ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій

ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ

ПЛАНУВАННЯ ТА ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ

ДБН Б.2.2-12:2019

Актуалізований текст в останній редакції із змінами, внесеними Зміною № 1

(у контрольному стані)

Київ Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ ПЛАНУВАННЯ ТА ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ

ДБН Б.2.2-12:2019

Актуалізований текст в останній редакції із змінами, внесеними Зміною № 1

(у контрольному стані)

Київ

Мінрозвитку

ДБН Б.2.2-12:2019

ПЕРЕДМОВА

1 РОЗРОБЛЕНО: Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М.Білоконя" РОЗРОБНИКИ: І. Шпилевський (керівник розробки); Ю. Палеха (науковий керівник, д-р. геогр. наук; А. Економов, відповідальний виконавець; Г. Айлікова, канд. техн. наук; Л. Безкоровайна;

Т. Губенко; Д. Жуков; В. Лавринчук;

В. Ліговська; О. Малишева; В. Муха; А. Олещенко, канд. геогр. наук;

, канд. техн. наук

КНУБА (М. Дьомін, д-р. арх.; В. Нудельман, д-р. геогр. наук;

Т. Панченко, д-р. арх.; О. Сингаївська, д-р. техн. наук;

О. Сергейчук, д-р. техн. наук;

Л. Золотар; А. Мамедов, канд. техн. наук; О. Міщенко;

А. Омшанська, канд. арх.; М. Осетрін, канд. техн. наук;

О. Пантюхіна, канд. арх.;

О. Приймаченко, канд. техн. наук; М. Биваліна, канд. техн. наук;

П. Чередніченко; В. Яценко, канд. арх.)

ДП "НДПІмістобудування" (М. Сюр; В. Онищенко, канд. арх.;

В. Глеба, канд. держ. упр.; І. Соколов; Т. Жаворонкова;

Н. Соковніна)

ДП "УКРНДПІЦИВІЛЬБУД" (О. Чижевський, канд. арх.;

С. Буравченко, канд. арх.; З. Денисенко; Т. Криштоп, канд. техн.

наук; В. Максименко; М. Омельчук; О. Ханенко;

С. Шаманський, канд. техн. наук)

КО "Інститут Генерального плану м. Києва" (С. Броневицький, д-р. техн. наук; Т. Нечаєва, канд. арх.; Н. Гонтарик; О. Мішкіна;

В. Присяжнюк; М. Римар-Щербина; Н. Растовська;

І. Соболєв)

Інститут урбаністики Г. Фільваров, д-р. арх.;

А. Плешкановська, д-р техн. наук)

ПРАТ "ХАРКІВСЬКИЙ ПРОМБУДНДІПРОЕКТ" (О. Удовиченко)

ПАТ "УкрНДІінжпроект" (П. Зембицький; П. Матичин; Г. Шатило)

ДП "УКРНДІВОДОКАНАЛПРОЕКТ" (О. Оглобля, д-р. техн. наук;

С. Краток)

ПАТ "КиївЗНДІЕП" (В. Куцевич, д-р. арх.; Б. Губов)

УкрНдіЦЗ (В. Ніжник, канд. техн. наук; Я. Балло, канд.

техн. наук; Р. Уханський, канд. техн. наук; С. Поздєєв, д- р. техн. наук) ДСНС України (В. Федюк; О. Лановенко;

А. Бобир)

ДУ "Інститут громадського здоров’я імені О.М.Марзєєва НАМН України"

(А. Сердюк, академік НАМНУ; В. Махнюк, д-р. мед. наук;

В. Акіменко, д-р. мед. наук; Ю. Думанський, д-р. мед. наук;

В. Станкевич, д-р. мед. наук; С. Могильний)

ДП "НДКТІ МГ" (І. Сатін, канд. техн. наук)

ОДАБА (Є. Вітвицька, канд. техн. наук)

МІНРЕГІОН України (С. Білоус)

2 ВНЕСЕНО ТА Департамент містобудування, архітектури та планування територій ПІДГОТОВЛЕНО ДО Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального ЗАТВЕРДЖЕННЯ: господарства України

III

ДБН Б.2.2-12:2019

3 ПОГОДЖЕНО: Державна служба України з надзвичайних ситуацій, лист від 13.03.2019 № 01-3868/261

Міністерство культури України, лист від 01.04.2019 № 964/10-1/14-19

Міністрество молоді та спорту України, лист від 07.03.2019 № 1658/11

Міністерство інфраструктури України, лист від 27.03.2019 № 3736/18/10-19

Міністерство освіти і науки України, лист від 02.04.2019 № 1/12-2048

Міністерство екології та природних ресурсів України, лист від 15.03.2019 № 5/1-7/2966-19

Міністерство охорони здоров’я, лист від 18.03.2019 № 26.1-16/561-19/7084

Міністерство внутрішніх справ України, лист від 01.04.2019 № 4442/05/25-2019

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, лист від 02.04.2019 № 602-123-20-2/6707 ЗАТВЕРДЖЕНО: Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 р. № 104 НАБРАННЯ ЧИННОСТІ: (з 2019-10-01)

НА ЗАМІНУ: ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" IV

ДЕР ЖАВН І БУД ІВЕЛЬН І НОРМИ УКРАЇНИ

ПЛАНУВАННЯ ТА ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ

ПЛАНИРОВКА И ЗАСТРОЙКА ТЕРРИТОРИЙ

PLANNING AND BULDING OF TERRITORIES

Чинні від 2026–01–01

1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

1.1Ці державні будівельні норми поширюються на планування і забудову територій населених пунктів та міжселенних територій на державному, регіональному та місцевому рівні й застосовуються у відповідності з [7].

1.2Ці норми обов’язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об’єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях

1.3Ці норми не поширюються на планування та забудову територій стратегічних об’єктів, об’єктів військово-промислового комплексу, пенітенціарних об’єктів, специфічних та вузькоспеціалізованих виробництв (у тому числі вугільних розрізів і шахт, газосховищ і газоперекачувальних станцій, кар’єрів відкритого видобутку корисних копалин).

2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ

У цих Нормах є посилання на такі документи:

ДБН А.2.1-1-2008 Інженерні вишукування для будівництва

ДБН Б.1.1-13:2021 Склад та зміст містобудівної документації на державному та регіональному рівнях

(Долучено, Зміна № 1)

ДБН Б.1.1-14:2021 Склад та зміст містобудівної документації на місцевому рівні

(Долучено, Зміна № 1)

ДБН Б 2.2-5:2011 Планування і забудова міст, селищ і функціональних територій. Благоустрій територій

ДБН В.1.1-7:2016 Пожежна безпека об’єктів будівництва. Основні вимоги

ДБН В.1.1-12:2014 Будівництво у сейсмічних районах України

ДБН В.1.1-25:2009 Захист від небезпечних геологічних процесів, шкідливих експлуатаційних впливів, від пожежі. Інженерний захист територій та споруд від підтоплення та затоплення

(Долучено, Зміна № 1)

ДБН В.1.1-31:2013 Захист територій, будинків і споруд від шуму

ДБН В.1.2-4:2019 Інженерно-технічні заходи цивільного захисту

(Змінено, Зміна № 1)

ДБН В.2.2-4:2018 Будинки і споруди. Заклади дошкільної освіти

ДБН В.2.2-5:2023 Захисні споруди цивільного захисту

(Долучено, Зміна № 1)

ДБН В.2.2-15:2019 Житлові будинки. Основні положення

ДБН В.2.2-40:2018 Інклюзивність будівель і споруд

(Долучено, Зміна № 1)

ДБН В.2.3-4:2015 Автомобільні дороги. Частина 1. Проектування. Частина 2. Будівництво

ДБН В.2.3-5:2018 Вулиці та дороги населених пунктів

ДБН В.2.3-7:2018 Споруди транспорту. Метрополітени

ДБН В.2.3-15:2007 Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів

ДБН В.2.3-18:2007 Трамвайні та тролейбусні лінії. Загальні вимоги до проектування

ДБН В.2.4-2-2005 Полігони твердих побутових відходів

ДБН В.2.4-5:2012 Хвостосховища і шламонакопичувачі. Частина І. Проектування. Частина ІІ. Будівництво

ДБН В.2.5-16-99 Визначення розмірів земельних ділянок для об’єктів електричних мереж

ДБН В.2.5-20:2018 Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди. Газопостачання

ДБН В.2.5-23:2010 Інженерне обладнання будинків і споруд. Проектування електрообладнання об’єктів цивільного призначення

ДБН В.2.5-39:2008 Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди.Теплові мережі

ДБН В.2.5-64:2012 Внутрішній водопровід та каналізація

ДБН В.2.5-74:2013 Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування

ДБН В.2.5-75:2013 Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування

ДБН В.2.5-77:2014 Котельні

ДБН В 2.6-31:2016 Теплова ізоляція будівель

ДСП 145 Державні санітарні норми та правила утримання територій населених місць

ДСП 173-96 Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів

ДСП 1370/23902 Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей

ДСП 2.2.4-171-10 Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною

ДСН 239-96 Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань

ДСТУ 8635:2016 Геліоенергетика. Площадки для фотоелектричних станцій

ДСТУ 8767:2018 Пожежно-рятувальні частини. Вимоги до дислокації та району виїзду, комплектування пожежними автомобілями та проектування

ДСТУ 4100:2021 Безпека дорожнього руху. Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування

(Долучено, Зміна № 1)

ДСТУ 9222:2023 Пожежна безпека. Протипожежний захист систем зарядки електромобілів. Основні положення

(Долучено, Зміна № 1)

ДСТУ EN 61140:2019 Захист від ураження електричним струмом. Загальні аспекти щодо установок та обладнання (EN 61140:2016, IDT; IEC 61140:2016, IDT)

(Долучено, Зміна № 1)

ДСТУ EN 62196-1:2014 Вилки, розетки, транспортні з'єднувачі та вводи. Провідність зарядження електричних транспортних засобів. Частина 1. Загальні вимоги (EN 62196-1:2012 + EN 62196-1:2012/A11:2013 + EN 62196-1:2012/AC:2012, ІDТ)

(Долучено, Зміна № 1)

ДСТУ EN 62196-2:2019 (EN 62196-2:2017, IDT; IEC 62196-2:2016, IDT) Вилки, розетки, транспортні з'єднувачі та вводи. Провідність зарядження. Частина 2. Сумісність розмірів і вимоги взаємозамінності штиря та трубчастого виводу пристосувань для змінного струму

(Долучено, Зміна № 1)

ДСТУ EN ІЕС 61851-1:2021 Система зарядки електричних транспортних засобів дротова. Частина 1. Загальні вимоги (EN ІЕС 61851-1:2019, ІDТ; IEC 61851-1:2017, ІDТ)

(Долучено, Зміна № 1)

ДСТУ IEC 60529:2019 Ступені захисту, забезпечувані корпусами (IP-код) (IEC 60529:2013, IDT).

(Долучено, Зміна № 1)

ДСТУ Б Б.2.2-10:2016 Склад та зміст науково-проектної документації щодо визначення меж і режимів використання зон охорони пам’яток архітектури та містобудування

ДСТУ-Н Б Б.1.1-19:2013 Настанова з виконання розділу інженерно-технічних заходів цивіль-ного захисту (цивільної оборони) у містобудівній документації на мирний час

ДСТУ-Н Б Б.2.2-7:2013 Настанова з улаштування контейнерних майданчиків

ДСТУ-Н Б.Б 2.2-9:2013 Настанова щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) для визначення прибудинкових територій багатоквартирної забудови

ДСТУ-Н Б В.1.1-27:2010 Будівельна кліматологія

ДСТУ-Н Б В.2.2-27:2010 Настанова з розрахунку інсоляції об’єктів цивільного призначення

ДСТУ-Н Б В.2.3-34:2016 Настанова з виконання робіт при будівництві мостів та труб

СНиП 2.05.06-85* Магистральные трубопроводы (Магістральні трубопроводи)

СНиП 2.05.07-91 Аэродромы (Аеродроми)

3 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

У цих нормах вжито терміни, встановлені:

Водним кодексом України: водний об’єкт, водний фонд, водоохоронна зона, прибережна захисна смуга;

Земельним кодексом України: державний земельний кадастр, смуги відведення, земельна ділянка, категорії земель;

Кодексом цивільного захисту України: інженерно-технічні заходи цивільного захисту, захисні споруди цивільного захисту;

Повітряним кодексом України: аеродром, аеропорт, приаеродромна територія, землі аеропортів (аеродромів);

Законом України «Про автомобільні дороги»: автомобільна дорога, об’єкти дорожнього сервісу, проїзна частина, смуга руху;

Законом України «Про альтернативні джерела енергії»: альтернативні джерела енергії, енергія сонячного випромінювання, енергія вітру, комбіновані вітро-сонячні системи;

Законом України «Про благоустрій населених пунктів»: благоустрій населених пунктів;

Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів»: станція зарядки електромобілів (електрозарядна станція);

Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки»: буферна зона, екологічна мережа, природний коридор, природний ландшафт, природний регіон;

Законом України «Про засади державної регіональної політики»: регіон, державна регіональна політика, макрорегіон, мікрорегіон, регіональний розвиток, державна стратегія регіонального розвитку;

Законом України «Про землеустрій»: проєкт землеустрою щодо використання території населеного пункту, документація із землеустрою, землеустрій;

Законом України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів»: землі енергетики, зона впливу електромагнітного поля, кабельна лінія електропередачі, магістральна теплова мережа, об’єкт енергетики, охоронна зона магістральних теплових мереж, охоронні зони об’єктів енергетики, повітряна лінія електропередачі, санітарно-захисна зона об’єктів енергетики, теплова мережа, трансформаторна підстанція;

Законом України «Про інвестиційну діяльність»: інвестиційний проєкт;

Законом України «Про індустріальні парки»: індустріальний (промисловий) парк;

Законом України «Про інноваційну діяльність»: інноваційна діяльність, інноваційне підприємство;

Законом України «Про курорти»: курорт, санаторно-курортні заклади, округ санітарної охорони, зони округу санітарної охорони;

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»: територіальна громада;

Законом України «Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва»: зелена зона, лісопарк, ліс населеного пункту, парк, рекреаційна зона, сквер, урочище;

Законом України «Про основи містобудування»: містобудування, розробка і реалізація містобудівної документації;

Законом України «Про основи національної безпеки України»: національні інтереси, пріоритети національних інтересів;

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»: багатоквартирний будинок, прибудинкова територія;

Законом України «Про охорону земель»: земельні ресурси;

Законом України «Про охорону культурної спадщини»: об’єкти культурної спадщини, нерухомий об’єкт культурної спадщини, пам’ятка культурної спадщини, види об’єктів культурної спадщини: археологічні об’єкти культурної спадщини, історичні об’єкти культурної спадщини, об’єкти монументального мистецтва, об’єкти архітектури, об’єкти містобудування, об’єкти садовопаркового мистецтва, ландшафтні території, об’єкти науки і техніки; зони охорони пам’ятки культурної спадщини, історичний ареал населеного місця, історичне населене місце; традиційний характер середовища, консервація, музеєфікація, пристосування, реабілітація, ремонт, реставрація, щойно виявлений об’єкт культурної спадщини, об’єкт всесвітньої спадщини, буферна зона, історико-культурний заповідник, історико-культурна заповідна територія, режими використання пам’яток, охоронюваних археологічних територій, межі та режими використання зон охорони пам’яток, план організації території історико-культурного заповідника, план організації історико-культурної заповідної території;

Законом охорону навколишнього природного середовища»: України «Про охорона навколишнього природного середовища;

Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів»: магістральний трубопровід, охоронна зона об’єктів магістральних трубопроводів;

Законом України «Про природно-заповідний фонд України»: землі природно-заповідного фонду, природні території та об’єкти, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»: Генеральна схема планування території України, генеральний план населеного пункту, детальний план території, інженерно-транспортна інфраструктура, комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, лінії регулювання забудови, містобудівна документація, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, план зонування території, примівська зона, проєктна документація, схема планування території на регіональному рівні, територія, червоні лінії;

Законом України «Про ринок електричної енергії»: електрична енергія, електрична мережа, первинне джерело енергії;

Законом України «Про систему громадського здоров’я»;

Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»: технологічний парк (технопарк);

Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів»: промисловий район, сільський район;

Законом України «Про стратегічну екологічну оцінку»: стратегічна екологічна оцінка;

Законом України «Про трубопровідний транспорт»: магістральний трубопровід, об’єкти трубопровідного транспорту, охоронна зона;

Законом України «Про туризм»: туризм, турист;

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 926 «Про затвердження Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації»: атрибутивні дані об’єкта містобудівної документації, блакитні лінії, вид використання території, база геопросторових даних містобудівної документації на місцевому рівні, геопросторові дані містобудівної документації, графічні матеріали містобудівної документації, державні інтереси, діловий центр, дозволений вид використання території (земельної ділянки), жовті лінії, зелені лінії, індикатори, комплексний об’єкт містобудування, комплексність забудови, метадані містобудівної документації, науково-проєктна документація, об’єкти містобудівної документації, переважний (основний) вид використання території (земельної ділянки), перспектива розвитку громади, план реалізації містобудівної документації, планувальна структура території, показники сучасного стану, природоохоронні території та об’єкти, проєктні показники, прогнозні показники, проєктні рішення, робоча група, соціально-планувальна структура, стратегічна сесія, стратегія просторового розвитку території, супутній вид використання території (земельної ділянки), тематичний підрозділ, тематичний розділ, транспортна мобільність, транспортний попит, функціональне використання території, функціональне призначення території;

Положенням «Про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України», затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.06.2009 № 330, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України

22.07.2009за № 679/166: екскурсант, рекреант, рекреація, рекреаційна діяльність;

Національним стандартом України ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення»: база відпочинку, будинок відпочинку, готель, готель-люкс, апарт-готель, акватель, дитячий табір, індивідуальний засіб розміщення, кемпінг, мотель, пансіонат, санаторій, табір праці та відпочинку, туристична база, туристичний комплекс;

Правилами безпечної експлуатації електроустановок споживачів (ДНАОП 0.00-1.21-98), затвердженими наказом Держнаглядохоронпраці України від 09.01.1998 № 4: електроустановка».

Інші терміни у цих нормах вжито в значенні, наведеному в Законах України «Про архітектурну діяльність», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», «Про охорону археологічної спадщини».

У цих нормах додатково використано такі терміни та визначення позначених ними понять:

3.1автозаправна станція

Комплекс будівель, споруд, технологічного обладнання, що призначено для:

а) приймання, зберігання моторного палива (бензин, дизельне паливо та скраплений вуглеводневий газ (СВГ)) та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту);

б) заправлення автотранспорту стисненим природним газом;

Вирізняють комплексні та спеціалізовані автозаправні станції:

3.1.1автозаправний комплекс

Автозаправна станція з об’єктами обслуговування водіїв, пасажирів (роздрібна торгівля продуктами харчування), автотранспорту (технічного обслуговування, миття автомобілів, роздрібна торгівля запасними частинами, мастильними речовинами)

3.1.2автозаправна станція багатопаливна (A3C БП/БП A3C)

Автозаправна станція, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту моторним паливом декількох видів: бензин, дизельне паливо, скраплений вуглеводневий газ (СВГ) або будь-яка комбінація цих видів палива

3.1.3автозаправна станція блочна

Автозаправна станція з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розміщенням паливороздавальних колонок (далі — ПРК) над резервуаром зберігання палива та виконано як цілісний заводський виріб

3.1.4автозаправна станція контейнерна (контейнерна автозаправна станція)

Автозаправна станція з наземним або надземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розміщенням паливороздавальної колонки у контейнері зберігання палива та виконано як цілісний заводський виріб

3.1.5автозаправна станція модульна (модульна автозаправна станція)

Автозаправна станція з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива

3.1.6автозаправна станція традиційна (традиційна автозаправна станція)

Автозаправна станція з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням резервуарів зберігання палива і паливно-роздавальних колонок

3.1.7автомобільна газозаправна станція СВГ (АГЗС)

Комплекс, призначений для заправки газобалонних автомобілів СВГ, до складу якого входять споруди та обладнання допоміжного призначення (будинки та приміщення для сервісного обслуговування автомобілів, водіїв та пасажирів, інші допоміжні будинки)

3.1.7.1автомобільний газозаправний пункт СВГ (АГЗП)

Комплекс, призначений для заправки газобалонних автомобілів СВГ, у складі якого не передбачено будинки та приміщення для обслуговування автомобілів, водіїв та пасажирів, інші допоміжні будинки

3.1.7.2автомобільна газонаповнювальна компресорна станція (АГНКС)

Автозаправна станція, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту тільки стисненим природним газом

3.1.8паливозаправний пункт

Автозаправна станція, яку розташовано на території підприємства і призначено для заправлення автотранспорту, який належить підприємству

3.2архітектурно-планувальна структура

Штучно сформоване матеріальне середовище (містобудівна система), що забезпечує перебіг процесів життєдіяльності територіальної громади, населеного пункту, складається з двох функціонально-планувальних компонентів, які принципово розрізняються між собою за характером видів діяльності: комунікаційні та території внутрішньоквартальної забудови

3.3багатоквартирна забудова

Територія житлової забудови або її частини, у межах якої розташовано багатоквартирні житлові будинки

3.4багатофункціональні споруди

Будинки і комплекси, які формуються з приміщень, їхніх груп, різного громадського, житлового та іншого призначення, поєднання яких обумовлено функціонально-планувальною доцільністю і містобудівними вимогами

3.5будинок дачний

Житловий будинок садибного типу для використання протягом року для відпочинку, тимчасового перебування або постійного проживання

3.6будинок садовий

Будівля для літнього (сезонного) використання, яка в частині нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не обов'язково відповідає нормативам, установленим для житлових будинків постійного проживання

3.7відсоток забудови

Відношення площі під забудовою (див. п. 3.43) до площі відповідної території земельної ділянки

3.8внутрішній транспорт

Сукупність транспортних ліній і вузлів та рухомого складу, призначеного для внутрішньоміських пасажирських та вантажних перевезень

3.9громадський центр

Територія концентрованого розміщення закладів та підприємств обслуговування населення, адміністративних будівель у просторово-планувальній структурі населеного пункту

3.10демографічний прогноз

Науково обґрунтоване передбачення основних параметрів руху населення та майбутньої демографічної ситуації: чисельності, статево-вікової та сімейної структури, народжуваності, смертності, міграції, що становить базу для подальших прогнозів та планів соціально-економічних процесів загалом, розрахованих на фіксовані в часі періоди

3.11житлова група

Два або більше житлових будинки, прибудинкова територія яких планувально організована як простір загального користування мешканцями цих будинків

3.12житлова одиниця

Одноквартирний будинок та/або квартира у зблокованому будинку чи багатоквартирному будинку, що призначені для одного домогосподарства

3.13житловий район

Елемент соціально-планувальної структури населеного пункту, що складається з декількох мікрорайонів та повного комплексу об’єктів періодичного обслуговування з радіусом досяжності 1,0 км — 1,5 км і обмежений магістралями (міського або районного значення) або природними межами

3.14зблокований житловий будинок

Будинок квартирного типу, що складається з двох і більше квартир, кожна з яких має безпосередній вихід на прибудинкову територію та/або вулицю

3.15зовнішній транспорт

Сукупність транспортних ліній і вузлів та рухомий склад, що забезпечують зовнішні комунікації населеного пункту

3.16зони впливу транспортно-пересадкових вузлів

Визначені у містобудівній документації території, на яких розміщено залізничні вокзали, автовокзали та автостанції, виходи зі станцій метрополітену, приміських електропоїздів та швидкісного трамваю

3.17зона житлової забудови

Зона у межах сельбищної території населеного пункту, призначена для розміщення житлових будинків (багатоквартирних, садибних, гуртожитків), а також організацій, закладів і підприємств повсякденного та періодичного обслуговування населення, зелених насаджень та мережі вулиць і проїздів

3.18зона обслуговування

Визначена у містобудівній документації територія навколо громадських центрів або окремих закладів чи підприємств обслуговування населення, зовнішні межі якої визначаються сукупністю просторових (пішохідних та транспортних) переміщень населення від місць проживання до місць обслуговування

3.19зона охорони археологічного культурного шару

Територія за межами пам’ятки археології та її охоронної зони, де виявлені окремі археологічні знахідки або можливе існування археологічного культурного шару, призначена для забезпечення збереження і дослідження пам’яток археології

3.20зона охоронюваного ландшафту

Природна незабудована чи переважно природна з розосередженою історичною малоповерховою забудовою територія за межами охоронної зони пам’яток культурної спадщини, з якою пам’ятки складають єдине композиційно-пейзажне ціле, яка встановлюється для збереження характерного історичного природного оточення пам’яток та відіграє разом з ними важливу роль у формуванні образу населеного пункту або окремого пейзажу

3.21зона регулювання забудови

Забудована чи призначена під забудову територія за межами охоронної зони пам’яток культурної спадщини, з визначеними регламентами її використання, що спрямовані на збереження домінуючої ролі пам’яток у містобудівному ландшафті населеного пункту

3.22інженерна інфраструктура

Комплекс споруд і мереж інженерного обладнання території

3.23історичне ядро населеного пункту

Цілісне історичне архітектурно-містобудівне утворення, яке зберегло своє домінуюче значення та продовжує відігравати вагому роль у просторовому та соціально-культурному формуванні населеного пункту

3.24квартал

Первинний елемент архітектурно-планувальної структури населеного пункту – територія, що обмежена червоними лініями вулиць (у деяких випадках – природними та/або техногенними межами)

3.25комплекс проєктно-планувальних робіт (КППР)

Сукупність ієрархічно пов’язаних між собою послідовних компонентів цілісної системи містобудівної документації на державному, регіональному та місцевому рівнях – інструмент державних органів, органів місцевого самоврядування в сфері планування, забудови та ландшафтної організації територій

3.26комплексні охоронні зони пам’яток культурної спадщини

Установлені для захисту традиційного характеру середовища компактного розташування пам’яток культурної спадщини та їх комплексів на території з ïхньою високою концентрацією

3.27комплексна оцінка території

Системний аналіз зовнішніх та внутрішніх конкурентних переваг та обмежень у розвитку населеного пункту або території, що охоплює оцінку ресурсного, інженерно-транспортного, економічного, науково-технічного, туристичного потенціалів з урахуванням демографічного прогнозу та екологічного стану території

3.28міграція маятникова

Регулярне добове переміщення працівників до місць роботи або учнів, студентів до місць навчання в інших населених пунктах з поверненням у місця постійного проживання

3.29міжмагістральна територія

Частина території міста, обмежена магістральними вулицями міського та районного значення, у межах якої є вулиці та квартали

3.30міжселенне обслуговування

Забезпечення потреб населення відповідної системи розселення комплексом розташованих у місті-центрі підприємств, установ та організацій соціально-культурного та побутового обслуговування.

На рівні територіальної громади визначається з урахуванням населення, що проживає в межах цієї територіальної громади, а також населення, що проживає в зоні впливу відповідної системи розселення за межами цієї територіальної громади

3.31мікрорайон (житловий мікрорайон)

Первинний елемент соціально-планувальної структури території населеного пункту, який складається з житлової забудови та розташованого в радіусі пішохідної доступності повного комплексу об’єктів повсякденного обслуговування

3.32місто-центр

Міський населений пункт з найвищим адміністративним статусом, найбільшою чисельністю населення, соціально-економічним та культурним потенціалом, який домінує у відповідній системі розселення

3.33населений пункт

Усталене місце постійного проживання людей, що склалося внаслідок історичних традицій, господарської та іншої діяльності, має сталий склад населення, власну назву, відокремлену межею територію, що зареєстрована у встановленому законодавством порядку

3.34опорний план

Проєктний план у складі містобудівної документації місцевого рівня (комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території), що виконується в масштабі «основного креслення», на якому фіксують межі територій, передбачені проєктом для проведення реконструктивних заходів у визначені періоди реалізації проєкту (короткостроковий період (до п’яти років), середньостроковий період (6–10 років), довгострокова перспектива (понад 10 років). Такі території розглядають і зображують як вільні від забудови на відповідні розрахункові періоди

3.35охоронна зона об’єкта культурної спадщини

Територія, прилегла до пам’ятки (у тому числі пам’ятки, внесеної до Списку всесвітньої спадщини), що визначається в установленому законодавством порядку

3.36периметральна забудова

Забудова кварталів житловими будинками та будівлями громадського або виробничого призначення, які розміщуються вздовж вулиць та проїздів, що ïx оточують, переважно без розривів між окремими будівлями

3.37пішохідна зона

Простори населеного пункту, призначені для pyxy пішоходів, – площі та тротуари на вуличній мережі, пішохідні вулиці, пішохідні доріжки, внутрішньоквартальні простори, озеленені території загального та обмеженого користування

3.38планувальна зона

Компонент соціально-планувальної структури найкрупнішого міста, що має громадський центр з підприємствами та закладами епізодичного обслуговування. Зона її впливу поширюється на частину прилеглої території міста та його приміської зони в радіусі міжселенних соціально-культурних зв’язків

3.39планувальний район

Компонент соціально-планувальної структури крупного та найкрупнішого міста, який складається із двох або більше житлових районів та територій промислового або іншого виробничого призначення, а також громадського центру з установами і підприємствами епізодичного обслуговування

3.40пожежне депо

Будівля (споруда) для зберігання та технічного обслуговування пожежних автомобілів й оснащення, розташування персоналу (особового складу) пожежно-рятувального підрозділу

3.41пожежно-рятувальний підрозділ

Аварійно-рятувальне формування, укомплектоване спеціальним персоналом (особовим складом), протипожежною технікою та пожежно-технічним оснащенням, спроможне виконувати функції гасіння пожеж та рятування людей

3.42пожежно-рятувальна частина

Територія, на якій розташовано будинок (споруду) пожежного депо та інші допоміжні будинки (споруди), що забезпечують функціонування пожежно-рятувального підрозділу

3.43площа забудови

Площа горизонтального перерізу по зовнішньому обводу будинку на рівні цоколя, охоплюючи частини, що виступають

3.44проїзд

Смуга на території для руху транспортних засобів.

Розрізняють такі види проїздів:

а) місцеві (бічні) проїзди в межах червоних ліній міських транспортних магістралей (неперервного руху) для забезпечення в’їзду/виїзду на територію кварталу;

б) для руху транспорту всередині кварталу;

в) на території промислово-виробничих підприємств, об’єктів комунального господарства тощо

3.45радіус обслуговування

Нормативно визначена відстань від закладів та установ повсякденного, періодичного та епізодичного обслуговування до житлових будинків або територій житлової забудови населеного пункту, яка встановлюється містобудівною документацією з урахуванням пішохідної чи транспортної доступності

3.46ревіталізація території

Цілеспрямований процес відтворення територій, що вже використовуються для містобудівних потреб, які є місцями концентрації соціально-економічних, інфраструктурних, екологічних та інших кризових явищ і водночас мають потенціал для сталого розвитку в інтересах територіальної громади, через реалізацію комплексних заходів, що може охоплювати, зокрема, актуалізацію (зміну) функціонального призначення територій

3.47рекреаційно-оздоровчі ліси

Ліси, що впорядковуються та використовуються для рекреаційних цілей із відповідним рівнем благоустрою

3.48рекреаційне житло

Різновид житла, представлений виключно приватними житловими будинками, призначеними для постійного проживання власників житла спільно з тимчасовим розміщенням обмеженої кількості відпочивальників і які розміщені за межами озеленених територій загального користування

3.49рекреаційне навантаження

Показник, що характеризується кількістю рекреантів на одиницю площі за певний період і визначає рівень граничного сукупного антропогенного впливу на природний комплекс певної території під час рекреаційної діяльності

3.50рекреаційні території (акваторії)

Ділянки суші (або водного простору), призначені для здійснення рекреаційної діяльності та відпочинку рекреантів

3.51реновація об’єктів історичної забудови

Відновлення зовнішнього вигляду морально й фізично застарілих будівель та споруд (крім пам’яток та щойно виявлених об’єктів культурної спадщини) з модернізацією внутрішнього планування відповідно за сучасних вимог та з сучасними матеріалами

3.52реновація територій історичної забудови

Комплексна реконструкція територій історичної забудови зі збереженням первісної/ наявної функції

3.53розрахунковий період

Строк планування і забудови населених пунктів та інших територій, який характеризується розрахунковими показниками та параметрами територіального, соціально-економічного розвитку, розвитку соціальної, інженерної, транспортної інфраструктури та природно-ландшафтного комплексу:

— короткостроковий – до 5 років;

— середньостроковий – 6–10 років;

— довгострокова перспектива (понад 10 років)

3.54реконструкція території з існуючою забудовою

Перетворення території, яке може передбачати зміну функціонального використання, поліпшення якості планування і забудови цієї територій, вулично-дорожньої мережі, інженерного обладнання та благоустрою території, знесенням, реконструкцією або спорудженням нових об’єктів відповідно до містобудівної документації

3.55садибний будинок (індивідуальний будинок)

Житловий будинок з присадибною ділянкою та господарськими спорудами, призначеними для одного домогосподарства

3.56садибна забудова

Забудова, сформована індивідуальними чи зблокованими житловими будинками

3.57система розселення

Сукупність населених пунктів, об’єднаних сталими трудовими та культурно-побутовими зв’язками, орієнтованих на центри системи розселення

3.58соціальна інфраструктура

Комплекс закладів, установ та підприємств обслуговування, які забезпечують потреби населення у сфері охорони здоров’я, виховання, освіти, культури, фізичної культури та спорту, торгівлі, побутового, житлово-комунального обслуговування

3.59соціально-планувальна структура

Просторова локалізація центрів громадського обслуговування населення різних рівнів та зон їхнього впливу, що поділяються на:

— центри житлових мікрорайонів: забезпечення повсякденного обслуговування;

— центри житлових районів: забезпечення періодичного обслуговування;

— центри планувальних районів, центри планувальних зон, багатофункціональні загальноміські центри, спеціалізовані центри (охорони здоров’я, освіти, культури тощо): забезпечення епізодичного обслуговування.

3.60стратегічна перспектива

Загальна концептуальна модель планувальної організації території об’єктів містобудування регіонального або місцевого рівня, визначається містобудівною документацією поза межами розрахункових періодів

3.61точка зарядки (Electric Vehicle Supply Equipment (EVSE))

Роз'єм (конектор), який дає змогу одночасно заряджати тільки один електричний дорожній транспортний засіб (електромобіль, електробус тощо), технічні характеристики якого відповідають вимогам 3.4.1 ДСТУ EN IEC 61851-1:2021

3.62точка зарядки звичайної потужності

Точка зарядки, яка дозволяє передавати електроенергію до електричного дорожнього транспортного засобу з потужністю, що менше або дорівнює 22 кВт, за винятком пристроїв з потужністю, що менше або дорівнює 3,7 кВт, які встановлені у приватних домогосподарствах, недоступних для публічного використання, або основним призначенням яких не є зарядка електромобілів

3.63точки зарядки звичайної потужності змінного струму (AC)

Повинні бути обладнані для цілей взаємодії та сумісності розетками або з’єднувачами типу 2, як описано в стандарті ДСТУ EN 62196-2:2019. Крім типу 2, допускається додаткове використання роз’ємів (конекторів) інших, поширених на ринку стандартів, що відповідають ДСТУ EN 61140:2019 «Захист від ураження електричним струмом. Загальні аспекти щодо установок та обладнання»

3.64точка зарядки високої потужності

Точка зарядки, яка дозволяє передавати електроенергію до електромобіля потужністю понад 22 кВт

3.64.1точки зарядки високої потужності змінного струму (AC)

Повинні бути обладнані для цілей взаємодії та сумісності розетками або з’єднувачами типу 2, як описано в ДСТУ EN 62196-2:2019

3.64.2точки зарядки високої потужності постійного струму (DC)

Повинні бути обладнані для цілей взаємодії та сумісності роз’ємами (конекторами) комбінованої системи заряджання «CCS Combo 2», як описано в ДСТУ EN 62196-3. Крім «CCS Combo 2», допускається додаткове використання роз’ємів (конекторів) інших, які за вимогами безпеки відповідають ДСТУ EN 61140:2019 «Захист від ураження електричним струмом. Загальні аспекти щодо установок та обладнання»

3.65транспортна інфраструктура

Система транспортних споруд і мереж

3.66функціональна зона

Визначена містобудівною документацією територія населеного пункту, в межах якої встановлено регламенти щодо її функціонального використання (дозволених видів діяльності)

3.67функціональне зонування

Визначення містобудівною документацією меж територій, віднесених до відповідних функціональних зон

3.68функціонально-планувальна структура

Визначена містобудівною документацією модель просторового зонування території населеного пункту за видами функціонального призначення: сельбищна, виробнича, ландшафтно-рекреаційна

3.69центр населеного пункту

Центральна частина міста, селища, села, де концентруються головні функції управління, культури, громадського обслуговування населення та головні архітектурні ансамблі

3.70цінна історична забудова

Визначена в історико-містобудівних дослідженнях територія населеного пункту, яка містить збережену архітектурно-планувальну структуру, а також будинки і споруди, їхні комплекси (у тому числі вулиці, площі, парки, сквери, бульвари, елементи природного ландшафту тощо), які мають історичну, наукову, художню, етнографічну цінність та є характерними для конкретного поселення або належать до характерних зразків архітектури та будівництва відповідної епохи і поряд з пам’ятками архітектури відіграють визначальну роль у формуванні традиційного міського середовища

3.71щільність житлового фонду

Відношення сумарної загальної площі квартир у житлових будинках до загальної площі території відповідної планувальної одиниці (м2/га)

3.72щільність забудови території

Відношення сумарної площі під забудовою до загальної площі території відповідної планувальної одиниці (м2/га)

3.73щільність населення

Відношення кількості населення до площі території відповідної планувальної одиниці (осіб/га).

У цих ДБН вжито такі познаки та скорочення:

АЗК – автозаправний комплекс;

АЗС – автозаправна станція;

АГЗС – автогазозаправна станція;

АГЗП – автогазозаправний пункт;

АГНКС – автомобільна газонаповнювальна компресорна станція;

АТС – автоматична телефонна станція;

ВЗ – водоохоронна зона;

ГНП – газонаповнювальні пункти;

ЕЗС – електрозарядна станція (зарядна станція для електричних дорожніх транспортних засобів (електромобілів, електробусів тощо);

КСОДР – комплексна схема організації дорожнього руху;

КСТ – комплексна схема транспорту;

РЛС – радіолокаційна станція;

СЗЗ – санітарно-захисна зона;

СТО – станція технічного обслуговування;

ТЕЦ – теплоелектроцентраль;

ТПВ – транспортно-пересадковий вузол.

(Розділ 3 змінено, Зміна № 1)

4 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

4.1Об’єктами містобудування є:

а) на державному рівні — територія України, території груп областей, окремих територій України та прикордонних територій;

б) на регіональному рівні — територія Автономної Республіки Крим, території областей та районів;

в) на місцевому рівні — території територіальних громад, населених пунктів та їхніх частин, а також окремих територій за межами населених пунктів.

4.1.1Інструментом регулювання просторово-планувальної організації території є містобудівна документація — комплекс проєктно-планувальних робіт (КППР), який складається з трьох компонентів:

— містобудівна документація на державному рівні (Генеральна схема планування території України та схеми планування її окремих частин);

— містобудівна документація на регіональному рівні (схеми планування території Автономної Республіки Крим; території областей та районів) залежно від стадії проєктування: схеми планування територій АР Крим та областей; проєкти планування територій районів;

— містобудівна документація на місцевому рівні (комплексні плани просторового розвитку територіальних громад та генеральні плани найкрупніших, крупних, великих та середніх міст; генеральні плани малих міст, селищ, сіл та детальні плани територій).

4.2Головним завданням містобудівної документації є:

на державному рівні:

— просторово-планувальна організація території України та її окремих частин: удосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі, нанесення меж територій об’єктів містобудування регіонального рівня, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та на особливий період;

на регіональному рівні:

— деталізація просторово-планувальних рішень, прийнятих у містобудівній документації державного рівня;

— удосконалення регіональних систем розселення як об’єктів містобудування місцевого рівня;

— комплексна оцінка регіонального ресурсного потенціалу та визначення ефективних напрямів соціально-демографічного, економічного, енергетичного, історико-культурного, природного і містобудівного розвитку територій;

— визначення регіональних природно-ландшафтних, рекреаційних, бальнеологічних, історико-культурних тощо ресурсів просторово-планувального розвитку курортно-рекреаційних та туристичних систем;

— просторово-планувальна організація регіональної соціальної, транспортної та інженерної інфраструктури та інфраструктури цивільного захисту населення;

— формування регіональної екологічної мережі;Сторінка 14

— визначення просторово-планувальних рішень, прийнятих у містобудівній документації регіонального рівня;

— нанесення меж територій об’єктів містобудівання (територій територіальних громад, населених пунктів і агломерацій) на місцевому рівні;

на місцевому рівні:

— деталізація просторово-планувальних рішень, прийнятих у містобудівній документації регіонального рівня;

— обґрунтування потреб, напрямів та параметрів використання територій, з урахуванням державних, регіональних, громадських та приватних інтересів;

— просторово-планувальна організація території, територіальних громад, яка має забезпечити гармонізацію усіх видів життєдіяльності кожної особистості і територіальної громади загалом засобами оптимізації функціонального зонування території;

— взаємопов’язане розташування територій житлової та громадської забудови, виробничого, сільськогосподарського, комунального, рекреаційного та оздоровчого призначення;

— створення і розвиток систем соціальної, транспортної, інженерної інфраструктури та інфраструктури цивільного захисту населення;

— охорона та збереження нерухомих об’єктів культурної спадщини, пам’яток природи, цінних ландшафтів.

4.3Галузева спрямованість та масштаби соціально-економічного розвитку територій об’єктів містобудування, їхня функціональна структура та планувальна організація на короткостроковий період (до 5 років), середньостроковий період (6–10 років), а також довгострокову перспективу (понад 10 років) визначаються на основі комплексної оцінки території з урахуванням Цілей Сталого Розвитку ООН, пріоритетності соціальних та екологічних критеріїв, потенційних ресурсних можливостей, потреб населення та суб’єктів господарювання. Для збалансування державних інтересів та інтересів територіальних громад ураховуються рішення містобудівної документації вищого рівня, концепцій інтегрованого розвитку територій територіальних громад, стратегій регіонального розвитку та стратегій розвитку територіальних громад, програм комплексного відновлення областей, територій територіальних громад, програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, інших прогнозних і програмних документів державного планування, за їхнім адміністративно-територіальним статусом, профілем і розгалуженістю економічної бази, місцем у системах розселення та економічного районування, рівнем надання послуг населенню. Відповідно до цього слід враховувати класифікацію населених пунктів — об’єктів містобудівного проєктування.

4.3.1На період довгострокової перспективи визначаються головні напрями та основні параметри соціально-економічного та просторового розвитку об’єкта містобудування.

Проєктно-планувальні рішення, передбачені на короткостроковий, середньостроковий періоди та довгострокову перспективу, мають бути пов’язані між собою та спрямовані на послідовну реалізацію мети просторового розвитку територіальної громади.

4.3.2У разі переходу від довгострокової перспективи до середньострокового та короткострокового періоду має зростати деталізація рішень та, відповідно, об’єктний склад геопросторових даних, визначатися послідовність та взаємопов’язані умови реалізації проєктних рішень.

4.4Рішення щодо планування, забудови та реконструкції територій приймаються з урахуванням результатів містобудівного моніторингу реалізації планувальних рішень, передбачених на попередні періоди на основі:

— актуалізованого опорного плану, метою якого є визначення територій населених пунктів, призначених під реконструкцію, нову забудову та інше використання у наступні розрахункові періоди, та перелік земельних ділянок, на період початку проведення робіт, які розглядаються як вільні від забудови (у тому числі території занедбаних виробничих та інших об’єктів), що потребують ревіталізації, а також визначення містобудівних рішень, що є умовами містобудівного освоєння таких територій;

— переліку невідкладних заходів щодо соціально-економічного та просторового розвитку територій, покращення їхнього екологічного стану, природно-техногенної безпеки та розбудови інфраструктури, а також взаємодії з суміжними адміністративно-територіальними одиницями, спрямованими на реалізацію інвестиційних проєктів.

4.5Інформаційною базою для планування і забудови населених пунктів та територій є:

— містобудівна документація місцевого, регіонального та державного рівнів;

— прогнози демографічного розвитку об’єктів проєктування, стратегії та програми соціально-економічного розвитку регіонів та населених пунктів;

— оцінка конкурентних переваг, обмежень розвитку, природно-ресурсного, економічного, науково-технічного, рекреаційного, туристичного потенціалу, трудових та територіальних ресурсів, соціальної, інженерної та комунальної інфраструктури, екологічного стану території;

— історико-архітектурні опорні плани, режими використання пам’яток культурної спадщини, межі та режими використання зон охорони (буферних зон) пам’яток культурної спадщини, правові режими охоронюваної археологічної території, план організації території історико-культурного заповідника, плани організації історико-культурної заповідної території та плани управління (менеджмент-план) пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

— інформація про об’єкти природно-заповідного фонду, санітарно-захисні зони, охоронні зони, прибережні захисні смуги;

— державні та громадські інтереси (за результатами громадських обговорень і пропозицій) на зазначеній території;

— інформація щодо вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту, зокрема заходів світлового та інших видів маскування, віднесення території та населених пунктів до відповідних груп цивільного захисту;

— інформаційні бази даних державних кадастрів, реєстрів та інформаційних систем.

4.6Установлюється така містобудівна класифікація організацій, (установ, підприємств, тощо) за категоріями — містоутворювальні та обслуговувальні. Критерієм віднесення до тієї чи іншої категорії слугує об’єкт, на який спрямовано їхню діяльність, — держава, регіон, територіальна громада, населений пункт, людина.

Містоутворювальні – до цієї категорії належать організації, результати діяльності яких частково чи повністю реалізуються за межами населених пунктів, в яких вони розташовані.

Обслуговувальна група організацій, установ та підприємств поділяється на дві підгрупи:

перша — містозабезпечуюча, тобто та що забезпечує життєдіяльність населеного пункту, територіальної громади загалом; друга — містообслуговуюча, тобто та, що спеціалізується на обслуговуванні мешканців населеного пункту та\або територіальної громади, в якому\якій вони розташовані, з надання соціально-культурних послуг окремим особам.

Містозабезпечуючі та обслуговувальні категорії взаємопов’язані із галузевою структурою господарського комплексу населеного пункту (територіальної громади).

Примітка 1. Містобудівна класифікація організацій, установ та підприємств визначається відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг, а також з урахуванням класифікатора видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок відповідно (затвердженого постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру, додатки 58–60), санітарної класифікації виробництв, інших класифікаторів Державної системи класифікації та кодування технікоекономічної та соціальної інформації.

4.7Створення нових населених пунктів може передбачатися у зв’язку з потребою розміщення нових великих промислових підприємств, розробки корисних копалин, відселенням населення з потенційних зон катастроф та екологічного лиха, історико-культурних чинників, а також обґрунтованих заходів із оптимізації регіональної системи розселення.

4.8Населені пункти слід проєктувати як елементи єдиної системи розселення України, з урахуванням стану та перспектив соціально-економічного розвитку територіальних громад, фізико-географічного (див. додаток А) та архітектурно-будівельного кліматичного (див. додаток Б) районування території України.

4.9Класифікацію населених пунктів залежно від соціально-культурного, промислового потенціалу та місця в системі розселення наведено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 – Класифікація населених пунктів

Групи населених пунктів

Найкрупніші та крупні багатофункціональні міста – центри макрорегіонів – міжобласних систем розселення – центри з надання послуг епізодичного, періодичного та повсякденного попиту об’єктів обслуговування, адміністративних та соціальних послуг

Великі багатофункціональні міста, центри регіонів – обласних систем розселення з наданням послуг епізодичного, періодичного та повсякденного попиту

Середні міста, значні промислові, промислово-транспортні центри мікрорегіонів – міжрайонних систем розселення з наданням послуг епізодичного, періодичного та повсякденного попиту

Малі міста, місцеві центри економічної активності – промислові, промислово-аграрні, промислово-транспортні, переважно центри районних та внутрішньорайонних систем розселення з наданням послуг міжселенного періодичного та повсякденного попиту

Малі міста, селища, села, переважно аграрні, з наданням послуг повсякденного попиту та розвитку зеленого туризму

4.10Населені пункти залежно від чисельності населення поділяються на групи (таблиця 4.2).

4.11Приміські зони визначаються для міст з чисельністю населення понад 100 тис. осіб. Для інших населених пунктів приміські зони визначаються залежно від конкретних містобудівних умов та вимог соціально-економічного розвитку.

