишукувань, виконаних на майданчику будівництва споруди, яку зводять над зануреним колодязем. Необхідно, щоб у межах контуру зануреного колодязя було закладено не менше ніж одну бурову свердловину. Для занурених колодязів діаметром понад 10 м закладають не менше трьох бурових свердловин.

Якщо за основи зануреного колодязя прийнято практично нестиснуті скельні породи, глибина занурення колодязя визначається позначками верха цих порід і поверхні, з якої він буде занурюватися. Під час закладання колодязя на ґрунтах, що стискаються, глибину його занурення визначають виходячи з допустимого осідання цієї споруди.

Б.3Основний горизонтальний тиск ґрунту під час занурення колодязя слід визначати за формулою:

_

   p + c tg 45 − h 0  

 2  p =, h

(Б.1)

  

1 − tg tg 45 −

0  

 2 

_ де p =  rk + qk − ckk;

h 1 2 3 c,  – питоме зчеплення і кут внутрішнього тертя ґрунту приймаються за відсутності o 0 покриттів стін і електроосмосу такими, що дорівнюють:

c = ck 

;

  (Б.2)

 = 

 0 

k, k, k – коефіцієнти, які залежно від кута внутрішнього тертя ґрунту і відношення z/r,

1 2 3 визначаються за таблицею Б.1;

r – радіус зовнішнього кола колодязя або умовний радіус не для круглих у плані занурених колодязів приймається за величиною, що дорівнює найбільшій відстані від центральної осі колодязя до найбільш віддаленої точки його зовнішньої поверхні;

 – істинна густина ґрунту;

z – відстань від поверхні ґрунту до перерізу, який розглядається; q – суцільне вертикальне рівномірно-розподілене навантаження, яке приймається 20 кН/м, окрім випадків, обумовлених у завданні;

c – питоме зчеплення ґрунту;

k – коефіцієнт, який враховує зменшення зчеплення ґрунту в результаті зсуву і приймається залежно від консистенції ґрунту.

У разі розрахунків за граничними станами першої групи (у дужках – другої групи) значення k приймається за таблицею Б.2.

Якщо занурений колодязь заглиблюється в ґрунт з різнорідними нашаруваннями, за визначення p весь ґрунт, що лежить вище шару, який розглядається, замінюються h еквівалентним шаром ґрунту, висота якого визначається за формулою:

n−1

 h

 і і i=1 h =, (Б.3) n

 n n−1

 h де  і і – вага усіх (n-1) шарів ґрунту, що лежать вище шару, який розглядається, i=1 заввишки h;

n

 істинна густина шару ґрунту; і-го і

–

 – істинна густина ґрунту в шарі, n.

n

Б.4Основний тиск тиксотропного розчину в період занурення колодязя слід визначати за формулою:

p =  z, (Б.4) h 1 де  – істинна густина тиксотропного розчину.

Основний горизонтальний тиск ґрунту на ділянці ножа і глиняного замка слід визначати за формулою (Б.1).

Б.5Тиск ґрунту, розташованого нижче рівня ґрунтових вод, необхідно визначати з урахуванням зважувальної дії води.

Б.6Додатковий горизонтальний тиск ґрунту на ділянку стіни зануреного колодязя і ножа, а за тиксотропної сорочки – тільки на ділянці ножа слід визначати за формулою:

p = 0, 25 p. (Б.5) ad h

Додатковий горизонтальний тиск на ділянці стіни за тиксотропної сорочки слід визначити за формулою:

p = 0,15 p. (Б.6) ad h

Б.7Основний тиск ґрунту в плані колодязя слід приймати рівномірним з врахуванням зважувальної дії води.

Б.8Розподіл додаткового тиску в плані круглих колодязів (див. рисунок Б.1) слід приймати за формулою:

p = p sin , ad ad (Б.7) Рисунок Б.1 – Схема розподілу основного p і додаткового p горизонтальних тисків ґрунту h ad на круглий колодязь

Б.9Занурений колодязь слід розраховувати на горизонтальний тиск ґрунту в стані спокою.

Основний горизонтальний тиск слід визначати за формулою:

p = ( + q) , (Б.8) h0 z 0 де z – відстань від поверхні ґрунту до перерізу, який розглядається;

 – коефіцієнт бокового тиску ґрунту в стані спокою приймається таким, що дорівнює:



 =,

0 (Б.9)

1 − тут  – коефіцієнт Пуассона, який приймається таким, що дорівнює:

0,23 – для пісків гравійних і крупних;

0,26 – те саме, середньої крупності;

0,28 – мілких;

0,30 – пилуватих;

0,33 – для супісей

0,35 – суглинків;

0,38 – глини.

Якщо колодязь занурено у ґрунти з різнорідним нашаруванням, значення основного тиску ґрунту для кожного шару визначається за формулою:

n−1

  p =   z +  h, h0i 0i  і і  і і  (Б.10)

 i=1  де  – коефіцієнт бокового тиску ґрунту в стані спокою i-го шару ґрунту, який

0i розглядається;

, z – відповідно істинна густина ґрунту і відстань від поверхні і-го шару до перерізу і ³ колодязя, який розглядається;

, h – відповідно істинна густина ґрунту і товщина кожного вище розташованого шару.

і ³

Додатковий горизонтальний тиск у стані спокою слід визначати за формулою:

p = 0,1p. (Б.11) ad 0 h0

Б.10Розрахункове значення на 1м2 сили тертя ґрунту F за зовнішньою поверхнею z колодязя на глибині z слід визначати за формулою:

F = f u, (Б.12) z z де u – зовнішній периметр ножа або стіни колодязя;

f – питома сила тертя ґрунту за боковою поверхнею колодязя на глибині на 1 м2 площі, z яка залежить від стадії роботи колодязя і визначається за формулами:

а) на стадії занурення f =  (p tg + c), (Б.13) z c h 0 0 де  – коефіцієнт умов роботи, який приймається таким, що дорівнює 1,2 для c

– щільних пісків, що утримують гравій, щебінь тощо, і 1 – для інших ґрунтів;

б) на стадії спливання f = p tg + c, (Б.14) z1 h1 0 0 де p – основний горизонтальний тиск у період спливання h1

_

   p − c tg 45 − h 0  

 2  p =  0. (Б.15) h1

  

1 + tg tg 45 −

0  

 2 

Якщо колодязь занурюється у тиксотропній сорочці, питома сила тертя у зоні сорочки не враховується, а в зоні глиняного замка приймається такою, що дорівнює 20 кН/м2.

Б.11Розрахунок колодязів необхідно виконувати на найбільш невигідні сполучення навантажень і впливів, які діють в умовах будівництва й експлуатації:

— в умовах будівництва – за розрахунковими схемами з урахуванням засобів, прийнятих у проєкті виконання робіт;

— в умовах експлуатації – за розрахунковими схемами, з урахуванням наявності днища, внутрішніх стін, колон, перекриттів тощо, охоплюючи навантаження і впливи від усіх розташованих всередині колодязя і від обпертих на колодязь будівельних конструкцій і обладнання, а також з урахуванням впливу сусідніх фундаментів будівель, споруд і обладнання.

Б.12На навантаження і впливи, які виникають під час будівництва колодязів, повинні виконуватись такі розрахунки:

a) за розрахунковими схемами, які враховують наявність тільки зовнішніх стін (без днища):

— занурення колодязя;

— міцність колодязя або його першого ярусу, який підлягає зануренню, у разі знімання з тимчасової основи (якщо це передбачено проєктом виконання робіт);

— міцності зовнішніх стін при зануренні колодязя;

— загальної стійкості форми циліндричної оболонки колодязів, які занурюються у тиксотропній сорочці;

б) за розрахунковими схемами, які враховують наявність зовнішніх стін і днища:

— спливання колодязя;

— міцності днища;

— міцності стін;

— зсуву за підошвою за односторонньої виїмки ґрунту поблизу зануреного колодязя (якщо передбачено проєктом).

Б.13На навантаження і впливи, які виникають в умовах експлуатації зануреного колодязя, повинні виконуватись такі розрахунки:

— міцність зовнішніх і внутрішніх стін, днища, перекриттів, колон тощо;

— спливання зануреного колодязя;

— основи зануреного колодязя за деформаціями.

Б.14Усі розрахунки занурених колодязів слід виконувати за граничними станами першої групи, крім розрахунків основ за деформаціями і за розкриттям тріщин елементів конструкцій, які виконуються за граничними станами другої групи.

Б.15Розрахунок занурення колодязя слід виконувати за умови:

G

 , f 1 (Б.16)

F + N u де G – вага зануреного колодязя і вантажу з врахуванням коефіцієнта надійності за навантаженням  = 0,9;

f

F – сила тертя стін зануреного колодязя по ґрунту при зануренні колодязя;

N – вертикальна складова сили граничного опору основи під ножем, яка визначається u згідно з ДБН В.2.1-10;

 – коефіцієнт надійності занурення;

f 1

  1 в момент руху зануреного колодязя;

f 1

 = 1 в момент зупинки колодязя або ярусу на проєктній позначці.

f 1

Занурені колодязі нижче горизонту ґрунтових вод після влаштування днища повинні бути розраховані на спливання у різних ґрунтах (за винятком, якщо під днищем виконується постійно діючий дренаж) на розрахункові навантаження за умови:

G + F

 1

, 

≥ (Б.17) fw

Ah  w w де G – сума усіх постійних вертикальних розрахункових навантажень із врахуванням

 привантаження з коефіцієнтом надійності за навантаженням  = 0,9.

fw

F – сила тертя під час розрахунку на спливання;

A – площа основи колодязя;

h – відстань від рівня ґрунтових вод до основи днища зануреного колодязя;

w

 – істинна густина води;

w

 – коефіцієнт надійності проти спливання, що дорівнює 1,2.

fw

Якщо умову (Б.17) не забезпечено, необхідно передбачити заходи, які перешкоджають спливанню зануреного колодязя (влаштування анкерних конструкцій у ґрунті тощо).

Б.16Розрахунок міцності стін зануреного колодязя на будівельні навантаження виконують після досягнення ним проєктної глибини.

Б.17Розрахунок міцності залізобетонного днища слід виконувати на такі навантаження:

— на підпір ґрунту під днищем зануреного колодязя, якщо значення постійних вертикальних навантажень зануреного колодязя більше сили спливання;

— на гідростатичний тиск ґрунтових вод, якщо значення постійних вертикальних навантажень зануреного колодязя менше сили спливання (занурений колодязь закріплений анкерами у прилеглому ґрунтовому масиві).

Розрахунок міцності днища зануреного колодязя без внутрішніх стін і колон слід виконувати як пластини, що лежить на пружній основі, а на навантаження від гідростатичного тиску ґрунтових вод – як пластини з шарнірними опорами, які завантажені рівномірно розподіленим навантаженням.

Днище, на яке спираються внутрішні стіни або колони, розраховується як багатопрогінна пластина, яка складається із прямокутних панелей, або як пластина, яка опирається у вершинах прямокутної сітки колон.

Б.18Розрахунок осідань занурених колодязів слід виконувати згідно з ДБН В.2.1-10.

ДОДАТОК В

(обов´язковий)

ВИЗНАЧЕННЯ НАВАНТАЖЕНЬ ВІД СИПКИХ МАТЕРІАЛІВ НА СТІНИ ТА ДНИЩЕ

СИЛОСУ Й ОСЬОВИХ ЗУСИЛЬ РОЗТЯГУ СТІНКИ КРУГЛИХ СИЛОСІВ

В.1Навантаження від сипких матеріалів на стінки та днище силосу.

В.1.1Характеристичний горизонтальний тиск сипкого матеріалу p на стінки силосу h рівномірно розподіляється по периметру і розраховується за формулою:

z

 − f 

  p p p = 1 − e , (В.1) h

  f

  де , f – істинна густина і коефіцієнт тертя сипкого матеріалу;

A p = – гідравлічний радіус перерізу (A і u – площа і периметр перерізу силосу u відповідно;

e – основа натуральних логарифмів;

  

 = tg2 45 − – коефіцієнт бокового тиску сипкого матеріалу;

 

2 

 – кут внутрішнього тертя сипкого матеріалу;

z – відстань від верхньої частини матеріалу для наповнення до днища.

В.1.2Характеристичний вертикальний тиск сипкого матеріалу визначається за формулою:

p h p =. (В.2) v



В.1.3Повний характеристичний (тривалий і короткочасний) горизонтальний тиск сипкого матеріалу на стіни силосів визначається за формулою:

p =  p, (В.3) h0 h де  – коефіцієнт, наведений у таблиці 6, враховує додаткові тиски під час наповнення і випуску силосів, обвалу сипкого матеріалу і під час дії пневматичних систем випуску.

В.1.4Короткочасна частина характеристичного повного горизонтального тиску визначається за формулою:

p = p ( − 1). (В.4) h1 h

В.1.5Характеристичний вертикальний тиск сипкого матеріалу p, який передається на f стіни силосу силами тертя, визначається за формулою:

p = fp. (В.5) f h

В.1.6Характеристичний вертикальний тиск сипкого матеріалу на днище силосу p v1 визначається за формулою:

p =  p, (В.6) v1 v але не більше ніж p =  z, v1 де , p – визначають за В.1.3 та В.1.2;

v

 – істинна густина засипки над днищем;

z – висота засипки.

В.1.7Вертикальний тиск сипкого матеріалу в межах похилого днища або воронки силосу вважається постійним, таким, що дорівнює визначеному для верхньої частини похилого днища або воронки.

В.2Круглі силоси слід розраховувати на осьове зусилля розтягування стінки силосу силами N за формулою:

 d f

N =  p, (В.7) h

 2 c

, де N – розрахункове осьове зусилля розтягування;

 – коефіцієнт надійності за навантаженням, який приймається f за 8.3.27;

,  – поправковий коефіцієнт і коефіцієнт умов роботи, приймають за таблицею 6;

c d – внутрішній діаметр силосу.

В.3Для сталевих силосів слід враховувати вплив зміни добової температури зовнішнього повітря у вигляді додаткового горизонтального характеристичного значення тиску сипкого матеріалу, важаючи його рівномірно розподіленим за периметром і заввишки, за формулою:

 T E t 1 m p = k, (В.8) ht t d E m

 + (1 − v)

2t E c де k – коефіцієнт, який приймається таким, що дорівнює 2;

t

 – коефіцієнт лінійної температурної деформації матеріалу сталевих стін, який t

-5 дорівнює 1,2 х 10;

T – середня добова амплітуда температури зовнішньої повітря, яка приймається згідно з ДБН В.1.2-2;

E – модуль деформації стиску сипкого матеріалу;

m d – внутрішній радіус круглого силосу або сторони квадратного силосу;

t – приведена товщина стіни по вертикальному перерізу, м;

E – модуль пружності матеріалу стіни;

c v – коефіцієнт поперечної деформації (Пуассона) матеріалу, що заповнює силос.

ДОДАТОК Г

(довідковий)

КОНСТРУКТИВНІ СХЕМИ СПОРУД ДОМЕННОГО КОМПЛЕКСУ

Г.1 Доменна піч

Основні конструкції, що входять до складу доменної печі і її центрального вузла:

Г.1.1Кожух доменної печі – сукупність співвісних пов'язаних циліндричних і конічних оболонок, ослаблених великою кількістю отворів для вивідних трубок і болтів холодильних плит, фурмених приладів, прорізів для льоток та іншого устаткування. Кожух печі захищає кладку від руйнування у разі появи тріщин і розпалу, забезпечує герметичність внутрішнього простору печі і слугує опорою для технологічних конструкцій (кладка, холодильники, обладнання тощо). Для оглядання і ремонту кожуха шахти доменної печі і системи охолодження навколо шахти повинні бути влаштовані оглядові майданчики з проходами завширшки не менше ніж 1 м. Для забезпечення стоку води до збірних кільцевих лотків по кожуху шахти оглядові майданчики не повинні примикати впритул до кожуха печі. Майданчики повинні з'єднуватися маршовими сходами. Розташування сходів над чавунними або жужільними вічками забороняється.

Г.1.2Опорна система доменної печі (чотириколонник або колони шахти і горна) заввишки від фундаменту до колошникової площадки з системою площадок для обслуговування обладнання різного призначення. Колони шахти і горна розташовуються навколо печі і утворюють просторовий багатогранний каркас, який у верхній частині закріплений горизонтальними в'язями до кожуха печі. Чотириколонник виконується у вигляді незалежної просторової призматичної рамно-в´язевої конструкції. Колони чотириколонника розташовуються на відстані від печі і до кожуха не прив´язуються.

Г.1.3Колошникова площадка, яка є верхом опорної системи печі. Колошникова площадка повинна бути огороджена поручнями заввишки не менше ніж 1,2 м із суцільним зашиванням сталевими листами. Настил площадки повинен бути суцільним. Поверхня настилу повинна унеможливлювати ковзання. Для доступу на колошникову площадку має бути передбачено не менше двох входів. Для спускання пилу і сміття з колошникової площадки в залізничні вагони повинна бути передбачена спеціальна пилоспускна труба, що закривається кришкою.

Г.1.4Колошниковий пристрій, що забезпечує роботу засипного апарата печі. Основною конструкцією колошникового пристрою є колошниковим копер, розташований на колошниковій площадці, що становить просторову систему, дві паралельні вертикальні площини якої утворені рамами, а дві інші – вертикальними фермами. Основними площадками копра є площадка балансирів (тільки для печей з конусним засипним апаратом), монтажної балки, приймального бункера тощо. Доступ на площадки копра здійснюється по двох шахтах сходів.

Г.1.5Кільцевий повітропровід гарячого дуття призначений для подачі повітря з температурою 1200–1450° в фурми печі. Усередині повітропровід футерують декількома рядами вогнетривкої кладки. Між кладкою й оболонкою труби виконується компенсаційний зазор з азбестового картону завтовшки 30–40 мм.

Кільцева труба повітропроводу завтовшки 20 мм у плані проєктується багатогранною з відрізків, кількість яких дорівнює кількості фурм, що коливається від 16–18 для малих печей до 28– 42 для печей великого об'єму. Між собою ділянки з'єднуються встик за допомогою зварювання. Для кріплення фурмених приладів всередині кожного відрізка з боку печі встановлюють патрубки. Довжина кожного відрізка кільцевого повітропроводу повинна забезпечувати відстань від шва кріплення патрубка до стикового шва не менше п'яти товщин стінки оболонки повітропровода, яка приймається в межах 200–300 мм.

Діаметр окружності кільцевого повітропроводу повинен ув'язуватися з габаритами наближення крана ливарного двору.

Найбільш розповсюдженим способом спирання кільцевого повітропроводу є шарнірна підвіска його до колон горна або до конструкцій чотириколонника. У місцях кріплення підвісок на повітропроводі передбачаються жорсткі опорні кільця. Інші способи спирання – через ковзні опори на консолі до колон горна, на балки чотириколонника або на круглих ливарних дворах, що споруджують для печей великого об'єму, через каткові опори на спеціальну естакаду, розташовану навколо печі.

Для зменшення або повного унеможливлення зміщення кільцевого повітропроводу щодо фурм, а також для зниження навантажень на опорні конструкції, у місці примикання прямого повітропровода до кільцевого доцільне встановлення компенсатора, що сприймає поздовжні і зсувні переміщення. Зусилля від неврівноваженого тиску при цьому сприймаються спеціально встановленими поздовжніми затяжками. За відсутності конструктивної можливості влаштування таких затяжок можливе застосування розвантаженого компенсатора зі стяжними болтами, затягування яких проводиться після розігрівання, перед подачею дуття. Під час тривалих зупинок печі з припиненням подачі дуття або під час капітальних ремонтів після скидання дуття стяжні болти на таких компенсаторах відпускають.

Г.1.6Основними елементами конструкції монтажної балки є дві поздовжні підрейкові балки, по яких пересувається візок. Монтажна балка виконується або консольною, виліт консолі якої визначається необхідністю підіймати з залізничної платформи (і опускати на неї) укрупнений вузол засипного апарата, або однопрогоновою з опорами на копер і пиловловлювач. При цьому на колошниковому копрі виконується нерухома опора, а на опорі монтажної балки на пиловловлювачі

– рухома з використанням каткових опорних частин прогонових будов мостів. За відсутності колошникового копра монтажна балка з боку печі спирається на вертикальні газоходи брудного газу з відповідним їхнім підсиленням.

За умов іншого планування печі та розташування пиловловлювача для монтажної балки передбачається спеціальна опора з опиранням на фундамент – просторова або плоска.

Підрейкові балки виконуються зазвичай зварного двотаврового перетину і за прогону не більше ніж 40 м мають висоту перетину (3–3,2) м. По верхньому і нижньому поясу кожної балки влаштовують системи горизонтальних в'язів, які спираються на допоміжні вертикальні ферми, що йдуть уздовж балок, і перетворюють плоскі балки на просторові блоки. Вони ж слугують для спирання площадок. Для забезпечення просторової незмінності поперечного перерізу блоків необхідно через кожні 6 м встановлювати вертикальні в'язі діафрагми.

Г.2 Блок пиловловлювача (або осьового циклона)

До складу блока пиловловлювача входять:

Г.2.1Пиловловлювач (або осьовий циклон) з його опорою, обслуговувальними площадками і опорою монтажної балки, розташованої на пиловловлювачі.

Пиловловлювач – циліндрична посудина завтовшки 16 мм з конічними куполом і днищем, що встановлюється на сталеву просторову опору. Місця сполучення циліндра з конусами згладжуються вставками у вигляді усічених конусів або частин тора завтовшки 20 мм. Усередині пиловловлювача встановлюється каркас для кріплення кладки з шамотної цегли або вогнетривкого бетону.

Г.2.2Вертикальні і низхідний газопровід брудного газу призначені для відведення доменного газу з печі. Гирла вертикальних газопроводів розташовуються рівномірно по поверхні купола печі. Товщина стінки газопроводів звичайно приймається такою, що дорівнює 12 мм. У місцях спирання газопроводів і в місцях трійників товщина стінки збільшується до 20 мм.

Для кріплення футерівки з шамотної цегли всередині газопроводу встановлюються кільцеві ребра зі сталі завтовшки 10 мм. Відстань між осями ребер приймається:

l = n  (230 + 2) + 10 (товщина ребра)+проміжок (15-20 мм), але не більше ніж 2000 мм, де n – товщина шва між цеглою;

По всьому низхідному газопроводу розташовуються маршові сходи, що дають можливість доступу до лазів, призначених для ремонту футерівки. Ці сходи мають виходи на пиловловлювач і до колошникового пристрою.

Г.2.3Пилоспускна труба, по якій пил видаляється з колошникової площадки і подається в залізничний потяг, встановлений під пиловловлювачем.

Г.3Похилий міст (скіповий підіймач) призначений для подачі сировинних матеріалів у доменну піч, зазвичай виконується двопрогоновим з консоллю з нерухомою опорою на стінці скіпової ями і рухливими – на плоских пілонах, верхній з яких спирається на колошникову площадку, а нижній – на ливарний двір.

Щоб уникнути виникнення додаткових напружень від різного осідання фундаментів або температурної деформації опор, конструкція похилого мосту може бути прийнята статично визначеною, для цього над першим пілоном (з боку від скіпової ями) передбачається спеціальний шарнір.