Місто-центр і його приміська зона є взаємнопов’язаними об’єктами містобудівного проєктування під час розроблення містобудівної документації регіонального рівня, де визначаються:

— межі приміської зони;

— функціонально-планувальна структура;

— соціально-планувальна структура;

— архітектурно-планувальна структура;

— питання щодо зміни меж населеного пункту – центру;

4.11.1Під час планування та забудови території приміської зони необхідно забезпечити створення сприятливих умов для проживання населення, раціонального використання природних ресурсів та інженерно-транспортної інфраструктури, а також визначення територій для розміщення місць масового відпочинку населення.

4.12Планування і забудова територій населених пунктів, інших територій на регіональному та місцевому рівні повинна здійснюватися за вимогами інженерно-технічних заходів цивільного захисту відповідно до ДБН В.1.2-4.

(Розділ 4 змінено, Зміна № 1)

Розділ 5 ПРОСТОРОВО-ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЙ

5.1 Просторово-планувальна організація територій

Сукупність містобудівних принципів і методів створення повноцінного середовища життєдіяльності людей у населених пунктах та системах розселення, яка має забезпечити оптимальні умови демографічного і соціального відтворення населення, соціального становлення та розвитку особистості, економічної діяльності в сфері матеріального виробництва, виробництва інформації та послуг, громадської, суспільно-політичної діяльності, розвитку культури та мистецтва, захищеності населення від небезпечних факторів надзвичайних ситуацій у мирний час та на особливий період.

5.2Просторово-планувальна організація території формується на принципах і методах послідовного структурування об’єктів містобудування, що становлять системну цілісність у трьох взаємопов’язаних аспектах:

а) функціональному – функціонально-планувальна структура;

б) соціальному – соціально-планувальна структура;

в) морфологічному – архітектурно-планувальна структура.

5.3 Функціонально-планувальна структура

У разі містобудівного проєктування на місцевому рівні визначаються території: сельбищна, виробнича, сільськогосподарська, ландшафтно-рекреаційна*.

*Відповідно до класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правил їхнього застосування.

Земельна ділянка може відноситися лише до однієї функціональної зони. Межі функціональної зони не можуть поділяти земельну ділянку.

5.3.1Сельбищна територія поділяється на зони житлової та громадської забудови.

Зона житлової забудови складається із багатоквартирної, садибної (зокрема блокованої) житлової забудови та житлово-громадської забудови, житлових будинків з приміщеннями громадського призначення у вбудовано-прибудованих та стилобатних частинах, які використовуються для різних видів призначення: адміністративного, громадського, установ та організацій сфери повсякденного громадського обслуговування населення.

У зоні громадської забудови розміщуються центри планувальних районів, планувальних зон: підприємства торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, заклади культури та мистецтва, фізкультури і спорту, охорони здоров’я та соціального захисту, органи державної влади та місцевого самоврядування, громадські та релігійні організації, фінансовокредитні установи, науково-дослідні та проєктні організації тощо.

5.3.1.1Під час формування просторово-планувальної структури міста слід прагнути до компактного* розвитку його плану через підвищення показників ефективності використання території міста, ревіталізації його окремих територій з урахуванням неоднорідності функціонально-планувальних якостей територій, які визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами доступності транспорту загального користування.

*Ступінь компактності просторово-планувальної структури міста оцінюється показниками сумарних витрат часу населення під час переміщення у міському просторі від місць проживання до місць прикладання праці та центрів обслуговування у середньому на одного середньостатистичного мешканця за рік.

5.3.1.2Містобудівна цінність сельбищної території населеного пункту визначається за ознаками її природно-екологічних якостей, розташування відносно центру міста, дислокації місць прикладання праці, центрів соціально-культурного та транспортного обслуговування населення, місць масового відпочинку.

5.3.2Виробнича територія поділяється на зони, призначені для розташування підприємств промисловості, енергетики, лісового, водного, комунального, комунально-складського господарства, а також об’єктів і мереж транспортної та інженерної інфраструктури, об’єктів знешкодження та переробки побутових відходів, зовнішнього транспорту, заклади і організації спеціального призначення (з питань оборони та безпеки, військових містечок, пенітенціарних установ, режимних об’єктів, об’єктів зв’язку) та інших виробничих об’єктів.

5.3.2.1У межах виробничих територій, окрім виробничих об’єктів, можуть бути розташовані об’єкти громадського обслуговування (торгівлі, громадського харчування, культури), озеленені території обмеженого користування та спеціального призначення (додаток Д), об’єкти і мережі транспортної та інженерної інфраструктури.

Розташування житлових будинків у межах виробничих зон не допускається.

5.3.2.2Території сільськогосподарського виробництва поділяються за видами функціонального призначення та використовуються відповідно до правил їхнього застосування.

5.3.3Ландшафтно-рекреаційні території поділяються на зони зелених насаджень:

а) загального користування;

б) обмеженого користування;

в) спеціального призначення – для розташування рекреаційних, історико-культурних, курортно-оздоровчих, природоохоронних та санітарно-захисних об’єктів.

5.3.3.1У межах ландшафтно-рекреаційних територій загального користування допускається розміщення об’єктів фізкультури і спорту, комунального обслуговування, підприємств громадського харчування відповідно до розрахункових показників балансу території ландшафтно-рекреаційних об’єктів.

Розміщення об’єктів житлового, громадського та виробничого призначення, які не пов’язані безпосередньо з функціонуванням ландшафтно-рекреаційних територій, забороняється.

5.3.3.2Окремі ділянки території природно-ландшафтного комплексу слід розглядати як елементи цілісної (неперервної) системи озеленених територій міста і його приміської зони.

5.4Соціально-планувальна структура – це просторове розташування системи центрів громадського обслуговування населення різних ієрархічних рівнів і зон їхнього впливу:

а) житловий мікрорайон;

б) житловий район;

в) планувальний район;

г) планувальна зона.

5.4.1Житловий мікрорайон формується за принципами:

а) чіткого функціонального зонування території;

б) розташування в радіусі пішохідної доступності (до 500 м) об’єктів повного комплексу підприємств і закладів повсякденного обслуговування населення, а саме: заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, підприємства торгівлі та громадського харчування з товарами повсякденного попиту, підприємства побутового обслуговування, фізкультурних споруд, ландшафтно-рекреаційних територій обмеженого користування* (парки, сади, сквери та бульвари), зупинки громадського транспорту; стоянки та/або гаражі для постійного зберігання автомобілів.

* У розрахунку лише на мешканців мікрорайону;

в) створення безпечного середовища для мешканців мікрорайону через заборону руху громадського та транзитного транспорту по території житлового мікрорайону.

Площа мікрорайону (орієнтовна) (15–30) га визначається залежно від містобудівної ситуації та планувальної організації території населеного пункту.

Баланс території житлового мікрорайону складається з сумарної розрахункової площі територій: земельних ділянок житлових будинків, закладів дошкільної освіти, закладів загальної середньої освіти, підприємств торгівлі та громадського харчування з товарами повсякденного обслуговування, підприємств побутового обслуговування, фізкультурних споруд, ландшафтно-рекреаційні території обмеженого користування, пішохідних зв’язків та проїздів.

5.4.2Житловий район може складатись із двох або більше мікрорайонів та комплексу підприємств і закладів періодичного обслуговування населення:

— громадського центру житлового району, закладів охорони здоров'я, підприємств торгівлі та громадського харчування, інших громадських закладів, об’єктів комунального господарства;

— озеленених територій загального користування* районного значення (парки, сади, сквери та бульвари). Містить магістральні та житлові вулиці, проїзди.

* У розрахунку лише на мешканців житлового району.

Орієнтовна площа території житлового району (40–80) га.

5.4.3Планувальний район формується територією одного або кількох житлових районів разом з прилеглою до них виробничою територією. У своїй структурі містить підприємства і заклади епізодичного культурно-побутового обслуговування населення, комунальні установи і підприємства, озеленені території загального користування загальноміського значення (лісопарки, парки, сади, сквери, бульвари) та вулично-дорожню мережу.

Орієнтовна площа території планувального району (60–200) га.

5.4.4Планувальна зона є елементом соціально-планувальної структури найкрупніших та крупних міст. Формування планувальних зон у найкрупніших та крупних містах може виконуватися поєднанням суміжних планувальних районів з високим ступенем збалансованості кількості робочих місць та формуванням багатофункціональних центрів прикладання праці та обслуговування.

Зона впливу громадського центру планувальної зони поширюється на частину прилеглої території міста і приміської зони.

Громадський центр планувальної зони, розрахований на обслуговування населення міста і приміської зони, слід розташовувати на головних (міжміських) транспортних магістралях з радіусом обслуговування (4–6) км у межах міста та (30–40) км у приміській зоні.

Площа території (орієнтовно) планувальної зони – 5 тис. га і більше. Чисельність населення – 500–800 тис. осіб*.

* У межах міста.

5.4.4.1Граничні показники доступності окремих об’єктів обслуговування для мешканців слід приймати згідно з таблицею 5.1.

5.4.4.2Показники пішохідної доступності до об’єктів обслуговування допускається зменшувати залежно від ухилу рельєфу. Допустимі відстані до об’єктів обслуговування за різних ухилах рельєфу наведено у додатку Е.6.

*) пішохідна доступність;

**) транспортна доступність;

5.5Архітектурно-планувальна структура – штучно сформоване матеріальне середовище (містобудівна система), що забезпечує перебіг процесів життєдіяльності територіальної громади, населеного пункту, складається з двох функціонально-планувальних компонентів, які принципово розрізняються між собою за характером видів:

а) комунікаційні – території вулично-дорожньої мережі (у межах ліній регулювання забудови);

б) території внутрішньоквартальної забудови, що забезпечують усі інші види діяльності у сфері соціально-демографічного відтворення населення (житло, сфера громадського обслуговування), у сфері виробництва та рекреації.

5.5.1Комунікаційний компонент архітектурно-планувальної структури становить неперервний простір, що формується в межах червоних ліній (ліній регулювання забудови) вулично-дорожньої мережі, яка поділяється на вулиці місцевого значення та магістральні вулиці.

Саме система головних транспортних магістралей загальноміського значення утворює планувально-комунікаційний каркас населеного пункту, формує його планувальну структуру.

На примагістральних територіях у межах ліній регулювання забудови (сформованих площами, бульварами, скверами, парками) утворюється громадський простір загального користування – репрезентативне архітектурно-містобудівне середовище (наповнене різноманітними закладами культури, мистецтва, торгівлі, громадського харчування тощо), призначене для широкого спектра форм громадської активності – проведення значних соціально-політичних, соціокультурних, спортивних, розважальних заходів, святкувань, урочистостей, фестивалів, а також для відпочинку, вільного спілкування, прогулянок населення.

5.5.2Компонент території внутрішньоквартальної забудови становить множину міжвуличних просторів – територій житлово-громадської забудови, виробничого та ландшафтно-рекреаційного призначення, що сукупно утворюють повноцінне життєве середовище процесів соціальної, економічної та громадської діяльності територіальних громад.

5.5.3Функціонально-планувальна та соціально-планувальна організація складають підґрунтя для визначення просторових форм архітектурно-планувальної структури населеного пункту, що залежить від таких факторів як:

— природно-кліматичні умови, геоморфологія, гідрографія, рослинність;

— містоутворювальна база;

— чисельність та соціально-демографічна структура населення;

— роль і значення населеного пункту в системі розселення;

— розташування населеного пункту відносно наявних і проєктованих об’єктів і мереж регіональної інженерно-транспортної інфраструктури.

5.6Під час містобудівного проєктування територій на регіональному рівні визначаються зони:

— містобудівного освоєння, що охоплює території житлової, громадської, виробничої, ландшафтно-рекреаційної, комунально-складської забудови, а також об’єктів інженерної і транспортної інфраструктури;

— переважно сільськогосподарського, лісогосподарського та водогосподарського використання, що охоплює сільськогосподарські угіддя, землі лісогосподарського та водогосподарського призначення, сільськогосподарські та лісогосподарські та водогосподарські підприємства та мисливські угіддя;

— природоохоронного призначення, що охоплює території та об’єкти природно-заповідного фонду (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки та інші природоохоронні території);

— оздоровчого та рекреаційного призначення;

— історико-культурного призначення, що охоплює території, на яких розташовано пам’ятки культурної спадщини, пам’ятки, внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, зони охорони (буферні зони) пам’яток культурної спадщини, історико-культурні заповідники, історикокультурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби, історичні ареали населених місць.

5.7Під час планування території враховують: цільове призначення наявних земельних ділянок, їхній правовий режим, юридично установлені межі, визначені види містобудівної діяльності, кількісні параметри, їхнє взаємне розташування у просторі, а також просторове розміщення елементів соціальної, транспортної та інженерної інфраструктури.

Межі функціональних зон не можуть поділяти сформовані земельні ділянки, що внесені до Державного земельного кадастру.

5.8Для відображення меж дії регламентів містобудівної діяльності на певних територіях, у містобудівній документації визначають лінії: блакитні, жовті, зелені, регулювання забудови, сині та червоні.

5.8.1На розгортках або панорам з характерних точок зорового сприйняття видів, що охороняються (які встановлені містобудівною документацією), виконуються блакитні лінії, тобто лінії обмеження висоти та силуету забудови, спрямовані на регулювання естетичних та історикомістобудівних якостей забудови.

Примітка. Блакитні лінії виконуються у довільному масштабі з характерних точок зорового сприйняття розгорток для встановлення відміток висотних домінант в архітектурних ансамблях забудови території, а також можуть розроблятися у вигляді геопросторових даних.

5.8.2Під час розроблення містобудівної документації для населених пунктів, віднесених до відповідних груп цивільного захисту, визначаються жовті лінії, тобто лінії обмеження зон максимально можливого розповсюдження завалів житлової та громадської забудови, промислових, складських будівель, розміщених уздовж магістральних вулиць сталого функціонування у разі виникнення надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період.

5.8.3Межі всіх озеленених територій загального користування, рекреаційних лісів і лісопарків (наявних та тих, що резервуються), об’єктів природнього заповідного фонду, зон охоронюваного ландшафту, в яких встановлені обмеження щодо розміщення об’єктів відповідно до законодавства, визначають зелені лінії.

5.8.4Конфігурацію території забудови кварталу обмежують лінії регулювання забудови, що встановлені містобудівною документацією відносно червоних ліній.

5.8.5Межі берегової лінії (уріза води) на природній або штучно створеній акваторії водних об’єктів (водойм та водотоків) – внутрішні межі водоохоронної зони з визначеними режимами та правилами господарської діяльності визначають сині лінії.

5.8.6Межі, що відділяють територію вулично-дорожньої мережі населених пунктів, призначену для здійснення усіх видів комунікаційної діяльності (рух пішоходів та транспорту, розташування підземних, наземних та надземних мереж інженерного обладнання) від територій іншого функціонального використання (житлова, громадська, виробнича та інші види забудови, озеленені території тощо) у містобудівній документації визначають червоні лінії. Перетин червоних ліній забудовою будь-якого функціонального призначення забороняється.

5.8.7У комплексних планах просторового розвитку територій територіальних громад, а також у генеральних планах найкрупніших, крупних, великих та середніх міст, які виконуються у масштабі 1:10000, розробляються схеми червоних ліній.

У генеральних планах малих міст, селищ та сіл, а також детальних планах територій, що виконуються у масштабі 1:2000, розробляються плани ліній жовтих, зелених, синіх, регулювання забудови та червоних ліній.

5.9Під час визначення принципів і методів розташування об’єктів благоустрою у функціонально-планувальній структурі населених пунктів (визначення площ території цих об’єктів та їхніх планувальних меж, функціональної спрямованості, інженерного обладнання, розрахункових показників) слід керуватись встановленими правилами та режимами користування:

— об’єкти благоустрою загального користування* (об’єкти міського значення) – громадські простори – парки, сади, сквери, бульвари, вулиці, площі, лісопарки;

— об’єкти благоустрою обмеженого користування* – об’єкти житлових районів, житлових мікрорайонів, прибудинкові території багатоквартирної забудови, території закладів освіти, охорони здоров’я та інших громадських закладів тощо, площа яких розраховується відповідно до чисельності мешканців або працівників (відвідувачів, пацієнтів) відповідних установ.

* Відповідно до додатка Д.

Головні принципи організації просторової системи об’єктів благоустрою:

— принцип цілісності та неперервності структури системи елементів благоустрою та озеленення;

— принцип відповідності території об’єктів характеру видам діяльності, на які вони розраховані (спокійний або активний відпочинок, заняття фізичними вправами, розваги тощо).

Методологічною основою просторової організації системи об’єктів благоустрою площі території, їхнє розташування у функціонально-планувальній структурі населених пунктів є комплекс проєктно-планувальних робіт у частині містобудівної документації місцевого рівня: комплексний план території об’єднаної територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території.

5.10Розміщення захисних споруд цивільного захисту та споруд подвійного призначення із відповідними захисними властивостями повинне забезпечувати захист населення на випадок загрози або виникнення надзвичайних ситуацій для створення безпечного середовища життєдіяльності та праці населення відповідно до Кодексу цивільного захисту України, ДБН В.1.2-4 та ДБН В.2.2-5.

(Розділ 5 змінено, Зміна № 1)

.

6 СЕЛЬБИЩНІ ТЕРИТОРІЇ

Сельбищні території призначено для створення сприятливого середовища життєдіяльності, яке має відповідати соціальним, екологічним та містобудівним умовам, що забезпечують процеси життєдіяльності населення, пов’язані з його демографічним і соціальним відтворенням.

Сельбищні території формуються переважно у вигляді зон житлової, громадської забудови, озеленених територій загального користування, а також інших функціональних елементів, наведених у примітці до таблиці 6.1. Для попереднього визначення загальної потреби у сельбищних територіях слід приймати укрупнені показники, наведені в таблиці 6.1.

Примітка. Показники потреби у сельбищних територіях визначено з урахуванням усіх необхідних функціональних елементів територій (прибудинкові території житлових будинків, об’єкти повсякденного та періодичного обслуговування, громадські центри, озеленені території загального та обмеженого користування, спеціального призначення, магістральна і вулично-дорожня мережа, ділянки для розміщення об’єктів комунального господарства, інженерного забезпечення житлових районів, пожежні депо, гаражі та автостоянки, велостоянки тощо).

(Змінено, Зміна № 1)

6.1 Зона житлової забудови

6.1.1Планування зон житлової забудови має ґрунтуватися на принципах мікрорайонування.

Соціально-планувальна організація зон житлової забудови забезпечується комплексом установ і організацій сфери громадського обслуговування двох рівнів:

а) на рівні повсякденних потреб населення – мікрорайон (житловий мікрорайон);

б) на рівні періодичних потреб населення – житловий район.

Багатоквартирна забудова

6.1.2У межах зони багатоквартирної житлової забудови розташовуються ділянки прибудинкових територій (див. таблицю 6.3), на яких розміщуються житлові будинки з необхідним переліком майданчиків (див. таблицю 6.4), проїздів, пішохідних доріжок, зелених насаджень, а також земельні ділянки, на яких розташовані заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, торговельні підприємства з асортиментом товарів повсякденного попиту, з підприємствами харчування та приймальними пунктами підприємств побутового обслуговування, які сукупно утворюють повноцінне безбар’єрне середовище повсякденної життєдіяльності населення — житловий мікрорайон.

6.1.2.1Будівлі гуртожитків рекомендується розміщувати на спеціально відведених ділянках житлової території. Будівлі гуртожитків для студентів і учнів можуть бути розташовані також на території закладів освіти.

6.1.3В умовах реконструкції наявні квартали чинної багатоквартирної житлової забудови можуть формуватися у мікрорайони у вигляді груп житлових кварталів, пов’язаних загальною мережею установ повсякденного обслуговування (закладів дошкільної освіти, загальної середньої освіти, підприємств торгівлі та громадського харчування з товарами повсякденного обслуговування, підприємств побутового обслуговування, закладів охорони здоров'я, фізкультурних споруд, ландшафтно-рекреаційні території обмеженого користування) у межах пішохідної досяжності із забезпеченням у житловому кварталі озеленених територій не менше ніж 6 м2 на одну особу.

6.1.3.1Житлові вулиці і проїзди, які опинились усередині такого мікрорайону, можуть трансформуватися у внутрішньомікрорайонні пішохідні шляхи і проїзди до житлових і громадських будівель та повинні враховувати потреби маломобільних груп населення.

6.1.3.2Улаштування транзитного руху громадського та індивідуального транспорту через територію мікрорайону не допускається.

6.1.3.3У межах внутрішньоквартального простору встановлення огорож навколо окремих житлових будинків або їхніх груп не рекомендується.

6.1.3.4Розміщення у житлових кварталах пунктів приймання металобрухту не допускається.

6.1.4Організація місць постійного паркування засобів автотранспорту на відкритих автостоянках усередині житлових груп на прибудинкових територіях багатоквартирних житлових будинків не допускається.

Місця постійного паркування/зберігання приватних автомобілів мешканців багатоквартирних житлових будинків у кількості, яка відповідає нормативним показникам, слід розташовувати:

а) у підземних чи багатоповерхових окремо розташованих паркінгах відповідно до принципів формування житлових мікрорайонів;

б) у паркінгах, що вбудовані у цокольні і підвальні поверхи багатоповерхових житлових будинків;

в) з боку вулиць.

В’їзд та тимчасове (гостьове) паркування на відповідних майданчиках на прибудинкових територіях багатоквартирних житлових будинків дозволяється лише автомобілям, які належать мешканцям цих будинків та автомобілям, які обслуговують цих мешканців: автомобілям швидкої допомоги, пожежним автомобілям та іншій спецтехніці.

Місця зберігання велосипедів у прибудинковому просторі рекомендується розташовувати у добре освітленому та видимому місці, бажано під навісом для захисту від опадів або у технічних приміщеннях на перших поверхах житлових будинків.

6.1.5Площу озеленених територій у мікрорайоні слід приймати не менше ніж 6 м2 на одну особу (без урахування території закладів дошкільної та загальної середньої освіти), або (12–15) м2 на одну житлову одиницю (квартиру) при розрахунковому середньому розмірі домогосподарства 2,5 особи, або згідно з демографічними розрахунками розміру (величини) домогосподарства.

Озеленені території у мікрорайоні мають бути організовані як мережа ландшафтно-рекреаційних об’єктів (парк та/або сад мікрорайону, сквери, мережа бульварів), які обладнані усіма елементами благоустрою (охоплюючи пішохідні доріжки та майданчики для відпочинку, ігор, занять фізичною культурою), що сукупно займають максимум 30 % загальної площі кожного ландшафтно-рекреаційного об’єкта.

6.1.6Граничні показники щільності населення мікрорайону слід приймати 150–450 осіб/га.

Показники щільності населення мікрорайону в крупних та найкрупніших містах допускається підвищувати, але не більше ніж на 20 % за умови:

— розміщення на території мікрорайону підземних та/або багатоповерхових гаражів з автостоянками та велосипедними стоянками;

— вбудовано-прибудованих до житлових будинків закладів дошкільної освіти, створенні озеленених відкритих терас у житлових та громадських будинках.

Величина збільшення показника визначається містобудівним розрахунком потреб у площі території мікрорайону.

6.1.7У разі розміщення нових житлових будинків на земельних ділянках у межах існуючих мікрорайонів під час розрахунків граничної щільності населення слід враховувати загальну чисельність населення, що може проживати в існуючих та запроєктованих житлових будинках відповідно до діючих норм житлової забезпеченності та рівень забезпеченості цього населення об’єктами повсякденного обслуговування та елементами благоустрою відповідно до таблиці 6.4 цих норм, а також необхідність дотримання містобудівних, санітарних норм та протипожежних вимог.

6.1.8У разі розміщення в межах житлового мікрорайону об’єктів періодичного та епізодичного обслуговування, виробничих та інших закладів немікрорайонного значення площа земельних ділянок, на яких вони розташовані, не враховується у балансі території житлового мікрорайону.

6.1.9Розміщення закладів дошкільної освіти у приміщеннях, які вбудовані, вбудовано-прибудовані або прибудовані до житлових будинків допускається відповідно до вимог ДБН В.2.2-4 та 5.37 ДБН В.2.2-15.

6.1.9.1Земельна ділянка, на якій розташований заклад дошкільної освіти (вбудований, вбудовано-прибудований або прибудований до житлового будинку), повинна бути відокремлена огорожею і зеленими насадженнями від прибудинкової території житлового будинку та має бути забезпечена окремим виїздом на вулично-дорожню мережу, який не перетинає прибудинкову територію житлових будинків. Організація та озеленення групових майданчиків, інсоляція та освітленість приміщень вбудованого, вбудовано-прибудованого або прибудованого закладу дошкільної освіти має відповідати вимогам ДБН В.1.1-31 та [44].

6.1.9.2Земельна ділянка, на якій розташовано вбудований, вбудовано-прибудований або прибудований до житлового будинку заклад дошкільної освіти, є окремою самостійною складовою житлового мікрорайону і не підлягає об’єднанню з прибудинковою територією багатоквартирного житлового будинку.

6.1.10У межах зон багатоквартирної житлової забудови, відповідно до завдання на проєктування, слід передбачати спеціалізовані житлові будинки або перші поверхи житлових будинків для розселення маломобільних груп населення.

6.1.10.1Відстань від спеціалізованих житлових будинків до зупинок громадського транспорту, підприємств торгівлі повсякденного попиту, закладів охорони здоров’я слід приймати не більше ніж 150 м, а в умовах наявної забудови не більше ніж 300 м.

6.1.10.2До спеціалізованих житлових будинків, а також будинків з квартирами на перших поверхах для маломобільних груп населення слід передбачати проїзди, суміщені з тротуарами, завдовжки не більше ніж 150 м і завширки не менше ніж 4,2 м. Доріжки для проїзду крісел колісних необхідно прокладати за основними напрямками руху людей з інвалідністю у межах населених пунктів до відповідних установ охорони здоров’я, соціального забезпечення, торгівлі,фізкультури тощо. При цьому необхідно передбачати обладнання перехресть (пандусиз’їзди, світлофори), а також застосування тактильних поверхонь для орієнтації людей з вадами зору (відповідно до ДБН В.2.2-40. «Інклюзивність будівель і споруд»).

6.1.11У житлових кварталах слід передбачати в’їзди спеціалізованої техніки, а також, за потреби, наскрізні проїзди в будинках на відстані не більше ніж 300 м один від одного, а в разі периметральної забудови – не більше ніж 180 м (на відстані не менше ніж 50 м до перехрестя вулиць), при цьому слід дотримуватися вимог протипожежних норм.

6.1.12У разі розміщення на земельній ділянці окремого житлового будинку або групи житлових будинків (без урахування розміщення гаражів, автостоянок, закладів дошкільної освіти, закладів загальної середньої освіти, закладів короткотривалого перебування дітей та інших об’єктів мікрорайонного обслуговування) слід дотримуватися розрахункових показників граничних параметрів забудови, як відношення площі під забудовою першого поверху житлового будинку по зовнішньому контуру, охоплюючи нормативну ширину вимощення, лоджій, вхідних груп, а також горизонтальних проєкцій конструкцій, які виступають за межі зовнішньому контуру будівлі, до площі земельної ділянки, наведених у таблиці 6.2 (рисунок 4).

* Під час реконструкції кварталів історичної забудови та формування нової квартальної забудови або за нового будівництва в історичних ареалах міста (визначених генеральним планом) у разі щільної забудови, зокрема зміні функціонального призначення земельної ділянки, показники, наведені у таблиці, не застосовуються.

Примітка 1. У разі розміщення на земельній ділянці житлових будинків або секцій різної поверховості у розрахунках слід визначати середню поверховість.

Примітка 2. Вільна від забудови прибудинкова територія має використовуватися для благоустрою й озеленення відповідно до показників таблиці 6.4.

Примітка 3. Сумарна площа під забудовою житлового будинку, охоплюючи експлуатовані покрівлі стилобатних частин, підземних та напівпідземних споруд, що використовуються під благоустрій та озеленення для мешканців житлових будинків, не повинна перевищувати 70 % земельної ділянки за умови забезпечення під'їздів до вхідних груп житлового будинку, проїзду пожежної техніки, автомобілів швидкої допомоги та інженерного захисту території щодо відведення поверхневого стоку.

Рисунок 4 – Відсоток забудови земельної ділянки

6.1.13Розрахункові показники обсягів і типів житлової забудови визначаються з урахуванням сформованої і прогнозованої соціально-демографічної ситуації.

6.1.13.1Рекомендується передбачати різноманітні групи житлових будинків (комерційне житло та житло для соціальних потреб). При цьому орієнтовна загальна площа на одну особу в житлі для соціальних потреб визначається відповідно до вимог ДБН В.2.2-15, ДБН В.2.2-40. Обсяги житла для соціальних потреб визначаються у містобудівній документації згідно з завданням на проєктування.

6.1.14Розрахункові показники щільності багатоквартирного житлового фонду (сумарної загальної площі квартир житлових будинків) на території житлового мікрорайону наведено в додатку В.1.

6.1.15Під час визначення потреб у території для розміщення житлової забудови слід виходити з умови розселення одного домогосподарства в окремій житловій одиниці (квартирі або будинку). Розрахункову житлову забезпеченість (на розрахунковий термін містобудівної документації) необхідно визначати диференційовано для населених пунктів з урахуванням демографічних показників, типів житлових будинків, що передбачається застосовувати, у тому числі обсяги соціального житла.

6.1.16Під час планування територій нових кварталів з периметральною забудовою допускається зменшувати розриви між будинками до однієї висоти вищого будинку за умов розміщення в перших поверхах протилежно розташованих будинків приміщень громадського призначення, з дотриманням вимог пожежної безпеки, норм інсоляції та освітленості житлових приміщень.

6.1.16.1У населених пунктах, у разі розміщення 9–16 та більше поверхових житлових будинків суміжно з кварталами та всередині кварталів садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоповерхового будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків приймається не менше ніж 20 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться.

У разі розміщення багатоквартирних житлових будинків поверховістю від 4 до 8 поверхів суміжно з кварталами та всередині кварталів садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоквартирного будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків слід приймати не менше ніж 15 м, а до стіни найближчого садибного будинку – не менше висоти будинку, що зводиться, для багатоквартирних будинків до 3 поверхів відстань від фасадів до меж земельних ділянок – не менше ніж 10 м для забезпечення проїзду пожежних машин.

6.1.16.2У разі різних вимог (протипожежних, санітарно-гігієнічних тощо) до мінімально допустимих відстаней між будинками і спорудами під час проєктування потрібно приймати найбільші з величин.

6.1.17Багатоквартирні житлові будинки слід розміщувати (відповідно до вимог визначення ліній регулювання забудови) з відступом від червоних ліній магістральних вулиць – 6 м, житлових вулиць – 3 м.

Вбудовано-прибудовані або прибудовані (стилобатні) частини з приміщеннями громадського призначення до житлових будинків, що не мають вхідних груп зі сторони червоних ліній, а також окремо розташовані будівлі громадського призначення, що не мають вхідних груп зі сторони червоних ліній, допускається розміщувати по червоній лінії згідно з містобудівною документацією, окрім будівель дитячих навчальних закладів.

У разі розміщення вхідних груп зі сторони червоних ліній необхідно витримати відступ на розмір найбільшого елемента (вхідних дверей, ґанку, вхідного майданчика, піддашка). Також дозволяється заглиблювати в площину фасаду вхідні групи на розмір вказаних вище елементів.

Виступ будь-яких елементів будівель (вхідних груп, ґанків, балконів, еркерів, фронтонів тощо) за межі червоних ліній (з території кварталу в зону вулиці) не допускається.

6.1.18Мінімальні розміри житлових кварталів та внутрішньоквартальних просторів у групах житлових будинків визначаються вимогами: інсоляції та освітленості житлових приміщень, забезпечення відстані між фасадами (довгими сторонами) з вікнами протилежно розташованих будинків не менше ніж 15 м у разі забудови до 4 поверхів, 20 м – у разі забудови більшої поверховості (побутовий розрив) та протипожежними вимогами.

Примітка. З дотриманням вимог ДСТУ-Н Б В 2.2-27:2010 «Будинки і споруди. Настанова з розрахунку інсоляції об’єктів цивільного призначення».

6.1.19Мінімальну розрахункову площу ділянки для окремо розташованого житлового будинку, охоплюючи площу під забудовою (без урахування розміщення на ділянці закладів дошкільної освіти та загальної середньої освіти, підприємств обслуговування населення, гаражів та автостоянок, фізкультурних і спортивних споруд), слід приймати відповідно до кількості його мешканців, але не менше ніж у таблиці 6.3 (рисунок 5).

При цьому необхідно виконувати розрахунки щодо дотримання норм інсоляції та освітленості житлових приміщень.

Примітка 1. У разі розміщення на земельній ділянці житлових будинків та секцій різної поверховості у розрахунках слід визначати середню поверховість.

Примітка 2. Кількість мешканців житлового будинку рекомендується визначати згідно з кількістю житлових одиниць (квартир) або приймати згідно з демографічними розрахунками розміру (величини) домогосподарства та статистичних даних згідно із завданням на проєктування.

Рисунок 5 – Площа земельної ділянки житлового будинку (м2 на одну особу)

6.1.20Для під’їзду до будинків, що розташовані у складі житлових груп, а також установ і підприємств обслуговування, слід передбачати двосмугові проїзди завширшки не менше ніж 5,5 м, а до окремо розташованих будинків – односмугові проїзди завширшки не менше ніж 3,5 м.

На односмугових проїздах треба передбачати роз’їзні майданчики завширшки 6 м і завдовжки 15 м на відстані не більше ніж 75 м один від одного, при цьому тупикові проїзди повинні мати довжину не більше ніж 150 м.

Проїзди повинні закінчуватися розворотними майданчиками не менше ніж 12 м х 12 м, які забезпечують можливість розвороту спеціалізованих санітарних автомобілів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, сміттєвозів, прибиральних і пожежних машин з урахуванням їхніх технічних характеристик. У стислих умовах дозволяється організація Т-подібних розворотних майданчиків з розмірами 12 м х 4 м.

На рівних відрізках проїздів понад 50 м необхідно облаштовувати обмежувачі швидкості руху, штучні дорожні нерівності.

Для забезпечення доступу особового складу пожежно-рятувальних підрозділів з автодрабин і автопідйомників у будь-яку квартиру чи приміщення, повинні передбачатися майданчики для встановлення пожежних автодрабин і автопідйомників із дотриманням вимог пункту 15.3 цих норм. Параметри проїздів та майданчиків для пожежної техніки визначаються з урахуванням технічних характеристик пожежної техніки, яку залучатимуть для пожежно-рятувальних робіт. Використання проїздів та майданчиків для пожежної техніки як автомобільних стоянок, розміщення баків/контейнерів для збору побутових відходів та інших цілей, які заважатимуть проведенню пожежно-рятувальних робіт, не допускається.

6.1.21Розрахункові показники граничних розмірів майданчиків, що мають бути розташовані на прибудинкових територіях, наведено в таблиці 6.4.

* Майданчики для занять фізкультурою рекомендується розміщувати як окрему озеленену зону, що обслуговує мікрорайон або групу житлових кварталів, які формують цілісний мікрорайон. За наявності озелененої зони з майданчиками для занять фізкультурою їхню площу в межах прибудинкових територій слід передбачати за нормою 0,2 м2 на одну особу у разі дотримання нормативу зелених насаджень обмеженого користування 6 м2 на одну особу.

** За розрахунком згідно з таблицею 6.5.

*** Майданчики для вигулу домашніх тварин слід влаштовувати поза межами прибудинкових територій на спеціально визначених ділянках на відстані не менше ніж 40 м від вікон житлового будинку та майданчиків для ігор і відпочинку та занять фізкультурою.

Примітка 1. Відстані від майданчиків для занять фізкультурою та спортом розміром не менше 2 м²/на одну особу встановлюються залежно від їхніх шумових характеристик на відстані від житла – (10–40) м (відповідно до пункту 4.10 ДСП 173-96).

Примітка 2. На прибудинкових територіях можна облаштовувати майданчики для господарських цілей (для сушіння білизни та чищення килимів) з розрахунку (0,1–0,3) м2 на одну особу або (0,25–0,75) м2 на одну житлову одиницю (квартиру). Відстані від майданчиків для господарських цілей до найбільш віддаленого входу в житловий будинок слід приймати не більше ніж 100 м.

6.1.22У межах багатоквартирної забудови слід передбачати збирання побутових відходів (наземний, підземний або вакуумний спосіб). Збирати побутові відходи на житловій території передбачається на майданчиках, на яких розміщують контейнери для роздільного зберігання побутових відходів із зручними під’їздами для сміттєвозів згідно з ДБН Б.2.2-5, ДСТУ-Н Б Б.2.2-7, ДСП 173-96 та вимог Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць [77]. Норми утворення побутових відходів для новоутворюваних населених пунктів приймають на одну розрахункову одиницю (особу, робоче місце) згідно з вимогами [40] або за таблицею 11.2.

Вимоги до розміщення контейнерних майданчиків для збирання побутових відходів та відстань їх розміщення від вікон житлових та громадських будинків наведено в таблиці 6.5.

Примітка 1. На місце розташування та площу майданчика для збирання побутових відходів впливає спосіб видалення: наземний та підземний або вакуумний (пневматичний).

Примітка 2. Відстань від наземних майданчиків для збирання побутових відходів до фізкультурних майданчиків, майданчиків для ігор дітей і відпочинку дорослих слід приймати не менше ніж 20 м. Пішохідну доступність майданчика для збирання побутових відходів слід приймати не більше ніж 100 м. Площу наземних майданчиків наведено з урахуванням елементів благоустрою.

Примітка 3. Майданчики для збирання побутових відходів наземним способом проєктують відповідно до вимог ДСТУ-Н Б Б.2.2-7. Майданчики підземного та вакуумного способу збирання проєктують відповідно до містобудівних та технічних умов.

Примітка 4. Майданчик для збирання побутових відходів повинен бути обладнаний для прийому небезпечних відходів (хімічні джерела струму, побутові акумулятори тощо).

Примітка 5. Місця для збирання побутових відходів на житлових територіях слід розташовувати не з підвітряного боку, не на протягах, а з забезпеченням норм аерації території. Майданчик для збирання побутових відходів для установ громадського обслуговування допускається розміщувати за спеціальним завданням, погодженим з місцевими органами влади.

Примітка 6. Місця збору великогабаритних побутових відходів (меблі, побутова техніка, будівельні відходи тощо) слід розміщувати на сельбищній території в комунальних кварталах або комунально-складських зонах.

6.1.23Площі квартир державного і комунального житлового фонду для соціальних потреб розраховуються за нормативними показниками відповідно до норм ДБН В.2.2-15.

6.1.24Для міст, розташованих у районах сейсмічністю 7–8 балів, будівництво житлових будинків вище 4-х поверхів може здійснюватися згідно з вимогами ДБН В.1.1-12. Будівництво житлових будинків на територіях сейсмічністю 9 балів і більше не допускається. Проєктувати будинки в сейсмічних районах потрібно на підставі карт сейсмомікрорайонування.

6.1.25Відповідно до природно-кліматичних особливостей України (додаток Б) слід передбачати захист прибудинкової території житлових будинків, житлових груп від несприятливих зимових вітрів, пилових бур, а також підвищеної аерації влітку, захист від перегріву, особливо для південних районів (розділ 14).

Відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будівлями слід приймати на основі розрахунків інсоляції та освітленості, а також відповідно до норм протипожежних вимог (розділ 15).

6.1.26Між фасадами з вікнами багатосекційних житлових будинків заввишки 2–3 поверхи (без урахування мансарди, в якій вікна розташовано в похилих конструкціях даху) слід приймати відстані (побутові розриви) не менше ніж 15 м; заввишки в 4 поверхи і більше – 20 м.

В умовах, коли будівництво (нове будівництво, реконструкція) ведеться в зоні історичної забудови, яка має відповідний статус згідно з регламентами встановленими генеральним планом населеного пункту для відповідних зон (зони охорони пам’яток культурної спадщини, значні історичні будівлі, історичні ареали), побутові розриви між житловими будинками можуть прирівнюватися до наявних для збереження характеру історичного розпланування вулиці, кварталу, площі тощо. Будівництво в таких зонах може вестися по історично сформованій лінії забудови.

Садибна забудова

6.1.27Садибну забудову слід передбачати:

— у межах населеного пункту переважно на вільних територіях, на ділянках, потенційно придатних для будівництва;

— у приміських зонах – на резервних територіях, що плануються до включення у межу міста, за винятком зелених зон;

— у нових селищах і тих, що розвиваються, розміщених у межах 30–40-хвилинної транспортної доступності.

6.1.28Для збереження масштабу планування і забудови історичного населеного пункту в зонах наявної індивідуальної садибної забудови слід забезпечувати збереження історичного характеру середовища.

У найкрупніших містах нову садибну або блоковану забудову слід розміщувати в районах садибної забудови лише за наявності територіальних ресурсів відповідно до містобудівної документації, окрім територій історичних ареалів, де будівництво вистотних будівель і споруд не допускається.

Примітка. Розміщення садибної забудови на приаеродромній території допускається за умови дотримання вимог СНиП 2.05.08-85 та відсутності потенційного ризику авіаційної події.

6.1.29Зони садибної забудови мають формуватися за принципами мікрорайонування окремими чи зблокованими житловими будинками з присадибними ділянками. Поверховість будинків у межах територій садибної забудови не може перевищувати 3-х поверхів (без урахування мансарди).

6.1.30Розміщення багатоквартирних (секційних) будинків у межах кварталів садибної забудови не допускається.

6.1.31Житлові будинки на присадибних ділянках слід розміщувати з відступом від червоних ліній магістральних вулиць – 6 м, житлових – 3 м.

6.1.32Частина присадибної ділянки між червоними лініями і лінією забудови одно-, двоквартирних і блокованих будинків входить до загальної площі ділянки.

6.1.33В умовах реконструкції допускається зменшувати відступи від червоних ліній до будинків і споруд з урахуванням сформованої забудови за умови дотримання протипожежних вимог.

(Пункти 6.1.1–6.1.33 змінено, Зміна № 1)

6.1.34Присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5 та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Огорожа присадибних ділянок не може виступати за червону лінію та межі ділянки.

6.1.35Показники площі території та розрахункової щільності населення для розміщення садибної забудови слід приймати за таблицями 6.1 та 6.6.

6.1.36У зонах садибної забудови слід передбачати розміщення об’єктів обслуговування на територіях загального користування, на спеціально відведених ділянках, у складі громадських центрів населеного пункту або у вигляді окремих споруд на територіях громадського призначення, а також розміщення майданчиків для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, занять фізкультурою, стоянок для тимчасового зберігання автомобілів, майданчиків для господарських цілей загального користування. Питомі розміри майданчиків для ігор дітей та автостоянок допускається зменшувати відносно показників, наведених у таблиці 6.4, але не більше ніж на 30 %.

6.1.37Озеленення вулиць, розмір яких в межах червоних ліній складає 12 м і менше, доцільно формувати за рахунок палісадників.

6.1.38Допускається розміщення об’єктів обслуговування на присадибній ділянці згідно з нормами законодавства України. Прибудовані або окремо розміщені приміщення та тимчасові споруди для індивідуальної трудової та підприємницької діяльності допускається розташовувати на земельних ділянках по червоних лініях.

6.1.39Гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки. Відстані від в’їздів та інших технологічних прорізів гаражів до сусідніх житлових будинків, закладів загальної середньої освіти та закладів дошкільної освіти, інших споруд слід приймати за таблицею 10.6.

Примітка. Протипожежні відстані між будинками або господарськими будівлями, що розташовані окремо, відповідно до ступеня їх вогнестійкості, а також віддаленість ємностей горючої рідини на присадибній ділянці (при опаленні будинків рідким паливом) слід приймати відповідно до протипожежних вимог, наведених у таблиці 15.2.

6.1.40При розташуванні житлових будинків та громадських будівель на земельних ділянках необхідно забезпечувати вимоги санітарних норм та пожежних вимог ДСП 173-96, ДБН В.1.1-7, у тому числі для житлових та громадських будинків на суміжних земельних ділянках.

6.1.41При розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємоузгоджене водовідведення згідно з вимогами ДБН В.1.1-25.

Для новї садибної та дачної забудови відстань від межі слід встановлювати не менше 3 м.

Відстань від межі суміжної земельної ділянки до стовбурів дерев, які висаджуються, має бути від 4 м до 6 м в залежності від величини крони (але не менше /2 діаметра крони дерева), а до кущів – 1,0 м.

Допустимі відстані від житлових будинків до господарських будівель і споруд наведені в таблиці 6.7.

Примітка 1. Господарські будівлі і гаражі сусідніх ділянок допускається блокувати.

Примітка 2. Господарські приміщення для утримання худоби та птиці площею до 50 м2 допускається прибудовувати до одно-та двоквартирних житлових будинків (крім будинків, що знаходяться в ІV кліматичному районі) за умов ізоляції від житлових кімнат та кухонь не менше ніж трьома підсобними приміщеннями та за умови забезпечення санітарних відстаней до житлових будин-ків на суміжних земельних ділянках.

Примітка 3. При продуктивності локальних каналізаційних очисних споруд до 3 м3 на добу водозабірні споруди місцевого господарсько-питного водопостачання допускається розміщувати на відстані 40-50 м вниз по течії ґрунтових вод, 20-25 м вверх по течії і 25-30 м по перпендикуляру до осі течії потоку ґрунтових вод. Відстані від артсвердловин та колодязів до окремих будівель і споруд та інших джерел забруднення слід приймати 20 м, місце розташування водозабірних споруд повинно бути вверх по течії ґрунтових вод і вище по відношенню до розташування каналізаційних споруд. За неможливості забезпечення цієї відстані в межах ділянки слід влаштовувати свердловини, колодязі або каптажі для групи будинків, які розміщуються вздовж житлових вулиць із відступом від червоної лінії на 2,5-3 м, на майданчиках розміром 2,5 м х 3 м із твердим покриттям та ухилом не більше 40-50 ‰.

Примітка 4. Вигрібні ями дворових вбиралень повинні бути виконані з конструкцій, що запобігають фільтра-ції фекальних стоків у ґрунт.

6.1.42За відсутності мереж міської (селищної) каналізації необхідно передбачити каналізування садиб з використанням локальних очисних споруд згідно з вимогами ДБН В.2.5-64, ДБН В.2.5-75.

При введенні водопроводу у будинок та обладнання внутрішньобудинкової каналізації з відведенням побутових стоків у вигріб не допускається.

Дачна та садова забудова

6.1.43Території дачної та садової забудови призначаються для організації відпочинку громадян, ведення садівництва та городництва з будівництвом дачних, садових будинків для тимчасового або постійного проживання.

6.1.44Розміщення нової дачної та садової забудови в межах населених пунктів, а також на територіях, де діють планувальні обмеження, у т.ч. на територіях лісів та лісопарків, об’єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон, у санітарно-охоронних зонах курортів, водоохоронних зонах, на резервних позаміських територіях, які передбачені містобудівною документацією для подальшого розвитку населених пунктів, на територіях інженерно-транспортної та природоохоронної інфраструктури не допускається.

6.1.45Нову дачну або садову забудову рекомендується розміщувати за межами населених пунктів на земельних ділянках з цільовим призначенням для дачного будівництва чи індивідуального садівництва.

Існуючі території дачної забудови, які розташовані в межах населених пунктів чи приміських зонах, відносяться до рекреаційних зон з озелененими територіями обмеженого використання.

6.1.46Територію дачної та садової забудови слід розподіляти на зони індивідуального (сади, дачні ділянки) та загального користування. Зона індивідуального користування з вулично-дорожньою мережею має складати до 90 % від загальної території такої забудови.

6.1.47У межах зони загального користування розміщуються об’єкти і споруди, перелік яких та необхідна площа території наведені у таблиці 6.8.

* Площа ділянки на одну споруду приймається незалежно від кількості садових ділянок – 100 м2.

Примітка. Об’єкти загального користування доцільно поєднувати у адміністративно-господарський центр.

Пасіки слід розміщувати на окремих ділянках у місцях, найбільш віддалених від руху людей і транспорту.

6.1.48На територіях дачної і садової забудови трасування доріг та проїздів, розміщення вбудовано-прибудованих або окремо розташованих гаражів, дачних та садових будинків, інших споруд та відстані між ними слід приймати у відповідності з вимогами підрозділу "Садибна забудова" та розділу 15 "Протипожежні вимоги"

6.1.49При переведенні існуючої дачної і садової забудови у райони садибної забудови має бути забезпечена відповідність показників соціальної, транспортної та інженерної інфраструктури нормативам садибної забудови в межах населених пунктів.

6.1.50На території існуючої дачної і садової забудови використання садових або дачних ділянок для створення об’єктів торгівлі, побуту допускається за умови: відповідності площі земельної ділянки показникам відповідно до таблиці 6.8, забезпечення проїзду до ділянки та влаштування інженерного обладнання – відповідно до вимог ДСП 173-96, ДБН В.2.5-39 та ДБН В.2.5-64.

6.2 Зона громадської забудови

6.2.1Зона громадської забудови призначена для концентрованого розташування закладів і підприємств обслуговування населення населеного пункту та пов’язаного з ним населення, що мешкає за його межами

(Пункт 6.2.1 змінено, Зміна № 1)

6.2.2Зону громадської забудови слід формувати як функціонально-просторову систему центрів – багатофункціональних та спеціалізованих, які є органічно пов’язаними з соціально-планувальною структурою населеного пункту.

6.2.3Громадську забудову слід формувати у місцях найбільшої концентрації населення, що перебуває у денний час, – у межах центру міста та інших населених пунктів уздовж головних вулиць і площ.

6.2.4Території багатофункціональних громадських центрів у населених пунктах залежить, окрім їх величини і місця в структурі адміністративно-територіального устрою та системи розселення, від особливостей функціонально-планувальної структури населених пунктів, історичних та природно-ландшафтних чинників.

У малих містах слід створювати єдиний громадський центр міста і житлового району.

У середніх і великих містах, сельбищна територія яких поділяється на житлові або планувальні райони, функції громадського центру можуть поєднуватись з функціями громадського центру одного із житлових або планувальних районів.

У найкрупніших та крупних містах зони громадської забудови слід формувати у вигляді системи загальноміського центру, яка крім центрального ядра складається також з громадських центрів планувальних зон та центрів житлових (виробничих, рекреаційних) районів і мікрорайонів.

Склад функціональних елементів, їх кількісні показники встановлюються у містобудівній документації регіонального та місцевого рівнів.

Примітка. Міський центр, в залежності від величини міста, доцільно формувати або як площу, або як групу площ, поєднаних головною вулицею, серед яких визначається головна площа.

6.2.5Спеціалізовані громадські центри слід формувати переважно в найкрупніших, крупних та великих містах за рахунок групування однорідних об’єктів в єдиний комплекс.

(Пункт 6.2.5 змінено, Зміна № 1)

Примітка. Спеціалізовані центри слід розміщувати відокремлено або у складі загальноміських громадських центрів, центрів планувальних зон і планувальних районів, а також як окремі планувальні складові.

6.2.5.1Спеціалізовані центри можуть формуватися у системі загальноміських громадських центрів, центрів планувальних зон і планувальних районів, а також як окремі планувальні складові.

(Пункт 6.2.5.1 долучено, Зміна № 1)

6.2.6До складу громадських центрів планувальних зон, крім підприємств установ і організацій соціально-культурного обслуговування, можливо включати адміністративні установи, бізнес-центри, озеленені території загального користування, пішохідні зони, території зберігання транспортних засобів, а також апартаменти, готельні комплекси тощо.

У міських та крупних сільських населених пунктах громадські центри виконують функції міжселенного обслуговування.

Під час розроблення містобудівної документації площу багатофункціонального загальноміського центру слід визначати відповідно до укрупнених показників:

— для найкрупніших, крупних і великих міст –- від 3,5 м2/особу до 5 м2/особу;

— для середніх міст – від 5 м2/особу до 10 м2/особу;

— для малих міських та сільських населених пунктів – від 10 м2/особу до 20 м2/особу.».

(Пункт 6.2.6 змінено, Зміна № 1)

6.2.7Розвиток загальноміських центрів може здійснюватися шляхом реконструкції і технічного переоснащення громадських будинків, перепрофілювання існуючих об’єктів, будівництва нових об’єктів; суміщення об’єктів різного типу, розміщення об’єктів повсякденного та періодичного обслуговування у вбудовано-прибудованих приміщеннях, в тому числі у перших поверхах житлових будинків.

6.2.8Загальну площу території громадських центрів у планувальних зонах найкрупніших, крупних міст слід приймати:

- за чисельності населення планувальної зони до 200 тис. осіб – від 15 га до 20 га;

- за чисельності населення від 200 до 500 тис. осіб – від 20 га до 30 га;

- за чисельності населення понад 500 тис. осіб – від 30 га до 60 га.

6.2.9При розміщенні громадських об’єктів (при формуванні громадських центрів) слід враховувати показники граничної щільності громадської забудови відповідно до таблиці 6.9.

Примітка. Для найкрупніших та крупних міст щільність громадських функцій визначається для ядра центру, а в середніх і малих міських і сільських населених пунктах – для громадського центру в цілому.

6.2.10Під час планувальної організації території громадських центрів, для реалізації комунікативної функції, необхідно передбачати формування розвинутих пішохідних зон (громадських просторів, пішохідних вулиць), які мають:

— забезпечувати можливість організації та проведення масових громадських заходів (політичних, святкових, спортивно-розважальних тощо);

— формувати зручні пішохідні зв’язки між об’єктами та комплексами обслуговування, зупинками громадського транспорту та транспортними вузлами, що забезпечують зв’язок населеного пункту з приміською зоною;

— забезпечувати організацію різноманітних функцій, що містять розвинений набір об’єктів обслуговування, а також місць для короткотривалого відпочинку;

— створювати індивідуальний архітектурний образ;

— забезпечувати збереження традиційного характеру історичного середовища та об’єктів культурної спадщини.

(Пункт 6.2.10 змінено, Зміна № 1)

6.2.11Громадський простір багатофункціонального центру з розчленованою структурою формується на основі єдиної пішохідної зони, що забезпечує взаємозв’язок об’єктів центру, безперервність пішохідних комунікацій в межах всіх складових комплексу, зручність підходів до зупинок транспорту та озеленення рекреаційних майданчиків.

Для людей, що одночасно перебувають у пішохідній зоні, норма площі території має складати не менше ніж 20 м2 на одну особу.

6.2.12Співвідношення між висотою будинків, що оточують майдан та його шириною доцільно приймати у межах 1:6 – 1:8. Відкритий простір слід передбачати не більше ніж 0,15 га в малих населених пунктах та 0,5-0,6 га – у великих.

При формуванні громадських центрів слід передбачати створення підземних просторів для розміщення об’єктів торгівлі, харчування, побутового обслуговування, а також для зберігання легкового автотранспорту, громадських вбиралень. Розміщені у підземному просторі об’єкти повинні бути обладнані спеціальними підйомними пристроями для забезпечення доступності до них маломобільних груп населення.

6.2.13Доцільно передбачати безпосередній взаємозв’язок громадських центрів з озелененими територіями, розміри яких мають складати в межах громадських центрів не менше ніж 25 % від усієї території громадського центру. В історичних частинах громадських центрів цей показник має бути не менший ніж існуючий.

Парки загальноміського та районного значення рекомендується розміщувати на суміжних з громадськими центрами територіях і включати до системи планувальної організації центру.

7 ВИРОБНИЧІ ТЕРИТОРІЇ

До виробничих належать території промислових підприємств, об’єктів комунальних підприємств та об’єктів транспортної інфраструктури, складської забудови, інноваційного розвитку (технопарки, індустріальні парки), що формуються у складі промислових зон, промислових районів, груп підприємств або розташованих окремо.

(Змінено, Зміна № 1)

7.1 Інноваційні об’єкти виробничих територій

До інноваційних об’єктів виробничих територій слід відносити технопарки, індустріальні парки, виробничі території технополісів.

7.1.1Містобудівний розвиток інноваційних територій передбачає:

а) розроблення містобудівної документації щодо розвитку промислових зон, промислових районів, груп підприємств з можливістю формування технопарків, індустріальних (промислових) парків, виробничих та інноваційно-технологічних кластерів;

б) розроблення програми перспективного розвитку промисловості, галузі (регіону, поселення);

в) раціональне використання земельних ресурсів за планом земельно-господарського устрою територій;

г) стимулювання раціонального використання земельних ресурсів;

д) трансформацію виробничих територій з метою підвищення ефективності їх використання;

є) реконструкцію об’єктів інженерного забезпечення, які розміщуються на територіях інноваційного розвитку шляхом впровадженням методів ефективного використання інженерних та територіальних ресурсів з широким застосуванням ресурсозберігаючих технологій;

ж) оздоровлення річок і водойм, які розміщуються на територіях інноваційного розвитку шляхом винесення за межі прибережних захисних смуг виробничих об’єктів, а також забезпечення відповідного режиму та умов використання промислових підприємств, розташованих на суміжних з водоохоронними зонами територіях;

з) розроблення містобудівної документації і заходів з ліквідації відвалів ливарного та інших виробництв, які розміщуються на територіях інноваційного розвитку, шляхом переробки і утилізації, подальшого проведення санації та рекультивації земель, визначення можливості їх подальшого використання;

и) розроблення пропозицій щодо оптимізації транспортних схем промислових формувань з урахуванням змін вантажообігу, пасажирських потоків, трансформації підприємств і чисельності працюючих.

7.2 Формування і планування виробничих територій

7.2.1Розміщення виробничих територій не допускається:

а) у першому та другому поясі зони санітарної охорони джерел водопостачання;

б) у межах прибережних захисних смуг річок та водойм;

в) у першій зоні округу санітарної охорони курортів, а для кліматичних курортів в усіх зонах округу санітарної охорони, якщо об’єкти,що проектуються, не пов’язані безпосередньо з експлуатацією природних лікувальних засобів курорту;

г) на землях рекреаційного і оздоровчого призначення;

д) на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

е) на землях історико-культурного призначення;

ж) у небезпечних зонах відвалів породи вугільних і сланцевих шахт або збагачувальних фабрик;

и) у зонах активного карсту, зсувів, осідання або обвалення поверхні під впливом гірських розробок, селевих потоків і снігових лавин, які можуть загрожувати забудові та експлуатації підприємств;

к) на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами;

л) у зонах можливого катастрофічного затоплення в результаті руйнування гребель або дамб.

7.2.2Відповідно до [2] допускається розміщення на прибережних ділянках річок та інших водойм гідротехнічних, гідрометричних та лінійних об’єктів, а також об’єктів навігаційного призначення. Планувальні відмітки майданчиків, на яких вони розміщуються, слід встановлювати щонайменше на 0,5 м вище від розрахункового найвищого горизонту води з урахуванням підпору і ухилу водотоку, а також нагону від розрахункової висоти хвилі. За розрахунковий горизонт слід приймати найвищий рівень води з ймовірністю його перевищення для підприємств та об’єктів оборонного значення один раз на 100 років, для інших підприємств – один раз у 50 років, а для підприємств зі строком експлуатації до 10 років – один раз на 10 років.

Об’єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

7.2.3Улаштування вантажних причалів, пристаней чи інших портових споруд слід розміщувати за течією ріки нижче сельбищної території.

7.2.4Розміщення підприємств поблизу об’єктів з виготовлення і зберігання вибухових речовин, матеріалів і виробів на їх основі необхідно здійснювати з урахуванням меж небезпечних зон і районів.

7.2.5При проведенні реконструкції, технічному переоснащенні існуючих промислових районів і груп підприємств доцільно ці території, в межах яких вони розміщені, планувально розподіляти на складові з урахуванням формування технопарків, технополісів, промислових і індустріальних парків на основі загальних архітектурно-планувальних рішень з вираженими планувальними межами. При цьому слід передбачати поєднання інженерно-технічної інфраструктури, допоміжних виробництв та об’єктів громадського обслуговування.

7.2.6При плануванні виробничих територій слід передбачати:

а) функціональне зонування території з урахуванням технологічних зв’язків, відповідних санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, вантажообігу і видів транспорту, містобудівних обмежень;

б) раціональну організацію транспортної та інженерної інфраструктури з урахуванням виробничо-технічних зв’язків;

в) інтенсивне використання території, в тому числі наземний і підземний простір;

г) організацію єдиної мережі громадського обслуговування працюючих;

д) будівництво та введення в експлуатацію пусковими комплексами або чергами;

е) благоустрій території;

ж) захист територій від небезпечних наслідків виробничої діяльності, ерозії, абразії, заболочування, засолення і забруднення підземних вод і відкритих водойм стічними водами, відходами виробництва;

и) відновлення (рекультивацію) відведених у користування земель, порушених в процесі виробничої діяльності, а також при будівництві.

7.2.7За функціональним використанням територію підприємства слід розподіляти на зони:

а) передзаводську (за межами земельної ділянки підприємства або в її межах);

б)виробничу;

в) підсобну;

г) складську.

7.2.8У генеральних планах і схемах планування територій при розміщенні виробничих підприємств, технопарків, індустріальних парків у відповідних територіальних зонах слід визначати такі складові:

а) громадського центру;

б) підприємств, технопарків, у тому числі ділянок, які перебувають у складі технопарків, індустріальних парків;

в) загальних об’єктів допоміжних виробництв і господарств;

г) пожежних частин.

Розподіл на зони слід здійснювати з урахуванням конкретних містобудівних умов та особливостей виробництва.

7.2.9Орієнтовні розміри передзаводських зон підприємств (га на 1000 працюючих) слід визначати з розрахунку:

0,8 при кількості працюючих до 0,5 тис.;

При визначенні розмірів передзаводських зон підприємств слід враховувати розрахункову кількість машиномісць на автостоянках для тимчасового зберігання автомобілів (таблиця 10.7), стоянок вантажного автотранспорту та благоустрою передзаводської території.

7.2.10Відстані між будівлями, спорудами, в тому числі інженерними мережами, слід приймати не менше мінімально допустимих, при цьому щільність забудови ділянок (площадок) підприємств повинна бути не менше зазначеної у додатку Г.1.

7.2.11Склад громадського центру виробничих територій слід визначати в кожному конкретному випадку з урахуванням розміщення виробничих об’єктів у планувальній структурі населеного пункту, кількості працюючих на підприємствах, наявності підприємств обслуговування в межах суміжної сельбищної території, виробничо-технологічних та санітарно-гігієнічних особливостей окремих підприємств.

7.2.12У передзаводських зонах і в адміністративно-громадських центрах виробничих територій слід передбачати відкриті та/або закриті автостоянки для тимчасового зберігання легкових автомобілів. Відкриті автостоянки для тимчасового зберігання автомобілів людей з інвалідністю допускається розміщувати на території підприємства.

7.2.13На підприємствах, де передбачається можливість використання праці осіб з обмеженими можливостями, які користуються кріслами колісними, входи у виробничі, адміністративно-побутові та інші допоміжні будівлі повинні бути обладнані пандусами з ухилом не більше ніж 1:12 та іншими спеціалізованими підйомними пристроями.

7.2.14У транспортних схемах промислових формувань необхідно передбачати:

а) поєднання транспортних споруд і обладнання для різних видів транспорту (суміщені автомобільні та залізничні або автомобільні та трамвайні мости і шляхопроводи, загальне земляне полотно для автомобільних доріг і трамвайних колій, крім швидкісних видів транспорту);

б) використання споруд і обладнання, що проектуються для інших цілей (дамб водосховищ і гребель, водопропускних споруд), під земляне полотно і штучні споруди залізниць і автомобільних доріг;

в) можливість подальшого розвитку зовнішнього транспорту.

7.2.15Ширину воріт автомобільних в’їздів на майданчик підприємства слід приймати по найбільшій ширині застосовуваних автомобілів плюс 1,5 м, але не менше 4,5 м, а ширину воріт для залізничних в’їздів – не менше 4,9 м.

7.2.16Відстань від будівель та споруд до краю проїзної частини автомобільних доріг слід приймати відповідно до таблиці 7.1.

Таблиця 7.1 – Відстані від бортового каменю або краю укріпленої смуги узбіччя автомобільних доріг до будівель і споруд слід приймати не менше зазначених

Будівлі та споруди 1.Зовнішні межі стін будівель, включаючи тамбури та прибудови:

а) за відсутності в’їзду в будівлю і за довжиною будівлі до 20 м б) те саме за довжиною будинку понад 20 м в) за наявності в’їзду в будівлю двохосьових автомобілів і автонавантажувачів г) за наявності в’їзду в будівлю тривісних автомобілів д) за наявності в’їзду в будівлю тільки електрокарів 2. Осі паралельно розташованих залізничних колій, мм:

1520 (1524) 3. Огорожа майданчика підприємства 4. Зовнішні межі опор естакад і шляхопроводів, димових труб, стовпів, щогл, виступаючих частин будівель: пілястр, контрфорсів, зовнішніх сходів тощо 5. Вісь залізничної колії, по якій перевозиться рідкий метал, шлак, візки зі злитками та виливницями, візки з мульдами і коробами для перевезення шихтових матеріалів

Примітка 1. Відстані від бортового каменю, кромки проїзної частини або укріпленої смуги узбіччя до стовбурів дерев або до чагарників повинні визначатися в залежності від породи дерев і чагарників з тим, щоб крона дерев з урахуванням її підрізування і чагарники не нависали над проїзною частиною або узбіччям.

Примітка 2. При в’їзді в цех автомобілів з причепами відстань від стіни цеха до дороги слід визначати розрахунком.

7.2.17Напівзамкнуті двори слід розташовувати довгою стороною паралельно переважному напрямку вітрів або з відхиленням не більше 45°, при цьому відкрита сторона двору повинна бути звернена на навітряну сторону вітрів переважного напрямку.

Ширина напівзамкненого двору при будівлях, освітлюваних через віконні отвори, повинна бути не менше півсуми висот до верхньої відмітки карнизу протилежних будинків, що утворюють двір, але не менше ніж 15 м.

За відсутності шкідливих виробничих виділень у простір двору його ширина може бути зменшена до 12 м.

7.2.18Застосування будівель, що утворюють замкнуті з усіх боків двори, допускається тільки з дотриманням таких умов:

а) ширину двору рекомендується приймати не менше найбільшої висоти до верху карнизу будівель, що утворюють двір, але не менше 18 м;

б) має бути забезпечене наскрізне провітрювання двору шляхом влаштування в будівлях отворів завширшки не менше ніж 4 м і заввишки не менше ніж 4,5 м (у кількості не менше двох) за можливості скупчення шкідливих речовин.

7.2.19Для озеленення майданчиків підприємств, технопарків та території необхідно застосовувати місцеві види деревно-чагарникових рослин з урахуванням їх санітарно-захисних та декоративних властивостей і стійкості до шкідливих речовин, які виділяються підприємствами. Наявні деревні насадження слід, за можливості, зберігати.

7.2.20На майданчиках підприємств, де можуть виділятися шкідливі речовини, не допускається розміщення деревно-чагарникових насаджень у вигляді щільних груп і смуг, що викликають скупчення цих речовин.

7.2.21Будівлі і споруди з урахуванням специфіки виробництва та природних умов доцільно розміщувати з обов’язковим дотриманням таких вимог:

а) поздовжні осі будівлі і світлові ліхтарі слід орієнтувати в межах від 45° до 110° до меридіану;

б) поздовжні осі аераційних ліхтарів і стіни будівель з прорізами, що використовуються для аерації приміщень, слід орієнтувати в плані перпендикулярно або під кутом не менше 45°до переважного напрямку вітрів літнього періоду року.

7.2.22Будівлі і споруди з устаткуванням, яке спричиняє значні динамічні навантаження і вібрацію, слід розміщувати від будівель і споруд з виробництвами, особливо чутливими до вібрації, на відстані, яку визначають за підрахунками, з урахуванням геологічних умов території, фізикомеханічних властивостей грунту основи фундаментів, а також з урахуванням заходів для усунення впливу динамічних навантажень і вібрації на ґрунти.

7.2.23Будівлі, споруди, відкриті установки з виробничими процесами, що виділяють в атмосферу газ, дим і пил, вибухонебезпечні і пожежонебезпечні об’єкти не слід розташовувати по відношенню до інших виробничих будівель і споруд з навітряної сторони для вітрів переважного напрямку.

7.2.24Охолоджувальні ставки, водойми, шламовідстійники тощо слід розміщувати так, щоб у разі аварії рідина при розтіканні не загрожувала затопленням підприємству або іншим промисловим, житловим і громадським будівлям і спорудам.

7.2.25Відстані між будівлями і спорудами в залежності від ступеня вогнестійкості і категорії виробництв слід приймати відповідно до розділу 15 "Протипожежні норми", таблиця 15.2.

7.2.26Відстані від відкритих наземних складів до будівель і споруд, а також відстані між зазначеними складами слід приймати не менше зазначених у таблиці 15.6.

7.3 Зона науково-виробничої забудови

7.3.1Технополіси і технопарки (далі – парки) є взаємопов’язаними (інтегрованими) об’єктами, що пов’язані розгалуженою інфраструктурою та розташовані на певній цілісній території.

7.3.2У складі технопарку слід передбачати:

а) наукові центри;

б) офіси та лабораторії;

в) об’єкти експериментального (серійного) виробництва;

г) складські комплекси.

7.3.3У складі технополісу на сельбищній території (громадської та житлової забудови) на земельних ділянках невиробничого призначення додатково також розміщуються:

а) готелі, житлові будинки для наукового та обслуговуючого персоналу;

б) заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, медичні установи; в)торговельні комплекси та розважальні центри, заклади громадського обслуговування, спортивні споруди;

г) озеленені території.

7.3.4У складі інноваційного парку, на сельбищній території (громадської та житлової забудови) на земельних ділянках невиробничого призначення додатково також розміщуються:

а) офіси керуючої компанії, фінансові установи, об’єкти маркетингу та реклами;

б) заклади вищої та професійної (професійно-технічної) освіти;

в) бізнес-кампуси, акселератори, фонди, компанії-резиденти і R&D лабораторії (Research & Development – лабораторії з розвитку інноваційних технологій);

г) готелі, апартаменти для наукового та обслуговуючого персоналу;

д) багатоцільові зали для проведення наукових конференцій та інших заходів;

є) торговельні комплекси та розважальні центри, заклади громадського обслуговування;

є) пожежнічастини;

ж) озеленені території.

7.3.5У складі індустріального парку відповідно до містобудівної документації територія облаштована відповідною інфраструктурою, у межах якої учасники можуть здійснювати господарську діяльність у сфері переробної промисловості, інформації і телекомунікацій, а також науково-дослідну діяльність на умовах, визначених Законом "Про індустріальні парки", та відповідним договором.

7.3.6При розробленні містобудівної документації слід визначати території для розміщення і розвитку наукових установ, які пов’язані з дослідницькою діяльністю і специфікою виробництва.

7.3.7Для розміщення індустріальних, інноваційних парків слід використовувати території, вільні від забудови, території існуючих підприємств та промислових районів, які втрачають своє виробниче значення.

7.3.8Індустріальні, інноваційні парки доцільно розташовувати в зоні забезпеченості надійної транспортної доступності автомобільними і залізничними магістралями, транспортними вузлами – морськими і аеропортами, вокзалами і логістичними центрами.

7.3.9Архітектурно-планувальна організація інноваційних об’єктів виробництва має забезпечувати умови для здійснення наукової та/або виробничої підприємницької діяльності, раціональне розміщення їх потужностей.

7.3.10На території технологічних парків виділяються наступні функціональні зони:

а) промислових і/або наукових об’єктів;

б) соціального, торговельного обслуговування; в) адміністративного центру і загальних служб;

г) відкритих просторів загального користування; д) парків;

е) інженерно-допоміжних об’єктів;

ж) дорожньої мережі.

7.3.11Територію слід розподіляти на ділянки, підготовлені до забудови, призначені для оренди, лізингу або для продажу окремим користувачам та забезпечені необхідною транспортною, інженерною та інформаційно-комунікаційною інфраструктурою, рівень забезпеченості якою визначається конкретними умовами і призначенням парку.

7.3.12Необхідно передбачати ділянки різної величини для забезпечення можливих запитів ймовірних користувачів:

- малі підприємства від 400 м2 до 1500 м2;

- середні підприємства від 1500 м2 до 6000 м2;

- підприємства понад 6000 м.

Допускається об’єднання кількох ділянок для одного користувача.

7.3.13У структурі індустріальних парків для підтримки підприємців доцільно передбачати виробничі та/або дослідницькі будівлі чи споруди з використанням універсальних модульних блоків.

7.3.14Залежно від містобудівних умов і завдань організації технологічного процесу доцільно використовувати:

- індивідуальні модульні будівлі – одно-триповерхові, призначені для одного користувача. Будівлі можуть бути одинарні, подвійні, з трьох і більше зблокованих модулів, і які найбільшою мірою відповідають забудові парків у периферійних районах міста та за його межами;

- багатомодульні будівлі – багатоповерхові і підвищеної поверховості кооперовані будівлі, внутрішній простір яких ділиться на окремі модульні приміщення, призначені для декількох різних користувачів (наукові, промислові, готелі, багатофункціональні будівлі тощо), територія яких знаходиться в загальному користуванні. Такі будівлі доцільно використовувати для забудови парків в серединній частині міста і при розміщенні в межах сельбищних територій.

7.4 Комунальна зона

7.4.1Комунальна зона призначена для розміщення підприємств, які забезпечують обслуговування об’єктів та систем соціальної, транспортної, інженерної інфраструктури, а також житлово-комунального господарства і надають послуги мешканцям населеного пункту.

7.4.2В межах комунальної зони допускається розміщення:

а) підприємств транспорту (трамвайних та тролейбусних депо, автобусних та таксомоторних парків, депо метрополітену, гаражів, станцій технічного обслуговування автомашин, автозаправних станцій);

б) підприємств побутового обслуговування (фабрик-пралень, хімічного чищення одягу, ремонту побутової техніки, одягу, меблів);

в) підприємств житлово-комунального господарства;

г) об’єктів та мереж інженерно-технічного забезпечення (інженерних мереж, систем або комунікацій, які безпосередньо використовуються в процесі тепло-, газо-, електро-, водопостачання та водовідведення);

д) підприємств поводження з побутовими відходами;

е) територій місць поховання;

ж) пожежних частин.

7.5 Зона транспортно-складської забудови

7.5.1Зону транспортно-складської забудови (логістичні, складські центри) доцільно розміщувати у периферійній зоні населеного пункту або за його межами біля відповідних транспортних комунікацій.

7.5.2При плануванні території логістичного центру доцільно передбачати розміщення інформаційно-аналітичного пункту, а також:

- майданчиків для очікування розвантаження та завантаження автотранспорту;

- складських приміщень, обладнаних пристосуваннями для розвантаження і комплектації вантажів;

- відкритих контейнерних майданчиків для зберігання контейнерів;

- парків автотранспорту електронавантажувачів, що забезпечують перевезення контейнерів міжнародного стандарту;

-залізничних станцій, що забезпечують подачу вагонів безпосередньо до розвантажувальних майданчиків складів і до контейнерних майданчиків;

- морських і річкових портів, в тому числі спеціалізованих;

- пожежних частин.

7.5.3При плануванні складських центрів слід враховувати специфіку їх організації та діяльності.

7.6 Зона сільськогосподарських виробничих територій

7.6.1Виробничі території сільських населених пунктів є їх функціональною частиною.

7.6.2На цих територіях можуть бути розміщені різні типи агропромислових комплексів, підприємств і цехів галузевих господарських центрів виробничих об’єктів, які належать акціонерним товариствам, кооперативам, особистим селянським та фермерським господарствам тощо, а також підприємств несільськогосподарських галузей (філії підприємств, цехи, в тому числі виробничо-технічного обслуговування і будівництва).

7.6.3При організації сільськогосподарських виробничих територій, у тому числі фермерських господарств, перевагу доцільно віддавати розвиткові діючих виробничих потужностей, їх розширенню, реконструкції і технічному переобладнанню за умови дотримання організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних, зооветеринарних, протипожежних та інших вимог.

7.6.4Виробничі території слід формувати компактно, їх планування має забезпечувати кооперацію розміщених виробництв, створення загальних систем інженерного забезпечення, транспортних комунікацій і об’єктів побутового обслуговування.

Щільність забудови ділянок (площадок) сільськогосподарських підприємств повинна бути не менше зазначеної у додатку Г.2.

Будівлі та споруди сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств відповідно до їх розмірів та потужності розміщуються:

- у виробничих зонах у межах населеного пункту та за його межами;

- на землях сільськогосподарського призначення (в тому числі земельних ділянках сільськогосподарських підприємств, особистих селянських господарств та фермерські господарств) при дотриманні санітарно-гігієнічних, зооветеринарних та протипожежних вимог з урахуванням функціонального зонування території (хуторська система).

Генеральні плани виробничих об’єктів, а також фермерських господарств, що розміщені поза межами населеного пункту, слід розробляти окремо.

Між підприємствами, установами, складами та відкритими майданчиками, що не є вибухо-та пожежонебезпечними, які не виділяють шкідливих речовин в обсягах, що не перевищують допустимі концентрації, не створюють акустичного забруднення та інших негативних впливів на навколишнє природне середовище та територією житлової забудови населеного пункту має встановлюватися санітарно-захисна зона розміром не менше ніж 50 м.

Розміщення і визначення допустимих потужностей тваринницьких ферм у малих сільськогосподарських підприємствах, особистих селянських та фермерських господарствах здійснюється відповідно до техніко-економічних обґрунтувань.

7.6.5Розміщення сільськогосподарських комплексів і підприємств повинно забезпечувати збереження природного середовища, виключати можливість розвитку ерозійних процесів, забруднення ґрунтів і водних джерел відходами виробництва.

Розміщення будинків, споруд і комунікацій сільськогосподарських підприємств не допускається:

- у зонах сельових потоків, снігових лавин та зсувів;

- у першій та другій зонах санітарної охорони курортів;

- на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів;

- на земельних ділянках, забруднених органічними та радіоактивними речовинами;

-у межах прибережно-захисних смуг річок та інших водойм, на землях об’єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон, зонах охоронюваного ландшафту, окрім сінокосіння;

- на землях історико-культурного призначення;

- у зонах охорони пам’яток культурної спадщини.

На територіях, де залягають корисні копалини, як виняток допускаються тимчасові споруди сільськогосподарських підприємств, які можуть функціонувати включно до початку видобування корисних копалин.

У першому, другому поясах зон санітарної охорони джерел водопостачання не допускається розміщення:

- тваринницьких ферм, птахофабрик, тепличних підприємств;

- відкритих майданчиків для зберігання автомашин та розміщення сільськогосподарських ремонтних майстерень, складів мінеральних добрив та отрутохімікатів, а також складів паливно-мастильних матеріалів, місць поховань, скотомогильників, полів зрошення та фільтрації гноєсховищ, силосних траншей та інших сільськогосподарських об’єктів, які мають вплив на мікробне зараження підземних вод.

У третьому поясі зон санітарної охорони джерел водопостачання не допускається розміщення складів паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, отрутохімікатів та інших об’єктів, що можуть спричинити хімічне забруднення підземних вод.

7.6.6При взаємному розміщенні виробничої і сельбищної територій слід передбачати між ними відповідні санітарно-захисні зони згідно з ДСП 173-96. При взаємному розміщенні сільськогосподарських підприємств різних галузей тваринництва, птахівництва і деяких інших об’єктів, а також при взаємному розміщенні тваринницьких комплексів і об’єктів з переробки і зберігання сільськогосподарської продукції слід забезпечувати зооветеринарні розриви.

Будівлі та споруди з технічними процесами, які є джерелом викидів в навколишнє природне середовище шкідливих речовин, повинні відокремлюватись санітарно-захисними зонами від межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд тощо, а також територій парків, садів, скверів та інших об’єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших прирівняних до них об’єктів.

Розміри санітарно-захисних зон від сільськогосподарських виробничих об’єктів і комплексів до меж житлової забудови визначаються у відповідності з вимогами ДСП 173-96.

У санітарно-захисних зонах допускається розміщення складів (сховищ) зерна, фруктів, овочів і картоплі та будівель і споруд, які вказані в санітарних нормах проектування промислових підприємств.

7.6.7Особисті селянські та фермерські господарства у селищах та селах з утриманням великої рогатої худоби або свиней від 10 до 30 голів, овець від 10 до 50 голів, птиці від 30 до 100 голів санітарно-захисна зона має становити не менше 50 м від житлової забудови за умови дотримання встановлених вимог щодо утилізації відходів їх життєдіяльності.

Фермерські господарства у селищах, селах з утриманням великої рогатої худоби або свиней від 31 до 200 голів, овець – від 50 до 1000 голів, птиці – від 100 до 1000 голів необхідно розміщувати на відокремлених ділянках з дотриманням розмірів санітарно-захисних зон згідно з ДСП 173-96.

Для фермерських господарств, що належать до підприємств змішаного типу, санітарно-захисну зону слід приймати більшою з тих, що потребують окремі типи тваринницьких будівель, або окремі виробництва, але не менше ніж 100 м від житлової забудови.

При архітектурно-планувальній організації особистих селянських та фермерських господарств здійснюється розмежування виробничої та житлової зони. Не допускається блокування житлових приміщень з виробничими фермерськими приміщеннями.

Примітка. Утримання худоби у меншій кількості ніж позначено в нормах допускається згідно з санітарними і зооветеринарними нормами на присадибних ділянках без їх розмежування та функціонального розподілу.

При утриманні в особистих селянських та фермерських господарствах разом поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець та інших тварин в одній будівлі проводиться розподіл приміщень на ізольовані секції для окремих тварин. При вигульному утриманні птиці відстань до тваринницьких приміщень повинна бути 100 м, при клітковому утриманні – 50 м.

Енергоємкі підприємства малих сільськогосподарських підприємств особистих селянських та фермерських господарств слід розміщувати з урахуванням можливого використання нетрадиційних джерел енергії (низькопотенційної та викидної теплоти ТЕС, ТЕЦ, АЕС, газокомпресорних станцій, сонячної енергії, енергії вітру, використання вторинних енергоресурсів промислових підприємств тощо).

7.6.8У санітарно-захисній зоні допускається розміщення бань, пралень і гаражів за умови, що частка забудови не буде перевищувати 10 % усієї території санітарно-захисної зони.

Розміщення спортивних споруд, парків, дитячих установ, лікувально-профілактичних і оздоровчих установ, а також насадження плодовоягідних дерев та чагарників на території санітарно-захисної зони не допускається.

У межах території санітарно-захисної зони завширшки 100 м і більше з боку сельбищної території слід передбачати смугу деревно-чагарникових насаджень завширшки не менше 50 м, а з шириною зони до 100 м – не менше 20 м.

Вздовж межі території виробничої зони, а також для відокремлення виробничих комплексів один від одного слід передбачати улаштування смуг зелених насаджень завширшки не менше 5 м.

Зелені насадження для захисту водозабірних споруд з підземних джерел слід розміщувати на межі першого поясу зони санітарної охорони на відстані не менше 30 м від підземного джерела і водозабірних споруд.

Шумозахисні зелені насадження слід передбачати у вигляді смуг як з боку джерела шуму, так і з боку об’єктів, що захищаються від шуму (у комплексі з іншими шумозахисними заходами).

7.6.9Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні установи, склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку відносно інших сільськогосподарських об’єктів.

При розміщенні складів мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин повинні бути проведені заходи, що виключають попадання шкідливих речовин у водойми, грунт і атмосферне повітря.

Склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин належить розташовувати на відстані не менше 2 км від рибогосподарських водоймищ. У випадку особливої необхідності припускається зменшувати відстань від указаних складів за умовами узгодження з органами, які здійснюють охорону рибних запасів відстані від складів мінеральних добрив та пестицидів до сільськогосподарських підприємств, поверхневих водних об’єктів, джерел централізованих систем водопостачання, водопровідних споруд визначаються згідно з вимогами ДСП 173-96.

7.6.10Території виробничих зон не повинні розділятися на відокремлені частини магістраль-ними залізницями або автомобільними дорогами.

7.6.11Розміщення сільськогосподарських підприємств, будівель та споруд на приаеродромній території допускається за умови додержання вимог [6].

На приаеродромних територіях встановлюються спеціальні вимоги до розташування об’єктів, а їх висотне положення контролюється, виходячи із умов безпеки маневрування, зльоту та посадки відповідно до чинного законодавства. Будівництво об’єктів на приаеродромній території можливо здійснювати з урахуванням того, що на приаеродромній території запроваджується особливий порядок здійснення діяльності, яка може вплинути на безпеку авіації та створити перешкоди для роботи наземних засобів зв’язку, навігації та спостереження.

До такої діяльності належать:

1) будівництво, вибухові роботи;

2) діяльність, що сприяє скупченню птахів;

3) установлення радіовипромінювальних пристроїв;

4) роботи, пов’язані з використанням лазерних пристроїв, що можуть випромінювати у повітряний простір;

5) роботи, пов’язані із запуском ракет, метеорологічних радіозондів та куль-пілотів;

6) діяльність, пов’язана з польотами літальних апаратів, з викидами диму та газів, що можуть погіршувати видимість у районі аеродрому;

7) будівництво високовольтних повітряних ліній, висадка та вирощування дерев або зелених насаджень.

Погодженню з Державіаслужбою та Міноборони підлягають місце розташування і висота, зокрема, таких об’єктів будівництва та реконструкції: повітряних ліній електрозв’язку та електропостачання, вибухонебезпечних, радіотехнічних, світлотехнічних та інших об’єктів (залізничних колій, автомобільних шляхів, об’єктів з викидом відкритого полум’я, газів та диму, діяльність яких може призвести до погіршення видимості в районах аеродромів, тощо), які можуть створити загрозу безпеці повітряного руху або перешкоджати роботі аеродрому чи засобів зв’язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), незалежно від їх розміщення.

7.6.12Сільськогосподарські підприємства, що виділяють в атмосферу значну кількість диму, пилу або хімічних речовин з неприємним запахом, та речовин, шкідливих для організму людини, не допускається розміщувати в замкнутих долинах, котловинах, біля підніжжя гір та інших територіях, не забезпечених природним провітрюванням.

7.6.13Санітарно-захисна зона від гноєсховищ фермерських господарств має визначатися як від тваринницьких ферм (у складі якої є гноєсховище) відповідної потужності згідно з обов’язковим дотриманням вимог ДСП 173-96.

7.6.14Транспортні зв’язки виробничої та сельбищної територій, а також зв’язки з сільськогосподарськими угіддями та іншими об’єктами сільськогосподарського призначення слід забезпечувати мережею доріг.

7.6.15Вибір виду транспорту слід здійснювати на основі техніко-економічних розрахунків, віддаючи перевагу безрейковому транспорту.

7.6.16Автомобільні дороги в межах виробничих майданчиків слід проектувати з урахуванням рельєфу місцевості та технологічних вимог за прямокутною замкнутою (кільцевою), тупиковою або змішаною схемами. На великих сільськогосподарських підприємствах перевагу необхідно віддавати схемам доріг з кільцевим рухом транспортних засобів.

При влаштуванні тупикових доріг (проїздів) в кінці тупиків повинні бути передбачені майданчики прямокутні або грушовидні, у формі петлі об’їзди для розвороту транспортних засобів, у тому числі пожежних автомобілів розміром не менше ніж такі, що забезпечують розворот відповідних транспортних засобів з урахуванням їх технічних характеристик. Для великогабаритних сільськогосподарських машин розміри майданчиків повинні бути збільшені до розмірів, які забезпечують розворот відповідних транспортних засобів.

7.6.17Ширину проїзної частини та узбіччя внутрішньомайданчикових доріг слід приймати в залежності від їх призначення та організації руху транспортних засобів.

7.6.18Ширину проїздів на території сільськогосподарських підприємств слід визначати за умови створення найбільш компактного розміщення транспортних та піших доріг, інженерних мереж, смуг озеленення. При цьому слід враховувати можливості снігових заносів доріг.

7.6.19На генеральному плані сільськогосподарських підприємств, площа яких перевищує 5 га, слід передбачати не менше двох в’їздів, відстань між якими по периметру огорожі повинна бути не більше 1500 м.

7.6.20При використанні відходів виробництва при будівництві доріг слід враховувати їх можливу агресивність та токсичність по відношенню до навколишнього природного середовища.

7.6.21Траси доріг, за можливості, слід прокладати по межах полів сівозмін та межах угідь господарств.

8 ЛАНДШАФТНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТЕРИТОРІЇ

(Назва розділу 8 змінено, Зміна № 1)

8.1 Мережа ландшафтно-рекреаційних територій

(Назва підрозділу 8.1 змінено, Зміна № 1)

8.1.1Ландшафтно-рекреаційні території – мережа ділянок озеленених та інших відкритих просторів різного призначення, розташованих як на територіях населених пунктів та приміських зон, так і на міжселенних територіях, зокрема ландшафтних комплексів, рекреаційних зон, курортів та оздоровчих місцевостей, об’єктів культурної спадщини та туристичних зон, територій природно-заповідного та водного фондів, водозахисних, полезахисних, транспортно-розподільних озеленених смуг та інших об’єктів зеленого господарства.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду, а також ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, курортні й оздоровчі, рекреаційні, водні та водозахисні території й об’єкти інших типів, що встановлені законодавством України, є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі.

Номенклатуру елементів мережі ландшафтно-рекреаційних територій наведено в додатку Д.

(Пункт 8.1.1 змінено, Зміна № 1)

8.1.2Під час формування мережі ландшафтно-рекреаційних територій населених пунктів слід виділяти (відповідно до додатка Д):

— території загального користування (ділянки садово-паркового будівництва: лісопарки, парки, сади, сквери, бульвари; частково об’єкти природно-заповідного фонду);

— території обмеженого користування (ділянки житлової забудови, об’єкти громадського обслуговування, культурної спадщини, рекреаційного озеленення об’єктів виробництва);

— території спеціального призначення (охоронювані природні території, озеленення санітарно-захисних та охоронних зон, уздовж пішохідно-транспортних мереж, коридорів, сільськогосподарських та інших територій).

(Пункт 8.1.2 змінено, Зміна № 1)

8.1.3Потреби у ландшафтно-рекреаційних територіях слід визначати за показниками нормативного забезпечення цими територіями постійних мешканців населених пунктів згідно з таблицею 8.1, з урахуванням фізико-географічного районування території України згідно з додатком А.

У містах з чисельністю населення 100 тис. осіб і більше існуючі масиви міських лісів (крім лісів Лісового фонду України) слід перетворювати у міські лісопарки і відносити додатково до озеленених територій загального користування із розрахунку не більше 5 м2/люд.

(Пункт 8.1.3 змінено, Зміна № 1)

Приміські та позаміські

У межах населеного пункту

* Враховуються під час розроблення схем планування територій на державному та регіональному рівнях.

** Враховуються під час розроблення генеральних планів та детальних планів територій.

Примітка 1. Показники ландшафтно-рекреаційних приміських та позаміських територій повинні охоплювати території лісопарків, природно-заповідних територій та земель оздоровчого та рекреаційного призначення.

Примітка 2. У містах, де розміщуються промислові підприємства І і ІІ класу за санітарною класифікацією, а також у населених пунктах, які розташовані на радіоактивно забруднених територіях, наведені норми озеленених територій загального користування слід збільшувати на

15–20 %, а в містах, де розміщуються залізничні вузли, – на 5–10 %.

(Таблиця 8.1 змінено, Зміна № 1)

8.2 Озеленені території населених пунктів

8.2.1У населених пунктах слід визначати озеленені території ландшафтно-рекреаційного призначення, що входять до складу єдиної мережі ландшафтно-рекреаційних територій. Ділянки озеленених територій треба встановлювати згідно з наявними межами землекористувань, природних рубежів, транспортних магістралей:

— до озеленених територій загального користування населених пунктів належать ландшафтно-рекреаційні об’єкти загальноміського значення;

— до озеленених територій обмеженого користування належать ландшафтно-рекреаційні об’єкти житлових районів, житлових мікрорайонів, житлової забудови: прибудинкових територій багатоквартирної забудови, територій громадських об’єктів, промислових територій;

— до озеленених територій спеціального призначення належать озеленені території вулиць, доріг, площ, комунальних, складських територій та санітарно-захисних зон.

(Пункт 8.2.1 змінено, Змінам № 1)

Рисунок 6 – Система зелених насаджень

8.2.2Показники питомої ваги озеленених територій різного призначення (зелені насадження загального користування, обмеженого та спеціального призначення) у межах території населеного пункту визначають згідно з таблицею 8.2.

У містах, де розміщені ТЕЦ, котельні та підприємства 1-го класу санітарної шкідливості рівень озеленення території слід збільшувати не менше ніж на 15 %.

Основні структурні елементи озеленених територій різного призначення та питому вагу зелених насаджень у межах площі їхньої території слід визначати за таблицею 8.2.

(Пункт 8.2.2 змінено, Змінам № 1)

1. Озеленені території загального користування

Спеціалізовані парки:

- вертикального озеленення будинків і споруд (фасадів, балконів, шумозахисних стінок);

- відновлюваного озеленення (порушених ділянок, ярів, схилів).

До інноваційних засобів збільшення площі озеленення територій забудови населених пунктів належать: вертикальні сади і парки (килимові та модульні), мобільні системи озеленення (пересувні форми), зелені екрани та стіни, сади безперервного цвітіння.

8.2.7Відстань від будинків, споруд, а також елементів благоустрою та інженерних мереж до дерев і чагарників слід визначати згідно з ДБН В.2.3-5.

8.2.8Для озеленення міських населених пунктів слід передбачати розсадники деревних і чагарникових рослин та квітково-оранжерейні господарства. Нормативний показник площі розсадників треба приймати з розрахунку забезпеченості рівня озеленення мереж озеленених територій. Площу розсадників слід передбачати не менше 80 га; загальну площу квітковооранжерейних господарств треба приймати з розрахунку 0,4 м2 на одного мешканця міста.

8.3 Позаміські ландшафтні території

8.3.1Позаміські ландшафтні території являють собою сукупність природних та природноантропогенних ландшафтних комплексів, які знаходяться за межами населених пунктів (ліси, лісопарки, луки, прибережні та водні угіддя, рекреаційні, оздоровчі, природно-заповідні території тощо), і виконують екологічні, санітарно-гігієнічні та рекреаційно-оздоровчі функції; вони можуть бути багатофункціональними та спеціалізованими.

Примітка. Основою формування позаміських ландшафтних територій є землі лісогосподарського, рекреаційного, оздоровчого, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

8.3.2Багатофункціональні позаміські ландшафтні території можуть складатися з:

а) курортно-оздоровчих та рекреаційних територій (зони короткочасного, тривалого та змішаного відпочинку);

б) територій лісового фонду;

в) територій дачної та садової забудови;

г) територій унікальних природно-заповідних об’єктів (біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки);

д) територій зеленого, екологічного, сільського та етнографічного туризму (села-центри народних ремесел, етнічні осередки тощо).

8.3.3Спеціалізовані позаміські ландшафтні території формуються на базі:

а) територій природних парків (лісопарки, лукопарки, гідропарки, дендропарки, пейзажні парки);

б) територій тематичних парків і заповідників (етнографічні парки, парки-пам’ятки садовопаркового мистецтва, історико-культурні заповідники);

в) територій спеціального призначення (санітарно-захисні і водоохоронні зони, захисне озеленення, оранжерейні господарства та розсадники).

8.3.4При розрахунках місткості позаміських ландшафтних та рекреаційних територій слід використовувати показники максимально допустимих рекреаційних навантажень згідно з таблицею 8.3.

8.3.5Позаміські рекреаційні об’єкти – парки та зони відпочинку різних типів – слід створювати на базі існуючого лісового фонду та передбачати дорожньо-стежкову мережу, яка повинна займати: у приміських парках до 12 %, лісопарках – до 7,5 %, рекреаційних лісах – до 2,5 % площі їх території.

У межах дорожньо-стежкової мережі слід передбачати мережу велосипедних маршрутів з відповідними вказівниками.

Довжина пішохідних підходів від зупинок та стоянок транспорту до окремих приміських ландшафтних та рекреаційних об’єктів масового відвідування не повинна перевищувати 500 м.

8.4 Рекреаційні території

8.4.1Зони відпочинку населення створюються переважно на землях рекреаційного призначення в межах міст (внутрішньоміські), приміських зон (приміські), у системах міжселенного розселення.

Зони короткочасного відпочинку (щоденної, щотижневої регульованої рекреації) рекомендується розміщувати на відстані не більше 30 км від населеного пункту.

Зони тривалого відпочинку (стаціонарної рекреації) рекомендується розташовувати за межами населених пунктів у найбільш сприятливих умовах.