Похилі мости виконуються двох типів: закритого (зі в'язями по верхніх поясах головних балок (ферм)) і закритого – без в'язів по верхніх поясах. Поперечна стійкість моста відкритого перетину забезпечується жорсткими поперечними напіврамами, що складаються з поперечних балок проїзної частини і стійок головних ферм або ребер головних балок, що закріплюють верхні пояси від втрати стійкості в горизонтальній площині.

Головні балки (або ферми) похилого мосту, зазвичай, слід виконувати габаритними для перевезення. Габарити похилого мосту за завширшки визначаються: зсередини – розмірами скипів, ззовні – його положенням між ногами задньої рами колошникового копра. Проєктний зазор між габаритами скіпа й елементами похилого моста повинен бути не менше: збоку скіпа – 150 мм (крім перекидального пристрою, в якому допускається його зменшення до 50 мм) і зверху – 250 мм. Зазор між зовнішніми габаритами головних балок (ферм) похилого мосту і вертикальними гранями конструкції ніг колошникового копра не повинен бути менше ніж 75 мм. Зазор між конструкціями моста і горизонтальними елементами копра слід призначати з урахуванням пружних деформацій консолі моста, а у разі роботи печі на рудах, що містять цинк, слід враховувати і можливість збільшення висоти печі під час експлуатації.

По нижніх поясах головних балок, в рівні проїзної частини, влаштовується суцільний листової настил, що захищає від просипання матеріалів зі скіпа.

Кріплення рейок до поїзних балок має передбачати можливість їхнього рихтування, незмінюваність відстані між рейками забезпечується влаштуванням тяжів. Для стійкості поздовжні поїзні балки закріплюють від перекидання, конструкція закріплення не повинна перешкоджати вільному переміщенню випалу зі скіпа матеріалів уздовж настилу. Щоб уникнути сходу скипів, уздовж всього моста необхідно встановлювати напрямні, що йдуть по обидва боки скіпа і перешкоджають відриву його скатів від рейок. Для проходу по мосту і настилу проїзної частини між рейками по всій довжині приварюють скоби.

На похилому мосту повинні бути встановлені бункери для уловлювання розсипаного матеріалу, стопорні пристрої для утримання скіпа під час ремонтів і пристрої для зміни шківів.

У верхній частині моста влаштовується перекидний пристрій, що слугує для висипання матеріалу зі скіпа до приймального бункера колошникового пристрою. Конструкції перекидального пристрою повинні мати достатню жорсткість і забезпечувати плавне проходження скіпа і вільне переміщення його «упряжі».

На головних балках моста встановлюють опорні конструкції скіпових головних і напрямних шківів. Зазори в світлі між віссю однієї з гілок скіпового каната (для гарантії міцності встановлюють дві паралельні нитки канатів) і гранню конструкцій повинні бути рівні: за кута нахилу каната до горизонту від 20 до 60° знизу каната – 250 мм, збоку і зверху каната – 150 мм; за кута нахилу 90° – 150 мм; за проміжних значеннях величина зазору визначається за інтерполяцією.

Проїзна частина похилого мосту в скіповій ямі нижче рівня спирання моста на стінку ями становить чотири підрейкові балки, з'єднані між собою горизонтальними зв'язками. До цих балок кріпляться верхні напрямні скатів скіпа. Зазвичай обрис останніх у вертикальній площині прямолінійний, оскільки враховує необхідність перелому між нахилами самого похилого моста і його продовженням у скіповій ямі. До балок проїзної частини закріплюється механізм стопорного пристрою для влаштування скипів під час заміни канатів. Сталеві конструкції на цій ділянці підсилюють.

Будівля скіпового підйомника (машзал) зазвичай розташована під похилим мостом на постаменті над залізничними коліями. Будівля має виконуватися утепленою, для кращого осипання пилу ухил покрівлі приймається 45°.

Г.4Будівля доменної печі забезпечує виконання робіт (випуск і розливання в ковші чавуну і шлаку) на робочій площадці. Будівлю прийнято умовно розділяти на дві частини – ливарний двір і піддоменник. Ливарні двори і піддоменники печей повинні бути в критих будівлях, виконаних із вогнестійких матеріалів.

Ливарний двір обладнується одним або двома мостовими кранами і монорейками. На новоспоруджених і модернізованих печах повинна бути забезпечена можливість підведення гака крана ливарного двору безпосередньо до кільцевого воздухопроводу гарячого дуття.

Каркас ливарного двору виконується металевим рамним. Просторова жорсткість каркаса забезпечується системою вертикальних в'язів, в'язів у рівні покрівлі та гальмівними площадками кранових шляхів. Каркас піддоменників виконується з металевих піврам, що спираються на опорну систему печі. Піддоменник повинен бути обладнаний не менше ніж двома виходами, не враховуючи виходу на ливарний двір. Усі жолоби і ковші розташовують під дахом, для цього до будівлі прилаштовують спеціальні відкрилки.

Робочий майданчик сучасних доменних печей – дворівнева, з залізобетонних плит по металевих балках з піщаним підсипанням, у товщі якої покладено жолоби, які транспортують розтоплений чавун і шлак, і цегляної вистілки поверх підсипання. Колони ливарного двору і балки робочого майданчика екрануються від теплового випромінювання розплавлених продуктів плавки. Кріплення захисних екранів ливарного двору, піддоменників і колон має унеможливлювати їхнє падіння.

У зв'язку зі значним виділенням тепла як від самої доменної печі, так і розтопленими продуктами плавки будівлю виконують холодною. Для доменних цехів (печей), що будуються або реконструюються, кут нахилу даху ливарного двору повинен прийматися не менше ніж 45°. За неможливості виконання даху із зазначеним кутом допускається його зменшення за умови видалення пилу з даху механізованим способом.

По периметру ливарного двору і піддоменника з позначки робочого майданчика до позначки покриття влаштовується фахверк. По торцях будівлі встановлюють закріплені до ригелів рам за допомогою листових шарнірів фахверкові колони. Листові шарніри забезпечують кріплення цих колон до ригелів рам у горизонтальній площині, але унеможливлює передачу на них вертикального навантаження. Прогін цих колон під час роботи на вітрове навантаження слід зменшувати виконанням жорстких горизонтальних площадок, що з’єднують підкранові балки, або влаштуванням спеціальних горизонтальних вітрових ферм, які передають вітрові навантаження на поздовжні в'язі. Конструкція цих площадок (ферм) повинна забезпечувати сприйняття вітрових зусиль.

Для аерації будівлі ливарного двору передбачають ліхтар, а також аераційні отвори в фахверку, заповнені поворотними щитами і жалюзійними ґратами. Керування стулками аераційних отворів повинно розташовуватися в доступних місцях і проводитися зі спеціальних площадок. Ліхтарі ливарних дворів, що будуються або реконструюються, повинні бути обладнані вітровідбійними щитами. Вітровідбійні щити не повинні перешкоджати сходженню пилу з даху.

Г.5Ліфт. Для доступу людей і піднімання вантажів на колошник, оглядові площадки печі і верхні площадки повітронагрівачів печей, що будуються або реконструюються, повинні бути обладнані ліфтами. Шахти ліфтів повинні з'єднуватися з площадками доменної печі і повітронагрівачів перехідними містками, огородженими поручнями.

Ліфти, зазвичай, розташовують біля торцевої рами ливарного двору з боку блока повітронагрівачів або біля пиловловлювача. За допомогою двох площин горизонтальних в'язів здійснюється кріплення ліфта до опорної системи печі (колошникової площадки) і конструкцій колошникового копра. Сторона ліфта, повернена в бік доменної печі, і стіни шахти ліфта обшивають суцільно, іншу частину затягують сталевою сіткою, що забезпечує достатню аерацію і захищає від загазованості.

Над шахтою кабіни ліфта має бути розташовано утеплене машинне приміщення зі сталевого каркаса.

Г.6До складу блока повітронагрівачів входять:

Г.6.1Повітронагрівач (3–4 у блоці) – це циліндричний агрегат з плоским днищем і напівсферичним куполом, внутрішній об'єм якого заповнюється спеціальною вогнетривкою кладкою. Кожух повітронагрівача кріпиться до фундаменту анкерами. Під час розрахунку анкерів слід враховувати утримувальну силу, що складається з маси периферійної кладки, розташованої на днищі, і маси металоконструкцій кожуха.

Анкери за можливості встановлюють на однаковій відстані. Зміщення анкерів, зазвичай, не повинне перевищувати ± 3°.

Нижня царга кожуха нагрівача виконується більшою товщиною (36–40) мм, циліндрична частина – (20–25) мм зі збільшенням товщини до (25–30) мм у місцях виникнення крайового ефекту через переломи обрисів оболонки, купол – 20 мм. У місці врізування штуцера повітропровода гарячого дуття виконується місцеве потовщення кожуха до (36–40) мм. Днище виконується завтовшки (25–30) мм.

Враховуючи значний вплив циклічного режиму роботи, пов'язаного з коливанням внутрішнього тиску від 0 до 0,5 МПа за середньої кількості циклів 6·10 за розрахунковий час експлуатації, під час проєктування конструкції необхідно виконувати розрахунок з урахуванням малоциклової втоми кожухів.

З огляду на можливе виникнення явища корозійного розтріскування металу кожуха внаслідок міжкристалітної корозії, зумовленої виділенням з повітря під дією високих температур азоту й утворення його окислів за одночасного високого рівня напружень, рекомендується виконувати захист внутрішньої поверхні кожухів від агресивних середовищ покриттям двома шарами сіліцієорганічної антикорозійної емалі або жаростійкої силіконової фарби з алюмінієвою пігментацією без ґрунтовання.

Г.6.2Повітропровід гарячого дуття призначений для транспортування гарячого повітря з повітронагрівачів до доменної печі. За розташуванням він поділяється на дві ділянки – кільцевий і прямий. До кільцевого відносять повітропровід, розташований навколо доменної печі і з'єднаний з фурменими приладами, до прямого – ділянку повітропровода, що проходить уздовж блока повітронагрівачів від повітронагрівачів до кільцевого повітропроводу.

З огляду на високу температуру гарячого повітря, повітропровід усередині футерується декількома рядами вогнетривкої цегли, термічне розширення яких компенсується деформаційним шаром з азбестового картону.

Прямий повітропровід гарячого дуття складається з протяжної ділянки повітропроводу, що йде уздовж блока повітронагрівачів, і прямих або косих відводів до повітронагрівача – штуцерів. Застосовується два типи підключення відводів до повітропроводу – бічне або нижнє.

Товщина стінки прямого повітропроводу визначається розрахунком і приймається не менше ніж 20 мм. У місцях приварювання штуцерів до кожухів повітронагрівачів виконується місцеве потовщення оболонки повітропроводу до (25–30) мм.

З огляду на те, що температура стінки оболонки повітропроводу досягає 100 °С і більше, а зниження жорсткості колін не відбувається через наявність футерування, рекомендується знижувати загальну жорсткість системи встановленням компенсаторів. Компенсатори слід встановлювати на прямому повітропроводі між врізками штуцерів і перед кільцевим повітропроводом, а також на всіх штуцерах. Компенсатори повинні забезпечувати компенсацію переміщень різного напрямку: осьові, зсувні і кутові. Неврівноважені зусилля тиску дутьового повітря передаються на систему поздовжніх елементів – тяжів. Тяжі встановлюють максимально можливої довжини вздовж усього прямого повітропроводу і штуцерів. Пружне подовження затяжок, що встановлюють на прямому повітропроводі, компенсується спеціально передбаченим «хвостовим» компенсатором, розташованим в кінці повітропроводу, а тяжів, розташованих на штуцерах, – бічними переміщеннями на компенсаторах прямого повітропроводу. Тяжі залежно від конструкції вузлів можуть бути виконані круглого перетину діаметром (100–130) мм або у вигляді прямокутної смуги еквівалентної площі. Такий перетин тяжів приймається для зменшення переміщення від їхнього поздовжнього пружного розширення.

Компенсатори, що встановлюють на штуцерах, сприймають осьові переміщення на довжині штуцера, зсувні переміщення в горизонтальній площині від осьового зсуву прямого повітропровода і зсувні переміщення у вертикальній площині від зростання кожуха повітронагрівача. Крім того, компенсатори повинні забезпечувати можливість розтискання з'єднань для заміни клапана гарячого дуття або його ущільнення. Величина цього додаткового переміщення становить (20–30) мм. Для забезпечення роботи компенсаторів ці додаткові переміщення повинні бути зарезервовані в їхній розрахунковій компенсувальній здібності.

Компенсатори, що встановлюють на прямому повітропроводі, сприймають осьові переміщення від термічного розширення ділянки повітропроводу і зсувні переміщення в горизонтальній площині від впливу штуцерів. Компенсатори виконують у вигляді сильфонних вставок, які здатні сприймати навантаження від внутрішнього тиску (окрім осьового), а також осьові, зсувні і кутового переміщення.

За неможливості розміщення «хвостовика» або довгих поздовжніх тяжів для сприйняття сили неврівноваженого тиску сильфонні компенсатори замикають, влаштовуючи навколо них систему коротких стяжних болтів. Такі компенсатори не можуть в автоматичному режимі в циклах «нагрів» і «дуття» компенсувати температурні переміщення, оскільки за затягнутих болтах зникає їхня компенсувальна здатність в осьовому напрямку, а за відпущених болтах не сприймаються зусилля неврівноваженого тиску. Тому в період розігріву гайки болтів слід не затягувати, щоб хвилі компенсатора могли вільно переміщатися. Після закінчення розігріву перед подачею дуття гайки необхідно затягнути для утворення неперервної системи, що сприймає осьові розтягувальні зусилля від надлишкового внутрішнього тиску. Під час зупинки повітронагрівача на ремонт після скидання тиску гайки болтів відпускають, а під час пуску операції повторюють. Для унеможливлення ручного регулювання роботи компенсаторів до складу болтових кріплень вводяться блоки тарілчастих пружньо-обтиснених пружин, які компенсують невеликі, до (10–15) мм, переміщення.

Прямий повітропровід гарячого дуття можна підвішувати до вище розташованих балок будівлі (естакади) повітронагрівачів через підвісні опори – кільцеве опорне ребро або «рушник». За потреби компенсації опорою переміщень під тяжі підвісок встановлюють пакети тарілчастих пружин з різним розташуванням тарілок. Для пружин, зазвичай, використовують пружини тарілчастого типу з послідовною або паралельно послідовною схемою складання.

Прямий повітропровід гарячого дуття може також спиратися на нижче розташовані балки естакади із застосуванням ковзних опорних частин. Для зниження горизонтальних сил тертя ковзання від переміщень повітропроводу, що передаються на естакаду, можуть застосовуватися опорні частини з використанням прокладок із матеріалів з низьким коефіцієнтом тертя (наприклад, прокладок із фторопласту).

Г.6.3Труба для взяття печі «на тягу» призначена для швидкого продування і охолодження внутрішнього об’єму доменної печі перед проведенням ремонтних робіт. Цей процес відбувається за рахунок природної тяги. Труба для взяття печі «на тягу» входить до загальної системи повітропроводу гарячого дуття і з'єднана з ним спеціальним відводом, на якому встановлений шибер. У разі влаштування в загальній схемі гарячого дуття компенсаторів, на відводі до труби також встановлюється компенсатор, розташування якого передбачається за шибером перед трубою, що дає змогу виконувати його незамкненим.

Конструктивно труба для взяття печі «на тягу» зазвичай виконується самонесною конструкцією, яка спирається стволом на фундамент і закріплюється горизонтальними в'язями до конструкцій естакади повітронагрівачів тощо. Кріпити трубу до кожухів повітронагрівачів не рекомендується. У разі вимушеного горизонтального прикріплення труби до одного або двох кожухів повітронагрівачів слід передбачити можливість їхнього незалежного переміщення за температурного зростання. За неможливості встановлення системи горизонтальних в'язів, що закріплюють трубу, як несна конструкція використовується вежа, а труба розташовується всередині неї. За такого компонувального рішення вежа може сприймати не тільки горизонтальні, але і вертикальні навантаження від труби і труба на фундамент може не спиратися.

Товщину оболонки труби зазвичай приймають такою, що дорівнює 12 мм зі збільшенням до 20 мм у місці спирання на фундамент. Всередині трубу футерують 1–2 шарами цегли, для підтримки яких встановлюють кільцеві ребра з кроком, кратним розміру цегли і відповідною кількістю швів між ними. Відстань між ребрами визначається за формулою:

L  n  (R + 2) + 10 + , (Г.1) де n – кількість шарів цегли між ребрами;

R – товщина цегли, мм;

2 – товщина шва між шарами цегли, мм;

10 – товщина ребра, мм;

 – компенсаційний зазор (приймається 10–15 мм).

Відстань між ребрами L не повинна перевищувати 1800 мм. Оскільки монтаж труби зазвичай здійснюється разом із футерівкою, слід обов'язково встановлювати ребра на відстані не більше ніж 200 мм від кінців монтажних марок труби.

Г.6.4Повітропровід холодного дуття бере свій початок від повітродувки, але траса повітропроводу від повітродувки до кордонів блока повітронагрівачів не входить до складу доменного цеху.

У межах доменного цеху повітропровід починається повітряно-розвантажувальним клапаном, що встановлюється на просторовій умовно нерухомій опорі. На сучасних блоках повітронагрівачів повітряно-розвантажувальний клапан може не встановлюватися, а надлишок повітря по скидному повітропроводу направляється в димову трубу. Від прямого повітропроводу холодного дуття до кожного повітронагрівача відходять трубопроводи, на яких встановлено клапани холодного дуття, що відокремлюють повітропровід від повітронагрівача.

Трубопровід виконується без футерівки з товщиною оболонки, шо дорівнює (10–12) мм. Повітря в ньому знаходиться під тиском 0,3÷0,5 МПа і його температура досягає 120÷150 °С. Повітропровід холодного дуття в межах блока повітронагрівачів, зазвичай, виконується без компенсаторів і його температурні переміщення компенсуються за рахунок самокомпенсації в місцях зміни напрямку траси і зниження жорсткості кутів повороту. Опори повітропроводу зазвичай виконуються підвісними.

Г.6.5Газопровід чистого газу. Для роботи пальника повітронагрівача як паливо використовується очищений у газоочиснику колошниковий доменний газ, який надходить на блок повітронагрівачів через зовнішні мережі з загальнозаводського колектора. Газ має низький тиск – до (15–20) кПа і температуру відповідно до кліматичних умов району. Товщина стінки труби не є розрахунковою і приймається зазвичай (8–10) мм. Для стоку конденсату газопровід виконується з ухилом не менше 0,5% т із влаштуванням у всіх нижніх точках водовідників. Газопровід залежно від конфігурації виконується без компенсаторів як самокомпенсувальний переміщення або з хвильовими дисковими незамкнутими компенсаторами. Опори газопроводу на естакаду повітронагрівачів виконуються підвісними з допомогою «рушників» або ковзними.

Г.6.6Централізована подача повітря в повітронагрівачі, що забезпечує процес горіння, здійснюється з допомогою повітропроводу, що транспортує повітря від станції подачі повітря горіння. Повітропровід розташований уздовж блока повітронагрівачів з відводами до кожного пальника. Тиск повітря незначний, близький до атмосферного, тому товщина стінки труби приймається конструктивною в межах (8–10) мм. Повітропровід, зазвичай, підвішують до несних конструкцій естакади повітронагрівачів за допомогою «рушників». Температурні переміщення повітропроводу компенсуються незамкненими дисковими компенсаторами.

Г.6.7Продукти горіння у вигляді диму, що видаляються з повітронагрівачів через димові клапани, направляються в димохід, який виконується або у вигляді спеціального цегляного лежака, розташованого нижче рівня землі, або у вигляді металевої труби, піднятої над поверхнею землі і розташованої на власних опорах. Останнє рішення набуло більшого поширення на сучасних печах. З димоходу дим відводиться до димої труби.

Внутрішній тиск у димоході відсутній, дим перебуває під незначним розрідженням, створюваним природною тягою димової труби. У зв'язку з цим товщина стінки труби не є розрахунковою і приймається відповідно до конструктивних міркувань у межах (8–12) мм, залежно від діаметра димоходу і відстанню між його опорами.

Температура диму епізодично може досягати 400 °С, у зв'язку з чим знижується межа плинності металу. У разі застосування звичайної вуглецевої сталі димар доцільно розташовувати на естакаді з досить частим його спиранням. У разі розташування димоходу на окремо розташованих опорах відстань між ними слід визначати з урахуванням зниженого розрахункового опору металу труби, застосовуючи коефіцієнт умов роботи оболонки димоходу приблизно γс = 0,5. Можливо також застосування сталей, більш стійких до підвищених температур відповідно до ДСТУ 8541 (сталь марки 15ХСНД тощо). Згідно з правилами охорони праці, підняті над поверхнею землі нефутеровані димоходи повинні бути ізольовані зовнішньою поверхневою ізоляцією. В окремих випадках димохід футерують, забезпечуючи при цьому максимальну температуру стінки не вище 100°С. Для сприйняття значних температурних переміщень димоходу встановлюються незамкнуті дискові компенсатори.

Г.6.8Установка утилізації тепла. Для підвищення економічної ефективності повітронагрівачів та енергозбереження доцільно використовувати тепло відпрацьованих нагрітих до температури (250–270)°С димових газів, шо зазвичай направляються в димову трубу для викиду в атмосферу. Установки утилізації тепла використовують тепло димових газів для попереднього нагрівання газу і повітря горіння перед подачею в повітронагрівачі. У цьому разі розігріті димові гази, що відходять від повітронагрівачів, надходять по димоходу до теплообмінника доменного газу і нагрівають доменний газ, який надходить туди з заводського колектора, до температури близько 180°С. Одночасно димові гази надходять до теплообмінника для підігрівання повітря горіння і нагрівають холодне повітря, що надходить туди від станції подачі повітря горіння також до температури близько 180°С. Потім нагріті газ і повітря надходять до газових пальників повітронагрівачів. Трубопроводи при цьому слід виконувати з зовнішньою ізоляцією. Димові гази після віддачі тепла спрямовуються до димової труби для викиду в атмосферу. За потреби відключення теплообмінників димові гази спрямовуються прямо в димову трубу, минаючи установку утилізації тепла.

Зниження жорсткості трубопроводів установки утилізації тепла для обмеження передачі значних зусиль на теплообмінники вирішується за рахунок установлення незамкнутих дискових компенсаторів, а також спиранням трубопроводів на ковзальні опори.

Г.6.9Будівля (естакада) повітронагрівачів розташовується поруч із повітронагрівачами і призначена для влаштування мостового крана, монорейок, технологічного обладнання, площадок для його обслуговування, різних приміщень і спирання газоповітропроводів.

Каркас естакади виконується у вигляді системи П-подібних багатоповерхових рам, просторова жорсткість яких забезпечується системою горизонтальних і вертикальних в'язів. Закріплення каркаса до кожухів повітронагрівачів забороняється.