Примітка. Сприятливість умов для розміщення зон відпочинку визначається у процесі аналізу та комплексної оцінки природних лікувальних, ландшафтно-рекреаційних і туристичних ресурсів з урахуванням загальної еколого-містобудівної ситуації.

8.4.2Розміри територій зон короткочасного відпочинку слід приймати з розрахунку 500-1000 м2 на одного відвідувача, у тому числі та частина, що інтенсивно використовується для активних видів відпочинку, повинна становити не менше 100 м2 на одного відвідувача.

Відстані між зонами короткочасного відпочинку та ділянками автомобільних доріг загального користування і залізниць слід приймати не менше 500 м, між ділянками (майданчиками) активного відпочинку та ділянками курортно-рекреаційних закладів, дачної та садової забудови – не менше 300 м.

8.4.3У зонах відпочинку доцільно передбачати розміщення закладів і підприємств обслуговування шляхом формування громадських центрів.

Розміри територій з урахуванням функціонального призначення громадського центру слід приймати, у % від його загальної площі:

а) культурно-видовищних закладів – 1-2;

б) фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд – 2-4;

в) пляжів і пристроїв для відпочинку на воді – 4-8;

г) майданчиків для відпочинку дітей – 3-6;

д) майданчиків відпочинку та розваг дорослих – 5-7;

е)адміністративно-господарських споруд – 4-5;

е) зелених насаджень і квітників – до 70.

Примітка. Розміри території для короткочасного відпочинку дітей у разі її розміщення поблизу міської забудови можуть бути збільшені, але не більше ніж на 20 %.

8.4.4У межах прибережних смуг річок і озер слід передбачати організацію пляжів з розрахунку їх площі на одного відвідувача – не менше 8 м2, для маломобільних осіб – не менше 10 м2.

Довжину берегової смуги річкових і озерних пляжів слід приймати не менше 0,25 м на одного відвідувача.

Примітка. Розміри територій та довжину берегової смуги морських пляжів у зонах відпочинку необхідно приймати згідно з 8.5.6.

8.4.5На прилеглих до зони пляжів територіях та водних просторах слід створювати припляжну і акваторіальну зони. Для орієнтовних розрахунків площі території вказаних зон на одного відвідувача слід приймати: припляжної у прибережній захисній смузі малих і середніх річок та водойм – 10 м2, великих річок, водосховищ та озер – 25 м2; акваторіальної – 5 м2 (для купання).

8.4.6Площу території різного функціонального використання у припляжній, пляжній і акваторіальній зонах морів, річок та озер слід визначати відповідно до показників, наведених у таблиці 8.4.

8.4.7При розробленні проектів зон короткочасного відпочинку рекреаційне навантаження на природний ландшафт та тип його благоустрою слід приймати за таблицею 8.5.

Примітка 1. Вказані навантаження застосовуються для кращих умов виростання рослинності (ліси I класу бонітету). Для лісів II класу бонітету показники навантаження знижуються на 10-15 %, III класу – на 15-25 %, IV – на 20-25 %. Ліси V класу бонітету виключаються із рекреаційного використання або використовуються при мінімальних навантаженнях.

Примітка 2. Норми навантажень допускається знижувати при стрімкості рельєфу, застосовуючи знижувальні коефіцієнти: при схилах 10-20 % – 0,8; 20-30 % – 0,6; 30-50 % – 0,4; понад 50 % – 0,2.

8.4.8Розрахункові показники місць для тимчасового зберігання автомобілів (площинних або багатоповерхових автостоянок), які розміщуються біля меж об’єктів короткочасного відпочинку, слід визначати за завданням на проектування, а за його відсутності – за таблицею 8.6.

Примітка. Довжина пішохідних підходів від автостоянок для тимчасового зберігання автомобілів до об’єктів у зонах короткочасного відпочинку не повинна перевищувати 1000 м.

8.5 Курортно-оздоровчі території

8.5.1Курортні території (курорти) слід формувати на землях оздоровчого призначення, які мають відповідні ресурси, найбільш сприятливий мікроклімат, ландшафт і санітарно-гігієнічні умови. На території курортів слід передбачати будівництво реабілітаційних санаторно-курортних та рекреаційних закладів, підприємств і центрів різних видів спеціалізованого курортного обслуговування, пожежних частин, організацію і благоустрій парків і пляжів, а також створення спеціальних бальнеотехнічних, берегозміцнювальних та інших інженерних об’єктів.

Курортні території можуть бути відокремленими, розміщеними за межами населених пунктів або бути функціональними зонами курортних міст і селищ, а також інших населених пунктів (промислових, портових, сільськогосподарських), які мають в межах своїх територій санаторно-курортні та рекреаційні заклади.

8.5.2Чисельність тих, що оздоровлюються й відпочивають у санаторно-курортних та рекреаційних закладах, слід визначати за показниками одночасної кількості цілорічних і сезонних місць відповідних закладів, а чисельність неорганізовано відпочиваючих – на підставі статистичних даних з урахуванням місткості індивідуальних та колективних засобів розміщення у житловому фонді.

8.5.3При плануванні території нових і реконструкції існуючих курортів слід передбачати:

а) розміщення санаторно-курортних та рекреаційних закладів на територіях з рівнями шуму, що не перевищує допустимий рівень;

б) винесення за межі курортних територій промислових і комунально-складських об’єктів;

в) пристосування житлової забудови і громадських будівель, розміщених у курортній зоні, у рекреаційний фонд для обслуговування тих, що реабілітуються, оздоровлюються й відпочивають;

г) виключення з меж курортних територій транзитних транспортних потоків.

Розміщення нової житлової забудови для розселення обслуговуючого персоналу санаторно-курортних та рекреаційних закладів слід передбачати за межами курортних територій.

При проектуванні нових санаторно-курортних та рекреаційних закладів відстань від стін будівель слід приймати відповідно до ДСП 173-96.

8.5.4Розміри земельних ділянок санаторно-курортних та рекреаційних закладів слід приймати у відповідності з додатком Е.4.

Розміри курортних територій загального користування слід встановлювати з розрахунку:

- на одне місце у санаторно-курортних та рекреаційних закладах – 10 м2 території спеціалізованих об’єктів обслуговування (додаток Е.3) та 50 м2 озеленення;

- на одного неорганізовано відпочиваючого – 2 м2 території спеціалізованих об’єктів обслуговування (додаток Е.3) та 25 м2 озеленення.

Примітка. У приморських курортах Криму, Одеського узбережжя та Приазов’я, які склалися, а також гірських курортів Карпат розміри територій загального користування допускається зменшувати, але не більше як на 50 %.

8.5.5Мінімальні розміри території морських пляжів, які розташовані на території курортів, слід приймати на одного відвідувача:

а) для дорослих.........................5 м2;

б) для дітей.................................4 м2.

Розміри території спеціалізованих пляжів для маломобільних груп населення слід приймати з розрахунку 8-10 м2 на одного відвідувача.

Довжину берегової смуги морського пляжу на одного відвідувача слід приймати не менше 0,2 м. Кількість одночасних відвідувачів на пляжах слід розраховувати з використанням коефіцієнтів одноразового завантаження пляжів, які визначаються як відношення тих, що знаходяться на пляжі, загальної кількості відпочиваючих.

Для розрахунків слід застосовувати наступні коефіцієнти одноразового завантаження пляжів:

– пляжі санаторіїв бальнеогрязьових – 0,6;

– санаторіїв кліматичних – 0,8;

– готелів – 0,9;

– оздоровчих таборів – 1,0;

– пляжі загального користування для місцевого населення – 0,2;

– для неорганізованих відпочиваючих – 0,5.

8.5.6На курортах встановлюється округ санітарної охорони у складі трьох зон: першої (суворого режиму), другої (обмежень) і третьої (спостережень).

Територія першої зони завширшки не менше 100 м включає прибережну смугу моря, пляжі, ділянки, що прилягають до пляжів. Має використовуватися для організації зелених насаджень загального користування, набережних, бульварів, скверів, кліматолікувальних споруд, спортивних і дитячих майданчиків.

Примітка. У першій зоні санітарної охорони курортних міст та інших населених пунктів, що мають статус курортних, допускається збереження існуючих капітальних споруд житлово-громадського призначення.

8.5.7На території другої зони санітарної охорони курортів слід передбачати розташування санаторно-курортних та рекреаційних закладів(у тому числі рекреаційного житла) та об’єктів іншого використання для потреб місцевого населення та громадян, що прибувають на курорт відповідно до [17].

Примітка 1. У кварталах рекреаційного житла можуть бути влаштовані об’єкти для обслуговування відпочиваючих (кафе, перукарні, сауни тощо), а також місця для зберігання легкових автомобілів (вбудовані, прибудовані або окремо розташовані).

Примітка 2. На земельних ділянках розміщення рекреаційного житла забороняється створення госпо-дарських споруд для утримання худоби та птиці.

8.5.8Нормативні вимоги до рекреаційного житла:

– кількість людей, що тимчасово розміщуються в одному житловому будинку, повинна становити не більше 30 осіб;

– поверховість забудови не повинна перевищувати 4 поверхів;

– розрахункову щільність населення на території розміщення рекреаційного житла рекомендується приймати не більше 195 осіб/га, у тому числі: 40 осіб/га для постійного населення та 155 осіб/га – для відпочиваючих;

– розміри земельних ділянок рекреаційного житла слід приймати з розрахунку не менше ніж: 23,3 м2/особу для постійного населення та 40,0 м2/особу – для відпочиваючих;

– мінімальна площа житлового приміщення для тимчасового проживання відпочиваючих повинна становити не менше: 9 м2 при одномісному розміщенні, 12 м2 при двомісному та 16 м2 при трьохмістному розміщенні (рисунок 7).

Рисунок 7 – Рекреаційне житло

8.5.9Реабілітаційні санаторно-курортні та рекреаційні заклади, розташовані у межах курортів, доцільно об’єднувати у комплекси, забезпечуючи єдине архітектурно-планувальне вирішення.

На території реабілітаційних санаторно-курортних та рекреаційних закладів та їх комплексів слід передбачати розміщення майданчиків, склад і розміри земельних ділянок яких слід приймати за таблицею 8.7.

8.5.10При плануванні території курортів слід формувати систему закладів і центрів спеціалізованого курортного обслуговування.

Для орієнтовних розрахунків кількість і місткість закладів та підприємств спеціалізованого курортного обслуговування на 1000 осіб, що реабілітуються й відпочивають, слід приймати згідно з додатком Е.3.

8.5.11На території курортів слід передбачати автостоянки для автомобілів, місткість яких визначається розрахунком. Кількість машино-місць на 100 відпочиваючих і обслуговуючого персоналу: для санаторіїв, будинків (пансіонатів) відпочинку 15-20, готелів та туристичних закладів – 20-25.

Кількість місць для зберігання мопедів, велосипедів визначають розрахунком відповідно до завдання на проектування.

Якщо на території курортів є об’єкти туризму, то слід передбачати додаткові стоянки для автобусів і легкових автомашин та велосипедів, які належать туристам, кількість яких визначається розрахунком. Розміщення таких стоянок має забезпечувати зручні підходи до об’єктів туристичного огляду (але не далі 500 м від них), не порушуючи цілісного характеру історичного середовища.

8.6 Туристичні зони

8.6.1У межах населених пунктів, а також на позаміських територіях за наявності визначних історико-архітектурних об’єктів культурної спадщини, природних ландшафтів і пам’яток природи слід створювати туристичні зони, які можуть включати підзони: екскурсійних природно-культурних об’єктів, закладів для розміщення туристів, центрів обслуговування, майданчиків для огляду об’єктів чи відпочинку, ділянок для аматорських занять, а також ландшафтно-маршрутних коридорів, що об’єднують складові туристичної території.

Туристичні зони рекомендується створювати на землях рекреаційного, історикокультурного, природно-заповідного та оздоровчого призначення.

8.6.2До туристичних природно-культурних ресурсів належать:

– археологічні нерухомі об’єкти культурної спадщини;

– історичні будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі);

– об’єкти монументального мистецтва;

– об’єкти архітектури, окремі будівлі, архітектурні споруди;

– об’єкти містобудування, історично сформовані центри населених місць, площі, комплекси (ансамблі);

– об’єкти садово-паркового мистецтва та ландшафтні природні території;

– об’єкти науки і техніки;

– історико-культурні заповідники та музеї;

– об’єкти природно-заповідного фонду;

– інші визначні місця.

8.6.3У залежності від особливостей природно-культурних ресурсів слід виділяти туристичні зони, що створюються на базі природно-заповідного фонду, об’єктів культурної спадщини та змішані.

За функціональними ознаками туристичні зони поділяються на:

– культурного туризму, що формується на базі архітектурно-містобудівних об’єктів культурної спадщини в історичних ареалах населених місць;

– пізнавального – на базі історико-архітектурних і ландшафтних об’єктів культурної спадщини, переважно на позаміських територіях;

– оздоровчого – на територіях курортів у приморських, гірських районах, оздоровчих місцевостях;

– рекреаційного – на територіях зон тривалого та короткочасного відпочинку, позаміських ландшафтних та рекреаційних територіях;

– зеленого – на озеленених територіях населених пунктів та приміських зон;

– екологічного – на територіях об’єктів природно-заповідного фонду;

– сільського – на територіях сільських населених пунктів, сільськогосподарських угідь, фермерських господарств.

8.6.4Основою створення зон культурного та пізнавального туризму є ареали концентрації об’єктів культурної спадщини. Площу цих територій доцільно встановлювати не менше ніж 1 тис. га. Межі територій культурного та пізнавального туризму слід встановлювати згідно з максимальними радіусами переміщення екскурсантів протягом дня: пішохідні – 12 км, велосипедні – 60 км, водні – 30 км, автомобільні – 100 км.

8.6.5У межах туристичних зон слід виділяти екскурсійні зони, якщо середня щільність об’єктів огляду на 1 тис. га становить, не менше: природних – 10 одиниць, об’єктів культурного туризму – 20, пізнавальних закладів – 5; а загальна площа ареалу об’єктів огляду становить не менше 100 га.

8.6.6При формуванні екскурсійних зон слід враховувати, що об’єкт туризму включає саму територію та зону його комфортного зорового сприйняття.

Розміри зони комфортного зорового сприйняття мають визначатися за радіусами: у межах двох висот об’єкта – для окремої пам’ятки, до 1,2 км – для комплексу пам’яток, до 2,5 км – для містобудівних ансамблів, до 5 км – для значних природних об’єктів.

8.6.7В ареалах розміщення об’єктів культурної спадщини підлягають розрахунку показники допустимого антропогенного навантаження, які слід встановлювати шляхом визначення пропускної спроможності основних об’єктів огляду:

P = P T t, max 0 де Р – максимальна пропускна спроможність пам’ятки протягом дня, осіб;

max

Р – показник допустимої одночасної кількості екскурсантів, осіб;

T – час, відведений для екскурсій протягом дня, год;

t0 – час, необхідний для огляду об’єкта, год.

Оптимальна одночасна кількість відвідувачів для огляду архітектурно-містобудівного ансамблю становить 50-90 осіб; орієнтовний час огляду ансамблю становить 1,5-2 год, його фрагменту – 15-25 хв, екскурсії протягом дня – 8 год.

8.6.8Для розрахунку загальної кількості місць для спеціалізованих туристичних автобусів та індивідуальних транспортних засобів на автостоянках у межах пішохідної доступності від об’єктів огляду слід використовувати максимальний показник туристичного потоку (кількість екскурсантів за даними туристичних операторів, кількість проживаючих у закладах розміщення туристів, кількість відвідувачів краєзнавчих музеїв тощо), осіб/день, у пік туристичного сезону.

8.6.9При формуванні туристичних зон у межах природно-заповідних об’єктів згідно з режимами охорони необхідно виділяти такі підзони:

– відкриті для регульованої та стаціонарної рекреації і туризму (біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки та території без охоронного статусу);

– для екскурсійного огляду (парки-пам’ятки садового-паркового мистецтва, ботанічні сади, зоологічні сади та дендрологічні парки, частково пам’ятки природи);

– закриті для туризму (природні заповідники, заповідні урочища, заказники, пам’ятки природи).

8.6.10Розміри складових елементів туристичної зони, що формується на базі природно-заповідного фонду, слід приймати (м2 на одного туриста):

а) заклади розміщення туристів – згідно з додатком Е.1; б) центри обслуговування – 10;

в) місця відпочинку – 1000;

г) угіддя для аматорських занять: рибальські – 1000, мисливські – 20 000, ягідно-грибні – 10 000, лижні – 2000,водні – 1000.

8.6.11Баланс функціональних елементів туристичної зони в межах природно-заповідних територій слід приймати відповідно до показників таблиці 8.8.

8.6.12Для збереження природного ландшафту при організації туристичних зон та екскурсійних маршрутів слід враховувати показники допустимих рекреаційних навантажень відповідно до таблиці 8.5.

Максимальна пропускна здатність пішохідних доріг та стежок на території туристичних зон повинна становити не більше, осіб/га: гравійних – 100, земляних – 75, трав’яних – 50.

8.6.13Ботанічні сади слід розміщувати на територіях, які мають сприятливі природні умови для вирощування, збереження та використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори, як у межах населених пунктів, так і на заміських та позаміських територіях.

Мінімальні розміри площі території ботанічних садів та їх функціональних зон слід приймати з розрахунку: експозиційна зона – 100 м2 на одного відвідувача; наукова зона – 75 м2, адміністративно-господарська зона – 30 м2 на одного працівника; площа заповідної зони не регламентується. На території ботанічного саду можлива організація рекреаційної зони, яка може займати 10-15 % його площі.

Кількість відвідувачів рекреаційної зони визначається, виходячи з розрахунку 150 м2 території на одну особу.

Примітка. Заповідна зона природного ландшафту може входити до складу експозиційної і наукової зони або бути відсутньою.

8.6.14Дендрологічні парки розміщуються на територіях, які мають спеціально створені умови для збереження різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій. На території дендрологічних парків виділяються функціональні зони відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Розміри площі території експозиційної та рекреаційної зон дендрологічного парку слід приймати від 65 % до 80 % з розрахунку орієнтовно 1000 м2 на одного відвідувача.

8.6.15Зоологічні парки в залежності від їх основних функцій розподіляються на:

– науково-дослідні;

– демонстраційні;

– пізнавально-освітні.

Територія зоологічних парків з відповідними умовами для збереження рідкісних експозиційних та місцевих видів тварин повинна становити в межах від 1 га до 1000 га у межах міст та зон їх впливу.

Мінімальні розміри площі території зоологічних парків та їх функціональних зон приймаються з розрахунку:

- експозиційна зона – 75 м2 на одного відвідувача; рекреаційна зона – 65 м2 на одного відвідувача;

- наукова – 30 м2 на одного працівника;

- адміністративно-господарська – 20 м2 на одного працівника.

8.6.16Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва розташовуються як у межах населених пунктів, так і на позаміських територіях. Можуть бути як самостійними архітектурно-ландшафтними об’єктами, так і складовими частинами ансамблів палаців-музеїв, старовинних садиб, археологічних парків, містобудівних комплексів. На території парків-пам’яток садовопаркового мистецтва слід виділяти такі функціональні зони: експозиційну, рекреаційну, наукову, адміністративно-господарську. В межах території парків-пам’яток доцільно створення альтернативних функціональних зон: культурно-історичної (заповідної), буферної (для організації рекреації й обслуговування) та охоронної (завширшки 150 м від зовнішньої межі парку).

8.7 Природно-заповідні території

8.7.1У межах населених пунктів, на приміських та позаміських територіях, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, історико-культурного призначення слід перед-бачати організацію нових та збереження існуючих природних та штучно створених об’єктів – національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних, дендрологічних та зоологічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва та використовувати їх з рекреа-ційною та екскурсійною метою.

У межах регіонів та на транскордонних територіях слід формувати біосферні заповідники та міждержавні природно-заповідні об’єкти, які доцільно використовувати у туристичних цілях.

На території об’єктів природно-заповідного фонду таких, як природні заповідники, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища, що особливо охороняються, забороняється здійснення рекреаційній діяльності.

Питома вага територій природно-заповідного фонду в межах регіонів, країни в цілому повинна становити від 5 до 20% площі території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, в залежності від природно-кліматичних та ландшафтних особливостей.

8.7.2Розміри і режим використання охоронних зон об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються за проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення відповідно до [12], [27].

8.7.3Національні природні парки створюються на територіях, що мають унікальні природні та історико-архітектурні комплекси та об’єкти. За значенням національні парки поділяються на загальнодержавні та міжнародні; за місцерозташуванням – на міські, приміські та міжселищні.

Регіональні ландшафтні парки створюються на територіях з типовими природними та історико-культурними комплексами та об’єктами; вони можуть бути регіонального і місцевого значення, міськими та приміськими.

При створенні національних природних та регіональних ландшафтних парків слід враховувати географічні особливості приморських, гірських, степових територій. Залежно від розмірів природні та ландшафтні парки поділяються на малі до 40 тис. га, середні до 75 тис. га та великі – до 250 тис. га і більше.

8.7.4При проектуванні територій національних природних і регіональних ландшафтних слід виділяти такі функціональні зони:

– заповідну, яка формується на основі природних заповідників, заказників, заповідних урочищ та пам’яток природи і повинна займати площу, що становить 20% і більше від території парку;

– регульованої рекреації, яку слід формувати для організації зон короткочасного відпочинку населення, обладнання туристичних велосипедних та пішохідних маршрутів і екологічнихстежок;площа її повинна становити 35% і більше від території парку;

– стаціонарної рекреації, на території якої слід створювати зони тривалого відпочинку (гірсько-спортивні, водноспортивні), розташовувати курортно-рекреаційні заклади, облаштовувати місця для ночівлі туристів (хижі, бівуачні зупинки), передбачати організацію рекреаційних комплексів з високим рівнем інженерного обладнання; площа цієї зони повинна становити 10 % і більше від площі парку;

– господарську, на території якої слід виділяти населенні пункти, виробничі, комунальні та інфраструктурні об’єкти, земельні ділянки інших власників та адміністративну її частину для забезпечення потреб парку(5-10 % території парку); в залежності від природно-містобудівних умов вся зона може займати 15-35 % території парку.

Примітка. Зони короткочасного та тривалого відпочинку, курортні та туристичні території у межах національних і регіональних парків слід проектувати за нормами, встановленими у розділах 8.3 – 8.6 цих норм.

8.7.5При розрахунках рекреаційної ємності національних і регіональних парків слід використовувати показники максимально допустимого навантаження, які становлять:

– на всій території парку – одна особа на 5 га;

– в зоні регульованої рекреації – одна особа на 1 га;

– в зоні стаціонарної рекреації – 50 осіб на 1 га.

Щільність дорожньої мережі для парку в цілому слід приймати 0,2 – 0,25 км/км2, а для функціональних зон – відповідно до таблиці 8.9.

9 СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА

(УСТАНОВИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ГРОМАДСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ)

9.1Установи та організації громадського обслуговування слід розміщувати на територіях, наближених до місць проживання і роботи населення, у складі громадських центрів та в ув’язці з системою громадського пасажирського транспорту, з урахуванням транспортної доступності до об’єктів громадського обслуговування.

Під час розроблення містобудівної документації для розрахунку кількості та місткості установ та організацій громадського обслуговування слід використовувати нормативи забезпеченості, які відображають розрахунковий рівень обслуговування. Для орієнтовних розрахунків кількість, місткість, потужність установ та організацій громадського обслуговування слід приймати відповідно до додатка Е.1.

Центри громадського культурно-побутового обслуговування слід формувати і розміщувати за принципами:

— з установами та організаціями, що реалізують повсякденні потреби – у житлових мікрорайонах;

— з установами та організаціями, що реалізують періодичні потреби – на рівні житлових районів і районних центрів, центрів об’єднаних територіальних громад;

— з установами та організаціями, що реалізують епізодичні потреби – на рівні міст, міжрайонних, регіональних, міжрегіональних центрів.

У житловому районі міста, районному центрі, у центрі території територіальної громади слід формувати освітні і госпітальні округи з відповідними взаємопов’язаними установами та організаціями громадського обслуговування.

Примітка 1. Розміщення, місткість установ та організацій громадського обслуговування, не зазначених у додатку Е.1, слід приймати за завданням на розроблення містобудівної документації.

Примітка 2. Наведені у додатку Е.1 нормативи є усередненими показниками по Україні (з розбивкою на міста, селища і села) і в кожному окремому разі підлягають уточненню під час проєктування залежно від демографічного прогнозу, розміру населеного пункту та його місця у системі розселення.

(Пункт 9.1 змінено, Зміна № 1)

9.2При розробленні планувальних пропозицій щодо розвитку та розміщення системи обслуговування населення необхідно враховувати:

– різну частоту попиту на одержання відповідних послуг (повсякденних, періодичних, епізодичних чи унікальних);

– мінімально необхідний рівень рентабельного функціонування потужностей об’єктів громадського обслуговування;

– нормативні витрати часу на одержання послуг;

– поступове розширення номенклатури послуг, які надаються за допомогою електронних засобів комунікації і не залежать від місця проживання або перебування особи, що одержує послуги.

9.3Необхідно передбачати території для розміщення комплексів об’єктів громадського обслуговування населення:

– у малих населених пунктах, мікрорайонах міст – повсякденного обслуговування в межах 15 хв пішохідної доступності;

– в центрах об’єднаних територіальних громад, районів та районів у містах – періодичного обслуговування в межах пішохідної або транспортної доступності з витратами часу до 30 хв;

– у містах – переважно центрах районних систем розселення з кількістю населення до 250 тис. осіб – епізодичного та періодичного обслуговування з витратами часу до 45 хв транспортної доступності;

– у містах – переважно центрах обласних систем розселення 250-500 тис. осіб з витратами часу до 60 хв транспортної доступності;

– в містах – центрах міжобласних систем розселення з кількістю населення понад 500 тис. осіб – унікального обслуговування з витратами часу до 90 хв транспортної доступності.

Об’єкти громадського обслуговування у селищах, селах слід розміщувати з розрахунку забезпечення жителів кожного населеного пункту повсякденними послугами в межах пішохідної доступності не більше 30 хв. Забезпечення об’єктами більш високого рівня обслуговування слід передбачати на групу сільських населених пунктів. Для організації обслуговування, крім будівель, слід передбачати пересувні засоби і споруди сезонного використання з визначенням відповідних територій.

9.4Під час розрахунку кількості, складу та місткості об’єктів громадського обслуговування у містах – центрах систем розселення – слід додатково враховувати кількість населення, що при-буває з інших населених пунктів, розташованих в зоні, обмеженій витратами часу на пересування до відповідних центрів згідно з додатком Е.2. В історичних містах слід враховувати очікувану кількість туристів, у курортних містах – неорганізовано відпочиваючих.

9.5Для орієнтовних розрахунків кількість і місткість установ та організацій спеціалізованого курортного обслуговування на 1000 осіб, що лікуються й відпочивають, слід приймати згідно з додатком Е.3.

9.6Площі земельних ділянок для розміщення груп установ та організацій громадського обслуговування повсякденного, періодичного та епізодичного попиту наведено в додатку Е.4.

Примітка. Площі земельних ділянок можуть бути зменшені в умовах реконструкції, а також у разі розміщення нових об’єктів в умовах наявної забудови на 25 %.

(Пункт 9.6 змінено, Зміна № 1)

9.7Радіус обслуговування населення установами та організаціями, що розміщуються в житловій забудові населеного пункту, не повинен перевищувати показники, зазначені у додатках Е.5 і Е.6.

9.8Для населених пунктів, розміщених у районах сейсмічністю 7–8 балів, поверховість громадських будинків цілодобового перебування (санаторно-курортні, оздоровчі і туристичні заклади, лікарні і готелі) слід встановлювати не більше 4 поверхів з урахуванням ступеня вогнестійкості будинків і кількості місць.

У сейсмічних районах будинки закладів дошкільної освіти повинні мати не більше ніж 2 поверхів, закладів загальної середньої освіти загального типу, спальні корпуси шкіл з пансіоном – не більше ніж 3 поверхи; спеціальних шкіл і шкіл з пансіоном (для дітей з порушенням фізичного та розумового розвитку – дітей з особливими потребами), будинків для осіб похилого віку – не більше ніж 2 поверхи. Відповідно до вимог ДБН В.1.1-12 допускається будівництво громадських будинків більше ніж 4 поверхи на територіях з сейсмічністю 9 балів.

(Пункт 9.8 змінено, Зміна № 1)

9.9Відстань від будинків і меж земельних ділянок установ та організацій громадського обслуговування слід приймати не меншою ніж та, що наведена у таблиці 9.1.

9.10Під час розроблення комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад на місцевому рівні визначаються території: сельбищна, виробнича, сільськогосподарська, природо-охоронна та ландшафтно-рекреаційна.

(Пункт 9.10 долучено, Зміна № 1)

9.11Схеми організації соціального обслуговування територіальних громад повним комплексом об’єктів культурно-побутового обслуговування населення (охорона здоров’я, освіта всіх видів та рівнів, фізична та духовна культура, побутові потреби та послуги) повсякденного, періодичного та епізодичного рівнів, мають бути організовані відповідно до чисельності населення (таблиця 4.2), принципів формування функціонально-планувальної (пункт 5.3), соціально-планувальної (пункт 5.4) та архітектурно-планувальної (пункт 5.5) структур та мають відповідати вимогам пунктів 9.1–9.9 цього розділу.

(Пункт 9.11 долучено, Зміна № 1)

кається зменшувати відстань від будинку до червоної лінії до 10 м за умови створення зеленої захисної смуги завширшки не менше 6 м. Відстань від меж ділянки до житлового будинку з вікнами (у сільській місцевості) – не менше 10 м, до глухої стіни – 5 м, від будинку до глухої стіни – 15 м. *** Згідно ДСП 2.2.4-171-10.

Примітка 1. Ділянки закладів дошкільної освіти не повинні безпосередньо прилягати до магістральних вулиць

Примітка 2. Приймальні пункти вторинної сировини слід ізолювати смугою зелених насаджень і перед- бачати до них під’їзди для автомобільного транспорту.

10 ТРАНСПОРТНА ІНФРАСТРУКТУРА

10.1 Зовнішній транспорт

10.1.1При плануванні територій населених пунктів та інших територій необхідно передбачати формування системи транспортних комунікацій та споруд усіх видів зовнішнього (дальнього і приміського) та внутрішнього (міського та сільського) транспорту, здатних забезпечувати функціональну цілістність і соціально – економічні взаємозв’язки з основними спорудами та комунікаціями внутрішнього транспорту населеного пункту між собою, іншими населеними пунктами та об’єктами відповідної системи розселення.

10.1.2Для організації пасажирських і вантажних перевезень між населеними пунктами, а також обслуговування рухомого складу у межах населених пунктів та прилеглих до них територій слід передбачати комунікації і споруди зовнішнього транспорту. Їх призначення, потужність і розміщення визначаються із урахуванням значення кожного з видів зовнішнього транспорту в державній, регіональній та обласній транспортній системі. Комунікації та споруди зовнішнього транспорту, в тому числі сортувальні та вантажні залізничні станції, транспортно-складські комплекси, транзитні автомобільні дороги необхідно розміщувати за межами населених пунктів.

Розміщення місць відстою великовантажного автомобільного транспорту слід передбачати в периферійній зоні міст та на підходах до них з розрахунку площі 120 м2 на одиницю транспорту.

10.1.3Формування зовішнього транспортного вузла населеного пункту та прилеглих до нього територій має базуватися на матеріалах проекту національної транспортної стратегії України, що спрямована на будівництво залізниць і автомобільних доріг, спорудження нових, перш за все, швидкісних магістралей, та створення на їх основі національної мережі транспортних коридорів.

Такі коридори повинні проходити поза перспективними межами територій населених пунктів і з’єднуватися дорогами з розв’язками в різних рівнях з магістралями загальноміського значення.

10.1.4При плануванні трас нових залізничних і автомобільних обходів населених пунктів для автомобільніх доріг державного значення слід передбачати:

- посилення шляхом дублювання та підвищення пропускної здатності головних в’їздів/виїздів до міст-центрів;

- переведення існуючих автодоріг у вищі категорії;

- створення нової та модернізація існуючої мережі місцевих автодоріг, по яких проходять маршрути з підвезення сільського населення до центрів об’єднаних територіальних громад або до зупинок і станцій приміських залізниць.

10.1.5Нові ділянки залізничних магістралей та автомобільних доріг І-ІІІ категорій слід передбачати за межами територій, що призначені для перспективного розвитку населених пунктів. У разі неможливості такого прокладання допускається їх проходження через територію населеного пункту в наземному чи естакадному коридорах, обладнаних шумозахисними пристроями та розв’язками руху, з відповідним забезпеченням транспортних і пішохідних зв’язків між окремими частинами населених пунктів, роз’єднаних цими коридорами.

10.1.6Відстані від бровки земляного полотна магістральних автомобільних доріг до житлової, дачної та садової забудови слід приймати згідно з вимогами ДСП 173-96.

Між залізницею і житловою забудовою слід передбачати санітарно-захисну зону, ширина якої, рахуючи від осі крайньої залізничної колії до будівель (за умови забезпечення на прилеглій території житлової та громадської забудови нормативних рівнів шуму) має бути не менше 100 м, а при розташуванні залізниці в виїмці та при здійсненні спеціальних шумозахисних заходів – на відстані не менше 50 м. При цьому, понад 50 % площі санітарно-захисної зони має бути озеленено. Її ширину до меж ділянок садової і дачної забудови необхідно приймати не менш ніж 50 м при обов’язковому використанні шумозахисного озеленення або інших шумозахисних та природоохоронних заходів.

Примітка. При проведенні реконструкції або розміщенні об’єктів будівництва на територіях сформованої забудови відстань від бровки земляного полотна магістральних доріг І, ІІ та ІІІ категорій до лінії регулювання житлової, дачної та садової забудови можливо зменшувати до 50 м; для доріг ІV категорії – до 25 м за умови дотримання нормативних акустичних показників та при облаштуванні шумозахисних екранів та смуг озеле-нення завширшки не менше 10-15 м.

10.1.7Існуючі під’їзні залізничні колії, що проходять по території населеного пункту до промислових підприємств та складських об’єктів, доцільно передбачати до ліквідації з передачею їх вантажообігу на автомобільний транспорт. Якщо за певних умов закриття під’їзних колій неможливе, їх перетин з магістральними вулицями має вирішуватись в різних рівнях.

10.1.8Транспортно-складські комплекси, в яких здійснюється накопичення та формування за відповідними маршрутами контейнерних та інших вантажів, слід розташовувати або передбачати до виносу за межі житлових, ланшафтних та рекреаційних територій, наближаючи до транспортних коридорів переважно в вузлах, де перетинаються декілька видів зовнішнього транспорту, морських і річкових портах, прикордонних пунктах пропуску і з’єднуватися під’їздами з найближчими населеними пунктами.

Вантажні залізничні та автомобільні станції, двори, сортувальні та промислові станції слід розміщувати за межами сельбищних територій поблизу промислово-складських районів на внутрішньовузлових, з’єднувальних чи спеціальних ходах або обхідних дорогах.

Примітка. Не допускається будівництво нових та розвиток існуючих залізничних сортувальних, вантажних і технічних станцій, вантажних майданчиків, контейнерних площадок, складських комплексів і під’їздів до них в межах сельбищних, ландшафтних та рекреаційних територій.

10.1.9Перевалочні зони морських та річкових портів доцільно розміщувати поза межею населеного пункту або в периферійній зоні населеного пункту, поблизу сортувальних і великих вантажних залізничних станцій.

Відстань від житлових будинків до спеціалізованих районів нових морських і річкових портів слід приймати не менше 300 м, від меж районів перевантаження курних матеріалів, від резервуарів і зливо-наливних пристроїв легкозаймистих і горючих рідин на складах І категорії – не менше 200 м та не менше 100 м – на складах ІІ-ІІІ категорій.

10.1.10Залізничні вокзали в межах населених пунктів слід розміщувати на межі серединної та периферійної зон поблизу житлової та громадської забудови із забезпеченням зручних транспортних зв’язків з центром населеного пункту, його основними житловими та промисловими районами, вокзалами інших видів транспорту.

10.1.11Станції швидкісного рейкового транспорту необхідно розміщувати в населених пуктах поблизу житлових і промислових районів, місць масового відпочинку, а також у зонах масової пересадки на інші види приміського та міського пасажирського транспорту і кінцевих зупинках, при цьому доцільно формувати транспортно-пересадочні вузли. Зупинки міських видів транспорту слід розміщувати на відстані не більше ніж 100 м від зупинок приміського транспорту.

У межах транспортно-пересадочних вузлів слід розміщувати перехоплюючі велопарковки з розрахунку 1 % їх добового пасажиропотоку.

10.1.12У містах з населенням понад 250 тис. осіб слід передбачати розміщення одного центрального автовокзалу (автостанція першої категорії) для дальнього міжміського (кінцевого та транзитного) сполучення та декілька приміських автостанцій, які мають розміщуватися на найбільш завантажених автобусним сполученням виїздах з міста, біля станцій внутрішньоміського транспорту на напрямках найбільшого попиту.

У великих містах автовокзал або автостанції доцільно розміщувати в серединній зоні, а в середніх і малих містах та сільських населених пунктах – у центральній зоні, поблизу громадських і торгових центрів, ринків, залізничних і річкових вокзалів (з останніми допускається кооперування в одній споруді). Відстань від автовокзалів до житлової забудови повинна бути не менше 100 м, а від автостанцій – 50 м відповідно та відокремлюватись від цієї забудови зеленими захисними зонами завширшки не менше 20 м.

При цьому зупинки громадського транспорту слід розміщувати мультимодально: якомога ближче одна до одної за якомога меншої наявності перешкод при пересадці.

У разі відсутності можливості забезпечити мультимодальну пересадку допускається зміщувати зупинки окремих видів транспорту на відстань не більше ніж 100 м по пішохідній мережі від автовокзалів.

У межах території автовокзалів доцільно розміщувати перехоплюючі велостоянки. Кількість місць визначається розрахунком: 1 % від користувачів автовокзалу + 2% від отриманого числа. Відстань від перехоплюючої велостоянки до автовокзалу не повинна перевищувати 30 м.

Місткість автовокзалів має бути в межах 7-12 %, а автостанції – 12-17 % від кількості пасажирів, які відправляються за добу, площа території залежно від класу автовокзалу або автостанції визначається відповідно до розрахунку в межах 0,4 – 2,0 га.

Для орієнтовного визначення земельної ділянки автовокзалу (автостанції) приймаються показники питомої площі на один пост посадки-висадки пасажирів:

для пасажирських автостанцій з кількістю постів:

– від 3 до 7 – 300-1900 м2;

для автовокзалів з кількістю постів:

– від 6 до 12 – 1301-2200 м2;

– від 12 до 15 – 1001-1300 м2;

– більше 15 – 700-100 м2.

10.1.12.1Під час планування енергозабезпечення автовокзалів та автостанцій слід брати у розрахунок встановлення на території центрального автовокзалу та на території кожної приміської автостанції щонайменше 2 ЕЗС, які охоплюють не менше ніж 2 точки зарядки високої потужності постійного струму (DC), потужністю не менше ніж 150 кВт, та не менше ніж 4 точки зарядки звичайної потужності.

Під час планування автовокзалів та автостанцій слід розташовувати на території електрозарядні станції відповідно до розрахунку і технічних можливостей автопарку.

(Пункт 10.1.12.1 долучено, Зміна № 1)

10.1.13Розміщення автотранспортних споруд (пасажирських автостанцій, автобусних зупинок з павільйонами) та об’єктів автосервісу (АЗС, СТО, пункти мийки, готелі, кемпінги, тимчасові автостоянки тощо) на автодорогах загального користування на під’їздах до найкрупніших, крупних і великих міст має здійснюватися згідно з вимогами ДБН В.2.3-4. У межах населених пунктів АЗК, АЗС, АГЗП, АГЗС, АГНКС мають розміщуватися у місцях, визначених у відповідних схемах, щорозробляються з урахуванням інтенсивності руху транспортних засобів, протипожежних вимог та вимог безпеки дорожнього руху.

Відстані від СТО до житлових і громадських будинків приймаються згідно з таблицею 10.1.

Примітка 1. Кількість постів визначається кількістю автомобілів, що одночасно обслуговуються станцією.

Примітка 2. Відстань від СТО визначається від будівлі, де проходить технологічний процес, до житлових та громадських будинків.

10.1.14Нові аеропорти, аеродроми, злітно-посадкові майданчики, вертодроми, вертолітні майданчики (крім вертолітних майданчиків на будівлях, при лікарнях) слід розташовувати за межами населених пунктів. Відстань від межі льотного поля нового аеродрому (вертолітного майданчика, крім майданчиків на будівлях та при лікарнях), трас прольоту літаків (вертольотів на кінцевому етапі заходу на посадку та початковому етапі зльоту до межі існуючої або перспективної забудови та зон масового відпочинку) слід визначати такою, яка забезпечує на цих територіях нормативні показники рівня акустичного забруднення.

Аеропорти повинні бути зв’язані швидкісними видами пасажирського транспорту із станціями міського позавуличного та позаміського транспорту, з загальноміським центром, іншими аеропортами та населеними пунктами. При цьому довжина пішохідного підходу на станціях пересадки не повинна перевищувати 100 м.

10.1.15Річкові порти, споруди для технічного обслуговування, ремонту і зимового відстою флоту необхідно розміщувати за межами територій житлової та громадської забудови, нижче за течією річки, на відстані від водозаборів та місць відпочинку населення не менше 100 м. Відстань до житлової забудови від меж території порту до місця перевантаження і зберігання курних матеріалів слід приймати не менше ніж 300 м.

Відстань від морських та річкових вокзалів до зупинок міського пасажирського транспорту має становити не більше ніж 100 м.

10.1.16Яхтклуби та бази маломірного флоту (малі – до 500, середні – 1000-2000 і великі понад 2000 місць зберігання) слід розміщувати у приміській зоні або в населеному пункті поза територією житлової та громадської забудови, за межами зон масового відпочинку населення із забезпеченням зручних транспортних зв’язків з житловими районами.

При будівництві одного типового елінгу з двоярусним зберіганням човнів площа ділянки бази на 500 суден має становити не менше ніж 1,7 га, при будівництві двох елінгів по 250 суден кожний з двоярусним зберіганням – близько 2,0 га. Розмір ділянки при одноярусному стелажному зберіганні суден приймається:

- на (одне місце) для прогулянкового флоту – 27 м;

- для спортивного – 75 м.

10.2 Комплексна схема транспорту

10.2.1Комплексну схему транспорту (KCT) для міст з кількістю населення понад 100 тис. осіб слід розробляти як окремий документ на основі затвердженого генерального плану населеного пункту на розрахунковий період.

(Пункт 10.2.1 змінено, Зміна № 1)

10.2.2Завданням КСТ є визначення принципових напрямів й термінів реалізації заходів з розвитку магістральної вулично-дорожньої мережі, а також усіх видів міського, приміського та зовнішнього транспорьу, що забеспечують потреби населення і народного господарства систем поселень у пасажирських (до місць праці, масового відпочинку і об’єктів культурно-побутового призначення) і вантажних перевезеннях з дотриманням нормативних витрат часу на пересування, вимог до безпеки дорожнього руху), охорони навколишнього середовища, комфортності поїздок, економії енергетичних, територіальних і трудових ресурсів. Приоритетні напрями вирішення транспортних проблем (міський, приміський або зовнішній транспорт, магістральна вулично-дорожня мережа, її вузли або ж організація руху на існуючій вулично-дорожній мережі) слід визначати із врахуванням соціально-економічних і планувальних особливостей міста і відносно цього визначається значення і деталізація проробок відповідних розділів КСТ.

10.2.3У складі КСТ відображаються: існуючий стан міського, приміського і зовнішнього (з врахуванням легкового і вантажного) транспорту з обслуговуючими процес перевезення і рухомий склад комплексами (пасажирські вокзали і станції, зупинки, вантажні станції і двори, порти, пристані, аеропорти, депо, парки, гаражі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, мотелі, кемпінги тощо), магістральна вулично-дорожня мережа та її інженерні споруди (мостові переходи, естакади, шляхопроводи, транспортні розв’язки, позавуличні пішохідні переходи тощо). Розробляються також техніко-економічні обгрунтування проектних рішень, що включають розвиток усіх видів транспорту, дорожньої мережі та їх споруд і обладнань, раціональні методи організації дорожнього руху.

Аналіз існуючого стану і етапів реалізації пропозицій, передбачених у складі генерального плану міста з розвитку дорожньо-транспортної мережі, слід виконувати з метою визначення реальних можливостей поетапного будівництва і реконструкції міської-приміської транспортної системи, вдосконалення організації дорожнього руху, тенденцій використання капіталовкладень в їх розвиток.

При визначенні перспективи розвитку транспортонї системи міста слід враховувати зростання населення і території міста, розміщення населення і його демографічну структуру, а також перспективні зміни у розміщенні підприємств промисловості, будівництва, транспорту, великих торгових та інших об’єктів містоутворюючого значення і кількість зайнятих у них працівників, дислокація місць масового відпочинку.

Розподіл території міста на транспортно-розрахункові райони слід виконувати з урахуванням очікуваної кількості в них населення і місць прикладання праці, показників транспортної рухомості населення, в тому числі за метою пересування і з врахуванням населення, що прибуває у місто.

10.2.4Конструювання мережі міського пасажирського транспорту необхідно здійснювати за варіантами транспортної системи на основі прогнозованого розвитку міста (з врахуванням матеріалів генерального плану) із забезпеченням очікуваних перевезень масовим пасажирським транспортом.

Визначення кількості пересувань населення до місць прикладання праці і з культурно-побутовими цілями та дальності їх сполучення слід виконувати методом взаємних кореспонденцій між транспортно-планувальними районами з обгрунтуванням вибору розрахункової моделі.

Розрахунки очікуваного обсягу перевезень (річних, середньодобових) і роботи пасажирського транспорту слід розраховувати як сумарні витрати часу.

Виявлення напрямів пасажиропотоків, визначення їх розмірів (у максимальну добу і години "пік") за напрямами та відрізками мережі, порівняння і аналіз одержаних розмірів пасажиропотоків з існуючими, визначення добового пасажирообігу здійснюється з урахуванням змін у розселенні жителів і розміщенні місць праці.

10.2.5У разі обґрунтування видів пасажирського транспорту слід здійснювати виявлення потреб в організації ліній швидкісного транспорту (метрополітен, швидкісний трамвай, залізниця або монорейкова дорога, експрес-автобус), що функціонують у тісному зв’язку зі звичайними видами наземного транспорту, а також:

— пасажирообіг на зупинних пунктах запроєктованих ліній позавуличного швидкісного транспорту;

— розподіл перспективного (на перший етап і розрахунковий період) обсягу пасажироперевезень між різними видами транспорту;

— розроблення раціональної схеми маршрутів наземних видів міського пасажирського транспорту на перший етап та установлення послідовності її реалізації;

— визначення кількості рухомого складу з окремих видів транспорту (з урахуванням підвищення якості перевезень пасажирів) і потреб у ремонтно-експлуатаційній базі та її виробничій потужності, у спеціальних транспортних обладнаннях та спорудах, диспетчерському зв’язку і його лінійному облаштуванню.

Слід визначити загальну чисельність і склад парку легкового автомобільного транспорту: таксомотори, службовий та індивідуальний, зокрема мото-велотранспорт та парк електричних дорожніх транспортних засобів (електромобілів), з урахуванням розподілу парку електромобілів за типами (видами) зарядки; характер і розміри очікуваних пасажирських перевезень, пробіг транспортних засобів (за рік і за добу); розподіл парку легкових автомобілів по транспортно-планувальних районах міста, необхідну для їх збереження територію, а також обсяги перевезень та вантажні кореспонденції вантажного автомобільного транспорту між транспортно-планувальними районами міста, розподіл вантажопотоків по магістральній вулично-дорожній мережі, інтенсивність і організацію вантажного руху, розвиток автотранспортних підприємств і їх розміщення.

Примітка. Для отримання інформації про вантажообіг вантажоутворювальних і вантажозбиральних пунктів і очікуваний середньодобовий пробіг автотранспорту, вантажопотоки і розподіл потоків автомобілів по вулично-дорожній мережі міста, а також про структуру парку рухомого складу, розміщення споруд і обладнання вантажного автотранспорту слід використовувати матеріали генерального плану міста.