Г.7Газоочисник. Колошниковий газ після грубого очищення в пиловловлювачі для можливості його подальшого використання проходить наступні стадії очищення в агрегатах, зблокованих в єдину установку – газоочисник. Він розташовується за пиловловлювачем, з якого через спеціальний з'єднувальний газопровід надходить газ.

Компонування газоочисника залежить від кількості ступенів очищення. Зазвичай після грубого очищення в пиловловлювачі газ проходить ще дві стадії очищення – напівтонку в скрубері і тонку в установках дросельних груп, у трубах-розпилювачах (труби Вентурі) і іноді в електрофільтрах або тканинних фільтрах. Безпосередньо за пиловловлювачем розташовується скрубер, потім дросельна група: комплекс згрупованих паралельно розташованих, установлених горизонтально клапанів. Перед дросельної групою зазвичай розташовується водовіддільник, за нею краплеуловлювач для збору шламової води і відділення від газу крапельної вологи. Агрегати газоочисника з'єднані між собою системою газопроводів.

Г.7.1Скрубер є циліндричною оболонкою діаметром (6–8) м заввишки (30–35) м, з конічним днищем і конічним або сферичним куполом. Кожух скрубера виконується завтовшки 16 мм зі збільшенням її до (20–25) мм у зонах крайового ефекту в місці сполучення оболонок купола і днища з циліндричною частиною. Конус днища складають і зварюють у перекинутому положенні. Для входу газу в нижній частині скрубера передбачається похилий патрубок, розташований приблизно під кутом 45°, до якого примикає з'єднувальний газопровід пиловловлювача. Відведення очищеного газу здійснюється через газопровід, розташований у куполі скрубера.

Зовні у верхній циліндричній частини скрубера встановлюють кілька ярусів кільцевих водопровідних труб із введеними всередину скрубера бризкальними форсунками. Навколо скрубера встановлюють кільцеві площадки для обслуговування трубопроводів зрошення, прикріплених до кожуха. Корпус скрубера спирається на постамент зі сталевих або залізобетонних колон.

Внутрішня поверхня скрубера не повинна мати виступних конструкцій або інших елементів (кронштейнів, площадок, решіток тощо).

Г.7.2Водовіддільник – циліндричний агрегат діаметром (6–9) м, заввишки (10–15) м з конічним днищем і куполом. До купола входять два патрубки, до яких приєднуються газопроводи, по одному з яких газ надходить для осушення, а по іншому осушений газ надходить або до споживача, або на подальше осушення. Кожух водовіддільника виконується завтовшки 16 мм зі збільшенням до 20 мм у зонах крайового ефекту в місці сполучення оболонок купола і днища з циліндричною частиною. У верхній частині внутрішнього об’єму водовідвідника встановлюється роздільна перегородка заввишки (2,0–2,5) м, яка виконується з листа завтовшки 20 мм, укріпленого ребрами з кутиків 90 мм × 8 мм.

Г.7.3Краплевловлювач-циклон має циліндричну конструктивну форму діаметром близько 6 м і заввишки до 30 м із конічними днищем і куполом. Кожух краплевловлювача виконується з листів завтовшки 12 мм зі збільшенням до 16 мм у місцях сполучення оболонок.

Подача газу в нього здійснюється через газопровід прямокутного перетину з розмірами приблизно 2400 мм × 1600 мм, що входить тангенціально в нижню частину циліндричної ділянки краплевловлювача. Розрахунок тангенціального підводу (з урахуванням можливості виникнення нештатних ситуацій) необхідно виконувати на внутрішній тиск, що дорівнює тиску під колошником. Підвід зміцнюють системою замкнутих ребер, установлених по його периметру, які зазвичай виконуються зі зварних таврів заввишки (300–400) мм, що встановлюють з кроком (400–500) мм. Вузли сполучення горизонтальних і вертикальних ребер виконуються жорсткими. У рівнях верхньої та нижньої частини отвору для входу тангенціального підводу на кожусі краплевловлювача встановлюють кільцеві ребра жорсткості таврового поперечного перерізу заввишки (300–400) мм. Для запобігання вібрації, пов'язаної з несиметричним напрямком входу газу, в конічному днищі встановлюють хрестовину з пласких листів заввишки (1500–2000) мм.

Відведення сухого очищеного газу здійснюється по газопроводу з купола краплевловлювача до загальнозаводського колектора.

Г.8Бункерна естакада. Найбільш поширеним рішенням естакади є виконання її у вигляді змішаної конструкції із застосуванням залізобетонних і металевих конструкцій: каркаса із залізобетонних рам з металевими в'язями і підвішених до каркаса сталевих бункерів.

Конструкції естакад і їхні основні розміри відрізняються: примиканням до естакад доменних печей, що вже експлуатуються, системою подачі матеріалів від бункерів до скіпового підйомника (з допомогою вагон-ваг або транспортерів), а також складом шихти.

Зі сталі в бункерній естакаді зазвичай виконуються:

— підрейкові балки; ґратки; похилі стінки; нижні частини бункерів;

— конструкції, що захищають залізобетонні частини бункерів від стирання;

— перекриття під транспортери подачі матеріалів;

— елементи перекриття в центральній частині естакади, що пов'язано з великими прогонами і навантаженнями;

— монорейки;

— тролейні стояки;

— сходи тощо.

Підрейкові балки двотаврового перетину звичайно мають розширений верхній пояс для закріплення рейок і захисні листи нижнього поясу, що захищають його від пошкодження матеріалами, що зсипаються з вагонів до бункерів.

Ґратки над бункерами, що захищають від потрапляння в них великих шматків матеріалу, встановлюють у рівні підошви рейок. Розмір комірок решіток приймається 300 мм × 300 мм.

Стінки бункерів виготовляються з листової сталі, покладеної на поперечні балки. Усі бункери виконуються у вигляді косої перекинутої піраміди. Коксові бункери мають дві тічки з розсікачем між ними. Ці рамки ефективно компенсують розпірні зусилля, запобігаючи деформації та руйнуванню місткості. Для підвищення жорсткості листової обшивки між рамками встановлюються ребра.

Захист поверхні бункерів від стирання виконується: для агломерата і добавок – сталевими ґратками, комірки яких забиваються матеріалом, що створює необхідний захисний шар; скрапних

— вузькоколійними рейками, розташованими через (170–180) мм із заповненням простору між ними сталебетоном; коксових – половинками двотаврів № 16 із заповненням клінкерною цеглою; течок бункерів і несних балок – елементами з низьколегованої марганцовістої сталі.

Г.8.1Скіпова яма. Наразі існує два основних рішення скіпової ями: у вигляді опускного колодязя або у вигляді правильного в плані багатокутника, утвореного із вертикальних пласких елементів. В обох випадках сталь застосовується не для основних конструкцій, а тільки для воронки і опор коксових ваг, обслуговувальних площадок і сходів, опор технологічного обладнання, проїзної частини вагонів-вагів, коксових грохотів тощо. Гідроізоляція скіпової ями нижче рівня грунтових вод також може виконуватися із сталевого листа завтовшки (8–10) мм.

Г.8.2Підіймач коксового дріб'язку. Підіймач складається з опори, бункерів, приміщення грохоту і проїзної частини скіпа, а також обслуговувальних площадок і сходів. Зазвичай опорою бункера є плоский хитний пілон з укладеними на нього головними балками. Балки виступають консолями над залізничною колією, другий їхній кінець закріплений до конструкцій бункерної естакади. На балках встановлюють бункери, виготовлені зі сталі завтовшки (8–10) мм.

Вище бункерів розташована каркасна утеплена будівля грохота. Над дахом будівлі встановлюється приймальня воронка, в яку зсипається матеріал зі скіпа, що знаходиться в цей момент на перекидному пристрої проїзної частини підіймача. Проїжджа частина, що складається з двох вертикальних ферм і з'єднувальної їх решітки, утворює конструкції відкритого перетину, стійкість яких забезпечується жорсткими напіврамами. Ферми проїзної частини прив'язані у вертикальній площині до конструкцій бункерної естакади, опор бункерів і їхніх кожухів, а також до приміщення грохота. Рух передніх і задніх скатів скіпа відбувається по різних рейках, що забезпечує його поворот і висипання вмісту.

ДОДАТОК Д

(обов´язковий)

НАВАНТАЖЕННЯ НА КОНСТРУКЦІЇ ДОМЕННОГО КОМПЛЕКСУ

Д.1Класифікацію навантажень на споруди доменного комплексу наведено в таблиці Д.1 (розглядати одночасно з ДБН В.1.2-2).

Вид навантаження

Вага несних і огороджувальних конструкцій, футерування, постійного обладнання, наприклад, холодильні плити доменної печі тощо

Вага стаціонарного обладнання та його впливи

Вага заповнення матеріалами і рідинами трубопроводів, бункерів і агрегатів

Вага відкладень промислового пилу

Робочий тиск газового середовища

Гідростатичний тиск рідин і сипких матеріалів

Температурні технологічні впливи за нормальної роботи

Вертикальні навантаження від мостових та підвісних кранів з квазіпостійними розрахунковими значеннями

Динамічні навантаження від обладнання

Навантаження на колони горна від шихти за нормальної роботи

Підіймання нормально завантаженого скіпа

Снігові навантаження з квазіпостійними розрахунковими значеннями

Температурні кліматичні впливи з квазіпостійними розрахунковими значеннями

Вага людей, ремонтних матеріалів на площадках з граничними чи експлуатаційними розрахунковими значеннями

Навантаження від рухомих мостових та підвісних кранів з граничними чи експлуатаційними розрахунковими значеннями

Навантаження від підіймально-транспортного устаткування навантажувачів, електрокарів, тельферів тощо

Навантаження від стаціонарного обладнання, зокрема динамічного, з граничними чи експлуатаційними розрахунковими значеннями у разі його перевантажень, пов'язаних з технологічним процесом, монтажем, ремонтами тощо

Навантаження на колони горна від шихти під час її зависання

Підіймання перевантаженого скіпа

Випробувальні навантаження

Температурні кліматичні впливи, снігові, вітрові та ожеледні навантаження з граничними чи експлуатаційними розрахунковими значеннями

Нерегулярні навантаження, пов'язані з порушеннями технологічного процесу і поломкою обладнання, у тому числі аварійного характеру:

— осадження шихти;

— аварійний динамічний вплив конусів;

— переповнення пилом пиловловлювача за несвоєчасного вивантаження;

— переповнення трубопроводів і агрегатів газоочисника конденсатом, водою до аварійного рівня через засмічення водовідвідників;

— температурні впливи під час руйнування футерування або виходу з ладу системи охолодження;

— навантаження на колони горна від шихти за її обриву після зависання;

— застрягання скіпа під час підіймання;

— обрив каната перевантаженого скіпа;

— вага відкладень у трубопроводах і агрегатах за різкого порушення режиму експлуатації.

Сейсмічні впливи.

Д.2Корисні навантаження на площадках і сходах поза місцями безпосереднього розташування обладнання приймається рівномірно розподіленим і наведено в таблиці Д.2.

Д.3Навантаження від відкладень пилу на зовнішніх суцільних покриттях враховуються тільки в радіусі не більше ніж 100 м від доменної печі. За ребристого настилу навантаження від пилу не враховуються. Навантаження від пилу приймаються тільки за кутах нахилу до горизонту від 0° до 45°, причому від 0° до 25° — за таблицею Д.3, а за кутах від 25° до 45° – за інтерполяцією (навантаження у разі 45° приймається таким, що дорівнює нулю).

Д.4Навантаження на газоповітропроводи та оболонки агрегатів доменного комплексу.

Д.4.1Відкладення у газоповітропроводах

Об'ємну масу відкладень у газоповітропроводах наведено в таблиці Д.4.

Значення кутів, що відповідають заповненням трубопроводів відкладеннями за нормального режиму експлуатації та у разі різкого його порушення, наведено на рисунку Д.1 та в таблиці Д.5.

Рисунок Д.1 – Кути, що відповідають заповненню трубопроводів відкладеннями

У газопроводах брудного газу навантаження від відкладень пилу всередині трубопроводів (умовно охоплюючи вагу зовнішніх ожеледних відкладень) у межах кутів нахилу трубопроводу до горизонту від 0 до 20° приймається за таблицею Д.6, а за кута нахилу 40° і більше – у розмірі 10 % від максимального навантаження. Величина навантаження за проміжних значень кута нахилу зазвичай приймається за інтерполяцією. У разі можливості відкладення цинкіту величина навантаження приймається за відповідним завданням.

Навантаження від відкладень пилу всередині газопроводів брудного газу (умовно охоплюючи вагу зовнішніх ожеледних відкладень) у межах кутів нахилу трубопроводу до горизонту від 0° до 20° наведено у таблиці Д.6.

Для газопроводів напівчистого газу навантаження від усіх відкладень приймається в половинному розмірі порівняно з навантаженнями для відповідних газопроводів брудного газу, але для того щоб це навантаження було не менше ніж для газопроводу чистого газу відповідного діаметра див. таблицю Д.6.

Для окремих піднятих ділянок газопроводу, з яких забезпечено стікання конденсату, навантаження можна приймати в половинному розмірі, а для окремих знижених ділянок, в які можливий стік, навантаження збільшується на 40 %.

Величини навантажень у таблиці Д.6 наведено для випадку, якщо відстань від точки, що відповідає верхньому рівню труби, до найближчого водовідведення не перевищує 100 м і за нахилу газопроводу не < 0,005.

Навантаження від відкладень для газопроводів чистого газу, %, від площі поперечного перерізу наведено в таблиці Д.7.

Величини характеристичних значень погонних навантажень від відкладень для газопроводів чистого газу, Н/м2, наведено в таблиці Д.8.

Примітка. Характеристичне значення навантаження від ваги колошникового пилу для трубопроводів, розташованих на відстані не більше ніж 100 м від джерела виділення пилу, приймається 450 Н /м2 горизонтальної проєкції за кута нахилу від 0 до 25. За кута нахилу від 25 до 45 – за лінійною інтерполяцією.

Характеристичні навантаження на 1 м довжини від ваги відкладень усередині газопроводів доменного комплексу на стадії експлуатації наведено в таблиці Д.9.

Характеристичні навантаження на 1 м довжини від ваги відкладень усередині трубопроводів, Н

Примітка 1. Для газопроводів вологого та сухого очищеного газу під кутом 10° навантаження приймають у розмірі 50 % від відповідних значень горизонтальних газопроводів. За кутів нахилу 0°…10° навантаження приймають за лінійною інтерполяцією.

Примітка 2. Для газопроводів брудного доменного газу за кутів нахилу 30°...40° навантаження приймають за лінійною інтерполяцією. Для газопроводів напівчистого доменного газу навантаження приймають у розмірі 50 % від відповідних значень для брудного доменного газу. Характеристичне навантаження від ваги відкладень усередині газопроводів у разі різкого порушення режиму експлуатації приймають у 2,5 раза більше відповідного навантаження на стадії експлуатації, але не більше ваги відкладень від 70 % внутрішньої місткості газопроводів.

Д.4.2Відкладення на газоповітропроводах

Характеристичні навантаження від відкладень пилу на газоповітропроводах наведено в таблиці Д.10.

Д.4.3Температурні навантаження на газоповітропроводи та оболонки приймають згідно з ДБН В.1.2-2, з урахуванням технологічних температур стінки труби, які приймаються за технологічним завданням. Для деяких газоповітропроводів технологічні температури стінки можуть бути прийняті за таблицею Д.11, якщо в технологічному завданні не зазначено інше.

Максимальну та мінімальну температуру для опор, а також трубопроводів, що транспортують газ/повітря з температурою зовнішнього повітря, приймають такою, що відповідає розрахунковим температурам зовнішнього повітря згідно з ДБН В.1.2-2.

Характеристичне значення різниці температур для визначення температурних деформацій та зусиль обчислюють за формулою:

 =t t − t або  =t t − t, (Д.1) max z z min де t, t – найбільша та найменша температура конструкції під час експлуатації;

max min t – температура конструкції на момент замикання системи.

z

Температура замикання t приймається за фактичною температурою замикання монтажу.

z Якщо невідомо фактичний час закінчення монтажу, температуру замикання слід визначати відповідно до ДБН В.1.2-2.

Якщо характеристичне значення температури стінки газоповітропроводу, прийнятої за таблицею Д.11 або за технологічним завданням, вище (нижче) характеристичного значення температури зовнішнього повітря в теплу (холодну) пору року t (t), зміни середніх температур w c перерізу елемента t, t визначаються за таблицею 11.1 ДБН В.1.2-2 з підстановкою у ow oc формули значень m m x x m x t Tex = γfm·t xTex (t Tex = γfm·t x Tex) замість значень t (t), (Д.2) m x де t Tex (t x) – характеристичне значення температури стінки газоповітропроводу, що приймається за таблицею Д.11 або за технологічним завданням.

Величина горизонтального навантаження, що передається на опори від рухомих опорних частин повітропроводів, дорівнює:

H = f  P, (Д.3) де f – коефіцієнти тертя;

P – вертикальне навантаження на опору.

Коефіцієнти тертя для рухомих опор приймають за таблицею Д.12.

Зазначене горизонтальне навантаження діє на опору, на яку безпосередньо спирається трубопровід, у напрямку вектора переміщення конкретної рухомої опорної частини, а також у зворотному напрямку на найближчу нерухому опору.

У разі визначення горизонтальних навантажень уздовж траси на опори трубопровідної системи сумарне навантаження слід визначати як різницю відповідних зусиль трубопроводів, що діють у протилежні боки з обох боків нерухомої опори. Найменше значення, що входить у різницю, приймають з коефіцієнтом 0,8. У разі однакових зазначених зусиль навантаження на опору приймають 0,2 одного з цих значень. На повне зусилля проєктують лише елементи, що прикріплюють трубопроводи.

Горизонтальні зусилля, що виникають від деформацій у системі трубопроводів, під час розрахунку опор розглядають як навантаження на них. Сумарне зусилля від цих деформацій, що передається у вигляді навантаження на нерухому опору системи

Q = P  T, (Д.4) де P – навантаження на опору від неврівноваженого розпору компенсаторів трубопроводів та неврівноваженого внутрішнього тиску (розрідження);

T – навантаження на опору від неврівноважених сил тертя у рухомих опорних частинах.

У разі самокомпенсовної схеми (без установлення компенсаторів) зусилля, спричинені температурним розширенням трубопроводу, визначають як реакції опор на його подовжування. Трубопровід розраховують на дію температури. При цьому всі опори приймають конкретної заданої жорсткості (податливості), яка залежить від їх геометричних схем і перерізів елементів, а жорсткості труб на поворотах траси приймаються зменшеними.

Крім визначення навантажень на опори від температурних деформацій провідного трубопроводу, необхідно враховувати зусилля від температурних деформацій супутніх трубопроводів, які спираються на ведучий.

Горизонтальні навантаження впоперек траси передаються на всі опори, що мають жорсткість у напрямі їх дії.

Під час укладання трубопроводів по естакадах принцип визначення навантажень не змінюється. Різниця полягає лише в тому, що горизонтальні навантаження вздовж траси сприймаються системою горизонтальних в'язів усередині температурного блока.

Д.4.4Характеристичне значення внутрішнього надлишкового тиску приймається за технічним завданням на проєктування. Розрахункові тиски під час випробувань газоповітропроводів доменного комплексу приймають за Д.4.5.

У схемах з компенсаторами, які не здатні сприймати зусилля від внутрішнього тиску (розрідження), що перевищує 20 кПа (наприклад, дискові компенсатори, сильфонні компенсатори без установлення тяг, що сприймають зусилля від тиску), у системі виникають зусилля від неврівноваженого тиску (розрідження). Ці зусилля діють на повороти трубопроводу, заглушки тощо і передаються на найближчі нерухомі опори, розрахунок яких проводиться з урахуванням зазначених зусиль.

Д.4.5Навантаження від зовнішнього зледеніння для газоповітропроводів з постійними позитивними температурами стінки під час експлуатації не враховується, для інших газоповітропроводів його величина приймається за рисунком Д.2 (короткочасна), що повторюється один раз на п'ять років.

Рисунок Д.2 – Навантаження від зовнішніх ожеледних відкладень для газоповітропроводів за можливих від’ємних температур стінки

Д.4.6Снігове навантаження під час експлуатації враховується тільки для газоповітропроводів охолодженого газу, температура яких нижче 0°С, для газоповітропроводів гарячого газу воно враховується тільки в період зупинки технологічного процесу. Якщо безпосередньо над газоповітропроводом розташований інший газопровід або обслуговувальна площадка з суцільним настилом, що запобігає потраплянню снігового покриву, снігове навантаження також не враховується.

Снігове навантаження для трубопроводів визначається відповідно до ДБН В.1.2-2. При цьому коефіцієнт переходу від снігового покриву на поверхні землі до снігового навантаження на газоповітропровід круглого перерізу приймається μ = 0,3, квадратного/прямокутного перерізу μ = 1,0, а ширина площі дії снігового навантаження – відповідає діаметру труби.

Снігове навантаження не враховується:

— для газоповітропроводів, у яких температура зовнішньої поверхні позитивна (тільки під час експлуатації, зупинення на ремонт і в процесі будівництва снігове навантаження слід враховувати);

— для обслуговувальних площадок з ґратчастим настилом;

— для газоповітропроводів, розташованих безпосередньо під іншими газовоздухопроводами або під обслуговувальними площадками з суцільним настилом.

Д.4.7Вітрове навантаження для газоповітропроводів слід визначати відповідно до ДБН В.1.2-2. Аеродинамічні коефіцієнти C, що залежать від взаємного розташування труб у aer пакетах, наведено в таблиці Д.13.

Д.5Конструкції повинні розраховуватися на випробувальний тиск повітрям. Випробуванню на надмірний внутрішній тиск піддаються окремі ділянки комплексу споруд доменного цеху і газоочисника. Позначення, найменування і величини тиску під час випробувань сталевих конструкцій доменних печей і газоочисників наведено в таблиці Д.14.

Примітка 1. Величини Р1, Р2, Р3, і Р4 – характеристичне значення надлишкового внутрішнього тиску під час експлуатації (тривале тимчасове навантаження):

Р1 – у повітропроводах холодного та гарячого дуття, у повітронагрівачах;

Р2 – під колошником, у газопроводах брудного газу, у пиловловлювачі, скруберах та електрофільтрах, у газопроводі напівчистого та чистого газу в межах газоочи сника до дросельної групи, а також у газопроводах напівчистого або чистого газу від газоочищення до міжконусного простору (за конусного завантажувального пристрою) або до накопичувального бункера/бункерів БЗП (за безконусного завантажувального пристрою);

Р3 – у газопроводі чистого газу від дросельної групи до листової засувки.

Примітка 2. Величини Р1, Р2, Р3, і Р4 – характеристичне значення надлишкового внутрішнього тиску під час експлуатації (тривале тимчасове навантаження):

Р1 – у повітропроводах холодного та гарячого дуття, у повітронагрівачах;

Р2 – під колошником, у газопроводах брудного газу, у пиловловлювачі, скруберах та електрофільтрах, у газопроводі напівчистого та чистого газу в межах газоочи сника до дросельної групи, а також у газопроводах напівчистого або чистого газу від газоочищення до міжконусного простору (за конусного завантажувального пристрою) або до накопичувального бункера/бункерів БЗП (за безконусного завантажувального пристрою);

Примітка 3. Встановленні розширювальної турбіни і відведення газу на розширювальну турбіну характеристичне значення надлишкового робочого тиску в газопроводі цієї ділянки приймається рівним Р2, а випробування на щільність перевіряється тиском, що дорівнює Р2 і на міцність – 1,25Р2;

Р4 – у загальнозаводському колекторі чистого газу, охоплюючи газопровід чистого газу до пальників повітронагрівачів.