(Пункт 10.2.5 змінено, Зміна № 1)

10.2.6Особливості планування, характеристики та показники розвитку магістральної мережі вулиць і доріг необхідно визначати на основі генерального плану міста, при цьому визначається класифікація магістралей, принципи вирішення основних перехресть в одному і різних рівнях, узгодження мережі міських магістралей з зовнішньою автодорожною мережею. Виконується розрахунок середньодобової і в годину "пік" інтенсивності та швидкості руху транспортних засобів по магістральних вулицях і на транспортних вузлах. Необхідно обгрунтовувати пропозиції з розвитку вулично-дорожньої мережі (із забезпеченням необхідної пропускної спроможності), у тому числі створення обхідних транспортних магістралей для розвантаження центральної частини міста від вантажного автотранспорту, винесення транзитного руху за його межі, забезпечення переважно руху громадського транспорту, щільності вулично-дорожньої мережі, що має транспортне зна-чення, у тому числі магістральної, поперечні профілі основних магістралей. Техніко-економічна оцінка спорудження нових та реконструкції існуючих ділянок вулично-дорожньої мережі і вузлів на розрахунковий строк і першу чергу будівництва.

10.2.7Розраховуються обсяги транспортного сполучення між містом і приміською зоною, максимальних пасажиропотоків по основних напрямках, їх нерівномірність у різні пори року, дні тижня, години доби і по ділянках ліній, швидкість та дальність сполучень. Слід визначати розподіл пасажироперевезень між різними видами транспорту і показники їх роботи, а також пропозиції щодо будівництва нових і реконструкції існуючих шляхів сполучення, які зв’язують прилеглі райони з містом, принципи організації приміського-міського сполучення, у тому числі безпересадочні за типом "місто-приміська зона", а також транспортно-пересадочних вузлів з урахуванням пасажиро-обігу на основних зупинках (станціях) на приміських-міських лініях.

У складі КСТ також визначаються основні проектні рішення і пропозиції щодо розвитку зовнішніх видів транспорту (залізничного, автомобільного, повітряного і водного) і взаємодія їх з внутрішньоміськими і приміськими видами транспорту (за розробками спеціалізованих за видами транспорту проектних організацій).

10.2.8Для вирішення питань охорони навколишнього природного середовища необхідно розробляти за основними показниками роботи й інтенсивності руху транспорту, зокрема, із застосуванням методів моделювання якості атмосферного повітря міст, розрахункові карти забруднення атмосферного повітря й акустичного шуму (перший етап і розрахунковий термін), оцінку кількісних і якісних змін парку рухомого складу у разі прийнятих транспортно-планувальних рішень, а також передбачати пропозиції щодо організації дорожнього руху (порівняно з поточним станом), заходи щодо стимулювання широкого впровадження електричних дорожніх транспортних засобів (електромобілів та електробусів, тролейбусів та трамваїв) та охорони довкілля і захисту навколишнього природного середовища. Слід визначати території, де рівень загазованості (забруднення атмосферного повітря) і шуму залишився вищим від гранично допустимих норм, аналізувати причини, що зумовили ці перевищення, перелік можливих інженерно-технічних заходів з нейтралізації цього понаднормативного впливу.

(Пункт 10.2.8 змінено, Зміна № 1)

10.2.9Вибір раціонального варіанта розвитку транспортної системи міста слід здійснювати на основі всебічного техніко-економічного порівняння декількох варіантів з урахуванням натуральних і якісних показників (витрати часу, зручність поїздки тощо), рівня впровадження нової техніки, можливості забезпечення ефективного захисту навколишнього природного середовища від забруднення. Для розрахунку порівняльної економічної ефективності слід визначати експлуатаційні збитки, капітальні вкладення і транспортні витрати, включаючи енерговитрати і економічні збитки навколишньому природному середовищу, у тому числі нанесені здоров’ю населення через зниження продуктивності праці.

У містах, де розробляється система з швидкісним позавуличним видом транспорту (метрополітен, швидкісний трамвай, залізниця), необхідно здійснювати обгрунтування строків його введення в експлуатацію. При цьому складається комплекс заходів із вдосконалення і розвитку існуючих видів транспорту, які повинні забезпечувати відповідну якість перевезень до введення першого етапу будівництва швидкісних видів транспорту.

10.3 Внутрішній транспорт

10.3.1При плануванні територій населених пунктів слід передбачати формування єдиної системи транспортних комунікацій та споруд усіх видів внутрішнього транспорту, здатних забезпечувати функціональну цілісність і соціально-економічні взаємозв’язки з усіма основними функціо-нальними зонами населеного пункту між собою та спорудами зовнішнього транспорту.

10.3.2Витрати часу у містах на пересування мешканців (незалежно від їх фізичних особли-востей) громадським транспортом від місць проживання до місць прикладання праці для 90 % осіб (в один кінець), як правило, не повинні перевищувати:

- у містах з населенням понад 800 тис. осіб – 45 хв;

- від 500 тис. до 800 тис. осіб – 40 хв;

- від 250 тис. до 500 тис. осіб – 35 хв;

- від 50 тис. до 250 тис. осіб – 30 хв;

- у малих містах до 50 тис. осіб та в межах об’єднаних територіальних громад (пішохідні маршрути або з використанням транспорту) – 20 хв.

10.3.3Кількість автомобілів на 1000 осіб в населеному пункті визначається як сума показників існуючого рівня автомобілізації та додаткового щорічного середнього статистичного приросту легкових автомобілів, включаючи 4-5 таксі, 2-3 прокатних і 3-4 відомчих автомобілів та 25-40 вантажних автомобілів залежно від складу парку.

Примітка. Кількість автомобілів, які прибувають у місто-центр з інших населених пунктів відповідної системи розселення і транзитних, визначається на основі обстежень.

Мототранспортні засоби повинні враховуватися шляхом приведення їх до одного розрахун-кового типу (легкового автомобіля) у відповідності з вимогами ДБН В.2.3-5.

Для оцінки ступеня впливу того чи іншого об’єкта транспортної системи на вулично-дорожню мережу населених пунктів, ефективність прийнятих планувальних рішень, визначення проектної інтенсивності руху, експлуатаційних показників об’єктів, що входять до транспортної системи населеного пункту, доцільно використовувати транспортне моделювання транспортного вузла.

При розробленні містобудівної документації слід надавати перевагу розвитку громадського транспорту і велосипедного руху як альтернативи автомобільним поїздкам.

10.3.4Щільність магістральної вуличної мережі по населених пунктах в цілому та окремих їх зонах слід приймати згідно з таблицею 10.2.

Примітка 1. У населених пунктах з компактним планом щільність магістральної мережі приймається за більшими показниками, у населених пунктах з розрідженим планом – меншими.

Примітка 2. При складному пересіченому рельєфі щільність магістральної вуличної мережі може бути збіль-шена для усіх зон до 30 %.

Примітка 3. Розвиток магістральної вуличної мережі не повинен супроводжуватися прокладанням нових магістралей чи їхніх окремих ділянок через територію парків, лісопарків, лісів рекреаційного призначення, природно-заповідні території, території об’єктів культурної спадщини.

10.4Мережа громадського транспорту, велосипедного та пішохідного руху

10.4.1Вибір видів маршрутного пасажирського транспорту слід здійснювати з урахуванням забезпечення зручних та безпечних пересувань населення та щоденних маятникових мігрантів із прилеглих до населеного пункту територій, залежно від кількості населення та розміру території населеного пункту, на підставі розрахункових пасажиропотоків, дальності поїздок, основних техніко-експлуатаційних показників окремих видів транспорту з дотриманням нормативних витрат часу на пересування, наведених у 10.3.2. При цьому слід враховувати можливі варіанти розвитку транспортної мережі, вимоги комфортності поїздок, безпеку дорожнього руху, охорону навколишнього природного середовища, ефективність використання територіальних, енергетичних та трудових ресурсів.

10.4.2Орієнтовна провізна спроможність та швидкість сполучення різних видів громадського транспорту наведені у таблиці 10.3 (уточнюються розрахунком). Параметри споруд і обладнань (платформи, посадочні площадки) визначаються при нормі наповнення рухомого складу на розрахунковий строк – 4 особи/м2 вільної площі підлоги пасажирського салону (при повністю зайнятих місцях для сидіння) для звичайних видів наземного транспорту і 3 особи/м2 – для швидкісного транспорту.

10.4.3У середніх і малих містах, селищах та селах основним видом громадського транспорту слід визначати автобус; у великих містах такі види транспорту – автобус, електробус та тролейбус чи трамвай (залежно від розрахункових пасажиропотоків, особливостей планувальної структури міста, рельєфу його місцевості та екологічного стану); у найкрупніших (найзначніших) та крупних (значних) містах – поряд з автобусом, електробусом і тролейбусом слід передбачати використання трамвая, а на напрямках зі стійким пасажиропотоком не менше ніж 7 тис. пас. в годину пік – і швидкісного трамвая у найкрупніших містах з населенням понад 800 тис. осіб разом з вуличними слід передбачати позавуличні види транспорту (метрополітен, внутрішньоміська залізниця), мініметро (швидкісний трамвай з підземними ділянками) або монорейковий транспорт.

(Пункт 10.4.3 змінено, Зміна № 1)

10.4.4Основою пасажирської транспортної системи найкрупніших міст слід передбачати усі види рейкового транспорту, які доповнюються мережею звичайних вуличних видів транспорту та системою велосипедного руху.

10.4.5Лінії метрополітену мають об’єднувати території високої концентрації населення, основні функціональні зони міста між собою з урахуванням напрямків формування і розмірів основних пасажиропотоків.

При будівництві наземних і мілкого закладення ліній і станцій, вестибюлів, входів та інших об’єктів метрополітену вздовж лінії слід передбачати технічну зону завширшки не менш ніж 40 м, в якій до завершення будівництва метрополітену не допускається будівництво будь-яких будинків і споруд, посадка дерев, прокладання поздовжніх підземних інженерних мереж.

10.4.6Станції метрополітену слід розміщувати в центрах пасажироформуючих житлових, промислових і громадських територій, біля крупних багатофункціональних комплексів і об’єктів системи загальноміського центру, для можливості влаштування зручних пересадочних вузлів поблизу існуючих та проектованих залізничних, річкових і автобусних вокзалів, станцій міських видів швидкісного транспорту (в місцях їх перетинів) та об’єктів масового відвідування, забезпечуючи зручний до них під’їзд і підхід.

Пішохідну доступність усіх станцій метрополітену в центральній частині міста слід передбачати не більше 500 м, в інших зонах – не більше 700 м.

Поблизу станцій метрополітену доцільно розміщувати перехоплюючі велостоянки. Кількість місць визначається розрахунком: 0,1 % від користувачів станції, але не менше ніж 10 паркомісць. Відстань від перехоплюючої велостоянки до входу на станцію не повинна перевищувати 30 м, в стиснених умовах дозволяється розташовувати велосипедну стоянку на відстані до 100 м від входу на станцію.

10.4.7Наземні лінії трамвая і швидкісного трамвая в межах міських територій слід розміщувати на магістральних вулицях і дорогах на суміщеному або відокремленому полотні, відділеному від проїзної частини чи тротуару розділювальною смугою або огорожею. Поза межами населених пунктів – переважно на відокремленому полотні. У центральних районах міст з історично сформованою забудовою та обмеженою пропускною здатністю вуличної мережі допускається передбачати позавуличні ділянки трамвайних ліній в тонелях мілкого закладення або на естакадах.

На перегонах швидкісних ліній трамвая, які прокладають на забудованих територіях, слід передбачати відповідні транспортні розв’язки, надземні або підземні пішохідні переходи.

10.4.8Міські автобусні та тролейбусні лінії слід передбачати на магістральних вулицях загальноміського та районного значення з організацією руху транспортних засобів у загальному потоці або по смузі, що спеціально виділена на проїзній частині.

Якщо кількість смуг руху в одному напрямку не менше трьох, слід передбачати спеціальні смуги для руху та організації зупинок маршрутних автобусів і тролейбусів, у тому числі конструктивно виділені.

Примітка. У найкрупніших, крупних та великих історичних містах дозволяється передбачати лінії руху громадського транспорту (автобуси, тролейбуси) по житлових вулицях за відповідного обґрунтування у складі комплексної схеми транспорту.

10.4.9Щільність ліній маршрутного пасажирського транспорту на забудованих територіях слід визначати з урахуванням їх функціонального використання та інтенсивності пасажиропотоків у межах 1,5-2,5 км/км2. У центральних районах найкрупніших і крупних міст щільність мережі допускається збільшувати до 3,5 км/км2.

У зонах житлової забудови до зупинок маршрутного пасажирського транспорту необхідно забезпечувати нормативні відстані підходу пасажирів: у багатоповерховій житловій забудові не більше 500 (350 – "на вимогу") м; у середньо-, малоповерховій та садибній забудові – 600 м; у промислових і комунально-складських зонах – 400 (300) м від прохідних підприємств; у зонах масового відпочинку і спорту – 800 м від головного входу; від громадських об’єктів масового відвідування загальноміського центру – 250 м. Відстань до зупинок швидкісного трамвая повинна прийматися у межах 800 м.

Примітка. В умовах складного рельєфу за відсутності спеціального підйомного громадського транспорту зазначені відстані треба зменшувати у відповідності з розділом 9.

10.4.10Відстань між зупинками на лініях маршрутного пасажирського транспорту у межах територій населених пунктів встановлюється з урахуванням забезпечення радіуса пішохідної досяжності, а також швидкості сполучення на маршрутах.

У межах забудови відстань між зупинками на маршрутах автобусів, тролейбусів і трамваїв, транспортні засоби яких працюють у звичайному режимі, слід приймати відповідно до таблиці 10.4.

Для експрес-автобусів, швидкісних трамваїв відстані між зупинками слід приймати у 1,5-2,0 раза більше ніж зазначені у таблиці 10.4.

Для ліній метрополітену та електрифікованих залізниць відстань між станціями залежить від величини пасажиропотоку, який вони обслуговують, розміщення в їх зоні пересадочних вузлів обґрунтовується техніко-економічними розрахунками.

Під час проектування зупинок громадського транспорту слід передбачати заходи щодо забезпечення їх доступності та інформованості для маломобільних груп населення.

Якщо зупинки розташовані між перехрестями з протилежних боків вулиці, між ними необхідно влаштувати пішохідний перехід, який може бути в одному або різних рівнях з проїзною частиною.

* Зупинки транспорту "за вимогою".

Примітка. При визначенні відстані між зупинками враховуються містобудівні умови на відповідній території.

Кінцеві пункти для відстою і розвороту наземних видів маршрутного пасажирського транспорту слід передбачати переважно поза центральною зоною міста окремо для кожного виду транспорту на відособлених від руху інших транспортних засобів майданчиках поза проїзною частиною вулиць з урахуванням необхідності зняття з лінії в міжпіковий період близько 30 % рухомого складу. Допускається влаштування сумісних кінцевих пунктів тролейбусів і автобусів.

Параметри трамвайних і тролейбусних ліній та їх обладнання, слід визначати згідно з вимогами ДБН Б.2.3-18, метро і залізниці – згідно з вимогами ДБН В.2.3-7, а необхідні території для зберігання та технічного обслуговування їх рухомого складу (депо, парки, гаражі, ремонтні заводи) – згідно з додатком Ж.2.

10.4.11Для населених пунктів із складним рельєфом, поряд з наявними видами транспорту, додатково слід передбачати лінії вертикального транспорту, канатні дороги, фунікулери. Для покращення пішохідних зв’язків, а також для забезпечення потреб маломобільних груп населення необхідно передбачати розміщення ескалаторів, ліфтів, бугельних велосипедних підйомників.

10.4.12Велосипед як індивідуальний транспортний засіб пересування доцільно використо-вувати в населених пунктах та на прилеглих до них територіях для регулярних транспортних поїздок від місць проживання (житлові райони, мікрорайони, квартали, малі міста та сільські населені пункти приміської зони) до місць призначення (райони масового скупчення, місць при-кладання праці, торгові центри, учбові, спортивні та розважальні заклади, вокзали, станції, зупинні пункти різних видів громадського транспорту), а також поїздок з рекреаційними, туристичними та прогулянковими цілями у місця, що розміщені у межах та за межами населених пунктів.

10.4.13Схема трасування велосипедних маршрутів може розроблятися як окрема робота або у складі комплексної схеми транспорту чи організації дорожнього руху міста.

10.4.14Уздовж магістральних вулиць загальноміського та районного значення, житлових вулиць, а також за межами населених пунктів слід передбачати велодоріжки або велосипедні смуги. На міських вулицях та дорогах місцевого значення, селищних та сільських вулицях і дорогах допускається змішаний пішохідно-велосипедний або автомобільно-велосипедний рух (рисунок 8).

Рисунок 8 – Організація пішохідного та велосипедного руху

10.4.15Параметри велосипедних доріжок, велостоянок визначаються з урахуванням інтенсивності руху велосипедистів, автомобілів, вантажного транспорту, пішоходів, а також ширини проїзної частини та ширини бокового простору (газонів, тротуарів, технічних тротуарів, зелених зон). Радіуси і гальмівні шляхи велотранспорту, а також максимальна довжина ділянок на підйомах при влаштуванні пандусів визначаються відповідно до вимог ДБН В.2.3-5.

10.4.16Житлові, громадські, ландшафтні та рекреаційні території населених пунктів повинні бути забезпечені мережею упорядкованих пішохідних маршрутів (тротуари вулиць різного функціонального призначення, пішохідні доріжки на міжвуличних і внутрішньооб’єктних територіях, алеї, бульвари, пішохідні зони, площі, вулиці та стежки, наземні, надземні та підземні пішохідні переходи через транспортні мережі, інші перепони річки, яри тощо), які зв’язують по найбільш коротких напрямках основні функціональні зони (житлові, промислові райони, загальноміські та районні центри, місця відпочинку) між собою, об’єкти та вузли масового тяжіння населення в межах планувальних та житлових районів, мікрорайонів, громадських центрів і забезпечують вільний та безпечний рух пішоходів до місць прикладання праці, відпочинку, зупинок маршрутного пасажирського транспорту, які повинні також враховувати потреби маломобільних груп населення.

Пішохідна зона – ділянка тротуару, яка призначена для безперешкодного пересування пішоходів. На пішохідній зоні не допускається встановлення турнікетної огорожі, опор контактної мережі та освітлення, рекламних конструкцій, приямків від люків дощоприймачів, сходів та ганків будинків.

10.4.17Системи пішохідних маршрутів слід формувати з врахуванням особливостей руху осіб з обмеженими фізичними можливостям відповідно до вимог ДБН Б.2.2-5. Маломобільним групам населення необхідно забезпечити досяжність об’єктів громадського обслуговування шляхом ство-рення для них умов пересування в структурі загальної мережі пішохідних зв’язків у відповідності з вимогами ДБН В.2.2-40.

10.4.18Сходи на пішохідних доріжках слід дублювати пандусами або влаштовувати дублюючі пішохідні маршрути. При цьому збільшення довжини руху у порівнянні з найкоротшим шляхом має бути не більш ніж в 1,3 раза. В особливо складних умовах за висоти підйому більше 3,0 м замість пандуса слід влаштовувати дублюючий маршрут.

10.4.19Тротуари, пішохідні вулиці, доріжки, сходи та пішохідні переходи через проїзну частину вулиць і в межах транспортно-пересадочних вузлів населених пунктів мають формуватися відповідно до вимог ДБН В.2.3-5.

10.5 Транспортно-пересадочні вузли

10.5.1Транспортно-пересадочний вузол (ТПВ) – це елемент планувальної структури найкрупнішого, крупного або великого міста, що виконує функцію розподілу пасажиропотоків при здійсненні пересадки між різними видами зовнішнього та внутрішнього транспорту або між маршрутами одного або різних видів внутрішнього пасажирського транспорту.

ТПВ повинен забезпечувати максимально комфортну та швидку пересадку пасажирів з одного виду транспорту на інший з дотриманням вимог щодо нормативної пішохідної доступності до зупинних пунктів та інших елементів пересадочних вузлів.

10.5.2Залежно від класу відповідного вузла ТПВ слід розміщувати переважно в його периферійній зоні або на підходах до центру міста в серединній зоні для обмеження в’їзду до центральної зони легкового індивідуального автотранспорту. Створювати такі ТПВ доцільно при в’їзді у місто, біля станцій метрополітену і зупинок громадського транспорту, в місцях перетину основних радіальних та кільцевих або хордових магістралей з організацією перехоплювальних авто та велостоянок.

За класифікацією ТПВ поділяються на:

— міжнародні;

— регіональні (приміські);

— міські та районні.

Міжнародні ТПВ слід розміщувати біля аеропортів, залізничних вокзалів та автовокзалів, морських або річкових портів як для організації пересадки пасажирів з одного міжнародного чи міжміського напрямку на інший, так і для пересадки на швидкісні види громадського транспорту.

Регіональні (приміські) ТПВ слід розміщувати біля автостанцій, приміських залізничних станцій та зупинних пунктів, річкових та морських причалів для організації пересадки пасажирів приміського сполучення на міський пасажирський транспорт, а також для пересадки пасажирів з легкового автотранспорту на громадський транспорт.

Міські та районні ТПВ слід розміщувати в структурі відповідних громадських центрів населених пунктів біля станцій швидкісних видів транспорту (метрополітену, швидкісного трамвая, міської залізниці), у місцях перетину двох або більше видів міського пасажирського транспорту, в районі громадських центрів загальноміського значення або потужних громадських та торговельних об’єктів за сумарного пасажирообороту зупинних пунктів понад 50 тис. пас. на добу.

Дальність пішохідних підходів до зупинних пунктів у складі ТПВ не повинна перевищувати:

— для міжнародних – 200 м;

— для регіональних (приміських) – (100–200) м;

— для міських та районних – (100–150) м.

Витрати часу на здійснення пересадок у ТПВ не повинні перевищувати 10 хв з урахуванням часу на очікування. Якщо дальність пішохідних підходів перевищує нормативну, для скорочення витрат часу на пересадку слід передбачати використання локальних транспортних систем (ескалаторів, травелаторів).

До складу транспортно-пересадкових вузлів слід включати посадкові термінали, місця для очікування пасажирів, майданчики міжрейсового відстою маршрутного пасажирського транспорту, стоянки таксі, перехоплювальні стоянки транспортних засобів, зокрема велостоянки.

Перехоплювальні автостоянки та гаражі для легкових автомобілів як складові транспортно-пересадкових вузлів слід розміщувати поблизу залізничних вокзалів, аеропортів, автовокзалів, морських і річкових портів, станцій метрополітену та інших видів швидкісного транспорту, а також зупинок маршрутного громадського транспорту на основних в'їздах до крупних та найкрупніших міст.

(Пункт 10.5.2 змінено, Зміна № 1)

10.5.3Пішохідні переходи в ТПВ, складовою яких є підходи до станцій метрополітену чи залізничних станцій, слід проектувати в різних рівнях з урахуванням потреб маломобільних груп населення.

10.5.4Місткість та відповідні параметри посадкових платформ, майданчиків відстою пасажирського транспорту, зон відпочинку, місць тимчасового зберігання автомобілів та зон (місць) ЕЗС для електромобілів слід передбачати на підставі розрахунків перспективних пересадкових пасажиропотоків та пасажирооборотів зупинних пунктів у ТПВ з урахуванням змін у парку автотранспорту, збільшення частки електричних дорожніх транспортних засобів та збільшення рухомості населення міста, що встановлені генеральним планом або комплексною схемою транспорту.

Під час розроблення комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту та комплексної схеми транспорту слід передбачати принципові рішення щодо їх розміщення та формування взаємозв’язків між основними видами громадського міського та позаміського транспорту, маршрутними мережами різних видів пасажирського транспорту.

Під час розроблення детального плану відповідної території слід складати планувальну схему організації руху транспорту, велосипедистів та пішоходів для формування пересадок у крупних транспортних вузлах, зонах загальноміських або районних громадських центрів тощо.

(Пункт 10.5.4 змінено, Зміна № 1)

10.6 Комплексна схема організації дорожнього руху (КСОДР)

10.6.1Комплексна схема організації дорожнього руху є сукупністю інженерно-планувальних і організаційно-регулювальних заходів, що повинні забезпечити можливість розподіляти транспортні потоки по магістралях міста.

КСОДР охоплює комплекс заходів щодо вдосконалення і забезпечення безпеки дорожнього руху на вулично-дорожній мережі, у тому числі:

- розроблення програмних засобів створення транспортних моделей міст;

- визначення заходів щодо розвитку вулично-дорожньої мережі (ВДМ) і оптимального розподілу транспорту по ВДМ на базі транспортних моделей міста і на основі аналізу завантаження ВДМ, а також причин виникнення ділянок концентрації ДТП;

- обґрунтування доцільності введення світлофорного регулювання на основних транспортних розв’язках і необхідності модернізації існуючих світлофорних об’єктів;

- обґрунтування необхідності модернізації і розвитку автоматизованої системи управління дорожнім рухом;

- обґрунтування розроблення системи інформаційного забезпечення водіїв про умови руху (дислокація дорожніх знаків, розмітки і огородження, організація і облаштування стоянок, зупинних пунктів, під’їздів та інших об’єктів, схема маршрутного орієнтування), у тому числі інформаційного забезпечення для маломобільних груп населення;

- розроблення заходів із зниження рівня аварійності;

- розроблення пропозицій з поліпшення роботи міського пасажирського транспорту, визначення оптимальної чисельності маршрутних таксі;

-розроблення заходів з оптимізації швидкісних режимів руху і зменшення негативної дії транспорту на довкілля тощо.

10.6.2Розроблення КСОДР здійснюється на основі комплексного обстеження дорожньотранспортної ситуації, транспортних і пішохідних потоків, а також аналізу існуючої системи організації дорожнього руху (ОДР) і умов проїзду по вулицях і дорогах, у тому числі "вузьких місць" на ВДМ міста, характерними ознаками яких є:

- великі транспортні затримки;

- високі показники атмосферного та акустичного забруднення;

- аналізу ДТП;

- нехтування правилами дорожнього руху.

10.6.3В якості основних критеріїв оптимізації дорожнього руху при розробленні КСОДР приймаються наступні – транспортна робота, час знаходження на ВДМ, швидкість руху, викиди забруднюючих речовин з вихлопними газами в атмосферу.

10.7 Мережа вулиць і доріг населених пунктів

10.7.1Мережу вулиць і доріг населених пунктів слід формувати як єдину нерозривно взаємопов’зану з зовнішніми автомобільними дорогами систему, з урахуванням їх функціонального призначення, інтенсивності транспортного, пішохідного та велосипедного руху, функціонально-планувальної організації прилеглої території та її забудови, вимог безпеки руху та охорони навколишнього природного середовища. У складі вулиць і доріг населеного пункту необхідно виділяти магістральні дороги, магістральні вулиці загальноміського та районного значення, місцеві вулиці та дороги.

Класифікація (категорії) вулиць та доріг за функціонально-планувальним призначенням окремо для міських та сільських населених пунктів наводиться у додатку Ж.1, а їх основні розрахункові параметри по групах населених пунктів у ДБН В.2.3-5.

10.7.2При формуванні мережі вулиць і доріг слід виходити із вимог раціональної організації системи міського пасажирського транспорту, нормативної доступності його зупинок, концентрації транспортних потоків по території населеного пункту, необхідності диференціювання трас руху цих потоків з урахуванням стану забруднення атмосферного повітря та акустичного забруднення.

Відстань між магістральними вулицями повинна визначатися в межах 800 м – 1000 м, тобто їх пішохідна доступність для мешканців найбільш віддаленої забудови не повинна перевищувати 500 м. У районах зі складним рельєфом за великих ухилів цей показник має бути зменшений: за поздовжніх ухилів 8(6)-9 ‰ – на 10%, 9(10)-10(15) ‰ – на 20 %, більше 10(15) ‰

– на 30 %.

10.7.3Розрахунки машинопотоків на магістральній мережі міста в цілому здійснюють:

- для міст з населенням більше ніж 100 тис. осіб – в комплексних схемах транспорту, а у разі її відсутності – окремим розрахунком з урахуванням відповідних кореспонденцій, визначених у генеральному плані;

- для міст з населенням менше ніж 100 тис. осіб – окремим розрахунком з урахуванням розвитку магістральних мереж згідно з генеральним планом, існуючих показників та тенденцій у змінах міських і зовнішніх потоків різних видів транспорту.

Машинопотоки по вуличній мережі населеного пункту слід визначати за методом "взаємних кореспонденцій" з використанням прогнозних транспортних моделей. Розрахунки необхідно виконувати окремо для пасажирських пересувань і вантажних перевезень з визначенням існуючих і проектних міжрайонних кореспонденцій, у т.ч. – пасажирів з розділенням на громадський та індивідуальний транспорт та вантажів окремо по різних групах в залежності від характеру їх вантажоутворення та вантажопоглинання.

10.7.4Розрахунки машино-, пасажиро-та пішохідних та велосипедних потоків для проектування окремих ділянок і вузлів вулично-дорожньої мережі та громадського транспорту, оцінки їх пропускної спроможності слід проводити в імітаційних транспортних моделях шляхом встановлення матриці кореспонденцій для виявлення завантаження окремих елементів, за необхідності на мережі прилеглого району, з визначенням "пікових" навантажень, часової нерівномірності, нерівномірності руху за напрямками.

Такі розрахунки рекомендується здійснювати в комплексі з уточнюючим розрахунком по місту в цілому на базі макромоделей, задіяних в генеральному плані, або комплексній схемі транспорту.

Графічні блоки моделей мають доповнюватись блоками візуалізації.

10.7.5При розміщенні об’єктів загальноміського значення на територіях, прилеглих до магістральних вулиць, доріг, необхідно враховувати їх очікуваний вплив на транспортне навантаження цих магістралей (вузлів).

10.7.6Ширину вулиць і доріг (у червоних лініях) слід визначати з урахуванням їх категорій та в залежності від розрахункової інтенсивності руху транспорту та пішоходів, виду забудови на прилеглій території, рельєфу місцевості, вимог охорони навколишнього природного середовища, розміщення підземних інженерних мереж, зелених насаджень.

Ширину вулиць в межах червоних ліній слід визначати, м:

Магістральні дороги – 50-90;

Магістральні вулиці:

- загальноміського значення – 50-80;

- районного значення – 40-50;

- вулиці місцевого значення (житлові) – 15-35;

- селищні та сільські вулиці (дороги) – 15-25.

Примітка 1. В умовах існуючої забудови ширину вулиць і доріг у межах червоних ліній допускається зменшувати з мінімально можливим звуженням елементів проїзної частини, їх поперечного перерізу.

Примітка 2. У межах червоних ліній транспортних розв’язок в одному чи різних рівнях забороняеться розміщення будь-яких будівель та споруд, крім відповідних елементів поперечного перерізу та інженерних комунікацій.

Примітка 3. Поперечний переріз бульвару в межах червоних ліній включає проїзну частину, пішохідні тротуари, озеленену територію, велосипедні доріжки та територію розміщення інженерних мереж.

10.7.7Тип розв’язок, відстані між ними, штучні споруди (мости, шляхопроводи, естакади, тунелі), що передбачаються для розміщення на вулицях і дорогах населених пунктів, та їх параметри визначаються згідно з вимогами ДБН В.2.3-5.

10.7.8На житлових вулицях, проїздах, паркових дорогах, а також у пішохідних зонах слід передбачати заходи щодо обмеження швидкості руху транспорту, а також у необхідних випадках спеціальні перешкоди.

10.8 Споруди та підприємства для зберігання та обслуговування транспортних засобів

10.8.1Зберігання легкових автомобілів та велосипедів слід передбачати відповідно до функціонального зонування територій населених пунктів. У житлових районах, мікрорайонах повинне бути забезпечене постійне зберігання усіх легкових автомобілів мешканців та тимчасове зберігання автомобілів (так звані "гостьові стоянки") відвідувачів з урахуванням прогнозованого рівня автомобілізації на розрахунковий період генерального плану.

Місця тимчасового зберігання автомобілів визначаються виходячи з умов забезпечення цими місцями не менше ніж 15 % розрахункового парку автомобілів, які належать жителям даного району, мікрорайону.

При розміщенні об’єктів в центральній частині міста та історично сформованих районах найкрупніших (найзначніших), крупних (значних) та великих міст та в умовах реконструкції, розрахунки машино-місць на території житлової забудови можуть бути зменшені згідно з відповідним детальним планом, але не більше ніж на 20 %.

Нормативні показники кількості машино-місць наведені у таблиці 10.5.

Примітка 1. Кількість машино-місць для однокімнатних квартир визначається з використанням коефіцієнта 0,5.

Примітка 2. Зони міста визначаються відповідно до генерального плану.

10.8.2Гаражі та автостоянки індивідуальних автомобілів рекомендується розміщувати на периферії житлових районів і міжмагістральних територіях або у їх межах на ділянках, віддалених від місць, призначених для ігор дітей і відпочинку населення.

10.8.3У житлових районах із новою багатоповерховою забудовою пріоритетним типом гаражів для постійного зберігання індивідуальних легкових авомобілів слід передбачати окремо розташовані багатоповерхові надземні, підземні та комбіновані надземно-підземні, вбудовано-прибудовані, в тому числі і механізовані (автоматизовані), гаражі. Допускається влаштування гаражів, вбудованих в перші, цокольні й підвальні поверхи багатоповерхових житлових будинків, а також відкритих автостоянок із наступним їх перевлаштуванням у гаражі.

В умовах житлової забудови до п’яти поверхів постійне зберігання легкових автомобілів доцільно передбачати у малоповерхових окремо розташованих наземних, підземних та наземно-підземних, у тому числі й механізованих (автоматизованих) гаражах найпростіших типів, а також на відкритих автостоянках.

При розміщенні об’єктів в межах історичних ареалів найкрупніших, крупних та великих міст, у тому числі при будівництві багатоквартирних житлових будинків, у їх складі рекомендується передбачати влаштування підземних гаражів.

Розміщення боксових гаражів на території житлових кварталів, мікрорайонів багатоквартирної житлової забудови не допускається.

Примітка 1. Під житловими будинками підземні гаражі допускається розміщувати тільки для легкових автомобілів, які належать мешканцям цих житлових будинків.

Примітка 2. Допускається розміщення гаражів та автостоянок для постійного та тимчасового зберігання автомобілів, мотоциклів, велосипедів у підземному просторі під вулицями та площами із дотриманням державних будівельних норм, державних санітарних правил та протипожежних вимог.

10.8.4Відстань від місця проживання власника транспортного засобу до гаражів і автостоянок постійного зберігання легкових автомобілів не повинна перевищувати 700 м, а в умовах реконструкції території – 1000 м.

Віддаленість автостоянок, призначених для тимчасового зберігання (гостьові), від входів у житлові будинки не повинна перевищувати 150 м.

Примітка. Відстань від гаражів і автостоянок для людей з інвалідністю до житлових будинків, а також розміщення автостоянок для людей з інвалідністю біля громадських будинків і споруд, біля входів на території підприємств, на яких використовується їх праця, не повинна перевищувати 50 м.

10.8.5При розміщенні багатоквартирної забудови кількість машиномісць для постійного зберігання автомобілів має забезпечуватися на території мікрорайону в підземних, наземно-підземних або наземних багаторівневих гаражах відповідно до показників таблиці 10.5.

При реконструкції території допускається постійне зберігання частини парку легкових автомобілів, які належать громадянам даного житлового району, за його межами – на "незручних" для інших видів будівництва територіях, у санітарно-захисних зонах від промислових підприємств, у смугах відведення залізниць і в межах червоних ліній магістральних доріг безперервного руху.

При цьому повинна бути забезпечена пішохідна доступність місць постійного зберігання легкових автомобілів не більше 15 хв.

10.8.6Необхідну для влаштування гаражів і відкритих автостоянок площу земельних ділянок слід приймати згідно з вимогами ДБН В.2.3-15.

10.8.7Кількість в’їздів та виїздів і найменшу відстань до в’їздів на ділянки гаражів і відкритих автостоянок та виїздів із них слід приймати згідно з вимогами ДБН В.2.3-15, а проїзди до них – згідно з вимогами ДСП 173-96.

Перед в’їздами до автостоянок і гаражів великою місткістю (класифікація місткості відповідно до ДБН В.2.3-15) для постійного та тимчасового зберігання автомобілів потрібно влаштовувати накопичувальні майданчики для автомобілів, що прибувають на автостоянку чи в гараж в «час пік». Влаштування таких накопичувальних майданчиків не допускається в межах червоних ліній території вулично-дорожньої мережі населених пунктів.

(Пункт 10.8.7 змінено, Зміна № 1)

10.8.8Відстані від надземних та наземно-підземних гаражів та відкритих автостоянок легкових автомобілів до житлових будинків та громадських будівель і споруд слід приймати згідно з примітками 3 та 4 додатка 10 ДСП 173 (ДСП 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів»).

Для автостоянок та гаражів, призначених для зберігання легкових автомобілів (як для автомобілів з електричними двигунами, так і для автомобілів з двигунами внутрішнього згорання), відстані до житлових будинків та громадських будівель слід визначати виходячи з кількості машиномісць для зберігання легкових автомобілів з двигунами внутрішнього згорання.

(Пункт 10.8.8 змінено, Зміна № 1)

Примітка 1. Відстані слід визначати від вікон житлових і громадських будинків і від меж земельних ділянок закладів загальної середньої освіти і закладів дошкільної освіти, лікувальних закладів із стаціонаром до стін гаража або меж відкритої стоянки.

Примітка 2. Відстань від секційних житлових будинків до відкритих майданчиків місткістю 101-300 машин, які розміщуються уздовж поздовжніх фасадів, слід приймати не менше 50 м.

Примітка 3. У разі розташування декількох гаражів (автостоянок) на відстані менше 6 м між їх територіями, загальна кількість автомобілів для визначення відстані до будинків і споруд вираховується шляхом додавання.

10.8.9Перехоплювальні автостоянки як складові транспортно-пересадкових вузлів слід розміщувати згідно з 10.5.2 (цього ДБН).

Проєктування перехоплювальних автостоянок слід проводити з урахуванням положень розділів 5 та 6 ДБН В.2.3-15.

(Пункт 10.8.9 змінено, Зміна № 1)

10.8.10Розрахункову кількість машино-місць на автостоянках і в гаражах біля громадських комплексів, закладів, окремих будинків і споруд масового відвідування слід приймати за даними таблиці 10.7.

Примітка 1. Мінімальні показники в таблиці наведені для населених пунктів з відносно низьким рівнем автомобілізації на розрахунковий строк (до 280 автомобілів на 1000 жителів), максимальні – для населених пунктів з відносно високим рівнем автомобілізації (280-350 автомобілів на 1000 жителів).

Примітка 2. На відкритих автостоянках біля закладів культурно-побутового обслуговування, підприємств торгівлі і відпочинку, окремих будинків і споруд масового відвідування, а також на авто-стоянках і в гаражах для постійного зберігання автомобілів слід виділяти місця для особистих автотранспортних засобів людей з інвалідністю, визначаючи їх спеціальною розміткою і спеціальними знаками. Місткість їх визначається залежно від загальної місткості автостоянки чи гаража і складає: до 100 автомобілів – 4 місця-стоянки для людей з інвалідністю; від 100 до 200 – 5-7 місць-стоянок, більше 200 – за розрахунком. Для лікувально-профілактичних закладів, які відвідують люди з інвалідністю при їх амбулаторному лікуванні, кількісь машино-місць для людей з інвалідністю приймати з розрахунку 10-15 % від загальної місткості автостоянки, які повинні бути позначені спеціалізованою розміткою та дорожніми знаками.

Примітка 3. Розрахункова кількість машино-місць враховує зберігання усіх категорій легкових автомобілів, включаючи й мототранспортні засоби.

Примітка 4. Залежно від місцевих умов і за відповідного обгрунтування розрахункову кількість машино-місць допускається збільшувати або зменшувати, але не більше ніж на 20 %.

Примітка 5. У разі розміщення в громадських будинках і спорудах різних за функціональним призначенням об’єктів масового відвідування розрахунок загальної потреби в машино-місцях біля них здійснюється як сума для кожного з цих об’єктів.

Примітка 6. Стоянки для установ та організацій з малою кількістю машино-місць рекомендується групувати у стоянки загального користування місткістю не менше 20 машино-місць.

Примітка 7. У найкрупніших, крупних та великих містах кількість та впорядкування машино-місць для тимчасового зберігання автомобілів повинна зменшуватися у напрямку від периферії до загальноміського центру.

Примітка 8. Кількість машино-місць визначено з урахуванням кількості обслуговуючого персоналу та відвідувачів. Місця для тимчасового зберігання автомобілів на автостоянках можуть перед-бачатися на території об’єктів громадського призначення на відстані від будівель відповідно до ДСП 173-96.

Примітка 9. Розрахункова кількість машино-місць на автостоянках і в гаражах біля парків культури та відпочинку (на 100 відвідувачів), що розташовані біля станцій метрополітену чи швидкісного трамвая, може бути зменшена на 50-70 % відповідно до дальності пішохідних підходів.

Примітка 10. Розрахункова кількість велосипедних стоянок біля громадських комплексів, закладів, окремих будинків і споруд масового відвідування слід приймати за розрахунком – слід улаштовувати велопарковки на 10 паркомісць з передбаченням територіїї під розширення в разі фіксації підвищеного попиту.

10.8.11Використання доріжок, тротуарів та пішохідних і зелених зон для стоянки автотранспорту не допускається.

10.8.12У промислових, комунальних та складських зонах треба передбачати тимчасове зберігання автомобілів працівників відповідних підприємств, а також постійне зберігання усіх транспортних засобів, що належать відповідному підприємству.

Розрахункову кількість машино-місць на автостоянках для тимчасового зберігання цих автомобілів у промисловій, комунальній і складській зонах треба визначати залежно від кількості зайнятих на них працівників, а також відвідувачів відповідно до таблиці 10.8.

Розрахункова кількість велосипедних стоянок біля підпиємств приймається 10 паркомісць з передбаченням територіїї під розширення в разі наявності підвищеного попиту.

10.8.13Відстань до автостоянок для тимчасового зберігання цих автомобілів у промисловій, комунальній і складській зонах (від входів або прохідних в установах і підприємствах) слід приймати не більше 400 м, а відстань до велосипедних стоянок – не більше 30 м (в стиснених умовах до 100 м).

10.8.14Класифікація АЗС за категоріями наведена у таблиці 10.9.

Примітка 1. Резервуар вважається підземним, якщо найвищий рівень пального в ньому знаходиться не менше як на 0,2 м нижче рівня планувальної відмітки прилеглої з усіх сторін території на відстані не менше 3,0 м від стінки резервуара.

Примітка 2. Одна роздавальна колонка може мати від 1 до 10 роздавальних пістолетів в залежності від кількості видів пального та відсіків у резервуарі. При цьому в розрахунках потужності АЗС приймається заправлення не більше двох автомобілів на одну ПРК одночасно,незалежно від кількості пістолетів у ній.

Примітка 3. Малі АЗС при їх розміщенні на сельбищних територіях населених пунктів призначаються для заправлення паливом тільки легкових автомобілів та мікроавтобусів, а середні та великі для автомобілів всіх типів за умови розміщення за межами житлових кварталів (мікрорайонів).

Примітка 4. При визначенні орієнтовної потужності АЗС за показником кількості автозаправок на добу слід керуватися таким співвідношенням при пропускній здатності до: 40 од./год. відповідає

100 од./добу; 80 од./год. відповідає 200 од./добу; 100 од./год. відповідає 250 од./добу;

135 од./год. відповідає 500 од./добу; 150 од./год відповідає 750 од./добу; більше 150 од./год відповідає більше 1000 од./добу 100 од./добу; 80 од./год відповідає 200 од./добу; 100 од./год відповідає 250 од./добу; 135 од./год відповідає 500 од./добу; 150 од./год відповідає

750 од./добу; більше 150 од./год відповідає більше 1000 од./добу

Відстані від АЗС до житлових і громадських будинків слід визначати відповідно до показників, що встановлені у розділі 15 цих норм.

10.8.15АЗК з пунктами обслуговування транспортних засобів (технічне обслуговування, миття, змащування автомобілів) слід розміщувати тільки уздовж вулиць і доріг промислових і комунально-складських зон, на їх територіях та на виїздах із населених пунктів. Забороняється розміщувати такі АЗК у межах сельбищних територій і зон відпочинку. Вимоги до розміщення АЗК без пунктів технічного обслуговування транспортних засобів слід приймати такими, як при розміщенні АЗС.

10.8.16АЗС слід розміщувати в найкрупніших, крупних та великих містах уздовж магістральних вулиць загальноміського та районного значення, в середніх та малих містах – уздовж магістральних вулиць і доріг промислових і комунально-складських зон на їх територіях.

Розміщувати АЗС на житлових та пішохідних вулицях, внутрішньоквартальних проїздах не допускається.

10.8.17АЗС, розміщують поза межами червоних ліній вулиць або частково в їх межах, якщо містобудівною документацією ця територія не передбачена до розширення проїзної частини вулиці на перспективу.

10.8.18Під час проектування АЗС слід дотримуватися відстаней до шляхопроводів, мостів та залізничних переїздів, установлених ДБН В.2.3-4, та відстаней до повітрозабірних (повітровипускних) кіосків вентиляції метрополітену, установлених ДБН В.2.3-7.

10.8.19Під час розміщення АЗС поблизу лісових ділянок (у тому числі парків, скверів), насаджень і посівів сільськогосподарських культур, де можливе поширення вогню, по периметру меж території АЗС необхідно передбачати наземне покриття, що не поширює полум’я по своїй поверхні, або зорану земельну смугу завширшки не менше як 5 м.

Відстань від АЗС до посівів сільськогосподарських культур слід визначати не менше 30 м.

10.8.20АЗС можуть бути з підземним або наземним розміщенням резервуарів. У центральних щільно забудованих районах міст з населенням 250 тис.осіб. і більше допускається розміщення нових АЗС лише малої потужності з підземним розташуванням резервуарів типів "А" і "Б" без пунктів технічного обслуговування.

При розміщенні в межах населених пунктів АЗС типу "В" максимальна сумарна місткість наземних резервуарів для зберігання рідкого палива не повинна перевищувати 80 м.

АЗС типів "А" і "Б" ІІІ категорії слід розміщувати у промислових та комунальних зонах, санітарно-захисних зонах об’єктів.

Застосування контейнерних АЗС малої та середньої потужності типу "Г" допускається в межах населених пунктів на земельних ділянках автогосподарств, промислових підприємств, гаражних кооперативів, стоянок автомобілів, моторних човнів і катерів, на пристанях з дотриманням санітарних розривів та протипожежних відстаней (враховуючи обмежену кількість транспортних засобів, які обслуговуються АЗС).

Улаштування АЗС з підземними одностінними резервуарами в межах населених пунктів не допускається.

10.8.21Розміщення модульних АЗС з одностінними наземними резервуарами палива повинно відповідати таким вимогам:

- модульні АЗС з наземними резервуарами слід розміщувати за межами населених пунктів і підприємств.

У разі розміщення АЗС поруч з лісовими ділянками відстані до ділянок хвойних та змішаних порід дозволяється зменшувати в два рази, якщо вздовж межі лісової ділянки та прилеглої території АЗС виконано наземне покриття з матеріалів, які не розповсюджують горіння по поверхні, або зорана смуга землі завширшки не менше ніж 5 м.

10.8.22Розміщення нових та реконструкцію існуючих АЗС необхідно здійснювати з дотриманням санітарних розривів та протипожежних відстаней від найближчих споруд АЗС до найближчих будинків, споруд та інженерних мереж відповідно до показників, що встановлені у розділах 11 та 15 цих норм.

10.8.23Мінімальні відстані від АЗС до об’єктів, розташованих поза територією АЗС, вимірюються від найближчого з вибухопожежонебезпечних пристроїв та джерел забруднення споруд АЗС до:

- зовнішніх стін житлових, громадських, виробничих і складських будинків;

- меж земельних ділянок садибної забудови, дачних та садових будинків, закладів дошкільної освіти, закладів загальної середньої освіти, лікувально-профілактичних установ із стаціонаром, санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, будинків-інтернатів загального та спеціального типів, закладів відпочинку, фізкультурно-спортивних та фізкультурно-оздоровчих комплексів, а також майданчиків для ігор, занять фізкультурою та спортом, відпочинку населення, місць масового пере-бування людей.

10.8.24Відстані від споруд АЗС, які розміщують на земельних ділянках промислових, комунально-складських, науково-виробничих, автотранспортних підприємств, установ, організацій та підприємств з обслуговування автотранспорту для їх власних потреб, до зовнішніх стін виробничих, адміністративних, побутових будинків і складських будівель цих підприємств визначають відповідно до показників, що встановлені у розділі 15, крім підприємств з виробництва харчових продуктів та медичних препаратів, для яких відстані визначають як для житлових та громадських будинків.