Примітка 4. Доменна піч і газопровід брудного газу випробовуються на щільність тиском Р, але не більше тиску, отриманого за розрахунком, виходячи з погашення підіймальної сили ваги конструкцій порожньої печі. Випробування на міцність цих конструкцій не проводиться.

Таблицю складено для звичайної схеми газоочищення; у разі встановлення газорозширювальної турбіни величини випробувального тиску для споруд газоочисника встановлюються окремо.

Д.6Під час проєктування агрегатів і трубопроводів доменного комплексу слід враховувати температурні впливи, обумовлені технологічним процесом. Характеристичні значення температури t для агрегатів доменного комплексу приймають за технологічним завданням або, w за його відсутності, за таблицею Д.15. Температурні навантаження на газоповітропроводи, які транспортують газ підвищеної температури, приймають згідно з Д.4.3.

Таблиця Д.15 – Характеристичні значення температури t для агрегатів доменного w комплексу

Д.7Нанантаження (короткочасне) від рухомого складу, що застосовується в доменних цехах, наведено в таблиці Д.16.

Примітка 1. У розрахункових схемах зазначено тиск на вісь.

Примітка 2. Навантаження від скіпів та монтажного візка приймаються за технологічним завданням.

Д.8Характеристичне значення навантаження від шихти на конструкції, що безпосередньо сприймають це навантаження, наведено в таблиці Д.17.

υ – об´єм шихти (вище рівня прикладення навантаження);

γ – об'ємна вага шихти;

2 – динамічний коефіцієнт, що приймається за таблицею Д.19.

Д.9Навантаження від скіпа на похилий міст та підіймач коксової дрібниці визначається геометричним розкладанням рівнодіючих сил тяжіння, що діють на скіп, за напрямами тягового каната (вздовж рейки у разі обриву та застрягання) та нормального напрямку до рейки або верхньої напрямної:

— тимчасове навантаження (підіймання нормально завантаженого скіпа) g + 0,7    = T + P + P, (Д.5)

1 2

— тимчасове навантаження (підіймання перевантаженого скіпа) g +   = T + P + P, (Д.6)

1 2

— епізодичне навантаження (застрягання скіпа під час підіймання) g + (0  )  = T + P + P + H, (Д.7) і 1 2 або (обрив перевантаженого скіпа) g +   = P + P + E. (Д.8)

1 2

Вплив кожного з обчислених за формулами (Д.5)÷(Д.8) навантажень підсумовується із впливом порожнього скіпа, що опускається по іншому шляху:

g = T + P + P, (Д.9)

1 2 де g – власна вага скіпа;

0,7 – коефіцієнт нормального заповнення скіпа;

 – корисний об'єм скіпа, що дорівнює 0,9 його геометричного об'єму;  – насипна вага руди, що дорівнює 25 кН/м3;

T – зусилля в скіповому канаті, що виникає під час підіймання скіпа;

T – зусилля в скіповому канаті, що розвиває лебідка за максимально можливого і навантаження її електродвигуна; P та P – тиск на передню та задню осі скіпа;

1 2

H – сила опору, прикладена лише на рівні головки рейки;

E – неврівноважена складова, паралельна до рейки.

Під час розрахунку вертикальних ділянок шляхів підіймача коксової дрібниці горизонтальне навантаження від скіпа (у будь-якому напрямку) слід приймати 0,2 від ваги завантаженого скіпа.

ДОДАТОК Е

(довідковий)

ВИБІР СТАЛЕЙ ДЛЯ КОНСТРУКЦІЙ ДОМЕННОГО КОМПЛЕКСУ

Е.1Для кожухів доменних печей застосовувати:

1) для печей об'ємом 1800 м3 і більше:

— сталь марки 09Г2СЮч згідно з ДСТУ 8817 у нормалізованому стані (з наступним відпусканням) з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 20°С. У разі виготовлення кожуха зі сталі 09Г2СЮЧ згідно з ДСТУ 8817 до металу в місці чавунних і шлакових льоток пред'являється додаткова вимога щодо гарантії якості на зразках типу Шарпі (KCV) за температури мінус 40°С;

2) для печей об'ємом не більше 1800 м3 допускається використовувати:

а) для неохолоджуваних зон кожуха:

— сталь класу міцності С355 згідно з ДСТУ 8539 у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 20°С, що відповідає 5-й категорії відповідно до таблиці 3 ДСТУ 8539;

— сталь марки 09Г2С у нормалізованому стані за умови замовлення листової сталі категорії 9 (гарантія ударної в'язкості на зразках типу Шарпі за температури мінус 20°С) згідно з ДСТУ 8541;

б) для охолоджуваних зон кожуха:

— сталь класу міцності С355 згідно з ДСТУ 8539 у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 40 °С, що відповідає 6-й категорії відповідно до таблиці 3 ДСТУ 8539;

— сталь марки 09Г2С-12 згідно з ДСТУ 8541 у нормалізованому стані. Можлива заміна на сталь марки 09Г2С-9 згідно з ДСТУ 8541 за умови вмісту фосфору не більше ніж 0,020 % за масою.

Прокат для кожухів доменних печей повинен поставлятися з додатковими гарантіями щодо зварюваності згідно з 4.2.3 ДСТУ 8541 та з гарантією суцільності товстолистового прокату, що відповідає 1 класу суцільності згідно з таблицею В.1 додатка У ДСТУ 8818.

Група конструкцій для кожухів доменних печей – 1.

Товщина прокату для кожухів доменних печей має бути не менше ніж:

— під, горн, фурмена зона, заплечики – 60 мм:

— шахта, колошник, купол – 50 мм.

Для кожухів доменних печей об'ємом менше ніж 1800 м3 товщини кожуха можуть бути зменшені за відповідного розрахункового обґрунтування.

Е.2Для кожухів повітронагрівачів, які працюють під високим тиском за змінних навантажень і мають значні температурні деформації, слід застосовувати:

— сталь марки 09Г2СЮЧ згідно з ДСТУ 8817 у нормалізованому стані (з наступним відпусканням) з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 40°С;

— сталь марки 09Г2С-15 згідно з ДСТУ 8541 за умови атестації якості сталі на зразках типу Шарпі згідно з ДСТУ ISO 148-1 із забезпеченням ударної в'язкості не менше ніж 29 Дж/см2;

— сталь класу міцності С355 згідно з ДСТУ 8539 у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 40°С, що відповідає 6-й категорії відповідно до таблиці 3 ДСТУ 8539.

Повітропроводи холодного дуття за відповідного розрахункового обґрунтування допускається виконувати зі сталі класу міцності С255 згідно з ДСТУ 8539.

Група конструкцій для кожухів повітронагрівачів, повітропроводів гарячого та холодного дуття – 1.

Кожухи повітронагрівачів слід виконувати з прокату завтовшки (20–40) мм, повітропроводи гарячого дуття – (20-25) мм, повітропроводи холодного дуття – (10–12) мм, крім штуцерів, товщина яких приймається залежно від товщини кожуха повітронагрівача в місці врізання штуцера (товщина штуцера в місці врізання повинна бути не менше ніж 0,7 товщини кожуха).

У зв'язку зі змінними навантаженнями від внутрішнього тиску зварювання кожухів повітронагрівачів електрошлаковим способом не допускається.

Е.3Для кожухів пиловловлювачів, скруберів, електрофільтрів, циклонів, водовіддільників застосовувати:

— сталь класу міцності С355 згідно з ДСТУ 8539 у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 20 °С, що відповідає 5-й категорії відповідно до таблиці 3 ДСТУ 8539;

— сталь марки 09Г2СЮЧ згідно з ДСТУ 8817 у нормалізованому стані у товщинах від 10 до 20 мм та у нормалізованому та відпущеному стані у товщинах понад 20 мм (у замовленні на поставку листового прокату вказувати на використання під час оцінювання якості сталі зразків типу Шарпі);

— сталь марки 09Г2С-12 згідно з ДСТУ 8541 за товщини (10–40) мм;

— сталь марки 09Г2С-9 згідно з ДСТУ 8541 за товщини (4–10) мм.

Група для зазначених у п.11.38.3 конструкцій – 1.

Е.4Для труб у разі взяття печі «на тягу», циліндричних стовбурів ліфтів, бункерів, димових труб потрібно застосовувати сталь класу міцності С255 згідно з ДСТУ 8539.

За відповідного розрахункового обґрунтування допускається застосовувати:

— сталь класу міцності С355 згідно з ДСТУ 8539 у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 20 °С;

— сталь марки 09Г2С-4 згідно з ДСТУ 8541.

Група для зазначених у 11.38.4 конструкцій – 2.

Е.5Рекомендації щодо вибору марок сталей для газоповітропроводів наведено в таблиці Е.1.

1) — за умови атестації якості сталі на зразках типу Шарпі згідно з ДСТУ ISO 148-1 із забезпеченням ударної в'язкості не менше ніж 29 Дж/см2;

2) — у нормалізованому стані (з подальшим відпусканням) з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 40°С і після механічного старіння, а також з гарантією зварюваності «св»;

3) — у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 40°С, що відповідає 6-й категорії відповідно до таблиці 3 ДСТУ 8539;

4) — у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 20°С, що відповідає 5-й категорії відповідно до таблиці 3 ДСТУ 8539;

5) — у нормалізованому стані в товщинах від 10 до 20 мм і в нормалізованому і відпущеному стані в товщинах понад 20 мм (у замовленні на поставку листового прокату вказувати на використання під час оцінювання якості сталі зразків типу Шарпі);

6) — за товщини від 10 до 40 мм, а також з гарантією зварюваності «св»;

7) — за товщини від 4 до 10 мм, а також з гарантією зварюваності «св».

Е.6Марки сталей і групи основних стрижневих конструкцій доменного комплексу наведено в таблиці Е.2.

1)

— у нормалізованому стані з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу

Шарпі (KCV) за температури мінус 20°С, що відповідає 5-й категорії відповідно до таблиці 3

ДСТУ 8539; 2)

— у нормалізованому стані (з подальшим відпусканням) з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 20°С і після механічного старіння, а також з гарантією зварюваності «св»; 3)

— з гарантією ударної в'язкості за результатами випробувань зразків типу Шарпі (KCV) за температури мінус 40°С та після механічного старіння; 4)

— за товщини від 10 до 40 мм, а також з гарантією зварюваності «св»; 5)

— за товщини від 4 до 10 мм, а також з гарантією зварюваності «св».

Примітка 1. Цю таблицю потрібно розглядати одночасно з таблицею Г.1 ДБН В.2.6-198.

Примітка 2. Сталь С440 потрібно застосовувати згідно з ДБН В.2.6-198.

Е.7Застосування сталей для вище зазначених та інших конструкції комплексу доменної печі визначаються за 1–4 групами згідно з ДБН В.2.6-198, у тому числі сталей згідно з ДСТУ EN 10025-1, ДСТУ EN 10025-2, ДСТУ EN 10025-3, ДСТУ EN 10025-4, ДСТУ EN 10025-5, ДСТУ EN 10025-6.

ДОДАТОК Ж

(довідковий) МІНІМАЛЬНА ТОВЩИНА ЛИСТІВ ОГОРОДЖУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ БЕЗ ЗАХИСТУ ВІД

КОРОЗІЇ

) * Для алюмінію марок АД1М, АМцМ, АМг2М (алюміній інших марок без захисту від корозії до застосування не допускається). ) ** У разі фарбування поверхні листів з боку приміщень.