10.8.25Територія АЗС повинна бути спланована так, щоб унеможливити розтікання пролитого палива як на території АЗС, так і за її межами за допомогою влаштування твердого водонепроникного покриття проїзної частини і майданчиків на території АЗС.

На в’їздах і виїздах з території АЗС з наявністю рідкого моторного палива та БП АЗС з наявністю рідкого моторного палива слід влаштовувати похилі підвищення заввишки не менше ніж 0,2 м або дренажні лотки для відведення забруднених нафтопродуктами атмосферних опадів в очисні споруди. Дренажні лотки повинні бути приєднані до приймальної воронки. Лотки та воронки слід закривати металевими ґратами.

10.8.26Огорожа території АЗС (за її наявності) повинна бути провітрюваною та виконуватися з негорючих матеріалів. В огорожі території АЗС слід передбачати не менше двох розосереджених розтульних воріт для в’їзду та виїзду автотранспорту.

10.8.27Розмір СЗЗ від джерел забруднення АЗС усіх типів та АЗК до житлових та громадських будівель, до меж земельних ділянок закладів дошкільної освіти встановлюються за розрахунками хімічного забруднення атмосферного повітря викидами від технологічного обладнання, сервісних об’єктів і транспортних засобів, що обслуговуються АЗС, з урахуванням фонового забруднення та розрахунків еквівалентних та максимальних рівнів звуку для денного та нічного часу доби, але не менше 50 м відповідно до ДСП 173-96.

10.8.28Розміщувати АЗС усіх типів не допускається:

- у прибережних захисних смугах водних об’єктів відповідно до вимог ДСП 173-96;

- у І та ІІ поясах зони санітарної охорони поверхневих та підземних джерел водопостачання відповідно до вимог [43];

- у санітарно-захисних смугах магістральних водоводів;

- у СЗЗ повітряних ліній електропередач, що встановлюються відповідно до вимог ДСН 239-96.

Не допускається розміщення АЗС на ділянках вулиць і доріг з повздовжнім ухилом більше 40 ‰ та з радіусами заокруглення у плані 250 м і менше.

Не допускається розміщення і функціонування АЗС усіх типів у межах озеленених територій загального користування, лісів, лісопарків, об’єктів і територій природно-заповідного фонду та їхніх охоронних зон, об’єктів і територій культурної спадщини та їхніх охоронних (буферних) зон, зон охоронюваного ландшафту.

Наземні споруди АЗС слід розміщувати на відстані не менше 10 м від краю проїзної частини. На дорогах з 1-2 смугами руху в кожному напрямку, на під’їздах до АЗС слід улаштовувати додаткову смугу руху накопичення транспортних засобів шириною, що дорівнює основній смузі руху, але не менше 3,0 м, впродовж 50 м до в’їзду на АЗС та 15 м від виїзду з неї. Довжину переходу від основної проїзної частини до додаткової смуги накопичення слід приймати не менше 15 м. Допускається зменшення довжини смуги накопичення до 30 м для малих та 40 м для середніх АЗС за умови їх розташування на вулицях з інтенсивністю руху не більше 300 авт/год на одну смугу руху.

10.8.29Територія АЗС відокремлюється від проїзної частини острівцем безпеки, ширина якого встановлюється з урахуванням розміщення транспортної огорожі, тротуару. В’їзд та виїзд з території АЗС влаштовують окремо один від одного завширшки не менше 4,2 м кожний з радіусом заокруглення не менше 10 м. Якщо в’їзд та виїзд влаштовуються суміщеними, між ними необхідно передбачити розділювальний острівець безпеки завширшки не менше 1 м, піднятий над проїзною частиною на 0,1 м.

10.8.30Найменшу відстань від в’їзду та виїзду з території АЗС слід приймати:

а) до перехрестя з магістральною вулицею (найближча межа її проїзної частини) – 100 м;

б) до перехрестя з вулицею або проїздом місцевого значення (найближча межа її проїзної частини) – 35 м;

в) до вікон робочих та житлових приміщень, ділянок закладів дошкільної та загальної середньої освіти та лікувальних закладів, майданчиків відпочинку – 15 м.

10.8.31Навколо території АГНКС та БП АЗС слід передбачати вільну від забудови смугу завширщки не менше 10 м.

10.8.32Розміщення АГНКС та БП АЗС на території підприємств не дозволяється, за винятком автотранспортних підприємств, де такі АЗС використовуються як паливозаправні пункти.

10.8.33

Пункт 10.8.33 вилучити з тексту, Зміна № 1, та викласти в новій редакції:

«Додаток Ж.4 «Вимоги до розміщення електрозарядних станцій та точок зарядки»».

10.8.33СТО слід розміщувати відповідно до вимог, які встановлені для розміщення АЗС. Розміщення СТО в межах червоних ліній вулиць, а також на інженерних мережах не допускається. У межах червоних ліній без спорудження фундаменту допускається розміщення тимчасових споруд СТО (мийка, шиномонтаж, штучний ремонт).

(Пункт 10.8.34 перенесено без змін як пункт 10.8.33,Зміна № 1)

10.8.34Точки зарядки електромобілів звичайної потужності в кількості 10 % від загальної кількості машиномісць з передбаченням резерву потужності (або встановлення додаткових точок зарядок) слід встановлювати залежно від розрахункової кількості машино-місць у місцях постійного або тимчасового зберігання автомобілів на автостоянках і в гаражах у житлових, громадських, промислових, комунальних та складських зонах (у разі розміщення багатоквартирної житлової забудови, біля окремих будинків і споруд масового відвідування, громадських та/або виробничих закладів і комплексів, відповідно до вимог п. 10.8.5; 10.8.10; 10.8.12) задля задоволення посиленого попиту на цей вид послуг.

Примітка 1. Рекомендовані вимоги до розміщення електрозарядних станцій та точок зарядки наведено в додатку Ж.4.

Примітка 2. Основні вимоги щодо забезпечення протипожежного захисту систем зарядки електромобілів визначають відповідно до ДСТУ 9222:2023 «Пожежна безпека. Протипожежний захист систем зарядки електромобілів. Основні положення.

(Пункт 10.8.34 долучено, Зміна № 1)

11 ІНЖЕНЕРНА ІНФРАСТРУКТУРА

11.1Водопостачання, каналізація

11.1.1Розрахунок систем водопостачання, каналізації населених пунктів та територій, вибір джерел господарсько-питного та виробничого водопостачання, визначення площ під споруди водопостачання та каналізації слід виконувати відповідно до вимог ДБН В.2.5-64, ДБН В.2.5-74, ДБН В.2.5-75 та ДСП 173-96, ДСП 2.2.4-171-10.

11.1.2При вирішенні питань водопостачання і каналізації у містобудівній документації для усіх груп водокористувачів слід виконувати:

- оцінку умов водопостачання та каналізації, як елементів комплексної оцінки розвитку населених пунктів та територій;

- визначення продуктивності систем на розрахункові етапи;

- розроблення принципових схем, узгоджених з планувальною структурою, функціональним зонуванням відповідної території.

11.1.3Продуктивність систем водопостачання та каналізації новоутворюваних населених пунктів повинна визначатися за розрахунковими витратами найбільшого водоспоживання на добу (з протипожежними витратами) та водовідведення від усіх груп водокористувачів із застосуванням коефіцієнта максимальної добової нерівномірності згідно з вимогами ДБН В.2.5-74 та ДБН В.2.5-75.

11.1.4Проектування та влаштування протипожежного водопостачання для зовнішнього пожежогасіння АЗС слід здійснювати згідно з вимогами ДБН В.2.5-74.

11.1.5Зовнішнє пожежогасіння АЗС слід передбачати від водойми (пожежного резервуара) або не менш ніж від двох пожежних гідрантів. При розрахунках витрати води на зовнішнє пожежогасіння та місткості пожежних резервуарів необхідно врахувати витрати води на охолодження наземних резервуарів палива (не менше ніж 15 л/с) та охолодження автоцистерни і наземно розташованого обладнання (не менше ніж 0,1 л/с на 1 м поверхні, що захищається)".

11.1.6Зазначені водойми (пожежні резервуари), гідранти повинні розташовуватися на відстані не ближче ніж 35 м від резервуарів палива та паливороздавальних колонок.

11.1.7Загальна місткість водойм, пожежних резервуарів для АЗС рідкого моторного палива, АГНКС має становити не менше 100 м. Їх слід розташовувати на відстані не більше ніж 200 м від АЗС.

11.1.8Для БП АЗС загальна місткість зазначених водойм, пожежних резервуарів повинна становити не менше 200 м3.

11.1.9Зовнішнє протипожежне водопостачання АЗС, які розташовані поза населеними пунктами, дозволяється не передбачати в таких випадках:

- на АЗС рідкого моторного палива, де застосовуються підземні резервуари та відсутні приміщення обслуговування;

- на АГНКС, якщо відсутні приміщення обслуговування.

На зазначених АЗС необхідно передбачати додатково пересувні установки порошкового пожежогасіння з масою заряду вогнегасного порошку не менше 240 кг.

11.1.10БП АЗС незалежно від місця їх розміщення повинні бути оснащені зовнішнім протипожежним водопостачанням.

11.1.11Для попередніх розрахунків в містобудівній документації норми споживання питної води (водовідведення) слід приймати згідно з вимогами ДБН В.2.5-64 та ДБН В.2.5-74.

11.1.12Для попередніх розрахунків водоспоживання на утримання худоби, птахів і звірів на фермах слід приймати показники згідно з відповідними відомчими нормами технологічного проектування.

11.1.13Для влаштування поливальних водопроводів в якості джерел водопостачання доцільно використовувати місцеві водотоки, водойми, ґрунтові води, доочищені стічні води. За неможливості або економічної недоцільності влаштування окремих поливальних водопроводів, для попередніх розрахунків потреби у воді на поливання-миття міських територій із загальноміських систем слід використовувати норми ДБН В.2.5-64.

11.1.14Водозабори із поверхневих джерел господарсько-питних водопроводів слід розміщувати у районах, які забезпечують організацію зон санітарної охорони, вище випусків стічних вод населених пунктів, а також стоянок суден, лісових бірж, товарно-транспортних баз і складів, логістичних центрів.

Місця випуску стічних вод повинні бути розміщені нижче за течією річки від проектної межі населеного пункту і усіх місць його водокористування з урахуванням можливості зворотної течії при нагінних вітрах і при зміні режиму роботи ГЕС. У групових системах населених пунктів наведені вище вимоги відносяться до міста-центра і місць відпочинку систем розселення.

При суцільній забудові населених пунктів вдовж річки, насамперед в гірській місцевості, розміщення очисних споруд та випуски стічних вод допускається в межах поселень за умови належного очищення стічних вод.

За відсутності централізованої каналізації в населених пунктах альтернативним варіантом каналізування для районів новобудов може бути влаштування локальних малих каналізаційних очисних споруд глибокої очистки з дотриманням санітарних розривів і забезпеченням контролю рівня очистки стоків.

11.1.15Розміщення споруд водопостачання і каналізації повинне бути ув’язане з перспективним територіальним розвитком населених пунктів.

11.1.16Для попередніх розрахунків площу території для споруд водопідготовки і каналізаційних очисних споруд слід приймати за таблицею 11.1. Площа території для споруд водопідготовки і каналізаційних очисних споруд уточнюється проектом.

Примітка 1. При більшій продуктивності споруд площу слід визначати за проектами-аналогами.

Примітка 2. При застосуванні аеротенків-освітлювачів коридорного типу площа очисних споруд зменшується у два рази, при застосуванні аеротенків колонного типу – у 5 разів.

11.1.17Зони санітарної охорони водозабірних споруд господарсько-питного водопостачання повинні визначатися відповідно до вимог ДБН В.2.5-74.

11.1.18Для споруд водопідготовки встановлюється санітарно-захисна смуга завширшки 100 м від першого поясу зони санітарної охорони. Режим використання санітарно-захисної смуги прирівнюється до режима другого поясу зон санітарної охорони джерела водопостачання.

У разі розташування майданчика водопровідних споруд у межах другого поясу зони санітарної охорони джерела водопостачання санітарно-захисна смуга від водопровідних споруд не встановлюється.

У разі розташування майданчика водопровідних споруд на території, де неможливе забруднення ґрунту та підземних вод, а також розташованих у сприятливих санітарних, топографічних та гідрогеологічних умовах, ширину санітарно-захисної смуги допускається зменшувати відповідно до ДСП 173-96.

Ширина санітарно-захисної смуги водоводів та водопровідних мереж, що проходять по незабудованій території, встановлюється (від зовнішньої стінки водоводу):

— у разі прокладання в сухих ґрунтах та умовному діаметрі до 1000 мм включно не менше ніж 10 м, а в разі більшого діаметра – не менше ніж 20 м;

— у разі прокладання в мокрих ґрунтах (незалежно від умовного діаметра) не менше ніж 50 м;

— у разі прокладання водоводів по забудованій території ширину санітарно-захисної смуги слід призначати згідно з вимогами ДБН В.2.5-74, за умов облаштування мереж у захисних водонепроникних футлярах ширину санітарно-захисної смуги допускається визначати не менше ніж 5 м.

(Пункт 11.1.18 змінено, Зміна № 1)

11.1.18.1Забудова резервних територій, призначених для розміщення водозабірних споруд та комунікацій для додаткового водопостачання населеного пункту, які мають бути визначені комунальною службою водоканалу до початку розробки генерального плану цього населеного пункту не дозволяється.

(Пункт 11.1.18.1 долучено, Зміна № 1)

11.1.19Основні водоохоронні та санітарні заходи на території зони санітарної охорони підземних і поверхневих джерел водопостачання та майданчиків споруд водопідготовки необхідно визначати відповідно до вимог ДБН В.2.5-74.

11.1.20Розміри СЗЗ від каналізаційних очисних споруд і насосних станцій до об’єктів житлової забудови, громадських установ, будинків і споруд, продовольчих складів, підприємств харчової промисловості слід визначати згідно з Додатком И.3.

11.1.21Водовідведення стічних вод у населених пунктах рекомендується передбачати за такими системами: роздільній, напівроздільній, змішаній.

Каналізування промислових підприємств рекомендується передбачати за повною роздільною системою.

Очисні споруди населених пунктів та промислових підприємств проектують з урахуванням розрахункової витрати стічних вод і сумарної кількості забруднювальних речовин, враховуючи вимоги ДБН В.2.5-75.

11.1.22На каналізаційних самопливних і напірних мережах необхідно передбачати захисні охоронні зони, розміри яких слід визначати відповідно до вимог ДБН В.2.5-75.

11.1.23Очищення стічних вод в селищах і сільських населених пунктах слід передбачати згідно з вимогами ДБН В.2.5-75.

11.2 Санітарне очищення

11.2.1Стратегія поводження із твердими побутовими відходами повинна базуватись на "Схемах санітарного очищення населених пунктів"

Норми надання послуг з вивезення твердих побутових відходів визначаються згідно з вимогами [45], а при розробленні генеральних планів населених пунктів та детальних планів території для новоутворюваних населених пунктів – відповідно до таблиці 11.2.

Примітка. Норми надання послуг з вивезення твердих побутових відходів для населених пунктів курортного значення необхідно збільшувати на 30-50 %.

Розміри земельних ділянок підприємств і споруд з транспортування, знешкодження і переробки твердих побутових відходів слід визначати за таблицею 11.3.

11.2.2Об’єкти сортування та утилізації побутових відходів допускається розміщувати в промислових та комунально-складських зонах населених пунктів та за їх межами або на території полігону твердих побутових відходів за умови організації СЗЗ відповідно до вимог санітарного законодавства.

Розташування об’єктів сортування та утилізації побутових відходів на рекреаційних територіях, у зонах санітарної охорони джерел водопостачання та прибережних смугах водойм, охоронних зон курортів забороняється.

Вибір земельної ділянки здійснюють з урахуванням можливості приєднання об’єкта до інженерних мереж. Слід передбачати локальні очисні споруди для очищення фільтрату.

Площу земельної ділянки для розміщення об’єктів сортування та утилізації побутових відходів слід передбачати з розрахунку 0,09 га на 1000 т твердих побутових відходів на рік, у тому числі 0,06 га на 1000 т безпосередньо для виробництва та 0,03 га на 1000 т твердих побутових відходів – під склади готової продукції (компосту) та відсортованих компонентів твердих побутових відходів, адміністративно-побутові споруди.

Біотермічні камери та безкамерне компостування з примусовою аерацією слід застосовувати для малих міст та селищ з населенням до 50 тис. осіб, польове компостування – в містах з населенням 50-500 тис осіб. У населених пунктах з населенням більше ніж 500 тис. осіб дозволяється використовувати промислове компостування.

11.2.3Об’єкт перевантаження побутових відходів слід передбачати при впровадженні двоетапної схеми перевезення твердих побутових відходів.

Двоетапна схема перевезення твердих побутових відходів є доцільною у разі, якщо:

- дальність перевезення від місця збирання до полігону побутових відходів або об’єкта сортування побутових відходів перевищує 20 км;

- декілька населених пунктів, розташованих у радіусі до 50 км, мають або планують створити один полігон або об’єкт сортування та утилізації побутових відходів.

Ділянки для будівництва об’єктів перевантаження побутових відходів слід передбачати за межами населених пунктів або на територіях промислово-складських зон.

Ділянка для будівництва об’єктів перевантаження побутових відходів має відповідати встановленим санітарним нормам і правилам, бути максимально наближеною до району збирання твердих побутових відходів, мати природний перепад висоти між майданчиками розміщення спеціально обладнаних транспортних засобів малої вантажопідйомності та великої вантажопідйомності. Обов’язковою умовою є також наявність доріг з твердим покриттям, лінії електропередач, водопроводу і каналізації.

11.2.4На території населеного пункту слід передбачати місця для встановлення пунктів приймання вторинної сировини.

Пункти приймання від кінцевих споживачів відходів паперу, картону, пластику, скла, відходів упаковки, відпрацьованих батарейок, батарей і акумуляторів, електричного та електронного обладнання та шин у місцях продажу, приватних домогосподарствах, адміністративних, соціальних, громадських, комерційних, розважальних, рекреаційних, туристичних та інших закладах, комунальних пунктах приймання відходів повинні забезпечувати роздільне збирання окремих видів відходів. Площа земельних ділянок для одного пункту приймання вторинної сировини повинна становити 15-30 м2.

Необхідна кількість пунктів приймання вторинної сировини визначається схемою санітарного очищення відповідного населеного пункту.

Для узагальнених розрахунків площі земельної ділянки, для організації пункту приймання вторинної сировини слід приймати 3 м2 на 1000 осіб населення, але не менше 15 м2 на одну ділянку.пункту приймання вторинної сировини.

11.2.5Утилізація трупів домашніх та безпритульних тварин здійснюється шляхом кремації. Ділянку для кремаційної установки слід розміщувати на території полігону твердих побутових відходів, промислових та комунально-складських зонах населених пунктів та за їх межами за умови організації СЗЗ відповідно до вимог санітарного законодавства.

Площу земельної ділянки для улаштування кремаційної установки необхідно визначати із розрахунку 0,01 га на 50 тис. осіб населення, але не менше 0,01 га на одну ділянку.

11.2.6У містах та інших населених пунктах необхідно передбачати пункти тимчасового утримання безпритульних тварин. Пункт тимчасового утримання безпритульних тварин повинен обов’язково мати облаштовані приміщення (відділення): приймальне, карантинне, ізолятор, відділення з утримання тварин.

Такі пункти розташовують від житлових будинків та будівель іншого призначення на відстані не менше ніж 300 м. Територія притулку має бути огороджена.

Площу земельної ділянки, яка необхідна для розміщення пункту тимчасового утримання безпритульних тварин, слід визначати із розрахунку 0,015 га на 50 тис. осіб населення, але не менше 0,015 га на одну ділянку.

Утилізація трупів тварин на території пунктів тимчасового утримання тварин не допускається.

11.2.7Ділянки для утримання спеціально обладнаних транспортних засобів підлягають розташуванню на території господарської зони полігону твердих побутових відходів або в промислових та комунально-складських зонах населених пунктів. Необхідна кількість та площа ділянок підприємств для утримання спеціальних транспортних засобів визначається схемою санітарного очищення населеного пункту.

11.2.8Місця для зберігання спеціально обладнаних транспортних засобів на території полігонів твердих побутових відходів розміщуються відповідно до вимог ДБН В.2.4-2.

11.2.9На відстані до 15 км від меж аеродрому забороняється відкрите складування харчових відходів, розміщення звалищ, спорудження або розбудова споруд, які сприяють масовому скупченню птахів і можуть створювати загрозу для повітряного руху.

11.3 Енергопостачання

11.3.1Енергопостачання населених пунктів слід передбачати від мереж районної енергетичної системи з залученням альтернативних джерел електричної енергії, геліо-, геотермальних, вітрових установок тощо відповідно до ДСТУ 8635:2016 [66].

Перспектива впровадження альтернативних джерел повинна базуватись на наявних матеріалах оцінки енергетичного потенціалу території України.

Розміщення малих гідроелектростанцій здійснюється за умови збереження гідрологічного режиму річки при їх експлуатації.

11.3.2При виборі потужностей джерел енергопостачання розрахункова потреба у теплі, газі та електроенергії визначається:

- для промислових і сільськогосподарських підприємств з використанням аналогічних проектів нових підприємств і тих, що реконструюються, а також за укрупненими показниками енергоозброєності або енергомісткості на підприємствах даної галузі промисловості з урахуванням місцевих умов;

- для комунально-побутових потреб – відповідно до вимог ДБН В.2.5-20, ДБН В.2.5-23,

ДБН В.2.6-31.

Для попередніх розрахунків для новоутворюваних населених пунктів допускається застосовувати укрупнені показники електроспоживання з урахуванням потреб житлового фонду чи громадських об’єктів населених пунктів, підприємств комунально-побутового обслуговування на зовнішнє освітлення, міський транспорт (крім метрополітену), системи теплопостачання, водопостачання і водовідведення відповідно до таблиці 11.4.

Міста

Селища і сільські населені пункти (без кондиціонерів)

Примітка 1. Застосування стаціонарних електроплит та побутових кондиціонерів слід передбачати згідно з ДБН Б.2.2-5.

Примітка 2. Укрупнені показники наведені для великих міст. Для інших міст застосовуються коефіцієнти: для найкрупніших – 1,2; крупних – 1,1; середніх – 0,9, малих – 0,8.

11.3.3Кількість, потужність і напруга понижувальних підстанцій, а також їх розміщення визначаються відповідно до схеми перспективного розвитку місцевих мереж електропостачання згідно з вимогами [11].

11.3.4Понижувальні підстанції глибокого вводу з трансформаторами потужністю 16 Мвт і вище призначені для електропостачання житлових районів, а на територіях курортних зон і комплексів усі трансформаторні підстанції і розподільні пристрої слід передбачати закритого типу.

11.3.5На підходах до підстанцій повітряних і кабельних ліній слід забезпечувати технічні смуги для їх вводу і виводу з розмірами, що залежать від кількості і напруги ліній.

Розміри земельних ділянок для закритих підстанцій і розподільних пристроїв слід приймати 0,6 га, для відкритих – 0,5-1,5 га з дотриманням вимог ДБН В.2.5-16, для пунктів переходу повітряних ліній у кабельні – не більше ніж 0,1 га.

11.3.6Трансформаторні підстанції потужністю не більше 2 Мвт і розподільні пункти напругою до 20 кВ слід передбачати закритими і розміщувати від вікон житлових і громадських будинків згідно з таблицею 15.9 залежно від класу вогнестійкості, на відстані не менше 7-10 м, від лікувальних і оздоровчих установ – відповідно не менше 25 м і 15 м.

11.3.7Розміщення трансформаторних підстанції у зсувних зонах, зонах затоплення не допускається.

11.3.8Розміщення ліній електропередач, які є складовими загальних енергетичних систем, на територіях промислових і сільськогосподарських підприємств не допускається.

11.3.9Повітряні лінії електропередачі (ПЛЕ) напругою 35 кВ і вище слід розміщувати за межами сельбищних територій, а при реконструкції територій населених пунктів – передбачати винесення існуючих ПЛЕ за межі сельбищних територій.

Для повітряних і кабельних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв (далі – елементи електричних мереж) всіх напруг визначаються охоронні і СЗЗ, розміри яких залежать від типу і напруги енергооб’єкта. Розміри цих зон слід приймати у відповідності з вимогами [39], ДСН 239-96.

11.3.10Лінії електропередачі до понижувальних підстанцій глибокого вводу напругою 110 кВ і вище у межах територій крупних і найкрупніших міст, а також електричні мережі напругою до 35 кВ включно у межах сельбищних територій усіх груп населених пунктів із будинками висотою 4 поверхи і вище слід виконувати кабелем.

11.3.11На виробничих територіях населених пунктів найменші відстані від високовольтних проводів повітряних ліній до поверхні землі, будинків і споруд, збудованих з негорючих матеріалів, слід приймати відповідно до таблиці 11.5.

Примітка. Лінії електропередачі не повинні перешкоджати безпечній роботі пожежних автодрабин і колін-частих підйомників.

11.3.12ТЕЦ слід розміщувати за межами сельбищної території з мінімальною довжиною магістральних теплотрас до центрів теплових навантажень.

11.3.13У зонах житлової забудови, при забудові будинками більше двох поверхів за відсутності можливості підключення споживачів до діючих джерел централізованого теплопостачання (виробничо-опалювальних котелень, ТЕЦ тощо) допускається будівництво опалювальних котелень.

11.3.14Районні котельні необхідно розміщувати за межами житлових зон на спеціально визначених ділянках або в межах комунальних чи складських територій. Допускається передбачати використання когенераційних технологій відповідно до вимог ДБН В.2.5-77.

11.3.15У зонах одно-і двоповерхової житлової забудови з високою щільністю населення допускається передбачати централізоване теплопостачання.

11.3.16Допускається застосування електроенергії як єдиного енергоносія для традиційних освітлювальних і побутових електроприладів, приготування їжі, теплопостачання, гарячого водопостачання з акумуляцією теплової енергії.

11.3.17Розміри земельних ділянок для опалювальних котелень, які розміщуються окремо у районах житлової забудови, з урахуванням використання обладнання з очищення газів, що відходять, рекомендується приймати згідно з таблицею 11.6.

Примітка 1. Розміри земельних ділянок опалювальних котелень, які забезпечують споживачів гарячою водою з безпосереднім водозабором, а також котелень, для яких паливо доставляється залізницею, слід збільшувати на 20 %.

Примітка 2. Розміщення золошлаковідвалів слід передбачати за межами сельбищної території.

Умови розміщення золовідвалів і визначення розмірів майданчиків для них необхідно передбачати за нормами для котельних установок.

Примітка 3. Розміри санітарно-захисних зон від котелень визначаються відповідно до чинних санітарних норм

11.3.18Розміри земельних ділянок для розміщення газонаповнювальних станцій, залежно від їх продуктивності, необхідно визначати за проектом, але не більше 6 га для станцій продуктивністю 10 тис.т/рік, 7 га – для станцій продуктивністю 20 тис.т/рік, 8 га – для станцій продуктивністю 40 тис.т/рік.

11.3.19Розміри земельних ділянок для розміщення газонаповнювальних пунктів і проміжних складів балонів (ПСБ) слід визначати не більше 0,6 га.

Відстані від них до будинків і споруд різного призначення необхідно визначати відповідно до таблиць 11.7 і 11.8.

11.4 Телекомунікаційні мережі

11.4.1Під час розроблення містобудівної документації слід передбачати рішення, які мають забезпечити:

- сталість телекомунікаційної мережі;

- надійність та довгострокову експлуатацію лінійно-кабельних споруд та обладнання;

- перспективу розвитку мережі за рахунок наявності резервної ємності в телекомунікаційних кабелях та каналах кабельної каналізації електрозв’язку;

- сприятливі умови для експлуатації мережі.

11.4.2Ємність кабельної каналізації електрозв’язку повинна враховувати потреби для забезпечення послуг: телефонного зв’язку, доступу до мережі Інтернет, кабельного телебачення, диспетчеризації.

11.4.3Прокладання телекомунікаційних кабелів у ґрунті слід здійснювати з урахуванням умов прокладання, захисту від ударів блискавки, зовнішніх електромагнітних впливів, гризунів.

Прокладання телекомунікаційних кабелів у ґрунті не допускається на ділянках, які не мають закінченого горизонтального планування, піддаються здиманню, заболочені.

11.4.4Траси ліній телекомунікацій повинні прокладатися, за можливості, згідно з межами і полями сівозмін, вздовж доріг, лісосмуг, існуючих трас інженерних комунікацій з таким розрахунком, щоб забезпечувати вільний доступ до комунікацій з територій, які не зайняті сільськогосподарськими угіддями.

11.4.5При розміщенні підсилювальних станцій мобільного зв’язку, інтернету слід дотримуватись вимог ДСН 239-96.

11.4.6При проектуванні нових територій житлової забудови слід враховувати можливість будівництва кабельного телебачення. Головна станція кабельного телебачення повинна розміщуватися у геометричному центрі забудови відповідної території, в будинку, домінуючому за поверховістю.

11.4.7Майданчики для спорудження радіотелевізійних станцій слід визначати так, щоб напруженість поля, яка створюється ними на територіях населених пунктів, не перевищувала допустимих рівнів напруженості поля для населення відповідно до вимог ДСН 239-96.

11.4.8За межею населеного пункту допускається установлення радіопередавачів потужністю до 0,1 кВт.

11.4.9Мінімальні відстані від прийомних радіостанцій до усіх джерел індустріальних радіоперешкод слід приймати за таблицею 11.9.

11.5 Розміщення інженерних мереж

11.5.1Інженерні мережі слід прокладати переважно у межах поперечних профілів вулиць і доріг: під тротуарами і розділювальними смугами – інженерні мережі в колекторах, каналах або тунелях; у межах розділювальних смуг-теплові мережі, водопровід, газопровід та каналізацію.

При ширині проїзної частини більше 22 м слід передбачати розміщення мереж водопроводу з обох боків вулиць.

11.5.2При реконструкції проїзної частини вулиць і доріг з улаштуванням дорожніх покриттів, під якими розміщені підземні інженерні мережі, слід передбачати перенесення цих мереж на розділювальні смуги і під тротуари. Допускається під проїзними частинами вулиць збереження існуючих та прокладання у каналах і тунелях нових мереж. У межах існуючих вулиць, що не мають розділювальних смуг, допускається розміщення нових інженерних мереж під проїзною частиною за умови прокладання їх у тунелях або каналах. Допускається прокладання газопроводу під проїзною частиною вулиць за умови дотриманням вимог ДБН В.2.5-20.

11.5.3Прокладання підземних інженерних мереж може передбачатися суміщеним:

- у тунелях за необхідності одночасного розміщення теплових мереж діаметром від 500 мм до 900 мм;

- в умовах реконструкції водопроводу діаметром від 200 мм до 300 мм;

- більше десяти телекомунікаційних кабелів і десяти силових кабелів напругою до 10 кВ;

- при реконструкції будівель і районів забудови, що історично склалася;

- при нестачі місця у поперечному профілі вулиць для розміщення мереж у траншеях;

- у місцях перетину з магістральними вулицями і залізничними пунктами.

У тунелях допускається також прокладання повітропроводів, напірної каналізації та інших інженерних мереж.

Примітка 1. На ділянках забудови із складними ґрунтовими умовами (лесові, просідаючі) слід передбачати прокладання інженерних мереж у прохідних тунелях.

Примітка 2. На сельбищних територіях у складних планувальних і гідрогеологічних умовах допускається прокладання наземних теплових мереж.

11.5.4Відстані по горизонталі (у світлі) від найближчих підземних інженерних мереж до будинків і споруд слід приймати відповідно до додатка И.1.

Відстані по горизонталі (у світлі) між сусідніми інженерними підземними мережами при їх паралельному розміщенні слід визначати відповідно до додатка И.2, а на вводах інженерних мереж у будинки сільських населених пунктів – не менше 0,5 м. При різниці глибини залягання суміжних трубопроводів або трубопроводів і фундаментів будинків (споруд) понад 0,4 м відстані, що вказані у додатку И.2,слід збільшувати з урахуванням стійкості схилів траншей.

Допускається зменшувати відстані за умови дотримання вимог безпеки та забезпечення надійності будівель і споруд, можливості виконання будівельних робіт з облаштування трубопроводу, розміщення камер, колодязів та інших пристроїв, необхідних для монтажу та ремонту мереж. При цьому рекомендується укладати трубопровід або один із суміжних трубопроводів у захисній водонепроникній конструкції (футлярі, каналі), використовувати закриті способи виконання робіт.

11.5.5При перетині інженерних мереж з іншими мережами та спорудами відстані по вертикалі (у просвіті) слід приймати не менше:

- між трубопроводами або електрокабелями та автомобільними дорогами, залізничними або трамвайними коліями відстань між верхом трубопроводу (або його захисного футляру, каналу, тунелю) або електрокабеля та верхом дорожнього покриття або підошвою рейок – 1 м при траншейному способі прокладання (трубопровід або футляр треба розрахувати на міцність);

- 1,5 м – при виконанні робіт методами продавлювання, горизонтального буріння або щитового проходження; 2,5 м – при проколюванні; до дна кювету або інших водовідвідних споруд або підошви насипу залізничного земляного полотна – 1 м;

- між трубопроводами і силовими кабелями напругою до 35 кВ – 0,5 м допускається зменшувати цю відстань до 0,15 м за умови прокладання кабеля у трубах на ділянці перетину не менше ніж плюс 2 м у кожен бік;

- між трубопроводами і силовими кабелями напругою 110 кВ – 330 кВ – 1 м;

- в умовах щільної забудови відстань між кабелями всіх напруг і трубопроводами допускається зменшувати до 0,5 м за умови розміщення кабелів у трубах або залізобетонних лотках з кришкою;

- між трубопроводами різного призначення (крім каналізаційних та технологічних трубопроводів з рідинами з неприємним запахом або отруйними) – 0,2 м;

- між трубопроводами, що транспортують воду питної якості, та трубопроводами дощової каналізації – 0,2 м;

- рекомендується розміщувати трубопроводи, що транспортують воду питної якості, вище каналізаційних і вище технологічних трубопроводів з рідинами з неприємним запахом або отруйними на відстані не менше ніж 0,4 м;

- допускається розміщувати сталеві або пластмасові трубопроводи, що транспортують питну воду, нижче або вище каналізаційних на відстані не менше ніж 0,2 м, закладаючи один із трубопроводів у футляр, при цьому відстань від стінок трубопроводу без футляра до обрізу футляра повинна бути не менше ніж 5 м в кожну сторону в глинистих ґрунтах і 10 м – у великоуламкових і піщаних ґрунтах (фільтруючих ґрунтах), а каналізаційні трубопроводи слід передбачати із чавунних або пластмасових труб;

- допускається передбачати вводи питного водопроводу (перетин з дворовими ділянками каналізаційних мереж) при діаметрі труб до 150 мм нижче каналізаційних (перетин з дворовими ділянками каналізаційних мереж) без улаштування футляру, якщо відстань між стінками пересічних труб 0,5 м;

- перетини трубопроводів із поліетиленових труб із канальним прокладанням теплових мереж (над ними) слід закладати у сталевих футлярах із захисним покриттям від корозії, футляри приймаються завдовжки 3 м з обох сторін від краю будівельної конструкції каналу. При перетині безканальних преізольованих теплових мереж футляри допускається не влаштовувати.

11.5.6Газопроводи при перетині з каналами або тунелями різного призначення слід розміщувати над або під цими спорудами в футлярах завдовжки 2 м з обох сторін від зовнішніх стінок каналів або тунелів. Допускається прокладання в футлярі підземних газопроводів тиском до 0,6 МПа крізь тунелі різного призначення за умов облаштування пристроями для відбору проб на виток газу.

11.5.7Перетин інженерними мережами споруд метрополітену слід передбачати під кутом 90°, в умовах реконструкції кут перетину допускається зменшувати до 60°. Перетин інженерними мережами стаціонарних споруд метрополітену не допускається.

На ділянках перетину трубопроводи повинні мати ухил в один бік і прокладатися у захисних конструкціях (сталевих футлярах, монолітних бетонних або залізобетонних каналах, колекторах, тунелях). Відстань від зовнішньої поверхні обробок споруд метрополітену до кінця захисних конструкцій повинна бути не менше ніж 10 м у кожний бік, а відстань по вертикалі (у світлі) між обробкою або підошвою рейки (для наземних ліній) і захисною конструкцією – не менше 1 м.

Прокладання газопроводів під тунелями не допускається.

Переходи інженерних мереж під наземними лініями метрополітену слід передбачати з урахуванням вимог ДБН В.2.3-7, ДСТУ-Н Б В.2.3-34, ДБН В.2.5-74, ДБН В.2.5-75. При цьому мережі повинні бути виведені на відстань не менше ніж 3 м за межі огорож наземних ділянок метрополітену.

Примітка 1. У місцях, де споруди метрополітену розміщуються на глибині 20 м і більше (від верхньої відмітки конструкції до поверхні землі), а також у місцях залягання (між верхньою відміткою обробки споруд метрополітену і нижньою відміткою захисних конструкцій інженерних мереж) у шарах глин, нетріщинуватих скельних або напівскельних ґрунтів потужністю не менше 6 м, викладені вимоги до перетину інженерними мережами споруд метрополітену не висуваються, а улаштування захисних конструкцій не потрібне.

Примітка 2. У місцях перетину споруд метрополітену напірні трубопроводи необхідно передбачати зі сталевих труб з улаштуванням з обох боків ділянки пересікання колодязів з недовипусками і встановленням у них запірної арматури.

11.5.8При перетині підземних інженерних мереж з підземними пішохідними переходами слід передбачати прокладання трубопроводів під тунелями, а силових і телекомунікаційних кабелів – над тунелями.

11.5.9При прокладанні інженерних мереж забороняється:

- спільне підземне прокладання газопроводів і трубопроводів, які транспортують легкозаймисті і горючі рідини, з кабельними лініями;

- розміщення мереж з легкозаймистими та горючими рідинами і газами під будівлями і спорудами;

- розміщення надземних мереж:

а) транзитних внутрішньомайданчикових трубопроводів з легкозаймистими та горючими рідинами і газами по естакадах, окремо розташованих колонах і опорах з горючих матеріалів, а також по стінах і покрівлях будинків за винятком будинків І і ІІ ступенів вогнестійкості з виробництвами категорій В, Г, Д;

б) трубопроводів з горючими рідкими і газоподібними продуктами в галереях, якщо змішування продуктів може викликати вибух або пожежу;

в) трубопроводів з легкозаймистими та горючими рідинами і газами по горючих покрівлях і стінах та по покрівлях і стінах будівель, в яких розміщуються вибухонебезпечні матеріали;

г) газопроводів горючих газів по території складів легкозаймистих і горючих рідин та матеріалів;

д) кабельних ліній по покрівлях будівель і споруд;

е) транзитних кабельних ліній по покрівлях, горючих стінах будівель та споруд, по стінах і покрівлях будівель та споруд, в яких розміщені вибухонебезпечні та пожежонебезпечні матеріали;

ж) прокладання по сельбищній території трубопроводів із легкозаймистими і горючими рідинами, а також із зрідженими газами для постачання промислових підприємств і складів.

11.5.10Надземні трубопроводи для легкозаймистих і горючих рідин, що прокладаються на окремих опорах, естакадах тощо, слід розміщувати на відстані не менше 3 м від стін будинків з прорізами. Від стін без прорізів ця відстань може бути зменшена до 0,5 м.

11.5.11Мінімально допустиме заглиблення підземних трубопроводів під телекомунікаційні кабелі наведено у таблиці 11.10.

Відстані від кабельної каналізації електрозв’язку до будинків, споруд і найближчих інженерних мереж приймається згідно з табл. 11.11.

11.5.12Розміщення об’єктів магістрального трубопровідного транспорту (компресорні, нафтоперекачувальні та газорозподільчі станції, магістральні нафто-, газо-, продуктопроводи тощо) в існуючих та проектних межах населених пунктів не допускається.

Примітка 1. Під трамвайними і залізничними коліями відстань від підошви рейки до верху труби будь-якого типу повинна становити не менше 1,0 м.

Примітка 2. Під ариками і кюветами відстань від їхнього дна до верхньої труби повинна становити не менше 0,5 м.

Примітка 3. При імовірності докладання труб мінімальне заглиблення повинне враховувати це докладання.

Примітка 1. Відстань між броньованими телекомунікаційними кабелями і газопроводами незалежно від тиску в горизонтальній площині приймається 1 м, а у вертикальній площині (при перетинах) 0,5 м.

Примітка 2. При забудові, яка склалася, відстань по горизонталі від телекомунікаційних кабелів до бортового каменя обґрунтовується проектом на будівництво відповідної мережі.

Примітка 3. При перетинах силові кабелі прокладаються нижче від блоків кабельної каналізації електрозв’язку.

12 ІНЖЕНЕРНА ПІДГОТОВКА І ЗАХИСТ ТЕРИТОРІЇ

12.1Заходи з інженерної підготовки слід передбачати з урахуванням інженерно-будівельної оцінки території (таблиця 12.1), забезпечення захисту від несприятливих природних і антропогенних явищ та прогнозу зміни інженерно-геологічних та гідрологічних умов при різних видах техногенного навантаження.

При розробленні містобудівної документації слід передбачати заходи з інженерної підготовки території: загальні (вертикальне планування, організація відведення дощових і талих вод) та спеціальні (інженерний захист від затоплення паводковими водами, берегоукріплення і підтоплення підземними водами, освоєння заболочених територій, боротьба з яругами, зсувами, обвалами, карстом, просадністю, мулистими накопиченнями, заторфованістю, захист від абразії, сельових потоків, снігових лавин, відновлення порушених територій гірничими та відкритими виробками, териконами, хвостосховищами, золошлаковідвалами, полігонами різного призначення), які визначаються з урахуванням прогнозу змін інженерно-геологічних та гідрогеологічних умов, впливу сейсмічних явищ, характеру використання і планувальної організації території.

Загальні та спеціальні заходи повинні бути взаємоузгодженими.

12.2Вертикальне планування може бути загальним і вибірковим. Загальне передбачає повну зміну рельєфу і тому ним необхідно користуватись при всесторонньому обґрунтуванні; вибіркове необхідно виконувати на ділянках спорудження будинків, доріг і майданчиків за необхідності збереження цінних зелених насаджень.

Вертикальне планування території слід виконувати з урахуванням таких основних вимог:

– збереження існуючого ландшафту;

– збереження ґрунтів і деревних насаджень;

– відведення поверхневих вод зі швидкостями, які виключають ерозію ґрунтів;

– мінімального обсягу земляних робіт;

– збереження та використання ґрунтового шару для подальшого використання при проведенні благоустрою.

12.3У районах забудови на ділянках горбистого рельєфу всі круті схили повинні бути обладнані системою нагірних і водовідвідних каналів, а на ділянках можливого прояву карстовосуфозійних процесів повинні проводитися заходи щодо зменшення інфільтрації води в ґрунт.

12.4Відведення поверхневих вод з територій доріг, площ з твердим покриттям, покрівель будівель, як правило, передбачається закритою дощовою каналізацією. Допускається застосування відкритої водовідвідної мережі у районах малоповерхової забудови, парках, сільських населених пунктах, при гірському рельєфі з улаштуванням містків або труб на пересіканнях з вулицями, дорогами, проїздами і тротуарами відповідно до ДБН В.2.5-75.

12.5Відведення дощових та талих вод повинно здійснюватися зі водозбірного басейну стоку з остаточним скидом у водотоки і водоймища з влаштуванням, за необхідності, очисних споруд поверхневих вод.

Для улаштування очисних споруд поверхневих вод слід керуватися ДБН В.2.5-75 та "Правилами охорони поверхневих вод від забруднення".

12.6Території населених пунктів, розміщених на прибережних ділянках, повинні бути захищені від затоплення паводковими водами з урахуванням висоти хвилі вітрового нагону води і підтоплення підземними водами підсипанням (намиванням) або обвалуванням інженерними спорудами.

Варіанти штучного підвищення поверхні території необхідно вибирати на підставі аналізу функціонально-планувальних рішень, з урахуванням зонально-кліматичних, ґрунтово-геологічних, екологічних характеристик та соціальної ситуації.

Відмітку брівки території, яку підсипають (намивають), слід приймати не менше ніж на 0,5 м вище від розрахункового горизонту високих вод. Перевищення гребеня дамби обвалування над розрахунковим рівнем слід встановлювати залежно від класу споруди.

За розрахунковий горизонт високих вод слід приймати відмітку найвищого рівня води повторюваністю: один раз у 100 років – для територій забудованих або таких, що підлягають забудові житловими і громадськими будинками; один раз у 10 років – для територій парків і площинних спортивних споруд.

При цьому необхідно враховувати також підвищення рівня води за рахунок збігу потоку захисними і транспортними спорудами.

12.7Як засіб інженерного захисту потрібно використовувати властивості природних систем та їх компонентів, які підсилюють ефективність основних засобів інженерного захисту (підвищення водовідвідної і дренуючої ролі гідрографічної мережі шляхом розчищення русел і стариць, фітомеліорацію, агролісотехнічні заходи).

12.8На території населених пунктів з високим стоянням підземних вод, на заболочених ділянках слід передбачати пониження граничного рівня підземних вод шляхом улаштування вертикальних, променевих або горизонтальних закритих трубчастих дренажів різної конструкції. Потреба влаштування дренажів визначається висотою розрахункового рівня підземних вод. Розрахунковий рівень слід приймати з урахуванням сезонного і багаторічного коливання відповідно до висновку про гідрогеологічні умови будівництва.

На територіях садибної забудови міст, у сільських населених пунктах і на територіях стадіонів, об’єктів природно-заповідного фонду, парків та інших озеленених територій загального користування допускаються відкриті осушувальні канали. Їх також можна застосовувати і для захисту від підтоплення наземних транспортних комунікацій.

Вказані заходи повинні забезпечувати пониження граничного рівня підземних вод на території: забудови – не менше 2,5 м від проектної відмітки поверхні; стадіонів, парків, скверів – не менше 1 м. Лотки повинні бути розпластаного профілю, з відкісними стінами для уникнення травм людей і тварин.

12.9При створенні нових і реконструкції існуючих ставків і водойм на території населених пунктів якість води в них повинна відповідати санітарним нормам відповідно до їх використання. У водоймах необхідно забезпечити періодичність обміну води за літньо-осінній період залежно від площі дзеркала води і характеру використання: в декоративних водоймах за площею дзеркала до 3 га – 2 рази, за площею більше 3 га – 1 раз; у водоймах для купання – відповідно 4 і 3 рази, а за площею 6 га і більше – 2 рази.

Середня глибина води у водоймах, розташованих на території поселень, у весняно-літній період повинна бути не менше 1,5 м, а в прибережній акваторії за умови періодичного видалення рослинності – не менше 1 м.

12.10При розробленні проектної документації для гірських районів України треба, використовуючи кадастрові дані і карти місць сходу сніжних і штучних лавин, провести аналіз лавинних осередків Карпат і Криму.

12.11У зсувонебезпечних районах на підставі наявних досліджень і розрахунків минулих років необхідно визначити масштабність зсувних процесів.

Протизсувні заходи слід призначати на підставі комплексного вивчення геологічних і гідрогеологічних умов зсувонебезпечних районів. Необхідно передбачати упорядкування поверхневого стоку, перехоплення потоків підземних вод, запобігання руйнуванню природного контрфорсу зсувного масиву, підвищення стійкості схилу механічними, а також іншими засобами, зміну рельєфу схилу з метою підвищення стійкості, а також, за необхідності, проведення берегоукріплювальних робіт.

12.12На закарстованих та карстонебезпечних територіях інженерні заходи розробляються на підставі інженерних вишукувань щодо розміщення порожнин, воронок, печер і пустот, а також динаміки карстоутворення (швидкість розчинення порід, залежність від градієнтів фільтраційних потоків, наявність агресивних добавок у воді). При проектуванні інженерного захисту території слід враховувати зміну природного ходу карстових процесів шляхом впливу на карстуючі породи і покривну товщу (створення фільтраційних завіс і водонепроникного покриття, регулювання поверхневого стоку, наповнення карстових порожнин різними матеріалами, закріплення ґрунту, що заповнює поховані карстові порожнини).

Захисні споруди не повинні негативно впливати на природний хід карстового процесу шляхом раціонального планування розміщення об’єктів будівництва, трасування лінійних споруд, застосування статичних схем та конструктивних рішень, у тому числі спеціальних конструкцій фундаментів.

12.13Ділянки обвалів і активного карсту визначаються як планувальні обмеження для розвитку громадських і виробничо-комунальних зон на всіх стадіях проектування. Забудова і використання підземного простору на них не допускається.

Будівництво житлових комплексів і окремих будівель не допускається в зоні обвалів і на ділянках активного розвитку карсту. Відступ об’єктів забудови від бровки обвального схилу і меж ділянок карстової небезпеки визначається розрахунком, проведеним спеціалізованими організаціями на підставі інженерно-геологічних умов, а при їх особливій складності – додаткових розвідувань та досліджень.

12.14За необхідності здійснення засипки балок і ярів у тальвегах постійні чи тимчасові водотоки слід розміщувати у колекторах з супутніми дренажами, а також облаштовувати систему силових дренажів.

12.15На ділянках, де відбуваються ерозійні процеси з яроутворенням, необхідно передбачити упорядкування поверхневого стоку, укріплення ложа ярів, терасування схилів, лісомеліоративні роботи. В окремих випадках допускається повна або часткова ліквідація ярів шляхом їх засипання з прокладанням в них водостічних і дренажних колекторів.

Після проведення комплексу протиерозійних і протиобвальних заходів території ярів можна використовувати для розміщення транспортних споруд, гаражів, складів і комунальних об’єктів, а також створення парків.

12.16На територіях, складених природними та техногенними ґрунтами з просідальними властивостями, будівництво житлових будівель і споруд, інженерної інфраструктури слід здійснювати переважно на плитних фундаментах. Розміщення забудови повинно здійснюватись з максимальним збереженням існуючих природних водотоків поверхневої води.

12.17На заторфованих ділянках, які підлягають забудові, водночас з пониженням рівня підземних вод слід передбачати привантаження їх поверхні мінеральним ґрунтом. Допускається повне виторфовування. Товщина шару при навантаженні мінеральним ґрунтом встановлюється з урахуванням можливого просідання торфу і забезпечення необхідного ухилу схилу території для організації поверхневого стоку.

На території житлової забудови мінімальну товщину шару мінеральних ґрунтів слід приймати 1 м; на проїзних частинах вулиць товщина шару мінеральних ґрунтів повинна бути встановлена залежно від інтенсивності руху транспорту з урахуванням вимог норм на транспортні споруди.

12.18На заплавних територіях, складених покладами торфу, доцільно провести картування глиняними завісами з метою запобігання розповсюдженню вогню на великих масивах.

12.19Території, порушені внаслідок виробничої діяльності (відвали відходів виробництв, відпрацьовані кар’єри, провали над підземними виробками), підлягають відновленню для наступного їх містобудівного використання. Заходи щодо відновлення порушених територій визначаються залежно від інженерно-геологічних умов, виду передбачуваного використання і типів порушення (повне або часткове засипання провалів і кар’єрів, розрівнювання обвалів, роботи щодо запобі-гання подальшому руйнуванню порушених територій тощо)у відповідності з ДСН 3.3.6.037-99.

12.20Глибоке (2-х, З-х і багатоярусне) використання підземного простору в населених пунктах для торгово-побутових, культурних, суспільних, виробничих та інших функцій на територіях зі складними інженерно-будівельними умовами повинне супроводжуватися заходами, що забезпечують стійкість споруд і конструкцій. Для цього слід виконати спеціальні обґрунтовування щодо можливості проведення закріплення ґрунтів основ, дренажів, протифільтраційних завіс, застосування посиленої гідроізоляції, вентиляції і електроосмотичного осушення стін відповідно до ДБН В.1.1-25.

12.21Належність об’єкта, що проектується, до сельового району слід визначати за Каталогом сельових басейнів і осередків Українських Карпат та гірського Криму.

При розміщенні забудови у сельонебезпечній зоні необхідно передбачити максимальне збереження лісунасадження деревно-чагарникової рослинності, терасування схилів, укріплення берегів сельоносних річок, спорудження гребель і загат у зоні формування селю, будівництво сельоспрямовуючих дамб і відвідних каналів на конусі винесення згідно з ДБН А.2.1-1.

12.22На територіях, передбачуваних під забудову, необхідно виявляти зони тектонічних розломів, де внаслідок збільшення сейсмічної інтенсивності та зміни фізикомеханічних властивостей порід забороняється розміщення будинків і споруд без спеціальних детальних досліджень, при цьому користуватись ДБН В.1.1-12.

12.23На територіях, характерних наявністю грязьового вулканізму, необхідно виключити з освоєння ділянки розміщення вулканів і вилитих з них порід.

13 ТЕРИТОРІЇ ІСТОРИЧНОЇ ЗАБУДОВИ, ПАМ’ЯТОК ТА ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

13.1 Збереження традиційного характеру середовища історичних населених

місць та інших територій

13.1.1Об’єкти всесвітньої спадщини та об’єкти культурної спадщини, визначені відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини", і традиційний характер середовища окремих пам’яток, їх комплексів (ансамблів), цілісних історичних архітектурно-містобудівних утворень в історичних ареалах населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, та історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій підлягають охороні, а використання їх територій підлягає спеціальному регулюванню.

13.1.2Для пам’яток культурної спадщини визначаються і затверджуються в установленому порядку межі та режими використання територій та зон охорони, а для населених пунктів, зане-сених до Списку історичних населених місць України і історичних ареалів [16], [35], у складі генеральних планів цих населених пунктів на підставі відповідних історико-містобудівних досліджень розробляються історико-архітектурні опорні плани [13].

Планувально-просторові обмеження щодо охорони культурної спадщини, які є результатом розроблення історико-архітектурних опорних планів, викладаються у табличній формі як додаток до графічної частини та є обов’язковою інформаційною базою для розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (додаток Л).

У випадку, якщо на території населених пунктів розташовані об’єкти всесвітньої спадщини, архітектурно-містобудівна діяльність у межах території самих об`єктів, а також їх буферних зон здійснюється відповідно до режимів використання буферних зон та планів управління об’єктом всесвітньої спадщини з урахуванням рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Примітка. За наявності в населених пунктах, які не включено до списку історичних населених місць України, або на інших територіях поодиноких пам’яток культурної спадщини, ці пам’ятки культурної спадщини та їх території (як землі історико-культурного призначення) мають бути відображені на плані існуючого використання території, опорному плані, а зони охорони (буферні зони) пам’яток культурної спадщини – на схемі планувальних обмежень у складі відповідної документації з просторового планування.

13.1.3Планування і забудова територій здійснюється при дотриманні затверджених належним чином меж та режимів використання територій пам’яток культурної спадщини, зон охорони пам’яток культурної спадщини, режимів використання та регулювання забудови історичних ареалів населених місць, а також об’єктів всесвітньої спадщини, їх буферних зон, планів організації територій історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій, правового режиму охоронюваних археологічних територій, які встановлюються з метою захисту автентичності і цілісності пам’яток культурної спадщини, історично цінних архітектурно-містобудівних якостей традиційного характеру середовища, контекстного середовища навколо окремих пам’яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеївсадиб, відповідно до особливостей використання земель історико-культурного призначення, визначених законодавством [3], [13], [16], [35], та ландшафтів, що охороняються.

Примітка. Склад та зміст науково-проектної документації щодо визначення меж і режимів використання зон охорони пам’яток архітектури та містобудування визначаються згідно з [97].

13.1.4При намірах здійснення будівництва нової чи реконструкції існуючої споруди на ділянці (ділянках), яка знаходиться поруч (у межах 500 м) із пам’яткою культурної спадщини, до прийняття рішення про відведення земельної ділянки під будівництво нової чи реконструкцію існуючої споруди необхідно в установленому порядку визначити та затвердити межі території цієї пам’ятки (за умови відсутності затвердженої території цієї пам’ятки).

Навколо будинків і споруд – пам’яток культурної спадщини (архітектури та містобудування) – у разі відсутності розроблених та затверджених в установленому порядку зон охорони в межах відстані, що дорівнює подвійній висоті цих пам’яток, але у будь-якому разі – не менше 50 м, при проектуванні нових будівель і споруд або надбудові (реконструкції) існуючих необхідно зберігати цінне історичне розпланування і традиційний характер забудови населених пунктів, цінний природний ландшафт та об’єкти природно-заповідного фонду, оглядові точки і зони, звідки розкриваються види на пам’ятки та їх комплекси. При цьому відстань від кожної новобудови до пам’ятки повинна бути не меншою ніж збільшений удвічі максимум з висот самої пам’ятки та даної ново-будови.

13.1.5Для територій об’єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон, заповідників, заповідних територій, комплексних охоронних зон пам’яток культурної спадщини необхідно передбачати:

- збереження історичного розпланування і забудови, характеру історичного середовища й ландшафту, виведення промислових підприємств, майстерень, складів та інших дисгармонійних споруд, які завдають фізичної або естетичної шкоди пам’яткам культурної спадщини чи їх сере-довищу в цілому;

- уникнення прокладання комунікацій для транзитного транспорту, підземних інженерних мереж загальноміського значення, улаштування повітряних ліній електропередач, установлення торговельних кіосків, рекламних щитів та інших споруд, що порушують умови візуального сприй-няття пам’яток і традиційний характер середовища;

- організацію консерваційних, реставраційних, реабілітаційних, музеєфікаційних, ремонтних робіт та робіт із пристосування пам’яток культурної спадщини, навколишньої історичної забудови, благоустрій території;

- планування і забудову територій об’єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон здійснювати із врахуванням рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

13.1.6Зони регулювання забудови та історичні ареали можуть відрізнятися різним режимом використання території, який залежить від історико-архітектурної цінності території, розташування її в структурі населеного пункту. У їх межах слід передбачати збереження характеру історичного розпланування (або його елементів), історично цінної забудови і ландшафту, умов видового розкриття пам’яток, знесення дисгармонійних споруд, дотримання умов гармонійного сполучення нових споруд з історичною забудовою. Нове будівництво в межах зон регулювання забудови та історичних ареалів визначається режимами та регламентується: за функціональним призначенням, масштабом (по висоті й довжині будівель); композиційними прийомами (враховуючи масштабність і включаючи пропорційний, ритмічний та тектонічний лад), силуетом, лицьовими матеріалами, кольором тощо. Регулюється також благоустрій, озеленення та інші складові сере-довища.

13.1.7У зонах охоронюваного ландшафту забезпечується охорона цінного природного та переважно природного оточення пам’яток культурної спадщини, передбачається збереження та відтворення цінних природних і пейзажних якостей пов’язаного з пам’ятками ландшафту, ліквідація чи візуальна нейтралізація будівель, споруд і насаджень, що спотворюють цей ландшафт. Заходами щодо збереження ландшафту забезпечується охорона цінних особливостей рельєфу, водоймищ, рослинності, відтворення їх історичного вигляду, збереження візуальних зв’язків пам’яток з природним та переважно природним оточенням, що має історичну цінність, захист берегових, лукових територій від зсувів та розмиву, укріплення схилів, ярів, їх озеленення; проведення інших природоохоронних заходів.

13.1.8На територіях зон охорони археологічного культурного шару слід враховувати необхідність проведення археологічних досліджень з обов’язковою умовою проведення наукової фіксації усіх етапів дослідження і всіх виявлених знахідок та інших матеріальних залишків.

13.1.9До пам’яток та щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, у разі необхідності покрашення їх стану, застосовується виключно консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт або пристосування.

Склад та зміст науково-проектної документації на консервацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об’єктів культурної спадщини визначається відповідними державними будівельними нормами.

Для рядової історичної забудови, яка не перебуває на державному обліку об’єктів культурної спадщини, у разі аварійного стану може бути застосований режим реконструкції із збереженням (відтворенням) історичного вигляду головного (головних) фасаду (фасадів), що здійснюється за умови проведення попередніх архітектурних обмірів та розроблення історикоархітектурної довідки.

13.1.10Слід передбачати включення історико-культурних заповідних територій і комплексних охоронних зон в історичному ядрі та історичному центрі у систему загальноміських, селищних і сільських громадських центрів, пішохідних зв’язків, туристичних маршрутів з урахуванням 8.6.4.

13.1.11Із метою збереження фізичного стану нерухомих об’єктів культурної спадщини від них до транспортних та інженерних комунікацій слід передбачати відстані, м, не менше:

а) до проїзних частин магістральних доріг та магістральних вулиць безперервного руху, ліній метрополітену неглибокого закладання:

- в умовах складного рельєфу – 100;

- на плоскому рельєфі – 50;

б) до мереж водопроводу, каналізації, газопостачання, теплопостачання (крім розвідних) – 15;

в) до інших підземних інженерних мереж – 5.

В умовах реконструкції сформованої забудови вказані відстані до інженерних мереж допускається скорочувати, але приймати не менше: до водонесучих мереж – 5 м, не водонесучих – 2 м.

Примітка. Окрім випадків, зазначених у 13.1.3.

13.2 Використання територій історичної забудови

13.2.1При використанні територій історичної забудови підлягають вирішенню такі завдання:

- ефективне використання територій для створення екологічно чистого, комфортного сере-довища для проживання та життєдіяльності населення;

- збереження й раціональне використання об’єктів культурної спадщини, їх територій, буфер-них зон, зон охорони пам’яток культурної спадщини, цілісних історичних архітектурно-містобудівних утворень в історичних ареалах населених місць та взагалі історичного середовища;

- забезпечення інвестиційно-привабливих умов для реабілітації та використання територій історичної забудови, будівель та споруд, що мають певну історико-культурну або архітектурно-художню цінність як носії історичного характеру середовища.

13.2.2Межі та режими використання територій комплексної реконструкції [73] визначаються містобудівною документацією. Якщо населений пункт занесено до Списку історичних населених місць України, вихідними даними для розробленням згаданої документації повинен слугувати історико-архітектурний опорний план з визначеними межами і режимами використання історичних ареалів та зон охорони пам’яток культурної спадщини.

13.2.3При розробленні науково-проектної та містобудівної документації слід забезпечувати:

- збереження ландшафтних якостей, пейзажних характеристик та цінного розпланування територій у сукупності з елементами історичного благоустрою та озеленення, основних композиційних прийомів системи планування, властивих певним територіям історичної забудови (периметральна суцільна забудова кварталів, вільне розташування архітектурних об’єктів тощо);

- композиційну підпорядкованість забудови існуючим історичним архітектурним

(містобудівним) домінантам, тобто збереження або покращення візуального сприйняття найбільш соціально, функціонально або естетично значущих споруд архітектурними та містобудівними засобами;

- збереження традиційного характеру середовища шляхом композиційної узгодженості нової (або реконструйованої) забудови з історичною за силуетом, масштабом, основними прийомами й засобами архітектурної композиції (включаючи пропорції, ритм, тектоніку), кольором, лицьовими матеріалами тощо;

- збереження чергування відкритих просторів із забудованими територіями для забезпечення видового розкриття об’єктів культурної спадщини, підсилення естетичних характеристик і композиційних особливостей історичної забудови, виявлення й відновлення композиційно-візуальних зв’язків між історичними архітектурними домінантами, рядовою забудовою та ландшафтом;

- збереження середньої поверховості та щільності історичної забудови.

13.2.4У межах історичних ареалів населених місць необхідно зберігати історично цінні архітектурно-містобудівні якості традиційного характеру середовища. На територіях зон охорони пам’яток, історичних ареалів, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територіях забороняється знесення цінної історичної забудови. Превалюючою тут повинна бути регенерація (зокрема, ревалоризація та, за необхід-ності, ревіталізація).

У межах історичних ареалів реконструкція цінної історичної забудови зі зміною геометричних параметрів дозволяється у виключних випадках за погодженням відповідного органу охорони культурної спадщини та лише за умови збереження характеру цінного історичного середовища, збереження (відтворення) архітектурно-художніх характеристик та умов об’ємно-просторового сприйняття значних історичних будівель з боку головного фасаду (фасадів) та збереження архітектурно-художніх особливостей головних фасадів рядових історичних будівель, і якщо це обґрунтовано та не суперечить режиму використання певної території, визначеному історико-архітектурним опорним планом та зонами охорони пам’яток культурної спадщини.

Будівництво нових та реконструкція існуючих будівель повинні здійснюватися з урахуванням вимог збереження та відновлення історично цінних архітектурно-містобудівних якостей традиційного характеру середовища, зокрема узгоджуватися з ними за силуетом, масштабом, основними прийомами й засобами архітектурної композиції (включаючи пропорції, ритм, тектоніку), кольором, лицьовими матеріалами тощо.

У районах з порушеним історичним середовищем та з дисперсним розташуванням цінної історичної забудови реконструкція цієї забудови зі зміною її геометричних параметрів дозволяється за погодженням відповідного органу охорони культурної спадщини та лише за умови обов’язкового збереження цінних фасадів значних історичних будівель та бажаного збереження архітектурно-художніх особливостей головних фасадів рядових історичних будівель, якщо це не суперечить режиму використання певної території, визначеному історико-архітектурним опорним планом та зонами охорони пам’яток культурної спадщини.

13.2.5У районах історичної забудови, що знаходяться за межами історичних ареалів населених пунктів, які занесені до Списку історичних населених місць України, за межами зон охорони пам’яток та в районах історичної забудови населених пунктів, які не занесені до Списку історичних населених місць України, або в яких відсутні пам’ятки культурної спадщини, слід здійснювати регенерацію історичного середовища (зокрема, ревалоризацію та, за необхідності, ревіталізацію і реновацію) [73]. За межами історичних ареалів та зон охорони пам’яток необхідне збереження архітектурно-художніх особливостей цінних фасадів значних історичних будівель та бажане збереження архітектурно-художніх особливостей головних фасадів рядових історичних будівель.

14 ЕКОЛОГІЧНІ УМОВИ МІСТОБУДІВНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

14.1 Оцінка природного середовища життєдіяльності

14.1.1Розширений розділ містобудівної документації "Охорона навколишнього природного середовища" повинен відповідати вимогам Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку".

При плануванні та забудові населених пунктів та інших територій здійснюється їх комплексна оцінка, що включає характеристику природної ситуації, виявлення спрямованості природних та антропогенних процесів, які необхідно враховувати при визначенні екологічної безпеки життєдіяльності людини відповідно до вимог [24].

14.1.2Комплексна оцінка розробляється за такими оглядовими характеристиками: місцем розташування, кліматичною, геологічною, гідрогеологічною, гідрологічною, природними оздоровчими ресурсами, грунтовим покривом, лісовими ресурсами, корисними копалинами, ландшафтом та короткою інженерно-будівельною оцінкою території.

14.1.3Характеристика місця розташування складається з урахуванням фізикогеографічного районування України, особливостей рельєфу та гідрологічних властивостей території.

14.1.4Кліматична характеристика виконується відповідно до ДСТУ-Н Б В.1.1-27 з визначенням основних метеорологічних ризиків щодо планування та забудови території.

14.1.5Геологічна характеристика території включає можливі оглядові гірничо-геологічні ризики та структуру четвертинних відкладів, що є основою фундаментів та споруд.

14.1.6Гідрогеологічна характеристика підземних вод надається виключно щодо їх придатності для комунального питного водопостачання із визначенням зон санітарної охорони та дотримання режиму їх використання відповідно до вимог ДСП 173-96 та ДБН В.2.5-74. За відсутності визначених зон санітарної охорони допускається застосовувати нормативні показники тільки по I зоні санітарної охорони джерел централізованого водопостачання.

14.1.7Характеристика поверхневих вод складається з урахуванням класифікації річок від-повідно до вимог [2]. За наявності визначених гідрологічних розрахунків обов’язково враховується рівневий режим річок виключно природних паводків 1 % та 10 % забезпечення. У разі відсутності таких розрахунків він визначається методом інтерполяції за даними багаторічних спостережень гідрологічних постів.

14.1.8За наявності природно-оздоровчих ресурсів визначається їх коротка характеристика, з урахуванням даних "Курортні оздоровчі ресурси України". Зони санітарної охорони природних оздоровчих ресурсів, що встановлюються спеціалізованим проектом відповідно вимог [17], враховуються в містобудівній документації. За відсутності спеціалізованого проекту враховуються нормативні параметри тільки по I зоні санітарної охорони.

14.1.9Характеристика грунтового покриву складається за типологією, родючістю з виділенням особливо цінних грунтів згідно з [3].

14.1.10В оглядовій оцінці запасів корисних копалин наводиться інформація про їх значення, клас, тип, ступінь промислового освоєння та галузь застосування.

14.1.11Характеристика лісових ресурсів складається на підставі матеріалів Державного лісового фонду з врахуванням визначеної оптимальної лісистості для областей України.

14.1.12Оглядова ландшафтна характеристика території має враховувати дані щодо елементів екологічної мережі (ліси, об’єкти природно-заповідного фонду як існуючі, так і зарезервовані до заповідання, водні акваторії, болота, озеленені території загального користування, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги за умов їх визначення у відповідних проектах землеустрою щодо встановлення їх меж).

14.1.13Коротку характеристику інженерно-будівельної оцінки території необхідно виконувати при розробленні містобудівної документації на місцевому рівні. За сукупністю оцінки відповідних факторів визначаються території щодо сприятливості для будівництва.

У містобудівній документації фактори природно-техногенної небезпеки відображаються відповідно до стадії проектування та масштабів графічних матеріалів у складі проектів, а за межами населених пунктів інженерно-будівельна оцінка виконується в частині визначення природно-техногенної небезпеки за природними явищами.

Примітка. Додатково, відповідно до завдання на розроблення містобудівної документації, у зонах впливу об’єктів гірничо-видобувної промисловості за умови наявних проектів може проводитись аналіз території щодо гірничо-геологічного обгрунтування по гірничих відводах: підробці, тектоніці, розломах, деформації поверхні та ризиках, що виникають від даної діяльності (у складі додаткового спеціалізованого розділу).

14.2 Оцінка екологічних умов

14.2.1Планування та забудова населених пунктів здійснюється виключно з дотриманням вимог комплексної оцінки території. Території для будівництва нових і розвитку існуючих населених пунктів слід передбачати на землях, не придатних для сільськогосподарського використання, або на малоцінних землях відповідно до [3], а також поза межами лісових, рекреаційних і курортно-оздоровчих територій і територій природно-заповідного фонду.

14.2.2Визначення земельних ділянок для розміщення водоочисних споруд, водозаборів, полігонів твердих побутових відходів, інших об’єктів поводження з побутовими відходами, місць поховань слід здійснювати за межами населених пунктів відповідно до [3].

14.2.3Розроблення нових родовищ корисних копалин кар’єрним способом в межах населених пунктів не допускається.

14.2.4Розміщення нових териконів та відвалів породи у межах населених пунктів забороняється.

14.2.5Розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається:

- на землях заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків;

пам’яток природи, заповідних зон і зон регульованої рекреації національних природних парків (НПП) і регіо-нальних ландшафтних парків (РЛП) [3];

- у межах прибережних захисних смуг і визначених зон охоронюваного ландшафту;

- на землях озеленених територій загального користування населених пунктів, включаючи землі міських лісів, лісопарків, лугів, лугопарків, гідропарків, зон стаціонарної рекреації НПП і РЛП, якщо об’єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку та спорту;

- у зонах охорони гідрометеорологічних станцій;

- у межах санітарно-захисних зон;

- у першій зоні санітарної охорони джерела питного водопостачання і майданчиків водопровідних споруд, якщо об’єкти, що проектуються, не пов’язані з експлуатацією джерел (зона встановлюється від межі ділянки споруди або від локальної свердловини);

- у першій зоні округу санітарної охорони курортів, якщо об’єкти, які проектуються, не пов’язані з експлуатацією природних оздоровчих ресурсів курорту;

- на територіях закритих кладовищ, звалищ, полігонів твердих побутових відходів;

- у визначених зонах активних геологічних розломів, які ускладнені сейсмічністю території на підставі висновків окремого проекту щодо гірничо-геологічного обгрунтування;

- у охоронних зонах магістральних газо-, нафто-, продуктопроводів, складів паливно- мастильних матеріалів, повітряних ліній електропередач без наявності відповідних погоджень;

- у визначених охоронних зонах об’єктів і територій природно-заповідного фонду, крім об’єктів для відпочинкуі спорту, що не мають негативного впливу на навколишнє природне середовище;

- на земельних ділянках інтенсивного забруднення хімічними, фізичними, у тому числі радіаційними та біологічними факторами, до здійснення оздоровчих заходів, що забезпечать норма-тивну якість середовища, підтверджену відповідними дослідженнями;

- у санітарно-захисних зонах породних відвалів вугільних, сланцевих шахт і збагачувальних фабрик.

14.2.6Навколо міських і сільських населених пунктів, розміщених у безлісих районах, доцільно передбачати створення захисних лісових смуг, озеленення схилів пагорбів, ярів, балок.

14.3 Охорона повітря (атмосфери)

14.3.1Визначення територій для розміщення житлових, громадських і промислових об’єктів слід здійснювати з урахуванням вітрового режиму та потенціалу самоочищення повітря відповідно до вимог [24], [81].

(Пункт 14.3.1 змінено, Зміна № 1)

14.4 Охорона водних об’єктів

14.4.1При розробленні містобудівної документації слід передбачати заходи щодо охорони річок, водойм і морських акваторій відповідно до вимог [3], [2].

Для річок та водних об’єктів, морів, морських заток та лиманів необхідно дотримуватись вимог щодо визначених водоохоронних зон (ВОЗ) та прибережних захисних смуг (ПЗС).

Водоохоронні зони визначаються за спеціально розробленими проектами. Прибережні захисні смуги (із морською пляжною зоною) встановлюються за окремими проектами землеустрою. Зовнішню межу пляжної зони доцільно відокремлювати від ділянок нового рекреаційного та реабілітаційного оздоровчого будівництва (не менше 50 м).

За відсутності таких проектів землеустрою, при розробленні містобудівної документації на місцевому рівні надаються пропозиції щодо визначення меж прибережних захисних смуг з урахуванням ситуації, що склалася, та вимог [2], [3].Такі пропозиції слід враховувати при наступному розробленні проектів землеустрою щодо визначення їх меж.

14.4.2Поверхневі дощові води перед скиданням у відкриті водойми слід направляти для очищення на централізованих та локальних очисних спорудах з орієнтовним санітарним розривом до 20 м. Скидання води поверхневого стоку у непроточні водойми не допускається.

14.4.3У межах населених пунктів заболочені ділянки, за винятком територій природно-заповідного фонду, підлягають біотехнічному оздоровленню з видаленням болотної рослинності.

14.4.4З метою охорони від забруднення ділянки питних водозаборів та локальних питних свердловин повинні мати визначені зони санітарної охорони. За їх відсутності, у містобудівній документації визначається лише I зона – від межі земельної ділянки об’єкта.

14.4.5Для захисту від забруднення та руйнувань міжгосподарських магістральних зрошувальних та осушувальних каналів встановлюються смуги відведення з особливим режимом їх використання.

14.5 Захист від шуму

14.5.1Акустичний стан територій, прилеглих до житлових і громадських будинків, повинен відповідати вимогам [22]. Допустимі рівні шуму для житлових територій, громадських будівель, характеристики основних джерел зовнішніх шумів, визначення рівнів шуму та його зниження слід здійснювати відповідно до вимог ДБН В.1.1-31.

Допустимі рівні звуку та звукового тиску на прилеглих до житлових і громадських будівель територіях не повинні перевищувати показників, зазначених ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.

Акустичні розрахунки очікуваних рівнів звуку та звукового тиску в приміщеннях житлових і громадських будинків та на прилеглих до них територіях слід виконувати згідно з вимогами ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.

14.5.2Забезпечення на сельбищній території акустичного режиму слід здійснювати шляхом застосування містобудівних та будівельно-акустичних засобів захисту від шуму (будівництва шумозахисних екранів, забезпечення необхідної звукоізоляції зовнішніх огороджувальних конструкцій будинків).

14.5.3Об’єкти, що є джерелами шуму (автомобільний, залізничний та авіаційний транспорт, шахтні вентиляційні стволи, дискотеки та розважальні заклади) для житлової та громадської території, зон масового відпочинку, природоохоронних, курортних територій та об’єктів, слід розміщувати за умови організації шумозахисних заходів. Достатність прийнятих заходів повинна бути підтверджена акустичним розрахунком при проектуванні конкретних об’єктів.

Розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів з джерелами шуму при плануванні і забудові населених пунктів слід здійснювати згідно з вимогами ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.

Допустимі рівні звуку та звукового тиску на територіях промислових об’єктів визначаються відповідно до вимог ДСН 3.3.6.037-99.

14.6 Захист від вібрації

14.6.1Рівні вібрації на прилеглих до житлових і громадських будинків територіях не повинні викликати порушення цілісності огороджувальних конструкцій будівель протягом строку їх експлуатації.

14.6.2Допустимі рівні та значення вібрації у приміщеннях житлових та громадських будинків наведені у таблиці з урахуванням тривалості впливу і мають відповідати вимогам ДСП 173-96 та ДБН В.1.1-31.

14.7 Захист від електромагнітного забруднення

14.7.1Основними джерелами електромагнітних випромінювань є: радіопередавальні, радіотелевізійні, радіолокаційні станції. Їх СЗЗ визначаються розрахунковим методом. Для електростанцій з використанням енергії сонця та вітру СЗЗ визначаються розрахунковим методом, але рекомендується визначати не менше 50-400 м відповідно від межі земельної ділянки.

Майданчики для розміщення передавальних радіотехнічних засобів слід визначати за межами населених пунктів з урахуванням потужності об’єкта, конструктивних особливостей антен, рельєфу місцевості за умови неперевищення допустимого рівня, встановленого санітарними нормами і правилами.

Допускається розміщення радіотехнічних засобів стільникового зв’язку на дахах житлових, громадських та інших будівель. Їх розміщення повинно відповідати вимогам ДСН 239-96. При розміщенні необхідно враховувати вимоги щодо висотності суміжної забудови, а саме не менше 100 м від такого об’єкта до суміжних об’єктів багатоповерхової забудови, розташованих на суміжних земельних ділянках.

14.7.2Для зниження рівня опромінювання території антени радіолокаційних станцій слід встановлювати на природних домінуючих підвищеннях, максимально обмежуючи використання від’ємних кутів нахилу антен, щоб діаграма випромінювання знаходилась вище житлової забудови та місць перебування людей.

14.7.3Технічна територія (службова зона) передавальних радіотехнічних засобів повинна бути огороджена. В її межах перебування людей, крім технічного персоналу забороняється.

14.7.4З метою захисту населення від впливу потужних електромагнітних полів встановлюються СЗЗ та зони обмеження забудови.

Орієнтовні розміри санітарно-захисних зон для типових передавальних радіостанцій, а також для типових телецентрів, телевізійних ретрансляторів визначаються згідно з ДСП 145 та ДСП 173.

14.7.5СЗЗ та зони обмеження забудови радіотехнічних об’єктів враховуються у містобудівній документації згідно з матеріалами технічної документації відповідних об’єктів.

14.7.6СЗЗ для передавальних радіостанцій, обладнаних антенами неспрямованої дії, для телецентрів і телевізійних ретрансляторів, а також для радіолокаційних станцій (спеціальних об’єктів) кругового огляду встановлюється в спеціалізованих проектах.

Для передавальних радіостанцій, обладнаних антенами спрямованої дії, та РЛС, антени яких сканують територію у визначеному секторі, СЗЗ встановлюються у напрямку діаграми випромі-нювань.

14.7.7При розміщенні радіотехнічних об’єктів (радіостанцій, радіотелевізійних передавальних і радіолокаційних станцій), промислових генераторів, повітряних ліній електропередачі високої напруги та інших об’єктів, які випромінюють електромагнітну енергію, слід керуватися вимогами ДСП 173-96, а також [72].

14.7.8З метою захисту населення від електричних полів ПЛ встановлюються СЗЗ вздовж трас ліній по обидва їх боки. Розміри цієї території визначаються від проекції крайньої підвіски проводу на відстань, на якій забезпечується гранично допустимий рівень поля, відповідно до вимог ДСН 239-96.

Не допускається в межах СЗЗ ПЛЕ розміщення житлових і громадських будівель, дачних ділянок та інших місць перебування людей, стоянок усіх видів автомобілів, а також складів нафти та нафтопродуктів.

14.8 Захист від випромінювань та опромінювань

14.8.1Для об’єктів з видобутку та переробки уранових руд та їх хвостосховищ установлюється СЗЗ та зона контролю, що визначається відповідно до вимог ДБН В.2.4-5, а також відповідних санітарних норм і правил.

Розміщення атомних станцій в густонаселених районах не допускається. Навколо АЕС слід передбачати:

- зону контролю (територія станції, де розташовані будинки та споруди АЕС);

- СЗЗ (орієнтовно до 3 км), у межах якої заборонено постійне проживання населення, розміщення житлових та громадських будинків, промислових підприємств, не пов’язаних з роботою АЕС;

- зону спостережень (орієнтовно до 30 км);

Населені пункти для розселення працівників АЕС не повинні перевищувати 50,0 тис. осіб та розміщуватись ближче 8 км від станції.

На території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, всі види будівництва слід здійснювати з обов’язковим урахуванням вимог радіаційної безпеки. При цьому слід враховувати правовий режим наявних зон з урахуванням вимог ДСП 173-96:

а) у зоні відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення (I та II зони) не дозволяється розміщувати об’єкти для здійснення господарської діяльності, постійного проживання населення;

б) у зоні гарантованого добровільного відселення (III зона) не допускається будівництво нових і розширення діючих підприємств I-II класу шкідливості, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення і його життєдіяльності (крім реконструкції комунальних об’єктів). Не допускається будівництво стаціонарних оздоровчорекреаційних об’єктів.

Слід враховувати прояви природної радіоактивності від радону і природних радіонуклідів у грунтах. На радоно небезпечних територіях необхідно проводити дослідження на вміст природних радіонуклідів у грунтах, активність радону в грунтовому повітрі та його ексхаляцію з земної поверхні. За результатами досліджень слід приймати рішення щодо проектування протирадонових заходів.

Примітка 1. Радононебезпечні території визначаються відповідно до Методики проведення моніторингу радону, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я від 13.10.2023 №1786, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2023 року за №1874/40930.

(Примітку 1. пункту 14.8.1 змінено, Зміна № 1)

Примітка 2. Категорії радононебезпечності територій визначаються відповідно до Методики проведення моніторингу радону, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 жовтня 2023 року № 1786, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2023 року за № 1875/40931.

(Примітку 2 долучено, Зміна № 1)

14.9 Регулювання мікроклімату

14.9.1Мікрокліматична оцінка території населеного пункту повинна провадитися за трьома напрямами: забезпечення сприятливих умов на території забудови за комплексом кліматичних факторів (температура зовнішнього повітря, вітер, сонячна радіація); забезпечення достатньої інсоляції території і приміщень інсольованих будинків; забезпечення мінімізації тепловтрат будинків і формування раціонального теплового режиму.

14.9.2Розміщення та орієнтація житлових будинків повинні забезпечувати щоденну тривалість інсоляції відповідно до ДСП 173-96 та ДСТУ-Н Б В.2.2-27.

У житлових будинках меридіонального типу, де інсолюються всі кімнати квартири, а також при реконструкції житлової забудови або при розміщенні нового будівництва в особливо складних містобудівних умовах (історично цінне міське середовище, дорога підготовка території, зона загальноміського і районного центру) допускається скорочення тривалості інсоляції приміщень на 0,5 год.

14.9.3Розміщення та орієнтація громадських будинків повинні забезпечувати щоденну безперервну інсоляцію з урахуванням додатка Б протягом 3 год у приміщеннях: закладів дошкільної освіти (ігрових, спалень, ізоляторів, залів для фізкультурних та музичних занять); закладів загальної середньої освіти (початкові класи, 50 % навчальних кабінетів та класів, лабораторій, спальних кімнат, ізоляторів); закладів професійної (професійно-технічної) освіти та інших освітніх закладів (навчальні кабінети, не менше 75 % загальної кількості); закладів соціального забезпечення (жит-лові кімнати, палати, ізолятори).

14.9.4У IV фізико-географічній зоні (у II; IV; V архітектурно-будівельному районі) слід передбачати захист будинків і територій від перегрівання шляхом застосування планувальних засобів та будинків, які забезпечують аерацію забудови, а також озеленення, обводнення, використання сонцезахисних засобів. При цьому слід забезпечувати планувальний зв’язок житлової забудови з прилеглими ландшафтами, а також рівномірний розподіл забудованих і відкритих озелененообводнених територій.

14.10 Розвиток природоохоронних територій та охорона ландшафту

14.10.1У складі містобудівної документації на державному та регіональному рівні слід відображати наявні та зарезервовані до заповідання об’єкти природно-заповідного фонду загально-державного значення та їх визначені охоронні зони; на місцевому рівні об’єкти загальнодержавного та місцевого значення із визначеними охоронними зонами. Виключно для заповідників, за відсутності встановленої охоронної зони, слід відображати на матеріалах містобудівної документації відстань не менше 100 м від межі заповідника.

14.10.2Озеленення населених пунктів та заміських територій слід проводити на підставі розроблення окремого проекту "Комплексної зеленої зони." Зовнішні межі КЗЗ треба проводити по межах землекористувань, природних рубежах, транспортних магістралях. У межах міст існуючі лісові ділянки треба переводити у міські лісопарки (парки) і відносити додатково до озеленених територій загального користування із розрахунку не більше 5 м /люд.

В озелененні населених пунктів необхідно дотримуватись вимог щодо асортименту насаджень та їх фітоекологічних властивостей; не рекомендується використовувати плодові та алергічні породи. Дерева біля будинків не повинні перешкоджати інсоляції, аерації та освітлюваності території.

Озеленені території загального користування повинні мати інженерне облаштування. Резервування територій для відпочинку здійснюється на підставі оцінки ресурсного потенціалу із орієнтовним визначенням їх орієнтовної екологічної ємності, окремо для короткочасного та тривалого відпочинку.

14.11 Планувальні обмеження

14.11.1До планувальних обмежень відноситься система визначених чи нормативних санітарно-захисних зон, санітарних розривів, охоронних зон, зон санітарної охорони від промислових, сільськогосподарських, комунальних, транспортних, курортних та інженерних об’єктів, що встановлені ДСП 173-96.

14.11.2Промислові підприємства I-V класу санітарної класифікації, що є джерелами забруднення, відокремлюються від територій житлової забудови, ділянок громадських установ, закладів дошкільної освіти, закладів загальної середньої освіти, закладів охорони здоров’я та соціального захисту, оздоровчих, відпочинку та туризму, фізкультурно-оздоровчих та спортивних споруд, закладів культури та мистецтва, а також озеленених територій загального користування, місць тимчасового відпочинку, дачної, садової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ).

СЗЗ підприємств I-III класу шкідливості слід визначати від джерела забруднення, а при розробленні містобудівної документації, за відсутністю їх визначення, допускається нормативну СЗЗ визначати від групового центру виробничих споруд, а для підприємств IV-Vкласу шкідливості

– від виробничих будівель і споруд.

Розміщення нових підприємств та виробництв I-II класу шкідливості в межах населених пунктів не допускається.

Для існуючих підприємств в межах населених пунктів слід передбачати зниження їх шкідли-вого впливу шляхом застосування новітніх технологій з екологізації виробництва.

Об’єкти спеціального призначення (військові частини особового складу та їх продовольчоречові склади) повинні відокремлюватися від житлової забудови санітарними розривами не менше 50 м, матеріально-технічні склади для зберігання спецтехніки – не менше 100 м.

Об’єкти пенітенціарної системи слід розміщувати за межами населених пунктів з дотриманням розривів не менше 100 м до житлової забудови.

Склади вибухонебезпечних речовин та матеріалів слід розміщувати за межами населених пунктів на безпечній відстані, що визначається спеціальними розрахунками і встановлюється від межі населеного пункту. Такі об’єкти в межах населених пунктів слід передбачати до винесення.

Допускається розташування промислових підприємств, які не є джерелами викидів шкідливих речовин, не створюють шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань вище нормативних рівнів, що не потребують обладнання під’їзних залізничних шляхів, інтенсивного руху автомобільного транспорту (понад 40 автомобілів за добу) у сельбищній зоні населеного пункту відповідно до ДСП 173-96.

14.11.3У межах населених пунктів не слід розміщувати сільськогосподарські об’єкти I-II класу санітарної класифікації. Існуючі об’єкти підлягають трансформації з пониженням їх класу шкідливості.

14.11.4Санітарні розриви від об’єктів ветеринарного обслуговування без стаціонарних відділень (ветлікарні, ветеринарні амбулаторії) не нормуються. Ветеринарні лікарні з обслуговування великих тваринницьких ферм із стаціонарними відділеннями слід розміщувати за межами населених пунктів, не ближче 200 м від їх межі.

Для діючих (існуючих) скотомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин необхідно враховувати відповідні СЗЗ та забезпечувати вимоги [75],[76].

Створення нових скотомогильників не допускається.

В межах населених пунктів та за їх межами на відстані до 1 км забороняється застосування механічних засобів хімічного захисту плодових насаджень.

Розміщення інших сільськогосподарських об’єктів повинно відповідати вимогам ДСП 173- 96. Об’єкти комунального призначення життєдіяльності населених пунктів нормуються системою

СЗЗ I-III класу санітарної класифікації (полігони твердих побутових відходів, сміттєпереробні підприємства, очисні споруди). Розміщення нових об’єктів слід передбачати за межами населених пунктів або в сформованих промислових чи комунальних зонах населених пунктів.

Нові місця поховання (кладовища традиційного захоронення) необхідно розміщувати за межами населених пунктів або в їх периферійній зоні. Житлова забудова, що знаходиться в межах СЗЗ діючого кладовища, підлягає першочерговому забезпеченню централізованим водопостачанням. Кладовище підлягає закриттю із забороною повторного використання.

Для водозабірних споруд встановлюється І пояс зони санітарної охорони, який відображається згідно з спеціалізованим проектом або, за його відсутності, згідно з ДБН В.2.5-74. Зони контролю та спостережень (відповідно II та III пояси зони санітарної охорони) відображаються тільки згідно з спеціалізованим проектом.

Для курортів повинні враховуватись визначені зони санітарної охорони (відповідно – I, II, III) та режими їх використання. За відсутності їх визначення враховується тільки зона суворого режиму (1 зона).

14.11.5Нові стаціонарні асфальтобетонні заводи слід розташовувати за межами населених пунктів, існуючі (у межах населених пунктів) підлягають екологізації виробничих процесів щодо зниження їх класу шкідливості з дотриманням розмірів СЗЗ відповідно до ДСП 173-96.

14.11.6Лікарняні містечка спеціалізованого профілю, будинки для людей з інвалідністю і людей похилого віку, призначені для перебування хворих і підопічних протягом тривалого часу, слід розташовувати в межах населеного пункту поблизу закладів громадського обслуговування. Розміщення соціальних закладів слід передбачати у центрі населеного пункту.

14.11.7Автомобільні дороги I-ІІІ технічної категорії слід передбачати в обхід населених пунктів.

У межах населених пунктів залізничні колії транзитного безперервного руху необхідно відокремлювати від житлової забудови СЗЗ розміром 100 м, залізничні станції – 100 м, під’їзні колії – 50 м та відокремлювати від житлової забудови шумозахисними екранами.

У межах населених пунктів відстані від магістральної вуличної мережі до житлової забудови регламентуються рівнями акустичного забруднення та планом червоних ліній.

При розробленні містобудівної документації слід приймати нормативні СЗЗ та санітарні розриви до об’єктів транспортної інфраструктури (АЗС, СТО, гаражів, стоянок тощо).

Морські та річкові порти слід розміщувати за межами житлових територій вниз за течією 100,0 м.

Розташування аеродромів, аеропортів, в тому числі малої авіації, слід передбачати за межами населених пунктів з дотримання вимог [3], [6]. Визначені планувальні обмеження цих об’єктів враховуються відповідно до вимог СНиП 2.05.08-85.

Розміщення забудови навколо існуючих аеродромів в межах населених пунктів слід передбачати з урахуванням зон обмеження забудови із умов авіаційного шуму та зон обмеження забудови по поверховості та за умов впливу електромагнітного випромінювання, що визначаються відповідною технічною документацією та надається експлуатантом аеропорту (аеродрому/вертодрому) та провайдером аеронавігаційного обслуговування, Державіаслужбою та/або Міноборони (відповідно до компетенції).

За відсутності вищезазначеної технічної документації орієнтовні параметри зон обмеження забудови із умов авіаційного шуму можуть прийматись за об’єктами-аналогами, що мають відповідний клас аеродрому.

За відсутності об’єктів-аналогів, параметри зони обмеження забудови із умов авіаційного шуму "Г" (бокове/торцеве віддалення) можуть прийматись: для аеропортів державного значення (орієнтовно бокові віддалення від злітно-посадкової смуги) – 1000,0 м, торцеві – 4500 м; регіонального та місцевого – 500,0 м / 2500 м; аеродроми для легких повітряних суден, в тому числі сільськогосподарської та спортивної авіації – 300,0 м / 1000 м.

Магістральні трубопроводи (газо-, нафто-, аміако-, етиленопроводи) повинні проходити за межами населених пунктів з дотримання вимог щодо їх охоронних зон.

За умови неможливості дотримання розмірів охоронних зон необхідно передбачати технологічні заходи щодо зменшення їх нормативних розмірів.

З метою захисту населення від електричних полів ПЛ електропередач встановлюються СЗЗ вздовж трас ліній по обидва їх боки.

Теплові електростанції (ТЕС) повинні мати визначені СЗЗ.

Для нових окремо розташованих типів централізованих котелень (районні) СЗЗ повинна визначатись розрахунковим методом.

Для інших котелень (вбудованих, прибудованих, дахових) СЗЗ визначається розрахунковим методом у складі розділу "Оцінка впливу на довкілля", що є невід’ємною частиною проектно-кошторисної документації.

Магістральні водоводи господарського призначення відкритого та закритого типу повинні мати зону санітарної охорони, що визначається проектом, а за його відсутності орієнтовні розміри можуть складати: від відкритих – 100 м; закритих – 50 м.

Для технологічних пульпопроводів гірничо-видобувної промисловості встановлюється охоронна зона на підставі розроблення відповідного проекту. За відсутності такого проекту орієнтовні розміри слід визначати не менше 20 м в обидві сторони від зовнішньої стінки пульпопроводу.

14.11.8Розміри СЗЗ для шламонакопичувачів металургійних підприємств і об’єктів енергетики (золовідвалів) визначаються розрахунком, але не менше 300 м. Для шламонакопичувачів хімічних та урановидобувних підприємств СЗЗ слід визначати відповідно до вимог ДСП 173-96.

Розміри СЗЗ від кар’єрів із видобутку залізних руд та гірських порід вибуховим способом; шламосховищ та шламовідстійників металургійного виробництва визначаються згідно з вимогами ДСП 173-96.

СЗЗ від кар’єрів видобутку гірських порід без застосування вибухових засобів визначаються відповідно до класу шкідливості базового підприємства.

14.11.9Головні планувальні обмеження відображаються в масштабі основного креслення містобудівної документації.

Примітка. Планувальні обмеження стосовно наявних об’єктів історико-культурної спадщини відобража-ються у складі історико-культурного опорного плану для населених пунктів, віднесених до історичних місць. Для інших населених пунктів відповідні обмеження відображаються на кресленнях опорного плану.

15 ПРОТИПОЖЕЖНІ ВИМОГИ

15.1 Розміщення пожежно-рятувальних підрозділів (частин)

15.1.1Пожежно-рятувальні підрозділи розміщуються в будинку пожежного депо, яке в залежності від кількості пожежної та аварійно-рятувальної техніки поділяється на такі типи:

I – 7 і більше одиниць;

II– 2-6 одиниць;

III – 1 одиниця.

15.1.2Розміщення пожежно-рятувальних підрозділів (частин) та їх комплектація пожежною та аварійно-рятувальною технікою на забудованих територіях або таких, що плануються під забудову, визначається відповідно до вимог [37], ДСТУ 8767 з урахуванням таких критеріїв:

- кількість людей – мешканців;

- району виїзду пожежно-рятувального підрозділу, який визначається довжиною шляху слідування.

Примітка. Кількість основних пожежних автомобілів приймається відповідно до вимог ДСТУ 8767, але не менше визначених у таблиці 15.1.