ДОДАТОК И

(обов'язковий)

АНКЕРНІ БОЛТИ ДЛЯ КРІПЛЕННЯ КОНСТРУКЦІЙ ТА ОБЛАДНАННЯ

И.1Анкерні болти (далі – болти) для кріплення будівельних конструкцій і обладнання до бетонних і залізобетонних елементів (фундаментам, силовим підлогам, стінам тощо) слід о застосовувати за розрахункової температури зовнішнього повітря до мінус 40 С включно.

Примітка. Розрахунковою температурою повітря взимку вважається середня температура повітря найхолоднішої п'ятиденки залежно від району будівництва відповідно до ДСТУ-Н Б В.1.1-27.

о

И.2У разі нагрівання бетону конструкцій понад 50 С, в які замуровують болти, у розрахунках слід враховувати вплив температури на характеристики міцності матеріалу конструкцій, болтів, підливок, клейових складів тощо.

Розрахункові технологічні температури встановлюються у завданні на проєктування.

И.3Болти, призначені для роботи в агресивному середовищі і в умовах високої вологості, слід проєктувати з врахуванням вимог їхнього захисту від корозії цинкуванням згідно ДСТУ EN ISO 1461.

И.4За наявності відповідного обґрунтування допускається використання інших способів фіксації обладнання на фундаментах (наприклад, на віброгасниках, на клею тощо).

И.5За конструктивним рішенням болти можуть виготовлятись з відігнутим кінцем, з анкерною сталевою пластиною, прямі і конусні (див. таблицю И.1).

За способом встановлення болти поділяться на дві основні групи: такі, що встановлюють до бетонування: мають відігнутий кінець або анкерну сталеву пластину; і такі, що встановлюють після бетонування фундаменту: монтують у просвердлені свердловини або спеціально утворені колодязі (прямі і конічні).

Прямі болти в колодязях фіксують синтетичним клеєм або за допомогою вібраційного заглиблення, а конічні – за допомогою розсувних царг або цементно-піщаних сумішей.

За умовами експлуатації болти поділяються на розрахункові і конструктивні. До розрахункових відносяться болти, які сприймають навантаження, що виникають під час експлуатації будівельних конструкцій або обладнання.

До конструктивних відносять болти, призначені для кріплення будівельних конструкцій і обладнання, стійкість котрих від перекидання або зсуву забезпечується за рахунок власної ваги цих конструкції або обладнання. Конструктивні болти також призначені для рихтування будівельних конструкцій під час монтування і забезпечення стабільної роботи конструкцій і обладнання під час експлуатації, а також для запобігання їхньому випадковому зміщенню.

Болти з відігнутим кінцем або анкерною сталевою пластиною можливо використовувати для кріплення конструкцій і обладнання без обмежень.

Болти, які встановлюють у колодязях, допускається застосовувати для кріплення будівельних конструкцій і обладнання, які не зазнають значних динамічних навантажень.

Для кріплення несних колон будівель і споруд, обладнаних мостовими кранами, а також для висотних будівель і споруд, де вітрове навантаження є одним із основних, забороняється використовувати болти, які установлюють у колодязях, за винятком болтів з конічним кінцем, що установлюють методом вібраційного заглиблення з глибиною свердловини не менше ніж 20d.

И.6Вибір марок сталі для анкерних болтів та їхніх конструкції і розміри слід приймати згідно з нормативно-правовими актами та/або нормативними актами.

И.7Розрахований опір сталі болтів на розтяг слід приймати відповідно до ДБН В.2.6-198.

И.8Усі болти слід застосовувати з попереднім натягом, що контролюється. Зусилля попереднього натягу F, яке для статичних навантажень слід приймати таким, що дорівнює 0,75 P, а для динамічних навантажень 1,1 P, де P – розрахункове навантаження, яке діє на болт.

Для будівельних конструкцій натяг болтів допускається виконувати стандартними ручними інструментами з граничним зусиллям (до упору).

)

* У дужках наведено глибину замурування для болтів діаметром менше ніж 16 мм.

)

** У дужках наведено значення коефіцієнта k для статичних навантажень.

Примітка. У разі конструктивного об'єднання анкерів в анкерну групу із спільною анкерною плитою допускається зменшення відстані між анкерами і глибиною замурування їх в бетон на основі розрахунку всієї анкерної групи.

И.9Площу поперечного перерізу болта (за різьбленням) слід визначати із умови міцності за формулою:

k P

A =, (И.1) sa

R ba де k =1,35 – для динамічних навантажень, 1,05 – для статичних навантажень.

Для висотних конструкцій (димові труби, витяжні башти тощо), для яких розрахунковим навантаженням є вітрове навантаження, – k = 1,18. Для знімних болтів з анкерними пластинами, встановленими в трубі, коефіцієнт k для динамічних навантажень приймається таким, що дорівнює k = 1,15.

И.10У разі динамічних навантажень переріз болтів, визначений за формулою (И.1), слід перевіряти на витривалість за формулою:

1,8x P

A = , (И.2) sa

 R ba де x – коефіцієнт навантаження, який приймається за таблицею И.1 залежно від конструкції болта;

 – коефіцієнт, який приймається за таблицею И.2 залежно від діаметра болта;

 – коефіцієнт, що враховує кількість циклів завантаження і приймається за таблицею И.3.

И.11У разі встановлення групи болтів для кріплення обладнання, значення розрахункового навантаження P, яке сприймається одним болтом, слід визначати для найбільш завантаженого болта за формулою:

N My

P = − +, (И.3) n y

 і де N – розрахункова поздовжня сила;

M – розрахунковий момент вигину;

n – загальна кількість болтів;

y – відстань від осі повороту до найвіддаленішого болта у розтягнутій зоні;

y – відстань від осі повороту до i-го болта, при цьому враховуються як розтягнуті так і і стиснуті болти.

Допускається приймати, що вісь обертання проходить через центр ваги опорної поверхні обладнання або башмака колони.

И.12Для наскрізних сталевих колон, що мають окремі башмаки, значення розрахункового навантаження розтягування на болт слід визначати за формулою:

P = (M − Nb) / nh

, (И.4) де N, M – відповідно поздовжня сила і момент вигину в наскрізній колоні на рівні верха фундаменту;

b – відстань від центра ваги перерізу колони до осі стиснутої гілки;

n – кількість болтів, що прикріплюють гілку колони;

h – відстань між осями гілок колони.

И.13Для опорних вузлів сталевих суцільних колон значення розрахункового навантаження, яке припадає на один розтягнутий болт, слід визначати за формулою:

P = (R b x − N) / n, (И.5) b s де R – розрахунковий опір бетону;

b b – ширина опорної пластини башмака;

s x – висота стискальної зони бетону під опорною плитою башмака, яка визначається відповідно до ДБН В.2.6-98, як для позацентрових стиснутих елементів;

N – розрахункова поздовжня сила у колоні:

n – кількість розтягнутих болтів, розташованих з одного боку башмака колони.

И.14Зусилля попереднього натягу болтів F для сприйняття горизонтальних (зсувних) зусиль у площині спирання устаткування на фундамент визначається за формулою:

Q − Nf

F = k, (И.6) nf де k – коефіцієнт стабільності натягу болтів, який слід приймати за таблицею И.1;

Q – розрахункова зсувна сила, яка діє в опорній площині;

N – нормальна сила;

f – коефіцієнт тертя, який приймається таким, що дорівнює 0,25;

n – кількість болтів.

И.15У разі сумісної дії вертикальних і горизонтальних (зсувних) сил значення зусиль натягу F0 болтів слід визначати за формулою:

F = F + F / k. (И.7)

0 1

И.16Зсувну силу Q, що діє в площині моменту згину, для наскрізних колон, які мають окремі башмаки під гілки колони, допускається сприймати силою тертя під стиснутою гілкою колони, що задовольняє умову:

M + N h(− b)

Q  f, (И.8) h де позначення такі самі, як у формулі (И.4).

Зсувну силу для сталевих суцільних колон, а також наскрізних колон, що діє перпендикулярно до площини згинального моменту (в'язеві колони), допускається сприймати силою тертя від дії поздовжньої сили і сили натягу болтів, яка задовольняє умови:

Q  f (nA R / 4 + N), (И.9) sa ba де f –- коефіцієнт тертя, який приймається таким, що дорівнює 0,25;

n – кількість болтів для кріплення стиснутої гілки колони або кількість стиснутих болтів, розташованих з однієї сторони башмака колони суцільного перерізу;

A – площа перерізу одного болта;

sa

N – мінімальна поздовжня сила, що відповідає мінімальна поздовжня сила, що відповідає навантаженням, від яких визначається сила зсуву.

И.17Мінімальну глибину замурування болтів у бетон H для бетону марки B 12.5 і сталі марки ВСт3кп2-И слід приймати за таблицею И.1.

Для інших марок сталі болтів або інших класів бетону за міцністю на стиск мінімальну глибину замурування H болтів слід визначатиза формулою

H = Hm m, (И.10)

0 1 2 де m – відношення розрахункового опору розтягуванню бетону В12,5 до розрахункового опору бетону прийнятого класу. Для болтів діаметром 24 мм і більше, які встановлюють в колодязі готових фундаментів, коефіцієнт m слід приймати таким, що дорівнює 1,0;

m – відношення розрахункового опору металу болтів прийнятої марки сталі до розрахункового опору сталі марки ВСт3кп2-И.

И.18Для конструктивних болтів із відігнутим кінцем глибину замурування в бетон допускається приймати такою, що дорівнює -15 d, для болтів з анкерними сталевими пластинами - 10 d, а для болтів, які встановлюють в колодязі - 5 d.

И.19Найменші допустимі відстані між осями болтів і від осі крайніх болтів до граней фундаментів наведені в таблиці И.1.

Відстані між болтами, а також від осі болтів до грані фундаменту допускається зменшити на 2 d при відповідному збільшенні глибини замурування болта на 5 d.

Відстань від осі болта до грані фундаменту допускається зменшити ще на один діаметр за наявності спеціального армування вертикальної грані фундаменту в зоні встановлення болта.

В усіх випадках відстань від осі болта до грані фундаменту не повинна бути менше 0,1 м для болтів діаметром не більше 30 мм, 0,15 м для болтів діаметром від 32мм до 48 мм включно і 0,2 м для болтів діаметром понад 48 мм.

И.20Під час установлення спарених болтів (наприклад, для закріплення несних сталевих колон будівель і споруд) слід передбачати загальну анкерну сталеву пластину з відстанню між отворами, яка дорівнює проєктній відстані між осями болтів, або встановлювати окремі болти на відповідному рівні.

ДОДАТОК К

(довідковий)

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173

2. Правила улаштування електроустановок (ПУЕ), наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21.07.2017 № 476

3. Інструкція з експлуатації аеродромів державної авіації України, затверджена наказом Міністерства оборони України 01.07.2013 № 441 (у редакції наказу Міністерства оборони України 23 вересня 2020 року № 348), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22 липня 2013 р. за № 1229/23761.

4. Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 30.12.2014 № 1417, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 березня 2015 р. за № 252/26697.

УДК 69 (083.74) ОХС 91.040.20

Ключові слова: споруди, підпірні стінки, підвали, тунелі і канали, занурені колодязі, резервуари, газгольдери, засіки, бункери, силоси, вугільні башти, естакади, галереї, градирні, баштові копри, вибухопожежна небезпека, охорона навколишнього середовища, категорії безпеки А, Б, В, корозія, фундамент, висота підпірних стін, тиск Ґрунту, стійкість.

______________________________________________________________