15.1.3Пожежно-рятувальні підрозділи (частини) відповідно до [37], ДСТУ 8767 розміщуються:

- із розрахунку району виїзду пожежно-рятувального підрозділу не більше ніж 3 км у функціональних зонах населених пунктів згідно з вимогами розділу 5 по дорогах загального користування для міст та селищ;

- 2 км – для підприємств з виробництвами категорій А, Б, В, що займають більше 50 % всієї площі забудови;

- 4 км – для підприємств з виробництвами категорій А, Б, В, що займають менше ніж 50 % площі забудови, а також підприємств з виробництвами категорій Г та Д;

- із розрахунку прибуття пожежно-рятувальних підрозділів до місця виклику за час, що не перевищує: для території міст та селищ міського типу – 10 хв; для сільських населених пунктів та за межами населених пунктів – 20 хв.

Примітка 1. Район виїзду пожежно-рятувального підрозділу повинен визначатися по шляху слідування до найбільш віддаленої будівлі або споруди підприємства по дорогах загального користування або проїздах. У разі перевищення довжини вказаного шляху слідування на майданчику підприємства необхідно передбачати додаткові пожежні депо ІІІ типу, з урахуванням визначених пунктом 15.1.3 радіусів обслуговування.

Примітка 2. За наявності на майданчику підприємства будівель і споруд III, ІІІб, IV, IVa, V ступенів вогнестійкості з площею забудови, що становить більше 50 % площі забудови підприємства, довжину шляху слідування необхідно зменшувати на 40 %.

15.1.4Пожежно-рятувальні депо будь-якого типу слід розміщувати на окремих земельних ділянках, що мають хоча б одну сторону, яка розташована вздовж червоної лінії дороги загального користування, крім пожежно-рятувальних депо ІІІ типу, що розташовуються на території виробничих (сільськогосподарських) підприємств.

Пожежно-рятувальні депо ІІ-ІІІ типу допускається розміщувати в будинках іншого призначення або в прибудовах до них, крім виробничих та складських будівель категорій А та Б за вибухопожежною небезпекою. При розташуванні зазначених депо у виробничих (складських) будівлях категорії В за пожежною небезпекою їх слід відокремлювати від інших приміщень суцільними протипожежними стінами та/або перекриттями 1 типу згідно з ДБН В.1.1-7.

Відстані від меж ділянки пожежно-рятувальної частини до громадських і житлових будинків має бути не менше 15 м, а до меж земельних ділянок закладів дошкільної освіти, загальної середньої освіти і лікувальних установ стаціонарного типу – не менше 30 м.

15.1.5Виїзди з території пожежно-рятувальної частини на автомобільні дороги загального користування повинні мати тверде покриття, а повороти мати радіус заокруглення не менше 10,5 м по внутрішньому краю проїзду.

15.1.6У разі наявності огорожі навколо пожежно-рятувальної частини з пожежним депо І типу з її території слід передбачати не менше двох виїздів (в’їздів). Ширина воріт на в’їзді (виїзді) повинна бути не менше 4,5 м.

15.1.7Виїзди з території пожежно-рятувальних частин забороняється безпосередньо на:

- магістральні дороги безперервного руху;

- магістральні вулиці загальноміського значення безперервного руху.

Виїзди з території пожежно-рятувальних частин обладнуються світлофором та/або світловим покажчиком з акустичним сигналом на:

- - магістральні дороги регульованого руху;

- магістральні вулиці загальноміського значення регульованого руху;

- магістральні вулиці районного значення.

15.1.8Водопостачання пожежного депо слід забезпечувати за І категорією.

15.1.9Пожежне депо слід забезпечувати за І категорією надійності систем електропостачання.

15.2 Вимоги до протипожежних відстаней

15.2.1Протипожежні відстані між будинками і спорудами приймаються у світлі між зовнішніми стінами або іншими конструкціями. За наявності конструкцій будинків і споруд, виготовлених із горючих матеріалів, що виступають більше ніж на 1 м за площину фасаду, слід приймати відстань між цими конструкціями та іншим будинком.

15.2.2Протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств, гаражами слід приймати за таблицею 15.2 (чисельник).

Протипожежна відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами на суміжних ділянках приймається згідно з таблицею 6.7, але не менше протипожежних вимог даних норм.

В умовах забудови, що склалася, протипожежні відстані між житловими будинками та від житлових будинків до будівель і споруд іншого призначення слід визначати згідно з протипожежними вимогами даних норм, наведеними у таблиці 15.2.

Протипожежні відстані від житлових, громадських, адміністративно-побутових будинків промислових підприємств, гаражів до виробничих, складських, сільськогосподарських будинків і споруд слід приймати за таблицею 15.2 (знаменник).

Примітка 1. Поділ будинків за ступенем вогнестійкості визначають згідно з вимогами ДБН В.1.1-7

Примітка 2. Протипожежні відстані до виробничих будинків з категорією виробництва А і Б слід збільшувати на 50 % для будинків I і II ступенів вогнестійкості, для категорії В – на 25 % у порівнянні з даними, наведеними у таблиці 15.2.

Примітка 3. Відстань між стінами будинків без віконних прорізів допускається зменшувати на 20 %, за винятком будинків ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, і V ступенів вогнестійкості.

Примітка 4. У районах сейсмічністю 9 балів відстані між житловими будинками, а також між житловими і громадськими будинками ІVа, V ступенів вогнестійкості, слід збільшувати на 20 %.

Примітка 5. Протипожежні відстані між будинками слід збільшувати на 20 %:

– для двоповерхових будинків V ступеня вогнестійкості;

– для будинків, що мають горищний дах, верхній шар покрівлі якого виконаний з горючих матеріалів.

Примітка 6. Відстані між будинками I і II ступенів вогнестійкості допускається передбачати менше ніж 6 м за умови, якщо стіна вищого будинку, розміщеного навпроти іншого будинку, є протипожежною.

15.2.3Протипожежні відстані, які зазначені у таблицях 15.2, 15.3, можуть не застосовуватись у таких випадках:

- між житловими і господарськими будинками у межах однієї присадибної ділянки;

- між житловими, громадськими, а також житловими і громадськими будинками (крім індивідуальних житлових будинків) при сумарній площі забудови, включаючи незабудовану площу між ними, яка дорівнює найбільшій допустимій площі протипожежного відсіку в межах поверху будинку, що має найменший ступінь вогнестійкості. При однаковому ступені вогнестійкості житлового та громадського будинків сумарна площа забудови, включаючи незабудовану площу між ними, приймається як для житлових будинків;

- між виробничими будівлями та спорудами:

а) якщо загальна площа будівель і споруд III, ІІІб, IV, ІVа та V ступенів вогнестійкості (в межах одного поверху) не перевищує нормованої площі поверху в межах протипожежного відсіку однієї будівлі. Нормована площа протипожежного відсіку приймається по найбільш пожежонебезпечному виробництву та найменшому ступені вогнестійкості будівель та споруд;

б) якщо стіна більш високої або широкої будівлі (споруди), що знаходиться зі сторони іншого будинку, є протипожежною 1 типу;

в) якщо будівлі та споруди III, ІІІб, IV, ІVа та V ступенів вогнестійкості, незалежно від пожежної небезпеки розміщених у них виробництв, мають між собою протилежні стіни без отворів або стіни з отворами (за винятком ненесучих стін), заповненими вікнами, дверима, клапанами з класом вогнестійкості не менше ЕІ 45;

- між господарськими будівлями (сараями, лазнями), розміщеними за територією присадибних ділянок, за умови, якщо площа забудови зблокованих господарських будівель не перевищує 800 м. Відстані між цими блоками господарських будинків приймаються за таблицею 15.2.

15.2.4Протипожежні відстані від будинків, будівель і споруд різного призначення міських населених пунктів до лісових ділянок повинні бути не менше 50 м.

При розміщенні промислових підприємств в лісових ділянках, коли будівництво їх пов’язано з вирубкою лісу, вказані відстані до таких лісових ділянок хвойних порід дозволяється зменшувати вдвічі.

Протипожежні відстані від будинків, будівель і споруд сільських населених пунктів, а також від меж ділянок дачних поселень та садової забудови до лісових ділянок повинні бути 20 м, 50 м, 100 м – відповідно до дерев листяного, мішаного і хвойного лісу.

У містах та селищах для зон одно-та двоповерхової садибної забудови з присадибними ділянками протипожежна відстань від меж присадибних ділянок до лісових ділянок може бути зменшена, але повинна складати не менше ніж 15 м.

Протипожежні відстані від складів відкритого зберігання горючих матеріалів до лісових ділянок, мають бути не менше 100 м.

Протипожежні відстані від будинків, будівель і споруд, а також від меж ділянок садибної житлової забудови, а також дачної і садової забудови до відкритого залягання торфу повинні бути не менше 100 м. Відстані від будівель та споруд підприємств до відкритого залягання торфу дозволяється скорочувати вдвічі за умови засипки відкритого залягання торфу шаром землі завтовшки не менше 0,5 м.

15.2.5Протипожежні відстані між виробничими будівлями промислових підприємств, будівлями і спорудами сільськогосподарських підприємств приймаються згідно з таблицею 15.3.

Примітка. Протипожежні відстані для будівель і споруд II ступеня вогнестійкості з виробництвом категорій А, Б, В зменшуються з 9 до 6 м при додержанні однієї з таких умов:

а) якщо будівля або споруда обладнується автоматичними системами пожежогасіння;

б) якщо питома пожежна навантага в будівлях категорії В за пожежною небезпекою менше або дорівнює 10 кг на 1 м2.

15.2.6Протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до трамвайних, тролейбус-них, автобусних парків, депо метрополітену слід приймати не менше 50 м.

15.2.7Протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до складів I групи для зберігання нафти і нафтопродуктів слід приймати відповідно до вимог чинних норм, а до складів горючої речовини II групи, які передбачаються у складі котелень, дизельних електростанцій та інших енергооб’єктів, що обслуговують житлові та громадські будинки, – не менше встановлених у таблиці 15.4.

Примітка 1. Протипожежна відстань від будинків закладів дошкільної освіти, загальної середньої освіти, установ охорони здоров’я і відпочинку, видовищних установ і спортивних споруд до складів ємкістю до 100 м3 слід збільшувати у два рази, а до складів ємністю понад 100 м3 приймати відповідно до ДСТУ-Н Б Б.1.1-19.

Примітка 2. На присадибних ділянках житлових будинків допускається підземне зберігання горючих речовин у резервуарах (крім скрапленого вуглеводневого газу) ємністю до 2 м3, до яких повинен бути забезпечений транспортний під’їзд. Відстань від цих ємностей до будинків I, ІІ, III, ІІІа, ІІІб, ступенів вогнестійкості слід приймати не менше 9 м; IV, ІVа, V ступенів вогнестійкості – 12 м. Вимоги до улаштування резервуарів зі скрапленим вуглеводневим газом на території приватної забудови наведено в ДБН В.2.5-20.

15.2.8Протипожежні відстані від об’єктів навколишнього середовища до споруд АЗС рідкого моторного палива слід приймати згідно з таблицею 15.5.

Примітка 1. Для виробничих будинків та складських будівель категорій А і Б відстані, зазначені в пункті 6, збільшуються на 50 %, а категорії В – на 25 %.

Примітка 2. Типи АЗС вставовлюються відповідно до таблиці 10.9.

Мінімальні протипожежні відстані від модульних АЗС до об’єктів, розташованих поза територією АЗС, слід визначати відповідно до таблиці 15.6.

Примітка. "ПУЕ" – "Правила устройства электроустановок (6-е издание, переработанное и дополненное)" (далі – ПУЕ).

15.2.9Для виробничих та складських будинків категорій за вибухопожежною небезпекою А, Б протипожежні відстані, зазначені в пункті 6 таблиці 15.6, необхідно збільшувати на 50 %, а категорій за пожежною небезпекою В – на 25 %.

15.2.10Протипожежні відстані від меж відкритих автостоянок (у тому числі з навісом) до будівель і споруд слід приймати:

а) до виробничих будинків та споруд:

- І, II та III ступенів вогнестійкості з боку стін без прорізів – не нормуються;

- те саме з боку стін з прорізами – не менше 9 м;

- ІV ступеня вогнестійкості з боку стін без прорізів – не менше 6 м;

- те саме з боку стін з прорізами – не менше 12 м;

- інших ступенів вогнестійкості незалежно від наявності прорізів – не менше 15 м;

б) до житлових, громадських та адміністративно-побутових будинків промислових підприємств:

- І, II та III ступенів вогнестійкості – не менше 9 м;

- інших ступенів вогнестійкості – не менше 15 м.

15.2.11Мінімальні протипожежні відстані від технологічного обладнання, будинків та споруд АГНКС та БП АЗС до об’єктів, розташованих поза їх територією, наведено в таблиці 15.7.

15.2.12Розміщення АГНКС та БП АЗС на території підприємств не дозволяється, за винятком автотранспортних підприємств, де такі АЗС використовуються як паливозаправні пункти.

Мінімальні протипожежні відстані від технологічного обладнання, будинків та споруд АГНКС та БП АЗС до будинків, споруд автотранспортного підприємства, на території якого вона розміщується, наведено в таблиці 15.8.

15.2.13Протипожежні відстані від закритих розподільних пристроїв трансформаторних пунктів не повинні бути меншими від вказаних у таблиці 15.9.

Примітка. Відстань від житлових і громадських будівель до трансформаторних пунктів з кількістю сухих трансформаторів не більше двох, потужністю не більше 1000 кВт та напругою до 10 кВ включно не нормується.

15.2.14Протипожежні відстані від складів відкритого зберігання сільськогосподарської продукції до інших будівель та споруд приймаються відповідно до таблиці 15.10

Примітка 1. При зберіганні матеріалів під навісами, що виконані з негорючих матеріалів, відстані можуть бути зменшені вдвічі.

Примітка 2. Вказані відстані обчислюються від межі ділянки, призначеної для розміщення (складування) вказаних матеріалів.

Примітка 3. Відстані від складів до будівель та споруд виробництва категорій А, Б, Г збільшуються на 25 %.

Примітка 4. Відстані від складів, вказаних в таблиці, до складів інших горючих матеріалів приймаються як до будівель та споруд IV-V ступенів вогнестійкості.

15.2.15Протипожежні відстані між відкритими наземними складами слід приймати згідно з додатком К.

15.2.16Протипожежні відстані від газгольдерів для горючих газів до будинків і споруд слід приймати відповідно до таблиці 15.11.

Примітка 1. Наведені відстані відносяться до газгольдерних станцій і до окремо розташованих газгольдерів ємністю понад 1000 м. При газгольдерних станціях або окремих газгольдерах сумарною ємністю 1000 м3 і менше зазначені відстані слід приймати з коефіцієнтом при ємності, м3: від

250 до 1000 – 0,7; менше ніж 250 – 0,5.

Примітка 2. При підземному зберіганні горючих і легкозаймистих рідин відстані, наведені в поз. 6 та 7, допускається зменшувати в 2 рази.

Примітка 3. Відстані між газгольдерами та димарями слід приймати таким, що дорівнюють висоті димаря.

Примітка 4. Відстані між повітряними лініями електропередач та газгольдерами слід приймати не менш ніж 1,5 висоти опори цих мереж.

Примітка 5. Відстані від газгольдерів кисню допускається зменшувати в 2 рази. Відстані від газгольдерів для інших негорючих газів слід приймати не менше ніж зазначені у таблиці 15.2, як від споруд I і II ступенів вогнестійкості.

Примітка 6. На ділянці між газгольдерами та будівлями чи спорудами дозволяється розміщувати відкриті склади для зберігання негорючих матеріалів.

Примітка 7. Ємністю газгольдерів слід вважати геометричний об’єм газгольдерів.

15.2.17Відстані від контактних проводів трамвайних і тролейбусних ліній слід приймати до житлових і громадських будинків не менше 5 м, до складів горючих і легкозаймистих рідин: підземних – 25 м, надземних – 50 м.

15.3 Вимоги до проїздів для пожежних автомобілів

15.3.1Під час проектування проїздів і пішохідних маршрутів необхідно забезпечувати можливість проїзду пожежних автомобілів до житлових і громадських будинків, у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями і доступ особового складу пожежно-рятувальних підрозділів з автодрабин і автопідйомників у будь-яку квартиру чи приміщення.

Для пожежних автомобілів слід передбачати проїзди завширшки не менше ніж 3,5 м або смуги завширшки не менше ніж 6 м, які повинні бути розраховані на відповідні навантаження від пожежного автомобіля.

У найкрупніших та крупних містах в районах висотної забудови конструкцію дорожнього покриття пожежного проїзду слід проектувати з урахуванням розрахункового навантаження від автодрабини або автопідйомника: не менше 15 т на вісь, загальна маса 53 т, тиск виносної опори 13,9 кг/см2.

До житлових будинків висотою 9 поверхів і вище та до громадських будинків, гаражів висотою 5 поверхів і більше проїзди слід передбачати з усіх сторін. До будинків меншої поверховості проїзди можна влаштовувати з однієї поздовжньої сторони.

Відстань від краю проїзду до зовнішньої стіни будинку слід приймати 5-7 м для будинків з умовною висотою до 26,5 м включно і 9-11 м для будинків з умовною висотою понад 26,5 м (рисунок 9).

При терасній забудові слід передбачати проїзди для пожежних машин, які мають з’єднуватися зовнішніми сходами – пішохідними доріжками. Відстань між проїздами і зовнішніми сходами має бути не більше ніж 100 м.

У зонах садибної забудови, крім вуличної мережі (розділ 10), слід формувати мережу внутрішньоквартальних проїздів, ширина проїзної частини яких приймається:

– з однією смугою руху – 3,5 м;

– з двома – 5,5 м.

На односмугових проїздах слід передбачати роз’їзди. До житлових і громадських будинків необхідно передбачати проїзди завширшки не менше 3,5 м на відстані не ближче 5 м від стін, що придатні для проїзду пожежних машин.

Рисунок 9 – Проїзди до громадських і житлових будинків

Примітка. У межах садибної забудови (до трьох поверхів включно)відстань від краю проїзної частини вулиці до зовнішніх стін будинків допускається приймати в межах 5-25 м.

15.3.2До виробничих, сільськогосподарських будівель та споруд по всій їх довжині повинен бути забезпечений вільний під’їзд з твердим покриттям для пожежних автомобілів: з однієї сторони будівлі або споруди при їх ширині до 18 м та з двох сторін при ширині понад 18 м. До будинків з площею забудови більше 10 га або при ширині більше 100 м під’їзд пожежних автомобілів має бути забезпечений з усіх сторін. У випадках, коли за виробничих потреб не вимагається облаштування доріг з твердим покриттям, дозволяється улаштування під’їзду для пожежних автомобілів по укріплених грунтах із застосуванням гравію або щебеню, які відповідають ДБН В.2.3-4.

Для будівлі або споруди завширшки від 18 м до 100 м (крім будівель із переробки та зберігання зерна) дозволяється улаштування проїзду з однієї повздовжньої сторони при одночасному дотриманні таких умов:

- будівля або споруда має бути одноповерховою;

- будівля або споруда не повинна відноситись до категорій А або Б за вибухопожежною небезпекою;

- будівля або споруда має бути І, ІІ, ІІІ, ІІІа ступенів вогнестійкості;

- будівля або споруда має бути заввишки не більше 9 м;

-виробниче (сільськогосподарське) підприємство має бути забезпечене зовнішнім протипожежним водопостачанням з мінімальним вільним напором, що повинен забезпечувати висоту компактного струменя не менше ніж 10 м за максимально необхідної витрати води на пожежогасіння та розташуванням пожежного ствола для найбільш віддаленої частини будівлі на рівні найвищої точки землі;

- з повздовжньої сторони, яка не забезпечена проїздом для пожежних автомобілів, необхідно передбачати улаштування лінії водопроводу з встановленням на ній пожежних гідрантів;

- виробниче (сільськогосподарське) підприємство повинно бути додатково забезпечено пожежними колонками, пожежними рукавами та пожежними стволами у кількості, що забезпечує подавання необхідних витрат води та кількості струменів у найвіддаленішій точці підлоги приміщення найвіддаленішої будівлі.

Відстань від краю проїзної частини до зовнішніх стін будинків слід приймати:

- заввишки до 12 м включно – в межах 5 – 25 м;

- заввишки від 12 м до 28 м включно – в межах 5 – 8 м;

- заввишки понад 28 м – в межах 8 – 10 м.

15.3.3Ухил проїздів у місцях установки пожежних автодрабин і автопідіймачів повинен бути не більше 6°.

15.3.4У житлових кварталах в’їзди на їх територію, а при потребі наскрізні проїзди треба передбачати згідно з вимогами 6.1.11.

Наскрізні проїзди слід приймати завширшки (у світлі) не менше 3,5 м, заввишки – не менше 4,25 м.

На території кварталів садибної та дачної забудови відстані між проїздами, призначеними для руху пожежно-рятувальної техніки, мають становити не більше ніж 300 м.

15.3.5Промислові підприємства, площа яких перевищує 5 га, повинні мати не менше двох в’їздів. Якщо сторона майданчика підприємства має довжину більше 1000 м, то на цій стороні слід передбачати не менше двох в’їздів на майданчик. Відстань між в’їздами по периметру огорожі повинна бути не більше 1500 м.

Сільськогосподарські підприємства, площа яких перевищує 5 га, повинні мати не менше двох вїздів на територію при обов’язковому дотриманні таких умов:

- відстань між в’їздами становить не менше 200 м;

- з внутрішньої сторони огорожі підприємства по периметру влаштовано круговий проїзд завширшки не менше 3,5 м з покриттям, яке відповідає 15.3.2 цих Норм.

15.3.6Тупикові проїзди слід передбачати довжиною не більше ніж 150 м. Проїзна частина тупикових проїздів повинна закінчуватися кільцевими об’їздами радіусом по осі проїзду не менше 10 м або майданчиками для розвороту, розмір яких враховує технічні характеристики пожежної техніки, але не менше 12 м  12 м.

15.3.7Дерева, що висаджують біля будинків, не повинні перешкоджати проїзду пожежних автомобілів. У зоні між бу динками і проїздами, а також на відстані 1,5 м від проїзду з протилежного боку будинку не допускається розміщення огорож, повітряних ліній електропередач і рядкового насадження дерев.

15.3.8До ставків, водойм, градирень, бризкальних басейнів та інших споруд, вода з яких використовується для цілей пожежогасіння, слід передбачати проїзди, майданчики з твердим покриттям, місця для забору води пожежними автомобілями.

15.3.9На території дачної та садової забудови необхідно передбачати запаси води для пожежогасіння. Біля водних джерел, які визначені для пожежогасіння, повинні бути обладнані ділянки для встановлення пожежних автомобілів та мотопомп.

15.3.10Дачна та садова забудова з кількістю земельних ділянок до 30 повинні мати переносну мотопомпу для пожежогасіння, з кількістю земельних ділянок від 30 до 99 – одну причепну мотопомпу, більше ніж 100 – не менше двох причепних мотопомп. Для їх зберігання слід передбачати будівництво спеціального приміщення.

15.3.11На території садової і дачної забудови з загальною кількістю земельних ділянок 800 і більше допускається встановлення пожежних депо ІІІ типу.

Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.

15.3.12Мінімальну кількість спеціальних пожежних машин слід приймати відповідно до вимог ДСТУ 8767, але не менше ніж визначені утаблиці 15.12.

)

* За наявності будинків заввишки 4 поверхи і більше.

Примітка 1. При введенні до штатів частин міст спеціальних пожежних автомашин слід передбачати 50 % резерв таких машин угарнізоні.

Примітка 2. Інші (додаткові) типи спеціальних пожежних автомашин визначаються територіальними орга-нами пожежної охорони виходячи із місцевих умов.

ДОДАТОК А

(обов’язковий) ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

ДОДАТОК Б

(обов’язковий) АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНЕ КЛІМАТИЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

ДОДАТОК В.1

(довідковий)

РОЗРАХУНКОВІ ПОКАЗНИКИ ЩІЛЬНОСТІ

БАГАТОКВАРТИРНОГО ЖИТЛОВОГО ФОНДУ НА

ТЕРИТОРІЇ МІКРОРАЙОНУ (КВАРТАЛУ)

Малоповерхова забудова до 3 поверхів (без урахування мансардного поверху)

Середньоповерхова забудова (від 4 до 5 поверхів включно)

Багатоповерхова забудова (від 6 до 9 поверхів включно)

Забудова підвищеної поверховості (від 10 до 16 поверхів включно)

Висотна забудова (вище 16-ти поверхів)

Примітка 1. Щільність житлового фонду брутто розраховується для території мікрорайону з повним комп- лексом об’єктів повсякденного обслуговування.

Примітка 2. Щільність житлового фонду нетто розраховується для земельної ділянки окремого житлового будинку або житлової групи з прибудинковими територіями без урахування площі території для постійного зберігання автомобілів, майданчика для вигулу домашніх тварин.

ДОДАТОК Г.1

(довідковий) ПОКАЗНИКИ МІНІМАЛЬНОЇ ЩІЛЬНОСТІ ЗАБУДОВИ МАЙДАНЧИКІВ ПРОМИСЛОВИХ

ПІДПРИЄМСТВ, ТЕХНОПАРКІВ

Примітка 1. Щільність забудови майданчика промислового підприємства визначається у відсотках як від-ношення площі забудови до площі підприємства в огорожі (або за відсутності огорожі – у відповідних їй кадастрових межах) із включенням площі під колійний розвиток.

Примітка 2. Площа забудови визначається як сума площ, зайнятих будівлями і спорудами всіх видів, вклю-чаючи навіси, відкриті технологічні, санітарно-технічні, енергетичні та інші прилади, естакади та галереї, майданчики вантажорозвантажувальних пристроїв, підземні споруди (резервуари, льохи, сховища, тунелі, над якими не можуть бути розміщені будівлі і споруди), а також відкриті стоянки автомобілів, машин, механізмів і відкриті склади різного призначення за умови, що розміри і обладнання стоянок і складів приймаються згідно з нормами технологічного проекту-вання підприємств.

До площі забудови повинні включатися резервні ділянки на майданчику підприємства, перед-бачені відповідно до завдання на проектування для розміщення на них будівель і споруд (у межах габаритів зазначених будівель і споруд).

До площі забудови не включаються площі, зайняті вимощеннями навколо будівель і споруд, тротуарами, автомобільними шляхами і залізницями, залізничними станціями, тимчасовими будівлями і спорудами, відкритими спортивними майданчиками, майданчиками для відпочинку трудящих, зеленими насадженнями (з дерев, чагарників, квітів і трав), відкритими стоянками автотранспортних засобів, що належать громадянам, відкритими водовідвідними та іншими канавами, підпірними стінками, підземними будівлями і спорудами або їх частинами, над якими можуть бути розміщені інші будівлі і споруди.

Примітка 3. Підрахунок площ, що займають будівлі і споруди, здійснюється по зовнішньому контуру їх зовнішніх стін на рівні планувальних відміток землі.

При підрахунках площ, що займають галереї та естакади, до площі забудови включається проекція на горизонтальну площину тільки тих ділянок галерей і естакад, під якими за габа-ритами не можуть бути розміщені інші будівлі або споруди, на інших ділянках враховується тільки площа під фундаментами опор галерей і естакад на рівні планувальних позначок землі.

Примітка 4. При будівництві підприємств на майданчиках з ухилами 2 % і більше мінімальну щільність забудови допускається зменшувати згідно з додатком Д.2.

Примітка 5. Мінімальну щільність забудови допускається зменшувати (за наявності відповідних техніко-економічних обгрунтувань), але не більше ніж на 1/10, встановленої цим додатком.

ДОДАТОК Г.2

(довідковий) ПОКАЗНИКИ МІНІМАЛЬНОЇ ЩІЛЬНОСТІ ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

1 Рослинницькі

2 Тваринницькі

3 Переробка та зберігання сільськогосподарської продукції

4 Виробничо-технічне обслуговування

5 Ветеринарні об’єкти

* Наведено діапазон показників мінімальної щільності забудови, розмір якого залежать від типу сільськогосподарських підприємств,його потужності і технології виробництва.

Примітка 1. Площа забудови окремої будівлі або споруди.

Примітка 2. Мінімальну щільність забудови дозволяється (за наявності відповідних техніко-економічних обґрунтувань) зменшувати, але не більше ніж на 10 %, встановлених цим додатком, при будівництві сільськогосподарських підприємств на майданчиках з ухилом понад 3 %, на оса- дових ґрунтах та в складних інженерно-геологічних умовах.

Примітка 3. Підрахунок площі, яку займають будівлі та споруди, проводиться по контуру зовнішніх стін на рівні планувальних позначок землі, без урахування ширини відмосток.

Примітка 4. У площу забудови підприємства повинні включатися площі, зайняті будівлями та спорудами всіх видів, у тому числі навіси, відкриті технологічні, санітарно-технічні та інші установки, естакади та галереї, майданчики вантажно-розвантажувального обладнання, підземні споруди

(резервуари, льохи, сховища, тунелі, прохідні канали підземних комунікацій, над якими не можуть бути розмішені будівлі та споруди), а також вигули для тварин, птиці, звірів, майданчики для стоянки автомашин, сільськогосподарських машин та механізмів, відкриті склади різного призначення за умови, що розміри та обладнання вигулів, майданчиків для стоянки автомашин та складів відкритого зберігання приймаються згідно з нормами технологічного проектування.

У площу забудови повинні включатися також резервні площі на ділянці підприємства, вказані в завданні на проектування для розміщення на них будівель та споруд другої черги будівництва

(в межах габаритів названих будівель та споруд).

Примітка 5. При підрахунках площі, яку займають галереї та естакади, в площу забудови включається проекція на горизонтальну площину тільки тих частин вказаних об’єктів, під якими за габа- ритами не можуть бути розміщені інші будівлі або споруди, а для решти враховується тільки площа, яку займають конструкції колон на рівні планувальних позначок землі.

Примітка 6. У площу забудови не повинні включатися площі, зайняті відмостками навколо будівель та споруд, тротуарами, автомобільними шляхами та залізницями, тимчасовими будівлями та спорудами, відкритими спортивними майданчиками, майданчиками для відпочинку, зеленими насадженнями, відкритими майданчиками для стоянки транспорту, який належить громадянам, відкритими водопровідними та іншими каналами, підпірними стінами, підземними спорудами або частинами їх, над якими можуть бути розміщені інші будівлі та споруди.

ДОДАТОК Д

(довідковий) НОМЕНКЛАТУРА СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ МЕРЕЖІ ЛАНДШАФТНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ

ТА ІНШИХ ОЗЕЛЕНЕНИХ ТЕРИТОРІЙ

1. На території житлової, громадської та виробничої забудови в межах населених пунктів

2. Території за межами забудови у межах населеного пункту

(Назва та Додаток Д змінено, Зміна № 1)

ДОДАТОК Е.1

(обов’язковий)

ПЕРЕЛІК І РОЗРАХУНКОВІ ПОКАЗНИКИ НОРМАТИВНОЇ ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ОБ’ЄКТАМИ ГРОМАДСЬКОГО

ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж Заклади освіти

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж

Заклади охорони здоров'я, соціального захисту, оздоровчі, відпочинку та туризму (Доповнено, Зміна № 1)

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж Фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж Заклади культури та мистецтва, культурно-видовищні та дозвіллєві

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж Підприємства торгівлі, харчування (заклади ресторанного господарства) та побутового обслуговування

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж Організації та установи управління, проєктні організації, кредитно-фінансові установи, підприємства зв’язку, юридичні установи, правопорядку

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж Організації житлово-комунального господарства

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж 1) Норми розрахунку установ та організацій обслуговування не поширюються на проєктування установ, закладів і підприємств громадського обслуговування, розміщених на територіях промислових підприємств, закладів вищої освіти та інших місць прикладання праці. 2) У кожному центральному селі треба мати заклад загальної середньої освіти. У кожному сільському населеному пункті, де є 12 і більше дітей дошкільного віку, треба мати заклад дошкільної освіти чи заклад дошкільної освіти, об’єднаний з початковою школою. Для обслуговування сіл з меншою кількістю дітей слід передбачати місця в закладах дошкільної освіти, що розміщуються в найближчих, більш крупних селах, та забезпечувати підвезення дітей спецтранспортом. 3) У центрі об’єднаної територіальної громади нормативний розмір по філіях Будинку школярів визначено у 2,5 % від загальної кількості школярів центру. 4) У первинному і районному центрах нормативний розмір по дитячій школі мистецтв або музичній школі визначено в 1,5 % від загальної кількості школярів центру; у центрі сільської первинної системи розселення – у 2 % від загальної кількості школярів центру. 5) Норматив по будинках-інтернатах у розрахунку на 1 тис. осіб населення визначено 3,1–4 місця. ) Наведені норми розрахунку підприємств на рівні житлового мікрорайону. 7) 2 У сільських населених пунктах з кількістю жителів до 2 тис. осіб передбачається один спортивний зал площею не менше ніж 300 м за нормою 100–200 м2 загальної площі підлоги на 1 тис. осіб. 8) Наведені норми не поширюються на наукові, універсальні й спеціалізовані бібліотеки, місткість яких визначається завданням на проєктування. 9) Норматив місць відвідування на 1000 осіб населення у клубних закладах та центрів дозвілля по містах з кількістю населення: понад 500 тис. осіб – 35 місць; 150–500 тис. осіб – 40 місць; 100–250 тис. осіб – 50–40 місць; 20–100 тис. осіб – 60–50 місць; менше ніж 20 тис. осіб і райцентр – 190–140 місць; понад 1000 осіб – 400–300 місць; 500–1000 осіб – 500–300 місць; 300–500 осіб – 500–300 місць; менше ніж 300 осіб – 400–300 місць. 10) Норматив місць відвідування на 1000 осіб населення у клубних закладах по сільських населених пунктах з кількістю жителів.

Нормативна величина забезпеченості послугами, на 1000 жит., не менше ніж 11) Села з населенням до 100 осіб обслуговуються пересувними торговельними підприємствами (автолавками). У сільських населених пунктах з населенням понад 100 осіб розміщуються магазини, які забезпечують жителів товарами щоденного попиту (загальний норматив – 120 м2 торговельної площі на 1000 осіб, зокрема непродовольчих товарів – 40 м2 і продовольчих – 80 м2), рештою товарів – за попереднім замовленням з доставкою додому. ) Потреба у підприємствах харчування на виробничих підприємствах, в установах, організаціях і закладах освіти розраховується за відомчими нормативами на 1 тис. працівників (учнів) у максимальну зміну. У виробничих зонах сільських населених пунктів та інших місцях прикладання праці, а також на польових станах для обслуговування працівників повинні передбачатися підприємства харчування з розрахунку 220 місць на 1 тис. працівників у максимальну зміну. Заготівельні підприємства харчування розраховуються за нормою 300 кг за добу на 1 тис. осіб. 13) Норматив визначено у 0,39 підприємств зв’язку на 1 тис. осіб населення, зокрема для міського населення – 0,16. 14) У сільських населених пунктах – 0,1 га на 1000 осіб. (Додаток Е1змінено, Зміна № 1)

ДОДАТОК Е.2

(довідковий) ОРІЄНТОВНІ НОРМИ ДОДАТКОВОЇ МІСТКОСТІ УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ГРОМАДСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ, ЯКІ ВРАХОВУЮТЬ ЗОНУ ВПЛИВУ

ЦЕНТРУ

Заклади освіти

Заклади позашкільної освіти

Заклади соціального захисту населення

Заклади охорони здоров’я*

Спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди

Заклади культурно-видовищні та дозвіллєві

Підприємства торгівлі, харчування та побутового обслуговування

* У зв’язку зі зміною фінансових, організаційних, адміністративних та планувальних принципів формування закладів охорони здоров’я, неможливістю проведення розрахунків мережі закладів за середніми показниками скорочено зміст підрозділу "Заклади охорони здоров’я" у цьому додатку. ** Норми для критих басейнів (без * – відкритих).

Примітка 1. Для дітей, які проживають у сільських населених пунктах, що розташовані в зонах впливу центрів міжселенного обслуговування і не мають середніх шкіл, транспортна доступність не повинна перевищувати 30 хв.

Примітка 2. У дужках наведені норми на 1000 школярів.

ДОДАТОК Е.3

(довідковий)

ОРІЄНТОВНІ НОРМИ РОЗРАХУНКУ УСТАНОВ ТА

ОРГАНІЗАЦІЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО КУРОРТНОГО

ОБСЛУГОВУВАННЯ

Оздоровчо-курортні

Культурно-видовищні та дозвіллєві

Фізкультурно-спортивні

Примітка 1. Заклади спеціалізованого курортного обслуговування повинні задовольняти додаткові потреби тих, хто оздоровлюється, реабілітується і відпочиває в різних типах закладів, за винятком санаторіїв і готелів з блоками лікувального призначення.

Примітка 2. Розрахунок підприємств і закладів торгівлі, харчування, побутового обслуговування, комуналь- но-складських та інших об’єктів слід приймати за завданням на проектування, а за його відсутності – за загальними нормами додатка В відповідно до чисельності тимчасового насе- лення (на 1000 осіб, що лікуються і відпочивають).

ДОДАТОК Е.4

(довідковий) ПЛОЩІ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Заклади освіти

Фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди

Заклади культури та мистецтва, культурно-видовищні та дозвіллєві

Підприємства торгівлі, харчування (заклади ресторанного господарства) та побутового обслуговування

Організації та установи управління, кредитно-фінансові установи, підприємства зв’язку, юридичні установи, правопорядку

Установи житлово-комунального господарства

(Додаток Е4 змінено, Зміна № 1)

ДОДАТОК Е.5

(обов’язковий)

ВЕЛИЧИНА МАКСИМАЛЬНО ДОПУСТИМИХ РАДІУСІВ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Підприємства торгівлі, харчування (заклади ресторанного господарства) і побутового обслуговування місцевого значення:

_________

* Указаний радіус обслуговування не поширюється на спеціалізовані, спеціальні й санаторні заклади дошкільної та загальної середньої освіти, навчально-реабілатаційні центри.

Маршрути підходів учнів до закладів загальної середньої освіти з початковими класами не повинні перетинати проїзну частину магістральних вулиць в одному рівні з транспортом. У сільській місцевості радіус пішохідної доступності початкових шкіл не повинен перевищувати 2 км і не більше 15 хв в один бік у разі транспортного забезпечення учнів. Максимальний радіус обслуговування учнів гімназій, ліцеїв слід приймати не більше ніж 15 км.

** Доступність фізкультурно-спортивних споруд міського значення не повинна перевищувати

30 хв.

*** Доступність аптек у містах може бути збільшена у разі обґрунтування з урахуванням місцевих умов забудови (Додаток Е5 змінено, Зміна № 1)

ДОДАТОК Е.6

(довідковий) ЗМЕНШЕННЯ РАДІУСІВ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАЛЕЖНО ВІД УХИЛУ

МІСЦЕВОСТІ

Зміна радіусів пішохідної доступності до різних об’єктів залежно від ухилу місцевості, м

ДОДАТОК Ж.1

(обов’язковий)

КЛАСИФІКАЦІЯ ВУЛИЦЬ І ДОРІГ

Магістральні дороги

Магістральні вулиці

Вулиці та дороги місцевого значення

(Додаток Ж.1 змінено, Зміна № 1)

ДОДАТОК Ж.2

(довідковий) РОЗМІРИ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ДЛЯ ЗБЕРІГАННЯ ТА ТЕХНІЧНОГО

ОБСЛУГОВУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Примітка. В умовах реконструкції розміри земельних ділянок за відповідного обгрунтування допускається зменшувати, але не більше ніж на 20 %.

ДОДАТОК Ж.3

(обов’язковий)

ВІДСТАНІ ВІД АЗС ДО СПОРУД ТА ІНЖЕНЕРНИХ МЕРЕЖ

Примітка. Відстані від АЗС до інженерних мереж, зазначених у пунктах 11-14, визначають від стінки трубопроводу до фундаментів наземних та стін підземних споруд АЗС. (Додаток Ж.3 змінено, Зміна № 1)

ДОДАТОК Ж.4

(довідковий)

ВИМОГИ ДО РОЗМІЩЕННЯ

ЕЛЕКТРОЗАРЯДНИХ СТАНЦІЙ ТА ТОЧОК ЗАРЯДКИ

Точки зарядки звичайної потужності змінного струму (AC) повинні бути обладнані для цілей взаємодії та сумісності розетками або з’єднувачами типу 2, відповідно до ДСТУ EN 62196-2:2019. Крім типу 2, допускається додаткове використання роз’ємів (конекторів) інших технічних вимог, що відповідають ДСТУ EN 61140:2019 «Захист від ураження електричним струмом. Загальні аспекти щодо установок та обладнання»

«Точки зарядки звичайної потужності змінного струму (AC) повинні бути обладнані для цілей взаємодії та сумісності розетками або з’єднувачами типу 2, відповідно до ДСТУ EN 62196-2:2019. Крім типу 2, допускається додаткове використання роз’ємів (конекторів) інших технічних вимог, що відповідають ДСТУ EN 61140:2019 «Захист від ураження електричним струмом. Загальні аспекти щодо установок та обладнання»

Точки зарядки високої потужності змінного струму (AC) повинні бути обладнані для цілей взаємодії та сумісності розетками або з’єднувачами типу 2, відповідно до ДСТУ EN 62196-2:2019. Точки зарядки високої потужності постійного струму (DC) повинні бути обладнані для цілей взаємодії та сумісності роз’ємами (конекторами) комбінованої системи заряджання «CCS Combo 2» відповідно до ДСТУ EN 62196-3. Крім «CCS Combo 2», допускається додаткове використання роз’ємів (конекторів) інших, які за вимогами безпеки відповідають ДСТУ EN 61140:2019 «Захист від ураження електричним струмом. Загальні аспекти щодо установок та обладнання»

Електрозарядні станції (ЕЗС) слід розміщувати на мережі магістральних доріг та магістральних вулиць населених пунктів, а також на автомобільних дорогах загального користування. Кількість ЕЗС для населених пунктів визначається залежно від розміру парку зареєстрованих електричних дорожніх транспортних засобів (електромобілів), з урахуванням розподілу парку електромобілів за типами (видами) зарядки та із розрахунку не більше ніж 5 електромобілів на 1 точку зарядки. Окремо слід враховувати кількість електробусів і електричного важкого вантажного транспорту та встановлювати для них ЕЗС з точками зарядки високої потужності постійного струму (DC), потужністю не менше ніж 150 кВт. ЕЗС можуть бути як комбіновані (суміщені з АЗС, СТО, гаражами, стоянками), так і окремо розташовані

На автомобільних дорогах загального користування кількість ЕЗС визначається залежно від категорії автомобільної дороги:

І категорія – на міжнародних дорогах, які суміщаються з міжнародними транспортними коридорами, мають відповідну міжнародну індексацію і забезпечують міжнародні автомобільні перевезення – 1 окремо розташований або у складі комбінованих АЗС комплекс ЕЗС, який охоплює не менше ніж 6 точок зарядки високої потужності постійного струму (DC), потужністю не менше ніж 150 кВт, та не менше ніж 12 точок зарядки звичайної потужності на кожні 60 або менше кілометрів автомобільної дороги

І категорія – на національних або міжнародних дорогах, які не суміщаються з міжнародними транспортними коридорами – 1 окремо розташований або у складі комбінованих АЗС комплекс ЕЗС, який охоплює не менше ніж 6 точок зарядки високої потужності постійного струму (DC), потужністю не менше ніж 100 кВт та не менше ніж 12 точок зарядки звичайної потужності, на кожні 60 або менше кілометрів автомобільної дороги

ІІ категорія – 1 окремо розташований або у складі комбінованих АЗС комплекс ЕЗС, який охоплює не менше ніж 6 точок зарядки високої потужності постійного струму (DC), потужністю не менше ніж 50 кВт та не менше ніж 12 точок зарядки звичайної потужності, на кожні 60 або менше кілометрів автомобільної дороги

ІІІ–ІV категорія – 1 окремо розташований або у складі комбінованих АЗС комплекс

ЕЗС, який охоплює не менше ніж 2 точки зарядки високої потужності постійного струму (DC), потужністю не менше ніж 50 кВт, та не менше ніж 4 точки зарядки звичайної потужності, на кожні 60 або менше кілометрів автомобільної дороги

У разі планування місця розташування комплексів ЕЗС на автомобільній дорозі, слід ураховувати вже наявні такі комплекси на ділянках автомобільних доріг, що перехрещуються

(за наявності розв’язки), або примикають до неї, за умови їхньої віддаленості до 5 км включно

Первинними джерелами енергії ЕЗС може бути як енергія електричних мереж, так і енергія, вироблена з альтернативних джерел енергії (зокрема, з енергії сонячного випромінювання, енергії вітру, а також комбінованими вітро-сонячними системами)

Розміщення ЕЗС з точками зарядки звичайної потужності змінного струму (AC) можливо передбачати на земельних ділянках, які мають побутову електромережу напругою

220 В достатньої потужності

Розміщення ЕЗС з точками зарядки високої потужності постійного струму (DC) слід передбачати як комбіновані (суміщені з АЗС, АЗК) або як окремий комплекс ЕЗС, обладнаний необхідною інфраструктурою (кафе, магазин, вбиральня тощо) та обладнаний електропідстанцією відповідного типу та потужності

На ЕЗС відкритого типу зарядна інфраструктура повинна мати захист від потрапляння твердих тіл, пилу та проникнення вологи не нижче ніж IP54, згідно з ДСТУ EN 60529

Планування простору біля зарядної станції виконують нанесенням відповідної розмітки та враховують габаритні розміри електромобілів, можливі способи встановлення на зарядку

Розміри земельних ділянок для розміщення ЕЗС приймаються як для відкритих стоянок легкового автомобільного транспорту з розрахунку 25 м2 на одне машиномісце. (Додаток Ж.4 долучено, Зміна № 1)

ДОДАТОК И.1

(обов’язковий) ВІДСТАНІ ВІД НАЙБЛИЖЧИХ ПІДЗЕМНИХ ІНЖЕНЕРНИХ МЕРЕЖ

Відстані, м, по горизонталі (у світлі) від підземних мереж до

Відстані, м, по горизонталі (у світлі) від підземних мереж до ) * Стосується тільки відстаней від силових кабелів. Зменшення відстаней можливе за умови виконання вимог п.п. 4.12-4.25 ДБН [ДБН В.2.4-2.].

Примітка 1. Допускається передбачати прокладання підземних інженерних мереж у межах фундаментів опор і естакад трубопроводів, контактної мережі за умови вжиття заходів, які виключають можливість пошкодження мереж при осіданні фундаментів, а також пошкодження фундаментів під час аварії на цих мережах. При розміщенні інженерних мереж, які слід прокладати із застосуванням будівельного водопониження, відстані їх до будинків і споруд слід встановлювати з урахуванням зони можливого порушення міцності ґрунтів основ.

Примітка 2. Відстані від кабелів силових напругою 110-220 кВ до фундаментів огорож підприємств, естакад, опор контактної мережі і ліній електрозв’язку слід приймати 1,5 м.

Примітка 3. Відстані по горизонталі від обробок із чавунних тюбінгів, а також від обробок із залізобетону й бетону з обклеювальною гідроізоляцією підземних споруд метрополітену, розміщених на глибині не менше 20 м (від верху конструкції до поверхні землі), слід приймати до мереж водопроводу, каналізації, теплових мереж – 5 м, до кабелів напругою до 10 кВ – 1 м, а напругою понад 10 кВ – 3 м, при застосуванні обробок без обклеювальної гідроізоляції відстані від вказаних споруд – до 8 м, а до мереж каналізації – до 6 м.

Примітка 4. У зрошуваних районах при неосідальних ґрунтах відстань від підземних інженерних мереж до зрошувальних каналів слід приймати (до брівки каналів): 1 м – від газопроводів низького і середнього тиску, а також від водопроводів, каналізації водостоків і трубопроводів горючих рідин; 2 м – від газопроводів високого тиску (до 0,6 МПа), теплопроводів, господарсько-побутової і дощової каналізації; 1,5 м – від силових кабелів і теле- комунікаційних кабелів. Відстань від зрошувальних каналів вуличної мережі до фундаментів будинків і споруд – 5 м.

Примітка 5. При укладанні мереж у захисних футлярах відстань між футляром та іншими мережами і спорудами визначається умовами провадження робіт.

Примітка 6. Відстані від газопроводів до бортового каменя, зовнішньої брівки кювету або підошви насипу доріг можуть бути змінені при погодженні з органі- заціями, які експлуатують газопроводи і автомобільні дороги.

ДОДАТОК И.2

(обов’язковий) ВІДСТАНІ МІЖ СУСІДНІМИ ПІДЗЕМНИМИ ІНЖЕНЕРНИМИ МЕРЕЖАМИ